Державне право зарубіжних країн (стр. 30 )

283

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

2.2. Керівні органи парламентів (палат)

Важливим елементом внутрішньої структури палат парла­ментів є їхні керівні органи - одноосібні або колегіальні. В Японії, в англомовних і деяких інших країнах керівництво па­латами здійснюється одноосібно їх головами. В однопалатних парламентах і в нижніх палатах голів обирають самі палати, іноді лише на час сесії.

В усіх англомовних країнах одноосібний голова парламен­ту або нижньої палати зветься спікером. Його повноваження і фактичне становище в палаті в різних країнах помітно відрізняється. Так, спікер палати громад парламенту Велико­британії має широкі повноваження в питаннях процедури. Він стежить за дотриманням регламенту, керує парламентськими дебатами, організовує виконання внутрішньопарламентських рішень тощо. Спікер несе відповідальність за роботу адміністративно-допоміжних служб і палати. Важливим є йо­го право самотужки встановлювати правила парламентської процедури. Так звані правила спікера становлять важливу ча­стину офіційних регламентів палати громад. Вони діють доти, доки сама палата спеціальним рішенням їх не скасує.

Спікер вважається політично нейтральною фігурою. Де­путат, обраний спікером, відразу ж припиняє всі формальні зв'язки зі своєю партією. Самі ж вибори спікера проводяться на непартійній основі. Іноді спікер репрезентує опозиційну партію. У виборчому окрузі, де балотується спікер, не прийня­то висувати кандидата-конкурента. Новий склад палати май­же завжди знову обирає на строк своїх повноважень "старого" спікера. Все це має бути запорукою його політичної неуперед­женості. Через це спікер не бере безпосередньої участі в парла­ментських дебатах і голосує тільки тоді, коли під час голосу­вання голоси депутатів розділились порівну.

В парламентах інших англомовних країн спікери наділені дещо вужчими правами. Різниться і їх загальний статус. Так, спікера палати громад парламенту Канади за традицією обира-

284

ють з лав правлячої партії, хоча можливі і винятки. На відміну від нижньої палати британського парламенту, де спікер зазви­чай обіймає посаду на весь час його обрання як депутата, в Ка­наді строк перебування на цій посаді, як правило, обмежений одним скликанням, що пов'язано з прийнятим принципом послідовної ротації на посаді спікера представників англо - і франкомовного населення. До претендента на посаду спікера ставиться вимога знати обидві державні мови - англійську і французьку. Якщо обраний палатою спікер є представником однієї з двох мовно-етнічних груп, то його заступник має обов'язково репрезентувати іншу групу.

Спікер палати представників конгресу США реально є представником своєї партії і діє відповідно. Тому на цю поса­ду завжди обирається конгресмен від тієї політичної партії, яка має більшість у палаті. Він є однією з найважливіших осіб, які забезпечують реалізацію законодавчих програм партії більшості. І хоча офіційно він не очолює цю більшість, його рішення і дії мають великий авторитет і орієнтують поведінку багатьох парламентарів. На відміну від спікера британської палати громад, він голосує і тим самим визначає свою

партійну позицію.

Як і кожний одноосібний голова палати, спікер має широкі повноваження в забезпеченні нормальної діяльності палати представників згідно з встановленою процедурою. Водночас у цій сфері він володіє і значними дискреційними повноважен­нями, тобто практично діє на свій власний розсуд. Це пере­дусім стосується вирішення питань надання слова і парла­ментської дисципліни. В англо-американській юридичній і політологічній літературі існує вираз "спіймати погляд спіке­ра", або "бути визнаним спікером", який означає, по суті, довільну поведінку спікера в ході парламентських дебатів.

У верхніх палатах одноосібний керівник, як правило, та­кож обирається. Проте існує й інша практика. У Канаді відповідна посада заміщується за рішенням генерал-губерна-

285

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

тора з рекомендації прем'єр-міністра. У США офіційним голо­вою верхньої палати є віце-президент. Водночас сенат обирає так званого тимчасового голову, який, за деякими винятками, веде засідання палати. У Великобританії керівництво палатою лордів здійснює лорд-канцлер. Як зазначалося, він займає і ряд судових посад, а також є членом британського уряду (кабінету).

Повноваження голів верхніх палат нерідко більш обме­жені у порівнянні з одноосібними керівниками нижніх палат. У першу чергу це стосується тих парламентів, де палати нерівноправні, і домінує або переважає за своєю загальною компетенцією нижня палата.

У більшості країн керівну роботу в палатах парламентів здійснюють виборні колегіальні органи (бюро, президія, правління тощо). Голову цього органу, як правило, обирає па­лата і він є водночас її головою. Значну частину функцій керівництва палатою голова здійснює самостійно. Титули він має різні: власне голова (у більшості країн), маршалок (у Польщі), президент (в Австрії, Норвегії, ФРН), тальман (у Швеції) тощо.

Порядок заміщення посади голови у верхніх палатах пар­ламентів таких федеративних держав, як Австрія та ФРН ха­рактеризується, певними особливостями. Так, в Австрії у фе­деральній раді заміна головуючого відбувається через кожні півроку: головують по черзі представники різних земель, роз­ташованих за алфавітом. Такий самий принцип заміщення по­сади голови встановлений і в бундесраті ФРН з тією лише різницею, що строк повноважень кожного з головуючих стано­вить один рік.

Кількісний склад колегіальних керівних органів палат істотно різниться. У цілому ряді країн він визначений у межах від трьох до п'яти осіб. Частіше ж колегіальні органи являють собою більш чисельні і навіть громіздкі структури. Так, у Швейцарії бюро нижньої палати складається з десяти осіб, а

286

верхньої - з п'яти, у Франції - з двадцяти двох і двадцяти відповідно. В Італії бюро кожної з палат складається з шістнадцяти членів. Президія бундестагу ФРН нараховує дев'ятнадцять чоловік. Такі цифри пояснюються тим, що до складу колегіальних органів палат тут входять не тільки голо­ви та їхні заступники, а й так звані секретарі і квестори.

Секретарі виконують в основному організаційно-технічну роботу в ході парламентських засідань. Квестори займаються питаннями парламентського персоналу та організації офіційних церемоній. Усі ці посадові особи обираються зі складу представницького органу зазвичай з урахуванням про­порцій партійного представництва в ньому.

Роль колегіального органу в керівництві палатою досить обмежена. Головну відповідальність за ведення парламентсь­ких справ несе голова цього органу. Важливо й те, що ко­легіальні керівні органи палат парламентів розглядаються ли­ше як робочі органи палат. Вони не мають повноважень прий­мати будь-які рішення за самі палати ні під час сесій, ні в періоди парламентських канікул. До того ж колегіальні керівні органи в переважній більшості країн не виконують політичні функції загального характеру і обмежуються лише внутрішньопарламентськими справами.

Голови палат (парламентів) здійснюють церемоніальні функції і представляють палату у відносинах з іншими держав­ними органами, а також у сфері міжпарламентських відносин. І хоча вони майже повсюдно не зобов'язані зрікатися своєї партійної належності, від них вимагається керувати парла­ментською роботою без будь-якої політичної упередженості.

Водночас за головами палат закріплені і важливі політичні функції. У більшості "республік" голови парла­ментів (нижніх палат) особисто або спільно з іншими посадо­вими особами заміщують президента в разі його тимчасової відсутності. В Італії, Франції, ФРН та Югославії право такого заміщення належить головам верхніх палат. В Австрії функції

287

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

президента переходять спочатку до глави уряду - канцлера. Якщо ж пост президента залишається вакантним більше 20 днів, або якщо главу держави усунуто з поста за результатами спеціально проведеного референдуму, то його функції здійснює керівний орган нижньої палати парламенту. В дея­ких країнах голови палат (парламенту) входять до складу спеціальних колегій, що у відповідних ситуаціях заміщують президента. В Ірландії до складу такої колегії входять голови палат і голова верховного суду, в Ісландії - голова парламен­ту, голова верховного суду і прем'єр-міністр.

Голови палат здійснюють і деякі інші політичні функції. У Казахстані та Франції голови обох палат парламенту разом з президентом призначають відповідно по два і три члени кон­ституційної ради кожний і тим самим формують склад цього органу, що здійснює функції конституційного контролю. Ці повноваження голів палат, безумовно, надають їм значної політичної ваги.

2.3. Парламентські комісії (комітети)

Парламентські комісії палат відіграють важливу роль у діяльності парламенту. За терміном дії вони бувають:

а) тимчасовими, які необхідні для вирішення конкретного
(тимчасового) завдання (наприклад слідчі комісії);

б) постійними, що утворюються на весь термін повнова­
жень парламенту, детально розглядають і розробляють зако­
нопроекти;

За своєю компетенцією комісії поділяються на:

а) спеціалізовані (галузеві);

б) неспеціалізовані.

У різних країнах комісії формуються по-різному:

1)  головою палати (Японія, Голландія);

2)  пленарним засіданням палати (США, Італія);

3)  особливою комісією палати (Англія, Ірландія).

Голови комісії обираються:

1)  головою палати;

2)  самою комісією;

3)  самою палатою.

При голові палати створюються особливі консультативні органи - об'єднані комісії, погоджувальні комісії для розв'язання процедурних питань і порядку денного.

Ще один елемент структури парламентів складає інститут парламентського комісара, який в скандинавських країнах от­римав назву омбудсман. Його основне призначення забезпечу­вати парламентський контроль і розслідувати факти порушен­ня прав людини з боку адміністративних органів, особливо на місцях. Він обирається парламентом або його нижньою пала­тою, щорічно звітує перед ним. Комісар не має права вирішу­вати питання по суті, а тільки за фактом.

§3. Повноваження парламентів 3.1.Законодавчі повноваження парламентів

Законодавчі повноваження парламентів зарубіжних країн у різних формах закріплені в Конституціях цих країн. Велике значення, для характеристики парламенту мають стадії зако­нодавчої діяльності цих парламентів.

Стадії законодавчого процесу такі:

/. Виявлення потреби в прийнятті закону і здійснення законодавчої ініціативи.

Суб'єктами права законодавчої ініціативи у країнах з пар­ламентарною формою правління є:

1)  прем'єр-міністр;

2)  депутати;

3)  уряд - через депутатів або своїх членів.

Деякі пропозиції, що носять характер законодавчої ініціативи містяться у тронних промовах монарха.

288

289

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

У президентській поліархії право законодавчої ініціативи, як правило, мають:

1) окремі парламентарі;

2) парламентські комітети.

Послання ж президентів не носять характеру законодавчої ініціативи і приймаються депутатами лише до відома.

У змішаній поліархії право законодавчої ініціативи мають, як правило, президент, уряд, депутати (Національний банк в Україні).

За суб'єктами законодавчої ініціативи законопроекти діляться на:

♦  депутатські;

♦  урядові.
За змістом на:

♦  публічні (загальні норми поведінки);

♦  фінансові (це виняткова компетенція нижньої палати);

♦ приватні (для окремих фізичних і юридичних осіб з
характером адміністративного акту).

Як правило, процедура законодавчої ініціативи почи­нається в нижній палаті (якщо палати парламенту нерівно­правні), якщо рівноправні, то в обох палатах.

У Великобританії внесення публічних і фінансових біллів здійснюються:

1)  з попереднього дозволу парламенту;

2)  з попереднього затвердження палат;

3)  внесення білля за допомогою передачі з палати лордів
у палату громад.

//. Прийняття законопроекту до розгляду (внесення до порядку денного, зазвичай цю стадію називають "перше чи­тання").

///. Обговорення законопроекту і прийняття рішення по ньому (друге читання). Залежно від особливості роботи парламенту загальні дебати проводяться до або після розгляду законопроекту в парламентській комісії або комітеті.

290

________________________ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

IV. Розгляд законопроектів у комісіях або комітетах

(в англосаксонських державах це здійснюється після загаль­ного обговорення, керуючись діючими інструкціями).

У США, наприклад, в Сенаті існують 16 комісій, в Палаті представників - 22.

V. Остаточна стадія - промульгація законопроекту,
тобто його підписання главою держави і обнародування
(офіціальна публікація).

Якщо виникають розбіжності між законодавчою і вико­навчою владою, то вони вирішуються встановленими проце­дурами.

1) створення погоджувальних комісій, знаходження ними

компромісу;

2) метод "човнику" - законопроект передається з однієї
палати в іншу, доки одна з них не прийме його.

3.2. Контрольні та інші повноваження парламентів

А) Контрольні повноваження. У президентських поліархіях контроль парламенту над діяльністю уряду менш різноманітний, адже уряд не може розпустити парламент.

У парламентарних, а також змішаних поліархічних країнах контроль парламенту над урядом більш суттєвий. За ініціативою уряду парламент може бути розпущений (правда, у змішаних поліархіях тільки у деяких, вказаних консти­туцією, випадках).

Методи контролю над урядом:

1)  постановка питання про довіру (парламентарні країни,
де уряд відповідальний перед парламентом) - це питання ста­
вить сам уряд;

2)  резолюція "осуду" (вноситься за пропозицією палати

або парламенту);

3) інтерпеляція - звернена до уряду вимога дати пояснен­
ня з приводу внутрішньої або зовнішньої політики, що прово­
диться ним, а також з будь-якого іншого питання;

291

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

4)  питання усні і письмові;

5)  діяльність слідчих комітетів і комісій (контроль за
діяльністю адміністративного апарату);

6)  інститут омбудсмана.

Б) Інші повноваження парламентів. Парламент має фінансові повноваження. Головним у цій сфері є прийняття державного бюджету.

Також слід відзначити повноваження у сфері міжнарод­них відносин, наприклад: ратифікувати і денонсувати міжна­родні договори; оголошувати війну і укладати мир; схвалюва­ти міжнародні угоди, прийняті урядом.

D

II. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Завдання 1. Підготувати за бажшням реферат на одну з рекомендованих тем:

1.  Парламенти зарубіжних держав та України: загальні ри­
си та особливості.

2.  Правовий статус депутата: порівняльний аналіз право­
вого становища зарубіжних та вітчизняних парламентаріїв.

Крім того, кожен студент (курсант) може запропонувати свою тему реферату, яка, однак, не повинна виходити за межі теми, що вивчається.

Завдання 2. Складіть анотацію на книгу Зарубіжний парламентаризм. - К., 1993.

Завдання 3. Використовуючи відповідне конституційне законодавство, розв'яжіть наступні задачі:

Задача №1: "Громадянин Болгарії Павло Стоянов 1972 року народження був висунутий кандидатом в народні пред­ставники Народних Зборів республіки Болгарія на виборах 1992 року. Він має вищу економічну освіту, очолює провідну фірму, але протягом 1991 року був притягнутий до адміністра­тивної відповідальності (у вигляді штрафу) за незаконну діяльність цієї фірми".

292

Чи має можливість Павло Стоянов бути обраним народ­ним представником?

Задача №2: "Містеру Дж. Сміту, громадянину США, ви­повнилося ЗО років. З них 10 років він проживав на території штату Огайо, але на вибори у верхню палату Конгресу свою кандидатуру він висунув у штаті Масачусетс".

Чи може бути містер Дж. Сміт сенатором від штату Ма­сачусетс?

Задача №3: "Під час сесійного засідання Сенату США бу­ло проведено голосування, в якому взяв участь віце-президент США як головуючий. Голосування по винесеному питанню проводилось вперше, і в результаті нього було з'ясовано, що, окрім голосу віце-президента, голоси сенаторів розділились порівну. Від одного сенатора поступило заперечення щодо процедури".

В чому може полягати це заперечення? Чи була дійсно по­рушена процедура голосування?

Завдання 5. Продовжувати поповнення словника новими поняттями та термінами державного права зарубіжних країн, наприклад:

•  Парламентаризм - це...

•  Парламент - це...

•  Бікамералізм - це...

•  Індемнітет - це...

•  Імунітет - це...

•  Спікер - це...

•  Квестори - це...

•  Омбудсмен. - це...

•  Промульгація - це...

•  Інтерпеляція - це...

293

С.К.Бостан, СМ. Тимченко

Ш "І- СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ