Державне право зарубіжних країн (стр. 29 )

И III. СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

Тема: Виборчі системи зарубіжних країн

ПЛАН

1.  Мажоритарна виборча система в зарубіжних країнах.

2.  Пропорційна виборча система в зарубіжних країнах.

3.  Змішана виборча система в зарубіжних країнах.

Методичні рекомендації до семінарського

заняття

Підготовку до семінарського заняття необхідно розпочати з ознайомлення з планом семінару та рекомендованою до ньо­го літературою. Організаційно заняття представляє собою семінар із елементами практичного заняття. Воно поділяється на дві частини, що обумовлюється порядком та методом його проведення.

У першій частині (до 50 хв.) передбачається розгляд пи­тань плану семінарського заняття у вигляді доповіді або рефе­рату. Метою цієї частини заняття є поглиблення, конкрети­зація і систематизація отриманих з цієї проблеми знань у про­цесі підготовки до семінару. Реферати рекомендується підго-

274

тувати на основі методу порівняльного аналізу виборчих сис­тем зарубіжних держав та України.

У першому питанні має бути схарактеризована мажори­тарна виборча система.

Мажоритарними виборчими системами вважаються ті виборчі системи, які в основу визначення результатів голосу-* вання ставлять принцип більшості. Згідно з правилами мажо­ритарної виборчої системи обраним по виборчому округу є кандидат або список кандидатів, отримавши встановлену за­коном більшість голосів. Мажоритарна система має 3 види:

1 .Мажоритарна система відносної більшості (США, Великобританія, Індія та ін.).

Згідно з цим видом мажоритарної системи обраним є той кандидат (або список кандидатів), котрий набрав голосів більше, ніж кожен з його противників окремо. Ця система ре­зультативна, вона дає можливість формування стабільного уряду, але мало репрезентативна.

II. Мажоритарна система абсолютної більшості. За мажоритарною системою абсолютної більшості для обрання особи необхідна абсолютна більшість голосів по округу, тобто 50% + 1. Наприклад, в окрузі балотуються 4 кандидати: А, Б, В, Г. Всього було подано 12000 голосів. Вони розподіли­лись таким чином: А-2000; Б-3000; В-6100; Г-900 голосів, тоб­то обраним вважається кандидат В. Однак при цьому проявля­ються деякі недоліки:

1)  Голоси його опонентів пропадають.

2)  Ця система сприяє великим партіям.

3)  Вона затратна, тому що в тому випадку, коли жоден
кандидат не набрав більше половини, проводиться повторне
голосування з перебалотуванням кандидатів.

///. Мажоритарна система кваліфікованої більшості.

Ця система має ті ж недоліки, тому використовується ду­же рідко, наприклад, при виборах нижньої палати Чилійсько­го парламенту, і то лише на першому етапі, якщо ніхто не на-

275

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

брав кваліфіковану більшість, то при повторному голосуванні використовується мажоритарна система абсолютної більшості.

Друге питання семінару має бути присвячене про­порційній виборчій системі.

Пропорційна виборча система - це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) про­порційно до кількості голосів, відданих за списки.

Ідея пропорційного представництва політичних об'єднань при формуванні органів державної влади була сформульована ще у 1793 р. видатним діячем Великої французької революції Луї Сен-Жюстом. В 40-х pp. XIX ст. проекти пропорційних ви­борів пропонували американець Томас Джільпін і швейцарець Віктор Консідеран. Але на практиці пропорційна система була вперше використана у Бельгії в 1889 р. На початку XX ст. існу­вало близько 150 її різновидів. Зараз вона використовується у більш ніж 60 країнах, зокрема, в Іспанії, Португалії, Австрії, Швеції, Фінляндії, Норвегії, Бельгії. Ця виборча система за­стосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них не має стабільної більшості в парла­менті.

Форми пропорційного представництва характеризуються різноманітністю. Важко знайти дві країни, де б ці форми збіга­лися в деталях. Однак усі без винятку форми такого представ­ництва мають певні спільні риси і ґрунтуються на двох нача­лах. Це - необхідність визначення так званого виборчого мет­ра (квоти) та існування умовної передачі голосів. Виборча кво­та - (Q) - це необхідна кількість голосів, необхідних для об­рання одного депутата за пропорційними виборчими система­ми. Використовують різні методи визначення квоти, більшість яких пов'язана з досить складними математичними підрахун­ками.

О=х дех- кількість голосів виборців по округу;

у у - кількість мандатів на округ.

Є декілька видів квот:

Q _ х - квота Т. Хара

У Q _ х - квота Гогенбаха - Бішофа

у+1

Наприклад, у 8-ми мандатному виборчому окрузі загалом було подано голосів. Q=400 000:8=50 000. Роз­поділяємо мандати за партіями.

Квота T. Hara Q=400 000:8=50 000.

Партія	X	Q	У	Залишки голосів
А		50 000	2	26 000
Б	94 000	50 000	1+1	44 000
В	88 000	50 000	1+1	38 000
Г	65 000	50 000	1	15 000
д	27 000	50 000	0+1	27 000
Квота Гогенбаха - Бішофа. Q=400 000:8+1Ы4 444
Партія	X	Q	У	Залишки голосів
А		44 444	2+1	37112
Б	94 000	44 444	2	5 112
В	88 000	44 444	1+1	43 556
Г	65 000	44 444	1	20 556
Д	27 000	44 444	0	27 000

При використанні цих методик є один недолік: мандати не розподіляються всі одразу. Тому використовується так звана система дільників, яка ще у XIX ст. була запропонована бельгійським вченим ВД. 'Ондтом. Згідно з нею голоси, які по­дані за кожний партійний список, діляться послідовно на 1,2,3,4,5 і т. д. Кількість мандатів розподіляються за зменшен­ням, відповідно до кількості набраних голосів, тобто всі одразу.

276

277

С.К.Бостан, СМ.Тимченко

Дільники В. Д	'Ондта
Діль­ники	А	Б	В	Г	Д
1		94 000	88 000	65 000	27 000
2	63 000	47 000	44 000	32 00	13 500
3	42 000	31333	29 333	21666	9 000
4	31500	23 500	22 000	16 250	6 750

Ця система використовується в багатьох країнах, з певни­ми модифікаціями, наприклад, метод дільників Сан-Лагює, ко­ли в якості дільників використовуються числа 1,3,5,7, інші йо­го модифікації, наприклад, 1,4; 3; 5 (Болгарія). Слід акценту­вати увагу, на тому, що різні дільники по-різному впливають на результати голосування щодо великих, середніх або малих партій. Тому у виборчому законі закріплюється, як правило, та система, яка більше сприяє партії (партіям), які мають більшість у законодавчому органі.

Вибори за пропорційними системами проводяться у бага­томандатних округах, тому що навіть теоретично неможливо поділити один мандат між кількома кандидатами. Враховуючи те, що парламентські вибори за кордоном практично завжди мають партійний характер, виборці за умови пропорційного представництва голосують не за окремі кандидатури, а за партійні списки. Поділом загальної кількості голосів, поданих за список, на виборчий метр визначається число представ­ників, обраних від даного списку, тобто партії.

У більшості випадків застосовується правило вільних списків. Воно дає змогу виборцям виражати своє ставлення до кожного з кандидатів, занесених до конкретного партійного списку. Для цього в бюлетені вони вказують, кого з кандидатів хотіли б бачити обраним у першу чергу, кого - у другу і т. д. В окремих країнах (Фінляндія, Швейцарія) свобода вибору під час голосування не обмежується кандидатами тільки одного партійного списку.

Значне менше використовується правило звязаних списків, за якими порядок розміщення кандидатів у списку визначає сама партія, а виборець голосує за список у цілому

278

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

(Албанія, Естонія, Ізраїль). У деяких країнах вибір голосую­чого обмежується одним кандидатом у відповідному списку (Бельгія, Данія, Нідерланди). Таке правило гарантує політич­ним партіям обрання будь-якого кандидата, чиє прізвище стоїть в основній частині списку у тому виборчому окрузі, де партії мають достатню і стабільну підтримку.

Якщо в країні діє запобіжний механізм у вигляді певного мінімуму голосів, який має набрати партія, то партія, за яку го­лосувало достатня для подолання бар'єру кількість виборців, одержує мандати пропорційно до набраних голосів.

А якщо ж голосів виявилося менше ніж встановлено бар'єром, то партія залишається без місць у парламенті.

Третє питання має бути присвячено характеристиці змішаної виборчої системи.

Змішана виборча система є комбінацією, поєднанням ма­жоритарної і пропорційної виборчих систем. У Європі змішана система застосовується в Німеччині, Італії, Угорщині, Польщі, а в останні роки - у Литві, Грузії, Росії. Змішані виборчі систе­ми застосовуються в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досягнення ком­промісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Найпростішим варіантом змішування є лінійне змішуван­ня: одна частина парламенту обирається за мажоритарним, інша - за пропорційним принципом. Прикладом є Німеччина, де нижня палата парламенту - Бундестаг - на 50 % обирається за мажоритарною системою відносної більшості, а на 50%-за партійними списками. За таким же принципом обираються парламенти в Литві, Грузії, Словенії. Угорський парламент третину місць відводить депутатам, обраним за мажоритарною системою, решту місць - переможцям за партійними списками у межах єдиного загальнонаціонального округу. В Росії трети­на нижньої палати Російського парламенту - Державної думи - обирається за пропорційною виборчою системою, а дві тре­тини - за мажоритарною.

279

С.К.Бостан, СМ.Тимченко

Іншим різновидом змішаної системи є структурне змішу­вання: одна палата парламенту обирається за мажоритарною системою, а інша - за пропорційною. Ці різновиди виборчих систем використовуються в Австралії, Італії, Польщі.

У другій частині семінару (ЗО хв.) передбачається вико­нання практичних задач методом малих груп - "виборчих комісій", які мають підрахувати голоси по своєму "виборчому округу" з використанням різних методик при мажоритарній, пропорційній та змішаній виборчих системах. Навчально-ви­ховною метою цієї частини заняття є прищеплення практич­них навичок та вмінь обробки та аналізу відповідного ма­теріалу, а також виявлення можливостей колективної роботи студентів і курсантів, рівню їх самооцінки, оцінки своїх колег.

Оцінювання здійснюється наступним чином. Кожна "ви­борча комісія" отримує за кожну правильну розв'язану зада­чу від 2 до 5 балів (залежно від складності задачі). Сумарна кількість балів, а це залежить від того, скільки задач вирішить кожна група за ЗО хв., розподіляється між "членами виборчої комісії" з урахуванням внеску кожного у колективну відповідь. Результати повідомляються викладачеві, який зано­сить їх до журналу.

Для ефективної підготовки до цієї частини семінарського заняття необхідно виконувати завдання, які виносяться на са­мостійну роботу.

Ш IV. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1.  Избирательные технологии: российский и
зарубежный опыт.- М.: ИГЛ РАН, 1995.

2.  Ламберт Дж. Д., Исследование мажоритар­
ной и пропорциональной систем.- М.:ИЛ,1958.

3.  О реформе избирательной системы в Ита­
лии //Полис.-1993.-№ 3-4.

4.  Реформы избирательной системы в Италии и России:
Опыт и перспективы. - М.: ИГЛ РАН, 1995.

280

ТЕМА 5.2. ОРГАНИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

І. ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ

1. Поняття парламентаризму і парламенту. 2. Внутрішня структура парламентів. 3. Повноваження парламентів.

§1. Поняття парламенту та парламентаризму

Історія світової цивілізації є свідком того, як руйнувалися імперії, зазнавали краху диктаторські та авторитарні режими і, водночас, утверджувався фундаментальний принцип законної основи влади усіх часів: "правління народу, що здійснюється народом, і для народу". Цей принцип залишається непоруш­ним, оскільки ще не було знайдено жодної надійної заміни йо­му в ролі підвалини політичної влади. З точки зору осмислен­ня цього основоположного принципу устрою державної влади одним із ключових питань конституційно-правової науки та конституційної політики є інститут парламентаризму.

У вітчизняній і в зарубіжній юридичний літературі понят­тя "парламентаризм" розуміється по-різному. Один з провідних спеціалістів з цієї проблеми в Україні іца наводить таку дефініцію:

Парламентаризм - це визначена в конституції та інших законах і відповідним чином трансформована у практичну пло­щину організація влади у державі і суспільстві, в якій парла­мент, побудований на демократичних засадах, володіє юридич­ним статусом і реальними повноваженнями представницького, законодавчого, контрольного і установчого характеру, в бюд­жетно-фінансовій і зовнішньополітичній сферах і своєю актив­ною діяльністю виступає гарантом захисту інтересів як більшості, так і меншості громадян країни.

стверджує, що парламентаризм - це сис­тема взаємодії держави і суспільства, для якої характерними є

281

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

визнання провідної або особливої і досить істотної ролі у здійсненні державно-владних функцій загальнонаціонального колегіального постійно діючого представницького органу.

За А. А.МІШИНИМ, парламентаризм - це система держав­ного керівництва суспільством, для якого характерне визнання провідної ролі парламенту в здійсненні державно-владних функцій.

Парламентаризм не зводиться лише до наявності вищого представницького органу народу, а обов'язково уособлюється з активно діючим парламентом у системі конституційного правління. Це комплексна характеристика політичної системи демократичного типу, яка відповідає досягненням і цінностям сучасного рівня цивілізації.

Парламент - це загальнонаціональний колегіальний пред­ставницький орган державної влади, який повністю або част­ково обирається народом (виборчим корпусом) і на відміну від інших загальнонаціональних колегіальних представницьких ор­ганів - так званих установчих зборів (конституційних кон­вентів, асамблей), - діє на постійній основі (^.

Представницька природа парламентів не пов'язується ли­ше з їх виборністю. У багатьох країнах шляхом загальних ви­борів заміщується пост глави держави - президента. Однак лише парламент претендує на роль своєрідного "дзеркала суспільства". З цим пов'язана така притаманна всім без винят­ку парламентам риса, як колегіальність.

§2. Внутрішня структура парламентів

Основними елементами структури парламентів є: парла­ментські фракції; керівні органи і комісії (комітети).

2.1. Парламентські фракції

Парламентські фракції утворюються за принципом на­лежності депутатів до тієї чи іншої політичної партії, репре­зентованої у представницькому органі. Угрупування депутатів 282

за іншими принципами, як правило, забороняються, хоч існу­ють країни, де, крім фракцій, у парламентах функціонують об'єднання депутатів на основі спільних професійних інте­ресів, регіональної належності тощо.

Парламентські фракції формуються з членів однієї політичної партії, хоч у ряді розвинутих країн існує практика утворення спільних фракцій з представників кількох партій, котрі проводять єдину або близьку лінію в політиці. У деяких країнах (Австрія, Італія) створюють так звані змішані фракції, до складу яких входять депутати, які не є членами будь-якої партії або які не побажали стати членами фракцій, що утвори­лися на партійній основі.

Фракції мають свою внутрішню організацію. Зокрема во­ни утворюють керівні органи, для розв'язання питань поточної парламентської роботи фракції у своєму складі формують так звані робочі групи, які вивчають ті питання, що є предметом окремих законопроектів з порядку денного. Робочі групи ма­ють тимчасовий характер і діють до розв'язання відповідних питань. Фракції орієнтуються на рекомендації робочих груп, до складу яких призначають найбільш компетентних депу­татів.

Партійні фракції виконують суттєву роль у підготовці і прийнятті практично всіх парламентських рішень, вони бе­руть активну участь у формуванні інших парламентських структур - постійних і спеціальних комісій (комітетів), а та­кож керівних органів палат. Від них залежать зміст порядку денного роботи палати, хід законодавчого процесу, ініціативи щодо контролю над урядом тощо. У країнах із змішаними і парламентарними формами правління в тих випадках, коли жодна з партій не завоювала більшості місць у представниць­кому органі фракції відіграють вагому, а нерідко і вирішальну роль у формуванні уряду. Через фракції політичні партії впли­вають на уряд, якщо вважають, що дії останнього суперечать їхнім настановам.