Державне право зарубіжних країн (стр. 33 )

2.2. Інше значення терміна "індемнітет", яке можна зустріти в конституціях і інших актах, - це винагорода парла­ментаря. Воно може складатися з різного роду виплат: платні, компенсацій витрат на утримання допоміжного персоналу, проїзду, використання засобів зв'язку тощо. Вже Конституція США встановила в розд.6 ст. І, що "сенатори і представники будуть за свої послуги одержувати компенсацію, обумовлену законом і яка виплачуватиметься Казначейством Сполучених Штатів". У 1848 році депутатська винагорода була встановле­на у Франції, у 1911 році - у Великобританії.

У суспільстві з цього приводу виникали дискусії. "Соціалістична" доктрина народного представництва виходи­ла з того, що депутат, як вказувалося вище, повинен керувати державою, не залишаючи своєї основної роботи: депутатська функція розглядалася як неосновна, здійснювана після вико­нання "уроку" продуктивної роботи (В. І. Ленін), а отже, не підлягала особливій оплаті, не вважаючи відшкодування ви­никлих витрат або втраченого заробітку. Наприклад, у ст. 80 кубинської Конституції сказано: "Положення депутата не пе-

312

313

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

редбачає ні особистих привілеїв, ні матеріальних вигод. Депу­тати Національної Асамблеї Народної Влади будуть сполуча­ти депутатські функції зі своїми звичайними обов'язками і за­дачами. У тій мірі, в якій це необхідно для депутатської діяль­ності, вони будуть користуватися неоплачуваною відпусткою й одержувати винагороду, еквівалентну їх заробітній платі і додатковим витратам, що вони несуть у зв'язку з виконанням депутатських обов'язків".

У демократичних же країнах, де парламентар реально бере участь в ініціюванні, розробці і прийнятті найважливіших дер­жавних рішень, така діяльність вимагає від нього про­фесіоналізації і значних матеріальних витрат. Парламентар має потребу в консультаціях фахівців, які безкоштовно їх не надають, йому необхідне постійне проживання в столиці, часті поїздки до виборців, систематичне користування зв'язком і т. д. Тому парламентська винагорода, ще й до того ж висока, розглядається нині як нормальне явище.

Винагорода французького парламентаря в три рази більша середнього рівня заробітної плати. Плюс до цього він одержує фіксовані суми, що дорівнюють 1/4 винагороди, на наймання житла і службові витрати. Держава оплачує послу­ги двох помічників і секретаріату депутата. Він може 40 разів на рік безкоштовно злітати у свій виборчий округ і назад і без­коштовно користуватися телефонним та поштовим зв'язком.

У США винагорода членів Конгресу також багаторазово перевищує середній рівень заробітної плати. У 1993 році кон­гресмени і сенатори одержали подоларів на місяць при тому, що середня заробітна плата шахтаря складала 2660 до­ларів, а в робітників у промисловому виробництві - менше 2 тис. доларів. Правда, це порівняння, наведене газетою, не зовсім показове. Член Конгресу повинен володіти значно більш високою кваліфікацією, ніж промисловий робітник. Порівнювати, напевно, треба було б із середнім прибутком усіх тих, хто живе на заробітну плату. Американські парламен-

314

тарі також отримують кошти на утримання свого допоміжно­го апарату, причому сенатори розміщують свої канцелярії як у Вашингтоні, так і в столиці того штату, у якому обрані. Пока­зовим є те, що в сенаторів розмір виплат залежить від чисель­ності населення штату, який він представляє. Конгресмени от­римують на це суму, яка більша в 3,7 від їхнього окладу (бри­танські парламентарі - 1,3). Членам Конгресу США надають­ся безкоштовно транспорт, у тому числі при зарубіжних поїздках, і зв'язок, а також медичне обслуговування. Сенатор від великого Штату коштує платникам податків більше 1 млн. доларів на рік.

Якщо порівнювати винагороди парламентарів з утриман­ням членів урядів, то, наприклад, у Великобританії депутати Парламенту одержують 49% від окладу члена Кабінету чи 69% від окладу молодшого міністра.

У ряді країн, включаючи США, парламентарі, які досягли визначеного віку (він коливається від 45 до 65 років) і безу­пинно входили до складу парламенту визначене число років (починаючи звичайно з 8—10 років), одержують право на спеціальну пенсію, виплачувану незалежно від пенсій за інши­ми підставами.

Таким чином, виходячи з зарубіжного досвіду при зміненні депутатського імунітету в Конституції України, мож­на було б узяти за зразок розділ 6, статті 1 Конституції США в якій зазначено, що "сенатори і представники... в усіх випадках, крім зради, тяжкого кримінального злочину і порушення ми­ру, не можуть бути заарештовані під час присутності на сесії відповідної палати, а також на шляху до палати і під час повер­нення з неї". Інший можливий варіант - коли право позбавити депутата недоторканності має не взагалі парламент або палата, а керівні органи парламенту (палати), голова парламенту та віце-спікери. Вважаємо, що запропоновані варіанти могли б сприяти більшій відповідальності українських народних об­ранців перед виборцями.

315

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

Щодо індемнітету, то в ч.2, статті 80 Конституції України його поняття вживається у значенні "невідповідальність за ре­зультати голосування або висловлювання в парламенті та йо­го органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп". Ми погоджуємося з таким формулюванням, але вважаємо що положення даної норми необхідно дещо конкретизувати, до­давши до 4.2 статті 80 " ...словесно, або іншими діями". Це, на нашу думку, має стримувати депутатів від сварок та інших дій, які порушують нормальну роботу Верховної Ради.

IV. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1.  Парламенты.-М.,1967.

2.  Білецька І. Канада: Парламент у системі розподілу
функцій влади // Віче.-1997.-№1.-С.142-147.

3.  Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми те­
орії та практики. - Чернівці: Рута, 1998.

4.  Карпикова КС. Итальянский парламент.-М.,1965.

5.  Парламент Французской республи-
ки.-М.,1988.

6.  Парламенты стран - членов Европей­
ского со юза. - М., 1994.

7.  Парламент Канади // Право Ук­
раїни.- 1999.-№7.

8.  Очерки парламентского права.-М.: ИГП
РАН, 1993.

9.  Зарубіжний парламентаризм.-К.,1993.

10.  Вищі органи сучасної держави.-К., 1995.

316

ТЕМА 5.3. ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

І. ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ

1. Конституційно-правовий статус глави держави і порядок заміщення ним посади. 2. Місце уряду в системі влади за­рубіжних країн.

Виконавчі органи - це сукупність установ, які здійсню­ють політичну й адміністративну функції.

У цій системі головне місце займає глава держави.

§1. Конституційно-правовий статус глави-держави і порядок заміщення ним посади

Глава держави має за конституцією великі повноваження в сфері зовнішньої і внутрішньої політики, є носієм виконав­чої влади і вищим представником держави в міжнародних відносинах. Пост глави держави обіймає одна особа, але існує і т. зв. "колективний глава держави", наприклад, як у Швей­царії, де такі функції виконує союзна рада (7 чоловік). У мо­нархіях може бути так звана регентська рада, яка виконує функції глави держави при неповнолітньому спадкоємцеві престолу. Статус глави держави певною мірою визначається типом глави держави - "монарх" або президент.

Монарх - це особа, влада якого юридично непохідна від якої-небудь іншої влади. Він володарює (обмежено або абсо­лютно) за власним правом і вважається джерелом всієї дер­жавної влади. Влада монарха спадкова (престолонаслідування відбувається в певній послідовності, закріпленій в Консти­туції або інших документах). Існують кілька систем престоло­наслідування:

♦ салічна - владу успадковують тільки чоловіки;

317

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

♦  кастильська - перевага віддається чоловікам, але як­
що немає спадкоємців по чоловічій лінії, главами дер­
жави можуть бути і жінки;

♦  австрійська - подібна до кастильської, тільки чоловік
вище за жінку у всіх рівнях спорідненості;

♦  шведська - чоловік і жінка користуються однаковими
правами;

♦  арабська - глава держави може бути обраний з будь-
якого члена королівської сім'ї.

Монарх має права і прерогативи, його особа недоторкана. Грошове утримання монарха: особисті гроші від майна і влас­ності (особистий прибуток) плюс цивільний прибуток (гроші з бюджету за так званим цивільним листом на діяльність мо­нарха), який визначає компетентний орган.

Президент: його головна відмінність від монарха в тому, що цей пост виборний і перебування на ньому обмежене в часі.

Системи обрання президента:

1)  прямі вибори без участі парламенту (Мексика, Бра­
зилія, Перу, Коста-Ріка, Франція, Південна Корея, всі змішані
поліархії);

2)  непрямі вибори:

♦  в президентських поліархіях (США, Аргентина).

♦  багатоступеневі вибори в парламентарних поліархіях
з обраним главою держави.

а) обрання президента парламентом (в голосуванні беруть
участь тільки депутати) - Туреччина, Ліван, Ізраїль;

б) обрання президента виборчою комісією (депутати плюс
представники органів місцевого самоврядування, адміністра­
тивних одиниць) - Італія, Естонія;

в) обрання президента виборчою колегією (депутати пар­
ламенту союзу плюс представники суб'єктів федерації) -
Німеччина.

Терміни повноважень. Аргентина, Бразилія, Фінляндія ат ін. - 6; ФРН, Індія, Камерун, Франція, більшість президентів

318

постсоціалістичних держав - 5; США, Колумбія, Коста-Ріка та ін. - 4, Латвія - 3 роки.

Повноваження глави держави. Серед основних повнова­жень глави держави слід виділити:

1. Представницькі (в міжнародних відносинах, ведення

переговорів);

2.  Повноваження щодо діяльності парламенту (скликан­
ня і закриття сесій, розпуск тощо);

3.  Повноваження у сфері законодавства;

4.  Повноваження військового і надзвичайного характеру;

5.  Повноваження у сфері правосуддя.

§2. Місце уряду в системі влади зарубіжних

країн

Відносини між урядом і парламентом складаються залеж­но від форми правління.

У парламентарних країнах глава держави здійснює свої повноваження через уряд. У президентських республіках він є главою уряду. Відносини уряду і політичних партій тісно взаємопов'язані, особливо в парламентарних країнах, оскільки уряд спирається на партійну більшість у парламенті.

Порядок формування уряду. Основними способами фор­мування уряду є:

1)  позапарламентський - у президентських поліархіях, де
джерелом формування є виборчий корпус, оскільки уряд фор­
мується президентом позапарламентським шляхом (США,
країни Латинської Америки та тропічної Африки);

2)  парламентський - у парламентарних "республіках",
вищий представницький орган безпосередньо формує уряд і
може примусити його піти у відставку;

3)  змішаний - характерний для змішаних поліархій, де у
формуванні уряду беруть участь і парламент, і президент.

У парламентарних країнах є дві процедури формування уряду:

319

С. К. Бостан, С, М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

1)  Італія, Греція - глава держави призначає голову уряду
(прем'єр-міністра) і за пропозицією останнього призначає
інших членів уряду. Після його утворення він повинен зверну­
тися до парламенту з метою отримання вотуму довіри
(т. зв. інвеститура уряду);

2)  Німеччина, Японія - з висунутих кандидатур обира­
ють главу уряду, який формує кабінет уряду і затверджує ці
кандидатури в парламенті.

Глава уряду. В країнах використовуються різні назви:

♦  Великобританія та країни співдружності - прем'єр-
міністр;

♦  ФРН, Австрія - канцлер;

♦ Італія - голова ради міністрів тощо.
Повноваження уряду:

і. управління державним апаратом;

2.  виконання законів;

3.  контроль (певною мірою) над законодавчою
діяльністю парламенту через те, що уряд а) є головним джере­
лом законодавчої ініціативи; б) має вирішальний вплив на за­
конодавчий процес;

4.  нормотворча діяльність уряду:

♦ видає підзаконні акти;

♦ видає нормативні акти по прямому або непрямому
уповноваженню парламенту - інституту делеговано­
го законодавства;

5.  складання і виконання бюджету;

6.  здійснення зовнішньої політики.

D н.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Завдання 1. Підготувати за бажанням реферат на одну з пропонованих тем:

1.Загальне і особливе в конституційно-правовому статусі глав держав із республіканською формою правління.

320

2.Загальне і особливе в конституційно-правовому статусі урядів держав із різними формами правління.

Завдання 2. Використовуючи відповідне конституційне законодавство, вирішить наступні задачі:

Задача №1. Президенту Республіки Угорщина була зроб­лена складна операція на серці. Це призвело до тимчасового невиконання ним своїх обов'язків протягом 75 днів, але після цього терміну він був змушений залишитися у лікарні ще на З тижні.

Як у цьому випадку, згідно з Конституцією Угорщини по­винні розвиватися подальші події?

Задача №2. На загальних державних виборах 1989 року кандидатом на пост президента Італії виступав Луїджи Плачідо 1950 року народження, голова автомобільного кон­церну.

Чи може він бути обраним президентом країни? Дайте конституційно-правову оцінку цієї ситуації.

Задача №3. Віце-президент СІЛА заміняв Президента на його посту один рік і 11 місяців. Після цього він був обраний Президентом США. Після закінчення терміну президентства він знову висунув свою кандидатуру на пост Президента США. Це було оскаржено, тому що він вже третій раз претен­дував на президентство.

Чи може ця особа у конкретному випадку бути обраною Президентом США? Аргументуйте свою відповідь.

Завдання 3. Продовжувати поповнення словника новими поняттями та термінами державного права зарубіжних країн, наприклад:

•  Виконавчі органи - це...

•  Монарх - це...

•  Цивільний лист - це...

•  Президент - це...

•  Інвеститура уряду - це...

•  Інтерпеляція - це...

321

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

® III. СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

Тема: Уряди в зарубіжних країнах

ПЛАН

1.  Структура і організація урядів у зарубіжних країнах.

2.  Юридичний і фактичний статус урядів зарубіжних
країн.

3.  Функції уряду в зарубіжних країнах.

4.  Парламентський контроль за діяльністю урядів.

Методичні рекомендації до семінарського

заняття

Семінарське заняття проводиться у вигляді доповідей згідно плану семінару. Доповідь на 8-10 хв. необхідно готува­ти за допомогою рекомендованої літератури і вказівок викла­дача, які були зроблені на лекції. Метою заняття є поглиблен­ня, конкретизація і систематизація знань отриманих з цієї про­блемі у процесі підготовки до семінару.

При розкритті першого питання слід звернути увагу на те, що за структурою уряду виділяються дві його системи, які ха­рактеризуються наступними рисами:

1)  континентальна система - до складу уряду входять
всі глави центральних відомств із загальнонаціональною цен­
тральною юрисдикцією (континентальні країни, а також
США). За цією системою до складу уряду входить максималь­
на кількість вищих посадових осіб, але при цьому утворюють­
ся відповідні президії, у Італії, наприклад, Рада міністрів;

2)  англосаксонська (Великобританія та частина держав
співдружності):

♦ вищий виконавчий орган державної влади консти­туцією не визнається і юридично вважається незакон­ним. У всіх цих країнах кабінет існує на основі звичаю;

322

♦ до складу кабінету входять не всі глави центральних відомств, а лише найважливіші з них.

Континентальна й англосаксонська системи є найбільш розповсюдженими, але аж ніяк не універсальними урядовими структурами. Існує низка різновидів урядової організації, що поєднують у собі риси названих систем, або мають свою влас­ну специфіку.

У Новій Зеландії юридично вищим виконавчим органом державної влади є виконавча рада, що представляє собою копію британської таємної ради. На практиці ж усі повнова­ження з управління країною зосереджені в руках кабінету, що існує на основі звичаю. Виконавча рада складається з міністрів і очолюється генерал-губернатором, який формально вва­жається главою виконавчої влади. У дійсності виконавча рада лише оформлює рішення кабінету. Конституція ж ігнорує існування повновладного кабінету. Аналогічна система засто­совується в Австралії.

В багатьох сучасних зарубіжних країнах спостерігається тенденція до звуження складу уряду. Сьогодні чисельний склад урядів коливається від 6 до 20 членів. У цьому знаходять своє вираження процеси економічної централізації, що неми­нуче породжують те, що державознавство називає "концент­рацією керівництва".