Державне право зарубіжних країн (стр. 5 )

43

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

А) Якщо починати з Конституції США 1787 р., то історич­но першим способом прийняття Конституції були установчі збори (конституційна асамблея, конвент тощо). Крім Консти­туції США конституантою прийнято першу Конституцію Франції, Конституцію Норвегії та деякі інші конституції XIX ст. У XX столітті установчими зборами були схвалені або прийняті чинні конституції Італії, Індії, Португалії, Болгарії, Румунії та інших держав.-

Позитивна риса цього способу прийняття конституції по­лягає в тому, що установчі збори утворюються тільки з метою розробки та прийняття Основного Закону, а після цього роз­пускаються. Наприклад, так було прийнято Конституцію Франції 1848 р. В конституційному праві ці установчі збори визначають як "суверенні конституанта". Але у консти­туційній практиці зарубіжних країн більше місце займають так звані "несуверенні конституанты", які беруть участь тільки у розробці тексту конституції. Остаточне ж його затвер­дження здійснюється іншим способом, наприклад, референду­мом (Франція, Італія, Югославія - pp.; Порту­галія - pp.; Болгарія і Румунія - pp.).

Б) Ще одним з "народних" способів прийняття сучасних конституцій, який досить широко застосовується, є референ­дум. При цьому він зазвичай виступає лише як кінцева стадія конституційної правотворчості. Іноді, як вже було зазначено, референдуму передує розробка і схвалення конституції уста­новчими зборами (Румунія). Досить часто проект конституції розробляє спеціальна комісія, до складу якої входять депутати парламенту (Ірландія, Данія, Іспанія), або розробку його кон­тролює уряд (Казахстан, Франція, Туреччина, Росія). У будь-якому випадку роль громадян, які беруть участь у відповідних референдумах, обмежується можливістю проголосувати "за" або "проти" запропонованого проекту.

Як стверджує , "історія зарубіжних країн свідчить про те, що роль референдуму як способу прийняття ос­новного закону не слід перебільшувати. Його значення і зміст

44

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

можуть бути перекручені і навіть зведені нанівець шляхом різних маніпуляцій правлячих кіл, активного впливу їх на масо­ву політичну свідомість. Немає прямої залежності між викори­станням процедури референдуму і демократичністю самої кон­ституції. Головним фактором тут виступає розклад політичних сил у суспільстві на момент прийняття конституції, спро­можність їх відобразити і захистити відповідні інтереси"1.

В) Досить поширеним "народним" способом прийняття конституції є введення її законодавчим органом (парламентом) на основі так званої кваліфікованої більшості (як правило, 2/3 від загальної кількості депутатів). Так були прийняті чинні кон­ституції Австрії, Фінляндії, Швеції, Японії, основні закони пе­реважної більшості держав Центральної і Східної Європи, а та­кож тих країн, що утворилися на терені колишнього СРСР.

Іноді парламент схвалює спеціальну процедуру розробки і затвердження основного закону, якої сам і дотримується. Так було прийнято чинну Конституцію Греції. У деяких випадках парламент прямо проголошує себе установчими зборами і діє відповідним чином. Такий порядок використовувався при прийнятті в 60-і роки XX ст. перших конституцій в більшості франкомовних країн Африки, а також конституцій ряду інших країн, що розвиваються.

Існують і інші, комплексні способи прийняття консти­туцій. Зокрема, проект чинного Основного Закону ФРН був розроблений спеціальним конституційним конвентом, до складу якого ввійшли прем'єр-міністри земель. Після цього він обговорювався у парламентській раді, сформованій за уча­стю окупаційної адміністрації США, Великобританії і Франції. Членами цієї ради були також представники законо­давчих органів земель - ландтагів. Кінцевою стадією консти­туційної творчості стало схвалення проекту Основного Зако­ну ландтагами, після чого він набрав чинності.

1 Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - К.: Арт Ек, Вища шк., 1997. - С 23.

45

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

Значними особливостями відрізнявся порядок прийняття чинної Конституції Австралії. її проект був розроблений кон­ституційним конвентом. Делегатів на цей конвент обирало на­селення колоній, на основі яких з часом були утворені штати - суб'єкти майбутньої федерації. Розроблений проект консти­туції, винесений на референдум у колоніях, згодом був остаточ­но прийнятий британським парламентом у вигляді спеціально­го закону. Розглянута процедура поєднує в собі майже всі відомі способи прийняття конституцій. Австралійська консти­туція є "народною", тобто прийнятою із застосуванням засобів прямої і представницької демократії. Водночас тут можна знай­ти елементи октройованої конституції.

Ще одним цікавим прикладом є чинна Конституція Об'єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ). Процедура її введен­ня полягає у тому, що розроблений політиками і юристами проект був підписаний (і тим самим затверджений) правите­лями всіх еміратів. Ця конституція має риси міждержавного договору, що відобразилося і у формі державного устрою ОАЕ.

Спосіб прийняття конституції відіграє важливу роль у визначенні основних характеристик політичного і державного ладу конкретної країни. Певною мірою він впливає і на зміст самого основного закону. Кожний з розглянутих способів по-різному узгоджується з концепцією установчої влади, з прин­ципами демократії. Наближення порядку прийняття консти­туції до вимог цієї концепції є найбільш раціональним, зважа­ючи на авторитет основного закону в суспільстві. Прийняття конституції установчими зборами забезпечує зв'язок між на­родом як джерелом державної влади і змістом основного зако­ну, за яким ця влада здійснюється. Саме установчі збори спри­яють встановленню більш глибоких, а головне - усвідомлених зв'язків між волевиявленням на виборах їхнього складу і про­цесом розробки та введення конституції. Це стосується і по­рядку внесення змін до конституції.

46

_______________________ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Основні способи зміни конституцій і внесення до них по­правок:

1)  гнучкі, змінюються водночас з появою якогось джерела
конституційного права (Великобританія, Нова Зеландія);

2)  жорсткі - змінюються і доповнюються в більш склад­
ному порядку, ніж звичайні законодавчі процедури;

3)  особливо жорсткі - Конституція США;

4) гнучкі - поєднують в собі риси названих вище способів.
Способи зміни конституції (передбачають реалізацію

трьох стадій):

1) ініціатива зміни конституції, як правило, виходить від

парламенту або глави держави;

2)  схвалення запропонованого проекту (кваліфікована
більшість);

3)  остаточне схвалення.

Під час семінарського заняття курсанти і студенти, які не виступають з доповідями, беруть участь в обговоренні: став­лять питання доповідачеві; доповняють; беруть участь у дис­кусії. Кожна з таких форм участі студента (курсанта, слухача) в роботі семінару оцінюється відповідною кількістю балів.

Ш IV. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1.  Источники права. Серия "Государство и право в разви­
вающихся странах". - М., 1986.

2.  Каррі Д. П. Конституція Сполучених штатів Америки:
Посібник для всіх.- К.,1993.

3.  Источники права Швеции // Советское
государство и право.-1986.-№ 6.

4.  Кагикин СЮ. Конституция на переломе цивилизаций:
формирование глобального конституционного идеала // Госу­
дарство и право.-1992.-№ 11.

5.  Конституції нових держав Європи та Азії / За ред.
В. Шаповала.—К.: Право,1996.

47

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

6.  Конституции зарубежных государств.—М.:БЕК,1996.

7.  Конституции государств Европы: В 3 т. / Под общей
редакцией и со вступительной статьей директора Института
законодательства и сравнительного правововедения при Пра­
вительстве Российской Федерации .—М.:
НОРМА, 2001.

8.  Конституции государств-участников СНГ.—М.:НОР-
МА, 2001.

9.  Конституция США: история и современность (под об­
щей редакцией д. ю.н. профессора и д. и.н. про­
фессора ). - М.,1988.

10.  , Конституция США: поли­
тико-правовой комментарий.- М.,1985.

11'. Британская конституция. Политико-правовой анализ.- К.,1991.

48

ТЕМАЗ. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

регламентація економічної організації суспільного життя

3. Конституційна регламентація соціальних і духовно-

культурних засад суспільного життя

І. ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ

§1. Поняття суспільного ладу

Суспільний лад - це всеохоплююча організація суспільства, яка обумовлена певним рівнем соціально-еко­номічного та політичного розвитку, характерними рисами суспільної свідомості і традиціями взаємодії людей у різних

сферах життя.

Супільний лад охороняється державою і правом, його за­сади знаходять своє закріплення в Основному Законі держа­ви. У структурному відношенні суспільний лад складається з 4-х основних підсистем, кожна з яких об'єднує групу суспільних відносин в економічній, соціальній, духовно-куль­турній і політичній сферах.

§2. Конституційна регламентація економічної організації суспільного життя

Конституційна регламентація суспільного життя в різних країнах неоднакова за формою і обсягом. У сфері економічної організації вона протягом тривалого часу зводилась до закріплення в основних законах права власності.

Інститут власності - це форма присвоєння благ та відношення між людьми з його приводу. За своїм характером власність поділяється на два види:

1) публічна власність, яка за своїм характером відрізняється неподільністю;

49

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

2) приватна власність - подільна. Суб'єктами публічної власності є:

-  держава:

-  суб'єкти федерації;

самоврядна місцева територіальна община;

- громадські формування.

Суб'єктами приватної власності можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи.

Публічний або приватний характер власності визна­чається режимом майна, а не тим, хто є власником. Публічна власність завжди є колективною. Приватна може бути індивідуальною, груповою, сімейною, акціонерною тощо. Пе­рехід публічної власності у приватну називається привати­зацією.

Історично право власності розглядалось як природне пра­во людини. "Власність є правом недоторканним і священним, і ніхто не може бути позбавлений її інакше, ніж у випадку вста­новленої законом явної суспільної необхідності і за умов спра­ведливого і попереднього відшкодування", - записано у ст.17 Декларації прав людини і громадянина 1789 року. Отже, на­прикінці XVIII ст. право власності не характеризувалося як політичний і юридичний абсолют. Доля власності, що належа­ла окремим особам, пов'язувалася з об'єктивними соціальни­ми потребами. Відповідні конституційні формулювання вже тоді відображали намагання узгодити інтереси особи і суспільства.

З цієї статті Декларації прав людини і громадянина по суті випливає юридична модель конституційної гарантії влас­ності:

1)  право власності невід'ємне;

2)  позбавлення цього права можливе тільки як виняток;

3)  порядок позбавлення повинен бути встановлений за­
коном;

4)  закон, в свою чергу, має визначити такі випадки

50

суспільної необхідності, за яких можливо позбавлення суб'єкта права власності;

5)  ця необхідність повинна бути очевидною;

6)  позбавлення права власності можливе лише з відшко­
дуванням;

7)  відшкодування повинно бути попереднім.

У СТ.14 Основного закону ФРН сказано: "Власність зо­бов'язує. Користування нею повинно водночас служити

ьному благу". У ст.29 Конституції Японії зазначено, що 'право власності визначається законом у такий спосіб, щоб во­но не зачіпало суспільного добробуту". Цим за приватною зласністю прямо визнається соціальна функція, а сама власність тісніше прив'язується до потреб суспільства в цілому.

Розширення змісту і обсягу діяльності у сфері економіки спричинило зміни в державному механізмі, які знайшли своє відображення в основних законах. Зокрема, в Конституції Франції міститься спеціальний розділ, присвячений Еко­номічній і соціальній раді - органу, до повноважень якого вхо­дять консультування уряду з відповідних питань і розробка законодавчих пропозицій. Утворення подібного консульта­тивного органу - Національної ради економіки і праці - пе­редбачено також Конституцією Італії.

Принципи економічної діяльності, які, як правило, закріплюються в конституціях:

використання національних багатств у загальних інте­ресах незалежно від того, хто їх власник; державне планування чи прогнозування економічного

життя;

забезпечення приватної конкуренції і недопущення

приватних монополій;

особлива охорона національного капіталу і виробника. Важливим компонентом економічної підсистеми є фінан­сова система, через яку держава вирішує фінансові завдання, регулює бюджетні і податкові відносини.

51

С.К.Бостан, СМ. Тимченко

§3. Конституційна регламентація соціальних і духовно-культурних засад суспільного життя

Формою конституційної регламентації засад суспільного життя можна вважати проголошений в основних законах низ­ки країн принцип соціальної держави. Уперше він був закріпле­ний в Основному Законі ФРН: "Федеративна Республіка Німеччина є демократичною і соціальною федеративною дер­жавою" (ст.20). У подальшому ідея соціальної держави була зафіксована в конституціях інших держав, включаючи держа­ви Центральної і Східної Європи та держави, що утворилися на терені колишнього СРСР.

Серед конституційних положень, на основі яких здійснюється регламентація окремих сторін суспільного жит­тя, можна виділити положення про взаємовідносини держави і церкви. Звичайною практикою є фіксація в основних законах свободи віросповідання (нерідко - свободи совісті). Напри­клад, у СТ.16 Конституції Іспанії гарантується ідеологічна, релігійна і культова свобода індивідів і товариств. Ці свободи можуть бути обмежені у своїх проявах лише для підтримання публічного порядку, що охороняється законом. Ніхто не може бути примушений до висловлення своєї думки з питань ідео­логії, релігії або віросповідання.

За Конституцією Румунії, релігійні культи самостійні, відокремлені від держави і користуються її підтримкою, зокре­ма, через сприяння релігійній присутності в армії, лікарнях, в'язницях, притулках і дитячих будинках (ст.29).

У прийнятих у XIX ст. конституціях Бельгії і Люксембур­гу визначено, що цивільний шлюб має передувати церковно­му. При цьому в усіх випадках позиція держави є нейтральною щодо церкви або однаково прихильною до всіх конфесій.

Іноді в конституціях акцентується увага на питаннях цер­ковного і світського виховання й освіти. "Релігійне навчання в державних школах, за винятком неконфесійних, є обов'язко-

52

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

- зафіксовано в ст.7 Основного закону ФРН. Але водно­час зазначається, що держава має право нагляду за таким на-«чанням, і жоден викладач не може бути примушений провади-та його. У §2 Конституції Норвегії записано, що ті особи, які аювідують євангелічну лютеранську релігію, зобов'язані вихо-; ."ьати в її дусі дітей. У Конституції Туреччини підкреслюється, ~о "виховання і навчання релігії та етиці має бути проведене під наглядом і контролем держави. Навчання релігійній куль-

і моральне виховання повинні бути обов'язковими у про­грамах початкових і середніх шкіл" (ст. 24).

У конституціях окремих держав та чи інша конфесія про-

>шена державною або національною. "Євангелічна люте­ранська церква є національною церквою" (§4 Конституції Данії). Статус євангелічної лютеранської церкви як національної встановлений основними законами Ісландії та Норвегії. Згідно положень британської конституції, монарх є главою англіканської церкви.

У дещо іншій формі відповідні стосунки між державою і церквою відображено в ст. 13 Конституції Болгарії, де поряд з

;)женнями про відокремленість релігійних установ від дер­жави і про неприпустимість використання їх у політичних

їх зазначено, що "традиційною релігією в Республіці Бол­гарія є східно-православне віросповідання".

Окремо слід згадати Конституцію Греції. По-перше, вона містить спеціальний розділ "Відносини між державою і церк­вою", де, зокрема, записано, що "панівною релігією в країні є релігія східно-православної церкви Христової" (ст. 3), визначе­но засади церковного управління. По-друге, в іншому розділі спеціально визначений статус гори Афон - місцевості, де роз­ташовані монастирі, що належать до різних православних авто­кефальних церков. Як зазначено в ст.105, частина Афонського півострова наділена "давнім привілейованим статусом само­врядної частини Грецької держави". В духовному відношенні відповідна територія підпорядкована Вселенському (Констан-

53

С.К.Бостан, СМ. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

тино-польському) патріарху. Всі особи, які ведуть там чернече життя, автоматично набувають громадянства Греції. На цій те­риторії, що відома як Свята гора, заборонено селитися іновірцям і розкольникам. Докладний режим Святої гори виз­начається так званою конституційною хартією, яка затверд­жується Вселенським патріархом і грецьким парламентом.

Відносини між державою і церквою належать до сфери конституційного регулювання і в країнах, що розвиваються. Найбільшою мірою це характерно для мусульманських країн, де, як зазначалося, релігія ісламу відіграє важливу роль у суспільному і державно-політичному житті. Закріплення цієї ролі здійснюється зазвичай шляхом конституційного проголо­шення ісламу державною релігією. Іноді в конституціях зроб­лено застереження про неприпустимість перегляду їх поло­жень щодо статусу цієї релігії (Бахрейн, Марокко).