Державне право зарубіжних країн (стр. 40 )

Разом з тим у конституціях іноді вказується і на обов'язки особи щодо держави. У ст.2 Конституції Італії зафіксовано, "що Республіка визнає і гарантує невід'ємні права людини... і вимагає виконання непорушних обов'язків політичної, еко­номічної і соціальної солідарності". Майже аналогічне за змістом положення містить ст. 24 Конституції Греції. Подібні надмірно узагальнені визначення обов'язків особи перед дер­жавою певною мірою деформують природу її прав і свобод і об'єктивно створюють ґрунт для довільного тлумачення їх у конкретних ситуаціях взаємовідносин держави і особи.

До сказаного слід додати, що деякими теоретиками вста­новлення конституційних обов'язків особи перед державою розцінюється як намір позначити межу відповідних вимог державної влади, тобто, знову ж таки, як самообмеження дер­жави щодо особи та її прав і свобод. З цією думкою навряд чи можна погодитись, адже існують зафіксовані в конституціях і деталізовані в законодавстві обов'язки особи захищати батьківщину, сплачувати податки тощо. Такі обов'язки не зу­мовлені самообмеженням державної влади і мають, по суті, об'єктивний характер.

385

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

§2. Особливості конституційного закріплення

прав і свобод людини і громадянина в

зарубіжних країнах

Конституційне закріплення прав і свобод особи в різних країнах має свої особливості, зумовлені національними тра­диціями в розвитку політико-правової теорії і практики. Пере­важна більшість конституцій містить спеціальні розділи, в яких фіксуються права і свободи та які зазвичай передують розділам, присвяченим регламентації основ організації і діяль­ності державного механізму.

У преамбулі до Конституції Франції записано: "Фран­цузький народ урочисто проголошує свою відданість правам людини і принципам національного суверенітету тією мірою, якою вони були визначені в Декларації 1789 року, підтверд­женій преамбулою до Конституції 1946 року". Отже, тут має місце загальне визнання інституту основних прав і свобод без будь-якої їх деталізації.

Основою конституційної регламентації прав і свобод у США є перші десять поправок до федеральної Конституції, або Білль про права 1791 р. Такий підхід можна було б вважа­ти надто вузьким, якби не численні судові прецеденти з відповідних питань, створені Верховним судом. Слід також за­уважити, що в більшості штатів діють власні біллі про права, або відповідні розділи конституцій. У 60-80-і роки XX ст. май­же в усіх штатах були прийняті поправки до конституцій або навіть нові біллі про права. Вони розширили обсяг консти­туційного регулювання прав і свобод особи.

Принципово інший підхід до регламентації прав і свобод у Великобританії. Тут немає акту конституційного значення, у якому б закріплювались основи правового статусу особи. Ок­ремі законодавчі акти відповідного змісту, прийняті в ході історичного розвитку, здебільшого застаріли і не створюють цілісної картини. Прийнято вважати, що права і свободи у Ве-

386

ликобританії формулюються судами. Останні в ході судового розгляду приймають рішення (судові прецеденти), що обме­жують дії особи. Поза цими обмеженнями і перебуває сфера реалізації прав і свобод.

Наведена схема формально відповідає відомому принципу "все, що не заборонено, - дозволено". Вона зовні забезпечує майже абсолютний обсяг прав і свобод. Однак подібний вис­новок був би спрощенням. Суди не завжди точно формулюють прецеденти. Це призводить до довільного визначення ними обсягу правового статусу особи та його окремих елементів. До того ж, як свідчить практика, далеко не всі права і свободи мо­жуть бути реально встановлені та ефективно забезпечені в та­кий спосіб.

Подібний підхід до регламентації прав і свобод, на відміну від прийнятого в інших країнах, називають негативним. У цьо­му випадку норми конституційного права не встановлюють конкретні права і свободи, а шляхом заборон визначають сфе­ру їх існування.

D II. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Завдання 1. Використовуючи тексти конституцій за­рубіжних країн, визначте способи закріплення прав та сво­бод громадян. Наведіть приклади.

Завдання 2. Використовуючи відповідне конституційне законодавство, вирішить наступні задачі:

Задача №1. Громадянин Литви за скоєний злочин був за­суджений до виправних робіт. Він вирішив оскаржити дії су­ду, посилаючись на те, що Конституцією Литви заборонена примусова праця.

Які рішення мають приймати компетентні органи?

Задача №2. Сім'я Сіверсів прийшла до виборчої дільниці, щоб проголосувати за кандидата у президенти Дж. Буша, але їм не дозволили голосувати, мотивуючи це тим, що вони не­гри, нащадки колишніх рабів.

387

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Чи мали право відмовити у голосуванні сім'ї Сіверсів на цих підставах?

Задача №3. Клаус Шульц стверджує, що діями підприємства "Мерседес" було порушено його права. Адміністрація підприємства не прийняла його на роботу і ар­гументувала це тим, що його віросповідання та світогляд не відповідають встановленим на підприємстві вимогам.

Оцініть дії адміністрації, спираючись на конституційне законодавство Німеччини.

1^1 МІ. СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

Тема: Конституційні права людини і громадянина, гарантії їх дотримання

ПЛАН

1.  Класифікація прав і свобод особи. Особисті права і
свободи.

2.  Політичні права і свободи.

3.  Економічні, соціальні і культурні права та обов'язки.

4.  Обов'язки громадян, юридичні гарантій їх консти­
туційних прав і свобод.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Семінарське заняття проводиться у вигляді доповідей згідно плану семінару. Доповідь на 10-12 хв. необхідно готува­ти за допомогою рекомендованої літератури і вказівок викла­дача, які були зроблені на лекції. Метою заняття є поглиблен­ня, конкретизація і систематизація отриманих знань з цієї про­блеми у процесі підготовки до семінару.

Перше питання присвячено класифікації прав і свобод громадян. Конституції й інші норми конституційного (дер­жавного) права зарубіжних країн проголошують права і свобо-

388

ди різного характеру і змісту, тому велике значення має їх кла­сифікація і систематизація.

Залежно від характеру відображених в них суспільних відносин у зарубіжній науці конституційного права виділяють особисті, політичні, соціально-економічні і культурні права. Цей розподіл відображає характер відносин, що виникають між особистістю і державою, а також між самими особистостя­ми. По-перше, як фізична особа особистість наділяється пев­ними особистими правами і свободами; по-друге, особистість як член політичної спільноти, наділяється певними політич­ними правами і свободами. І, нарешті, по-третє, особистість як член громадянського суспільства наділяється певними соціально-економічними правами і свободами. Хоча цей роз­поділ і не можна визнати вичерпним, він, проте, полегшує аналіз конкретних прав і свобод.

Особисті права і свободи - категорія прав і свобод, що прямо не стосуються стану громадянства індивіда. Тому іноді такі права визначаються як індивідуальні права або свободи фізичної особи. їх також називають громадянськими правами, але така назва може призвести до непорозуміння, коли йдеть­ся про конституційну (політичну) правоздатність осіб, які не є громадянами відповідної держави.

Західна теорія часто розглядає цю категорію прав і свобод як природну, даровану людині не державою, а природою чи бо­гом. На практиці ці права і свободи також носять позитивний характер, тому що вони мають юридичну чинність тільки тоді, коли порядок їх застосування встановлюється законом. До­сить чисельні особисті права і свободи можна умовно роз­поділити на дві основні групи:

а) права і свободи, що захищають людину від сваволі з
боку інших осіб;

б) права і свободи, що захищають людину від сваволі з
боку держави.

Перша група особистих прав і свобод нечисленна, причо­му деякі з них містять у собі юридичні гарантії від сваволі як з

389

С.К.Бостаи, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

боку окремих осіб, так і держави одночасно. До цієї категорії особистих прав і свобод передусім належить особиста недо­торканість (особиста свобода - право на життя і недотор­каність особи, право на опір насильству).

Відповідно до ідей правової держави і верховенства права держава не тільки зобов'язана дотримуватися своїх власних законів, але і не може допускати будь-яких актів сваволі по відношенню до своїх громадян. Ці погляди знайшли свій вираз у тому, що конституційне (державне) право встановлює чис­ленні юридичні гарантії, котрі захищають особистість від сва­волі з боку держави і її органів.

Виражені в певних правах зазначені гарантії складають другу групу прав і свобод. Серед них перш за все слід відзначи­ти недоторканність особи та житла, головний зміст якої - за­хист від необгрунтованих арештів. Відображена в багатьох кон­ституціях англійська процесуальна процедура "habeas corpus", встановлена законом ще в XVII ст., передбачає перевірку в суді обґрунтованості арешту особи. В конституційній теорії і прак­тиці Франції та деяких інших країн прийняті більш широкі по­няття безпеки особи, які містять не тільки гарантії від безпідставних арештів і утримання під вартою, а й сукупність процесуальних гарантій прав особи в судовому процесі. Не викликає сумнівів той факт, що зазначені правові положення відіграють істотну роль у формуванні конституційного статусу особи. Недоторканність житла передбачає захист не тільки від свавільних обшуків і виїмок, постою солдатів, поліцейських вторгнень, але і захист від свавільних дій з боку окремих осіб.

Свобода приватного життя є об'єктом постійних пося­гань з боку карних органів. У боротьбі зі злочинністю технічне перехоплення інформації, зовнішнє спостереження або інші види подібної діяльності є звичайною поліцейською практи­кою, її основи встановлюються спеціальними законодавчими актами. Однак завжди існувала й існує проблема розмежуван­ня легальної та нелегальної практики поліції, інших карних

органів, що безпосередньо зачіпає свободи приватного життя. Нерідко розв'язанню цієї проблеми перешкоджають самі зако­нодавчі акти, невизначеність окремих положень яких дозво­ляє припускатися до різних тлумачень. Згадана проблема нерідко має не тільки юридичний, а й політичний характер.

Таємниця кореспонденції значною мірою забезпечується закріпленою законом вимогою по відношенню до правоохо­ронних органів одержувати спеціальний дозвіл суду для пер­люстрації листів і прослуховування телефонних розмов. Однією з особливостей сучасної конституційної регламентації таємниці кореспонденції є те, що захистом забезпечуються не тільки окремі, дещо статичні за формулюваннями права і сво­боди, що становлять зміст цього поняття (таємниця листуван­ня, телефонного зв'язку тощо), а й загальна свобода, визначе­на як свобода від посягань на інформацію приватного характе­ру. Поняття цієї свободи має свої відмінності в різних країнах, але практично всюди посяганням визнають не лише перехоп­лення відповідної інформації, а й неофіційне збирання інфор­мації у так званих банках даних та її використання проти волі і на шкоду інтересам особи, чиї права порушені.

Одним з найважливіших особистих прав людини є свобо­да пересування і вибору місця проживання. Серед інших особи­стих прав і свобод, наданих законодавством людині як фізичній особі, можна назвати право на вільне укладання шлю­бу, заборона катувань і незвичайних покарань та ін.

Характеризуючи особисті права, необхідно також визна­читися щодо права приватної власності, яке зарубіжні дослідники слушно відносять до вказаної категорії прав і сво­бод. У старих конституціях право на приватну власність про­голошувалось як одне з природних прав людини, що має невідчужуваний характер. У цілому ж це право слід сприйма­ти не тільки як одне з прав особи, а й як своєрідну основу, стрижень сукупності її прав і свобод, що визначає зміст ос­танніх.

390

391

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

У другому питанні необхідно дати характеристику політичних прав і свобод, якими громадянин держави наділяється як член політичної спільноти. Вони визначають його правове становище в системі суспільних відносин, що ви­никають у процесі здійснення державної влади. Сучасні кон­ституції визнають за всіма громадянами рівний політичний статус, що знайшло своє вираження в принципі "рівність усіх перед законом". Громадяни наділяються широким колом політичних прав і свобод. У поєднанні з особистими правами і свободами вони утворюють так званий традиційний каталог прав і свобод. У різних формах вони проголошуються прак­тично в усіх конституціях. Для нормального розвитку політичного життя кожної країни найбільше значення має ви­борча правосуб'єктність громадянина, яка полягає у тому, що він володіє активним та пасивним виборчим правом. Це відкриває для громадян не тільки можливість брати участь у формуванні представницьких установ, але і проводити до них своїх представників.

Особливе значення має група прав, що забезпечують сво­боду висловлення думок. У цю групу входить свобода слова, друку, право на отримання інформації, а також свобода поши­рення інформації. Багато теоретиків зазначають, що кожна лю­дина має право висловлювати будь-які думки і судження з будь-якого питання і що в дійсно демократичній країні пови­нен існувати "вільний ринок ідей". Але загальним правилом є те, що свобода висловлення думок аж ніяк не розглядається як абсолютне право. Верховний суд США ще в 1931 році ухва­лив: "Свобода слова і свобода преси... не є абсолютними права­ми, і держава може карати за зловживання ними". Законодав­ство США передбачає покарання за наступні види зловживань свободою висловлення думок: за наклеп і образу, за непри­стойність, за підбурювання до здійснення злочину чи правопо­рушення, за образу суду, за заколотні заклики.

У число духовних свобод, проголошуваних консти­туціями, входить свобода совісті, що історично виникла як

392

віротерпимість, тобто визнане державою за кожним громадя­нином право сповідати будь-яку релігію. Свобода совісті при­пускає відокремлення церкви від держави і школи від церкви.

У деяких старих конституціях встановлювалось проголо­шення державної церкви (Англія, Норвегія, Колумбія). Багато повоєнних конституцій, особливо мусульманського світу, теж проголошують державну релігію. Наприклад у ст. З Консти­туції Ісламської республіки Пакистан 1973 року записано: "Іслам є державною релігією Пакистану".

Однією з найважливіших свобод є свобода союзів і свобода асоціацій, що у сучасну епоху проголошується конституціями всіх демократичних держав.

Свобода союзів означає законодавче визнання за всіма гро­мадянами права на створення професійних спілок для захисту своїх інтересів. Професійні спілки створюються явочним по­рядком. Вони наділяються правами юридичної особи, а їхні ста­тути підлягають реєстрації в компетентних державних органах.

Проголошувана конституціями зарубіжних країн свобода асоціацій означає надання громадянам права на створення політичних партій та інших громадських організацій.

До числа інших прав і свобод політичного характеру відносяться свобода мітингів і свобода зборів.

Третє питання присвячено характеристиці соціально-еко­номічних та культурних прав і свобод, що визначають правове становище особистості як члена громадянського суспільства.

Найважливішим з цих прав є право на володіння ірозпоря-дження приватною власністю. Це фундаментальне право за­безпечено всіма засобами юридичного захисту від зазіхання як з боку окремих осіб, так і органів самої держави. У ранніх кон­ституціях принцип святості і недоторканності приватної влас­ності був доведений до логічного завершення. Це знайшло свій вираз в забороні яких-небудь конфіскацій чи реквізицій не інакше як у суворо встановлених законом випадках (як пра­вило, за вироком суду чи у військових цілях). У нових консти-

393

II

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

туціях закріплена можливість відчуження приватної власності в інтересах суспільства (Іспанія, Італія, ФРН та ін.).

Після другої світової війни конституціями Італії, Данії, Індії, Японії, Гватемали, Коста-Ріки, Габону, Бангладеш, Ма­рокко, ряду інших держав було проголошено право на працю.

Деякі післявоєнні конституції проголошують також право на рівну плату за рівну працю і право на відпочинок, що іноді розглядають як органічне продовження права на працю (ст.36 Конституції Італії). Дуже докладно соціально-економічні пра­ва трудящих регламентуються в Главі II Конституції Федера­тивної Республіки Бразилії 1988 року. Іноді основний закон містить лише згадку про ці права, як, наприклад, у ст.54 Кон­ституції Уругваю.

Найважливішим правом трудящих є право на страйк, що проголошується або визнається державним правом усіх демо­кратичних країн. У той же час закордонне трудове законодав­ство передбачає різні способи і методи обмеження цього пра­ва. Особливо поширеним є заборона загальних та політичних страйків, страйків солідарності, пікетувань.

У четвертому питанні необхідно схарактеризувати закріплені в конституційному законодавстві а) обов'язки гро­мадян та б) юридичні гарантій їх прав і свобод.

А) Інститут обов'язків громадян почав юридично форму­ватися лише після другої світової війни. Традиційними обов'язками, які держава покладала на своїх громадян, були: підпорядкування законам і іншим нормативним актам, сплата податків і військова повинність. У новітніх конституціях з'яв­ляється не тільки сам термін "обов'язки громадян", але навіть відповідні глави і розділи (в італійській конституції ч. І "Права й обов'язки громадян", у конституції Венесуели ч. ІП "Осо­бисті і громадянські права й обов'язки", у конституції Іспанії секція 2 Глави І "Про права й обов'язки громадян").