Державне право зарубіжних країн (стр. 35 )

Серед форм парламентського контролю за урядами можна також назвати прийняті в деяких країнах регулярні обговорення їх звітів. Прикладом такої практики є робота палат парламенту Швейцарії. Уряд щороку складає звіт про свою діяльність і пе­редає його до парламенту. У парламенті звіт спочатку вивча­ють постійні комісії, а потім обговорюють самі палати.

Різновидом подібних звітів є так звані тронні промови мо­нархів, які готуються урядами і проголошуються на початку сесій парламентів. Після проголошення такої промови у нижніх палатах парламентів відбуваються дебати із загальних питань урядової політики. Характерно, що форма тронної про­мови прийнята не тільки у Великобританії та в деяких інших європейських парламентарних монархіях, а й у колишніх домініонах, зокрема в Канаді. Тут з тронною промовою висту­пає генерал-губернатор.

До традиційних форм парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади відносять роботу постійних, спеціальних і слідчих комісій (комітетів) парламен­ту. При цьому такий контроль тією чи іншою мірою прита­манний практиці всіх розвинутих країн, незалежно від форми державного правління.

333

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

Прийняті й інші форми парламентського контролю за діяльністю уряду. Вони нерідко відображають особливості структури й організації того чи іншого представницького орга-

ну-

Окремого розгляду потребують форми парламентського контролю за витратою державних коштів, тобто за реалізацією урядом (виконавчою владою) державного бюджету. В деяких країнах встановлено порядок, за яким уряд щороку або частіше повинен звітувати перед парламентом (нижньою па­латою) про загальний фінансовий стан. Однак більш прийнят­ним є інший порядок, за яким відповідна інформація пере­дається урядом постійній комісії з фінансово-бюджетних пи­тань. Такі комісії (комітети) існують практично в усіх парла­ментах. Крім інформації загального характеру, ці комісії мо­жуть збирати більш конкретні відомості про виконання дер­жавного бюджету.

Водночас майже в усіх країнах перевірку бюджетних ви­датків та ряд інших дій у фінансово-бюджетній сфері здійсню­ють спеціальні органи. їхня діяльність доповнює відповідну роботу самого представницького органу та його структур. Як правило, ці органи називаються рахунковими палатами. В цілому ряді країн вони формуються парламентом або за його участю.

У Бельгії і Люксембурзі членів рахункових палат обирає парламент (нижня палата). В Австрії голову рахункової пала­ти обирає нижня палата парламенту, а в інших державах її членів призначає президент. У Нідерландах і Чехії всі відповідні призначення робить глава держави за рекомен­дацією нижньої палати парламенту. В Росії посада голови ра­хункової палати має заміщуватися за рішенням нижньої пала­ти, а посади її членів - нарівно кожною з палат парламенту. В Естонії і Литві державного контролера обирає парламент за поданням президента. У Польщі голову верховної палати кон­тролю обирає нижня палата парламенту за згодою верхньої. У

334

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Словаччині й Угорщині парламент обирає голову відповідно­го органу, а в Словенії - всіх його членів. У тих країнах, де склад рахункових палат та інших подібних органів формує ви­конавча влада, вони звичайно перебувають у тісному зв'язку з парламентом.

У країнах Центральної і Східної Європи, а також у тих, що утворилися на терені колишнього СРСР, відповідні органи здійснюють контроль не тільки за виконанням державного бюджету, а й за управлінням об'єктами державної власності. У Польщі до завдань верховної палати контролю віднесено підготовку і подання звіту щодо реалізації національного пла­ну соціально-економічного розвитку.

Ш IV. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Исполнительная власть: сравнительно-правовое ис-
следование.-М. Ютдел государства и права ИНИОН РАН,

1995.

2.  Коломіець ЮМ. Інститут глави держави в системе ви­
щих органів влади й управління зарубіжних країн.- Харків:
Основа, Ун-т внутр. справ, 1998.

3.  Президент Французской республи­
ки,- М.,1980.

4.  Правительство, министерства и ведомства в зарубеж­
ных странах.-М., 1994.

5.  Президент-правительство. Исполнительная власть:
российская модель. (Сборник).-М.,1997.

6.  Вищі органи сучасної держави. -
К.,1995.

335

ТЕМА 5.4. СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

І. ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ

1. Загальна характеристика судової влади, її структура.

2. Статус суддів, прокурорів, слідчих. 3. Система судів за­
гальної юрисдикції. 4. Конституційно-правові принципи
організації і діяльності судових систем._____________________

§1. Загальна характеристика судової влади, її" структура

Якщо законодавча і виконавча влада покладаються кон­ституціями саме на вищі державні органи (парламент, глава держави та уряд), то судова - на всю сукупність судових ор­ганів від низових до верховних. Кожен з судових органів роз­глядає і вирішує конкретні справи абсолютно самостійно, ке­руючись виключно законом. Носієм судової влади є всі судові органи, а не тільки верховний суд.

Сукупність судів (іноді і їх діяльність) називається судо­вою владою.

Соціальна роль судової влади (в демократичному суспільстві) полягає в тому, щоб в юридичних конфліктах за­безпечувати панування права, вираженого в різних норматив­но-правових актах. Здійснюючи правосуддя, судова влада вво­дить державне насильство в цивілізовані рамки, гарантуючи захист законослухняних громадян від свавілля з боку держави та іншіх суб'єктів.

Із усіх влад - судова найслабша. По-перше, вона не спи­рається на волевиявлення виборців, як, наприклад, законодав­ча. По-друге, вона не має в своєму розпорядженні силових структур, як виконавча. Сила судової влади полягає в повазі цивілізованого суспільства до права і до суду як його справед­ливого застосувача.

336

________________________ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Структура судової влади охоплює, передусім, суди. У країнах англосаксонської правової системи вони утворюють єдину систему, в якій різні гілки замикаються на єдиному вер­ховному суді.

У країнах континентальної системи права існують декілька незалежних один від одного систем спеціалізованих судів на чолі зі своїми вищими судами (полісистема).

У країнах з романською правовою системою і деяких інших часто поряд із системою судів загальної юрисдикції (тобто тих, що розглядають цивільні і кримінальні справи) створюється окрема система адміністративної юрисдикції (Франція, Італія - Державна рада; Швеція - Верховний адміністративний суд; Болгарія, Чехія - адміністративні су­ди). Там, де адміністративні суди не утворюють замкнуту сис­тему, вони являють собою особливу гілку судів загальної юри­сдикції.

Подібне становище і з військовими судами. У багатьох дер­жавах військові суди в мирний час не створюються, а там, де існують, вони також утворюють особливу гілку судів загальної юрисдикції.

Особливе місце в країнах континентальної Європи, вклю­чаючи і постсоціалістичні, займають Конституційні суди. У деяких країнах існують суди для розгляду справ про консти­туційну відповідальність вищих посадових осіб (Високий Суд правосуддя у Франції; Державний трибунал у Польщі).

У ряді мусульманських країн нарівні з державними діють шаріатські суди.

Демократичні конституції, зазвичай, містять заборону надзвичайних судів, які можуть діяти поза встановленою зако­ном процедурою.

Структурою судової влади охоплюються, крім судів, деякі інші види державних органів і установ, що обслуговують судо­ву владу. Серед них:

1) органи попереднього розслідування;

337

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

2)  органи прокуратури (в деяких державах вони являють
собою систему, в інших ні, але вони підтримують
функціональний зв'язок);

3)  адвокатура;

4)  судова поліція тощо.

Прокуратура. Це орган, функції якого полягають у: 1) кримінальному переслідуванні осіб, які здійснили злочинні діяння; 2) підтримці публічного обвинувачення в суді; 3) на­гляді за законністю попереднього розслідування злочинів і ут­римання осіб у місцях позбавлення свободи; 4) загальному на­гляді за дотриманням законності в державі.

В переважній більшості країн прокуратури до складу кон­ституційних інститутів не входять, однак основні елементи їх статусу як правило закріплюються в конституціях. Більш де­тально їх статус регулюється спеціальними законами і судово-процесуальним законодавством.

Виходячи з місця прокуратури в системі державних ор­ганів, можна виділити чотири групи країн:

♦  країни, де прокуратура знаходиться у складі міністер­
ства юстиції (США, Франція, Польща, Японія), а міністр юс­
тиції - це генеральний прокурор;

♦  країни, де прокуратура включена до складу
суддівського корпусу (магістратури) і знаходиться при судах
(Іспанія, Італія).

♦  країни, де прокуратура виділена в окрему систему і
підзвітна парламенту (це колишні соціалістичні країни) за
схемою: Парламент - генеральний прокурор - прокурори
нижчої ланки.

♦  країни, де прокуратура відсутня взагалі (Великобри­
танія). Генеральний атторней очолює адвокатський корпус,
представники якого в необхідних випадках виступають на су­
дових процесах як обвинувачі. Коли ж розглядаються особли­
во важливі кримінальні справи, обвинувачення підтримує
спеціальна посадова особа - директор публічних слухань.

Адвокатура. Це об'єднання висококваліфікованих юристів, що професіонально надають юридичну допомогу фізичним і юридичним особам.

Конституції дуже рідко згадують про адвокатуру. У пере­важній більшості країн статус адвокатури, як правило, регу­люється законами. Але є і виключення. Прикладом є одна з двох адвокатських корпорацій у Великобританії - корпорація баристерів. Ця привілейована корпорація об'єднує найбільш кваліфікованих адвокатів, які мають справу виключно з вищи­ми судами. В її організацію і діяльність держава традиційно не втручається. Крім неї існує корпорація соліситорів, статус якої регулюється Актом про соліситорів. Вони готують справи для баристерів, ведуть менш важливі справи.

У Великобританії на будь-яку судову посаду можна потра­пити тільки через адвокатуру.

У США найбільш впливовим загальнонаціональним об'єднанням адвокатів є Американська асоціація юристів. Єдиного законодавства щодо адвокатури немає, але є законо­давство штатів, судові правила, а в ряді штатів - статути адво­катських об'єднань.

У Франції, Німеччині та інших європейських країнах ста­тус адвокатури регулюється Законами про адвокатуру.

Послуги адвокатів високооплачувані і законодавство в де­мократичних країнах зазвичай передбачає пільги незаможним аж до надання юридичної допомоги за державний кошт.

Інші допоміжні органи і установи. Вони також рідко знаходять своє регулювання в Конституціях, але окремі при­клади такого регулювання є. Конституція Румунії (ст.129) пе­редбачає судову поліцію, що знаходиться на службі судових інстанцій. Конституція Болгарії встановлює, що слідчі органи знаходяться в системі судової влади і здійснюють попереднє слідство з кримінальних справ.

338

339

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

§2. Статус суддів, прокурорів, слідчих

У країнах з романською правовою системою судді, проку­рори і слідчі об'єднуються загальним поняттям - магістрату­ра. Термін "магістрат" містить багато значень, однак в цьому випадку магістратом вважаються судді, починаючи з основно­го рівня (ланки), прокурори та слідчі.

В інших країнах такої узагальнюючої термінології не існує, але слідчі в німецькомовних країнах називаються слідчими суддями, в дореволюційній Росії - судові слідчі.

Суддівський корпус формується, як правило, шляхом призначення, хоча зустрічаються і випадки виборності (на­приклад, у більшості штатів США судді обираються, причому нерідко балотуються як представники тієї або іншої партії - це данина історичній традиції, коли обрання робить суддю відповідальним перед громадськістю).

При виборах суддів неминуче діє політичний чинник, оскільки виборці керуються швидше політичними переконан­нями, аніж особистими якостями претендента. Це вступає у протиріччя з об'єктивною вимогою максимально можливої де­політизації судової влади. Переважання призначення суддів має серйозний плюс, хоч існують і певні переконання в неде­мократичності цього інституту.

Політичний чинник відіграє певну роль і при призначенні суддів, але він значно послаблюється тим, що ця процедура ви­магає узгодженої волі двох або навіть трьох гілок влади.

Органи конституційної юстиції формуються в особливому порядку, який більш детально розглядатиметься на семінарсь­кому занятті.

Важливим принципом, що гарантує незалежність носіїв су­дової влади, є їх незмінність: вони не можуть бути усунуті або переміщені без своєї згоди інакше, як за рішенням вищої вла­ди, їм гарантуються особливі можливості захисту. Наприклад, у США федерального суддю можна звільнити достроково тільки у порядку імпічменту.

340

У країнах континентальної Європи зазвичай встанов­люється верхня вікова межа (як правило 65 років), після до­сягнення якої суддя або інший чиновник судової влади авто­матично виходить у відставку із збереженням певних пільг і привілеїв.

Законодавство встановлює несумісність функцій судді (взагалі магістрату) з іншими заняттями, а також забороняє їм участь у політичних, а інколи і в профспілкових об'єднаннях

(Іспанія).

Як приклад конституційно-правового регулювання по­рядку формування судової влади в демократичних країнах, можна навести Італію. Згідно з Положенням про судоустрій 1941 р. (з наступними змінами та доповненнями) особа може допускатися до здійснення суддівських функцій при наяв­ності наступних умов:

♦  італійське громадянство;

♦  цивільна правоздатність;

♦  бездоганна цивільна і етична поведінка;

♦  фізична придатність;

♦  відповідність професійним вимогам, встановленим за­
коном.

Магістрат складає присягу, він зобов'язаний жити в ко­муні, де знаходиться судовий орган. Він звільнений від будь-якої посади або публічної повинності, не пов'язаної зі служ­бою.

Магістрати не можуть займати:

♦  державні або приватні посади або пости (крім сена­
торів і депутатів);

♦  займатися підприємництвом, торгівлею або іншою
діяльністю;

♦  не допускається заняття магістратами посад у судових
органах, якщо вони пов'язані відносинами спорідне­
ності (до 4-го рівня, наприклад, не можна разом пра­
цювати з троюрідною сестрою дружини).

341

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Перш ніж стати суддею або прокурором, особа повинна пройти стажування як судовий аудитор, для чого проводиться конкурс за результатами трьох письмових екзаменів (цивільне і римське право; адміністративне право; кримінальне право); восьми усних (римське право, цивільне право, кримінальне право, цивільний процес, кримінальний процес, адміністра­тивне і конституційне право, трудове і соціальне законодавст­во, церковне право, міжнародне право і основи статистики). На кожному письмовому екзамені треба набрати не менше як 12 балів з 20, на усному не менше 6 з 10.

До конкурсу допускаються особи не молодше 21 року і не старші ЗО років, які мають диплом юридичного факультету університету.

Якщо Вища рада магістратури вважає, що особа не відповідає вимогам високої моральності і бездоганної по­ведінки, вона не допускає її до конкурсу і опротестувати це рішення не можна. Конкурс проводиться в Римі один раз на рік.

§3. Система судів загальної юрисдикції

Судові системи переважної більшості зарубіжних держав належать до однієї з двох найбільш поширених моделей: анг­лосаксонської (англо-американська) і романо-германської (континентальна).

Основні ознаки англосаксонської моделі:

♦  історична прихильність до загального права, визнання
правотворчої ролі суду і судового прецеденту як дже­
рела права;

♦  відпрацювання процесуальних форм судового пе­
реслідування, передусім судовою практикою, а не за­
конодавчими встановленнями;

♦  виключно апеляційна форма оскарження вироків
(див.: §4);

♦  гранична змагальність, при якій суд в основному вико-

342

нує пасивну роль і стежить головним чином за дотри­манням сторонами процесуальних норм;

♦  допущення у кримінальному процесі операції про виз­
нання провини;

♦  більш широке використання інститутів присяжних
засідателів і мирових суддів;

♦  більш широка практика обрання суддів.

Ця модель виникла раніше континентальної і традиції, що склалися в її рамках, досить стійкі до законодавчих новацій. Основні ознаки континентальної моделі:

♦  досить розвинена законодавча база, що визначає ор­
ганізацію і діяльність судів;

♦  формальне невизнання судового прецеденту як джере­
ла права;

♦  використання нарівні з апеляційною формою ка­
саційної і ревізійної (наглядової) форм оскарження
вироків (див.: §4);

♦  активна роль судді в процесі;

♦  відносно менше поширення інституту присяжних;

♦  переважне призначення професійних суддів низового
рівню (дільничних суддів, помічників суддів тощо.).

Щодо загальної схеми судів загальної юрисдикції, то пер­винна ланка - мировий суддя, поліцейський суддя, дільнич­ний суддя і т. д.; основна ланка - окружний суд, трибунал і т. д.; апеляційна ланка - апеляційний суд, Верховний Суд; вища ланка - касаційний суд, Верховний суд, Вищий суд. Ця схема в кожній країні знаходить свій конкретний вираз, причому якої-небудь з званих ланок може і не бути.

Потрібно зазначити, що територіальна організація судів, як правило, не співпадає з політико-адміністративним роз­поділом. Судовий округ або дільниця - особлива територіаль­на одиниця, для якої ніяких інших органів, крім суду, не ство­рюється. Це покликано посилити незалежність суду від інших державних органів і органів місцевого самоврядування.

343

С.К.Бостан, С.М.Тимченко