Державне право зарубіжних країн (стр. 7 )

1 Див.: Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За заг. ред. акад. АпрН України, д. ю.н., проф. . Стереотипне ви­дання— К.: Юрінком Інтер,2001.— С.78; Теорія держави і права: Навчальний посібник / A. M.Колодій, , та ін.; За заг. ред. С. АЛисенкова та . - К.: Юрінком Інтер,2002.— С.93.

' Див.: Хропанюк государства и права.—М.,1995— С.100.

3 Див.: Проблемы теории права и государства: Учебное пособие / Под
ред. .-М.: Юристъ,2002.-С183.

4 Див.: Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. -
ва и .—2-е изд. перераб и доп.—М.: Юристъ, 2001.—С.79.

Див.: Теория государства и права: Учебник.— Ъ1.:Юристь,2002.-С75.

6 Общая теория права и государства: Учебник/Под ред. . -2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристь, 1996. —С. ЗОЗ; Теория государства и права: Учебник для вузов/ Под ред. , , -ева, - М.:ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 200І.-С.80.

Див.: Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под ред. и .—М: ИНФРА-М-НОРМАД997.-С.179, 2-е изд. изм. и доп.-М.: НОРМА (ИНФРА-М),2002.—С.184; Теория государства и права.— М.: Приор, 2002.-С.129-130.

65

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

"принципи взаємин між ними (органами - СБ.), або ж участь громадян в обранні цих органів"1, на "правовий (передусім - конституційний) порядок відносин між ними і населенням"2.

Третя група являє собою своєрідний конгломерат дефініцій, що характеризується певним індивідуальним змістом. Більшою різноманітністю відрізняються, як правило, конституціоналісти. У науковому обігу дотепер вживається визначення А. Мішина про те, що "форма правління є найбільш зовнішнім вираженням змісту держави, що обумов­лена структурою і правовим становищем вищих органів дер­жавної влади"3. К. Арановський називає форму правління як юридичну характеристику держави, що визначає умови утво­рення і структуру вищих інститутів влади, а також розподіл повноважень між ними4, а В. Чиркін - як характеристику "структури і взаємин органів законодавчої і виконавчої влади або інших основних органів держави в тих країнах, де немає розподілу на законодавчу, виконавчу і судову владу, а прийня­та концепція "республіки рад"5.

Автори 4-хтомного фундаментального видання з "Консти­туційного права зарубіжних країн" під формою правління ро­зуміють "систему формування і взаємовідносин глави держа-

Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов / Под общ. ред члена-корр. РАН, проф. , д. ю.н., проф. и д. ю.н., проф .-М: НОРМА (ИНФРА-МрООО.-СПб.

Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М. В.Цвік, , та ін.; За ред. М. В.Цвіка, , .— Харьків: Право, 2002.-С.86.

3 Див.: Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубеж­
ных стран: Учебник.— М.: Белые альвы,1996,— С.Див.:
Конституционное право зарубежных стран.—М.: Юристъ,1997.—С.139.

4 Див.: Государственное право зарубежных стран: Учеб­
ник для вузов. - М: ФОРУМ-ИНФРА-М, 1998.- С.154.

5 Див.: Конституционное право зарубежных стран. - М.:
Юристъ,1997. - С.139.

66

_______________________ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

зи, вищих органів законодавчої і виконавчої влади'", ук­раїнський конституціоналіст АТеоргіца - "спосіб організації та функціонування вищих органів, який у принципі зумов люється становищем глави держави та його відносинами із за­конодавчою владою"2, а В. Шановал в одній з останніх, допов­нених ним дефініцій, стверджує, що "форма державного правління - це відображений в основному законі спосіб ор­ганізації державної влади, який засвідчує особливості компе-тенційних взаємозв'язків між вищими органами держави, на­самперед тими, що співвіднесені із законодавчою та виконав­чою владою"3.

Відокремлено у цьому ряду стоїть дефініція Е. Григониса, на думку котрого, форма правління "являє собою організацію вищої державної влади в країні, певні способи її здійснення, що залежать від політичного режиму" *.

Причина цього різномаїття поглядів, на нашу думку, по­лягає у тому, що вчені по-різному "бачать" об'єкт пізнання. Спробуємо і ми скласти уявлення про форму правління дер­жави, як частини об'єктивно існуючого матеріального світу. І почнемо за допомогою методу "від зворотного", тобто зі з'ясу­вання суті поняття "правління".

Зміст поняття "правління", на відміну від поняття "уп­равління", в сучасній державознавчій літературі не розкри­вається. Яскравим прикладом цього є те, що навіть у "Юри­дичній енциклопедії" термін правління наводиться лише в од-

1 Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник
в 4-х томах. - Т.1-2 /Отв. ред. .- М: БЕК, 1995- С. ЗОЗ. 23 Гри-
гонис Э. П. Теория государства и права: Курс лекций.—СПб.: Питер, 2002.—

С.60.

2 Георгіца A3. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник.—Тер­
нопіль: Астон,2003.-С199.

3 Форма держави в конституційному праві // Вісник консти­
туційного суду України,—2003.—№2.—С.49.

4 Теория государства и права: Курс лекций. - СПб.: Питер,
2002. - С.60.

67

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

ному значенні: як "виконавчий колегіальний орган колектив­ного підприємства, господарчого товариства..."1. Дійсно, по­няття "правління" містке, воно може бути статичним, як у за­значеному випадку, так і динамічним. Нас цікавить останній аспект, де "правління" виступає як вид соціального керівництва, котрий цілеспрямовано впливає на певну сферу соціальних відносин. Оскільки це керівництво (правління) може здійснюватися на різних рівнях: сімейному, корпоратив­ному, державному тощо, термінологічне позначення виду правління, що відповідає кожному з цих рівнів, завжди потре­бує конкретизації.

Відносно досліджуваної нами проблеми правління буде державним, тобто "державне правління", яке являє собою особливий і самостійний вид діяльності держави щодо керівництва соціальними процесами, котрі б результатом взаємодії певного кола державних органів, які у сукупності ут­ворюють спеціальну державну систему. Саме ця система, вис­тупаючи як своєрідний "двигун", що виробляє "енергію" правління в державі і є, на нашу думку, тим самим об'єктивно і реально існуючим об'єктом пізнання - "формою державного правління".

Системність - це головна умова, середовище матеріально­го існування форми державного правління. Вона насамперед виявляється у тому, що форма державного правління як систе­ма має свою мету, тобто те, чого вона повинна досягти на ос­нові свого функціонування - правити (керувати) державою. Це дуже важливо, тому що об'єкт виступає як система лише відносно своєї мети. Ціль, вимагаючи для свого досягнення визначених функцій, обумовлює через них склад і структуру системи.

Склад системи - повна (необхідна і достатня) сукупність елементів системи, узята поза її структурою. В якості еле-

Юридична енциклопедія: В 6 т./ Редкол.: та ін.— К.:"Укр. енцикл" ім. , 2002.- Т.4: Н-П.-С.715

68

ментів форми державного правління - внутрішньої вихідної ниці, функціональної частини системи, власна будова якої не розглядається, а враховуються лише її властивості, не­обхідні для побудови і функціонування системи, - виступають органи державної влади. Однак склад системи - це просто набір елементів, котрий не здатний виконувати відповідні функції і досягти мети без наявності структури - тобто відповідних відносин і зв'язків, що утворюють певну цілісність, єдність між цими державними органами. Оскільки процеси державного керівництва здійснюють різні органи, доцільно підкреслити, що "державне правління" є прерогати­вою тих органів, який за словами М. Коркунова, здійснюють "верховне управління", тобто вищі органи державної влади. Саме структурно-інституціональна єдність цих вищих органів держави складає основний каркас "форми державного правління".

Постає питання: чи усі вищі державні органи здійснюють державне правління, які взаємозв'язки між ними і на чому во­ни базуються?

На перше питання можна відповісти, погодившись з наве­деними вище думками В. Шаповала та авторів багатотомного видання з "Конституційного права зарубіжних країн" за ре­дакцією Б. Страшуна про те, що структурними елементами форми державного правління виступають тільки вищі органи законодавчої і виконавчої влади. Якщо точніше, то дана систе­ма буде складатися з наступної тріади вищих державних інститутів: інституту законодавчої влади, інституту глави дер­жави та інституту уряду. Як бачимо, до складу елементів фор­ми державного правління не входять органи судової влади. Це обумовлено тим, що вони суттєво впливають на форми і мето­ди здійснення політичної влади, тобто "відповідають за стан" іншої складової частини форми держави - форми політичного режиму. Можна погодитися з деякими авторами (наприклад, В. Чиркіним), що і судова влада впливає на форму державного

69

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

правління, але цей вплив непрямий, і обумовлений він загаль­ним станом форми держави, у системі якої знаходяться ці ор­гани.

Що стосується взаємозв'язків елементів форми державно­го правління, то вони обумовлені відповідним принципом, по­кладеним в основу цієї структурно-інституціональної системи влади. Якщо її будова базується на принципі концентрації а не розподілу влади, то кількість взаємозв'язків у системі - влада законодавча, влада глави держави і влада уряду - мінімальна, оскільки вони "замикаються", як правило, на одному елементі (органі), що, по суті, і править у державі. Якщо за основу узя­тий принцип деконцентрації влади, тобто розподілу влади, то кількість взаємозв'язків у зазначеному владному трикутнику збільшиться і саме державне правління буде результатом за­гальної (сукупної) діяльності названих вище органів держав­ної влади.

Ці взаємозв'язки виявляються:

а) принципом розподілу (або нерозподілу) влади;

б) у порядку формування вищих органів законодавчої і
виконавчої влади;

б) у розподілі компетенції між ними;

в) у способах взаємного впливу цих органів через засоби
контролю і відповідальності один перед іншим.

Виходячи з викладеного форма державного правління, на нашу думку - це структурно -інституціональна і функціональна державна система, зміст якої визначається принципами організації та взаємодії вищих органів законодав­чої і виконавчої влади, порядком їх формування та правовим становищем.

Ця "матеріальна" модель, у свою чергу, може стати джере­лом різних дефініцій, вироблених представниками різних на­укових галузей державознавства під своїм "гносеологічним" кутом зору. У юридичній науці, наприклад, можна виділити кілька теоретичних рівнів сприйняття досліджуваного явища,

70

ио, деякою мірою, знайшло відображення у наведеному гру-лнні дефініцій. Вказуючи на їх авторів, ми не випадково ак­тували увагу на "належність" вчених до однієї з галузей юридичної науки - теорії держави або ж конституційного їжавного) права. Як видно, і теоретики, і консти-юналісти знаходяться у всіх цих групах, і це, на наш по­гляд, свідчить про певну непогодженість отриманого результа­ту з предметом науки, яку даний учений представляє. З метою запобігання такої плутанини є необхідність у розмежуванні пізнавальних підходів: теоретикам доцільно вивчити форму державного правління через призму сутнісних якостей держа­ви на загальнотеоретичному рівні, а конституціоналістам - че­рез призму конституційного законодавства та конкретної політико-правової практики - особливі й одиничні їх прояви. З позиції теорії держави, форму державного правління, на наш погляд, слід розуміти як спосіб вираження тієї сторони змісту держави, що визначається принципами організації та функціонування системи вищих органів законодавчої і виконав­чої влади, порядком їх формування та правовим становищем.

А з позиції конституційного права - як відносно стійку, що одержала своє закріплення в юридичних, як правило, консти­туційно-правових нормах, структурно-інституціональну сис­тему влади, зміст якої визначається порядком формування, правовим становищем і принципами взаємовідносин вищих ор­ганів законодавчої і виконавчої влади. Іншими словами, форма державного правління, з позиції конституціоналіста - це кон­ституційно-правовий інститут, який являє собою внутрішньо погоджену систему норм, що регулюють у їх єдності порядок формування, правове становище і принципи взаємовідносин ви­щих органів законодавчої і виконавчої влади.

З вищенаведеного витікає, що, досліджуючи форму дер­жавного правління, і теоретики, і конституціоналісти відтво­рюють різні за рівнем узагальнення теоретичні моделі (прото­типи) форм державного правління. У сучасному світі особли-

71

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ве й одиничне в цих теоретичних прототипах знаходять висвітлення в їх конституційних моделях. Ефективність ос­танніх, у свою чергу, може бути оцінена тільки при зіставленні з їх практичними проявами, або ж, за словами Г. Єллінека, політичними формами державного правління, котрі являють собою не систему елементів з передбачуваним результатом, a сукупність функціональних взаємовідносин відповідних суб'єктів влади, результатом якої є реальне (практичне) правління в державі.

В ідеалі і теоретико-юридична, і політична моделі форми державного правління повинні збігатися, на практиці ж остан­ня, як "моментальний знімок держави" (Г. Єллінек) має схильність до "дрейфу". Цей "дрейф" може знаходитися в ме­жах, визначених правовим полем конституційної моделі, або ж виходити за нього. Тому на конституційному праві лежить ве­лика відповідальність, оскільки тільки воно може визначити межі, коли ці політичні форми державного правління стають нелегітимними і мають бути "повернуті" у правове (консти­туційне) поле, або ж коли такі відхилення від конституційно­го прототипу показують свою ефективність на практиці і тим самим обумовлюють корегування змісту самої конституційної моделі.

§2. Типологія форм державного правління

Сучасна класифікація форм державного правління спи­рається на підготовлений попередніми поколіннями дослідників відповідний базис. Найбільшою різноманітністю відрізняються класифікаційні схеми зарубіжних державоз-навців, котрі в своїй більшості спираються на формально-юри­дичні або політико-практичні критерії. Для постсоціалістич-ної, у тому числі і сучасної вітчизняної юридичної науки ха­рактерний багаторівневий підхід до класифікації форм дер­жавного правління. За деякими виключеннями ані теоретики, ані конституціоналісти не виходять за межі загальноприйня-

72

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

тої класифікаційної схеми форм державного правління. Роз­поділяючи держави за формами правління, вони зокрема відзначають, що "традиційно в науці розрізняють дві форми правління - монархію і республіку". Монархії бувають необ­межені (абсолютні) та обмежені або ж конституційні (ду­алістичні та парламентарні ), а республіки - класичні: прези­дентські та парламентарні, гібридні (змішані) та деякі особ­ливі (соціалістичні, директоріальні, монократичні, мілітарні тощо), що знайшло своє практичне втілення в одній або в не­великій групі держав.

Засади цієї класифікації, котра певним чином були "мо­дернізована" вітчизняними державознавцями радянських часів, закладені ще на рубежі минулого століття. Постає пи­тання: чи відповідає ця класифікаційна схема політико-право-вим реаліям і науковим потребам початку XXI століття? В принципі так, оскільки базові елементи цієї конструкції досі збереглися. Але ж у певних деталях, на нашу думку, є можли­вості для її вдосконалення.

Це, насамперед має стосуватись типології форм державно­го правління - класифікаційної операції вищого рівня, яка за найбільш суттєвими ознаками дозволяє створити "збірний" зразок (образ), тип досліджуваного явища. Чи є вищезгадані "основні форми" типами форми державного правління? З од­ного боку ніби-то так, оскільки вони займають верхню сходин­ку на цій класифікаційній схемі і є вихідними для виділення спадних видів форм державного правління. З іншого - ні, оскільки поділ на монархію і республіку, по суті, здійснюється за формальними критеріями. За наявною в юридичній науці традицією основні види (типи) форм правління тих чи інших держав визначаються порядком заміщення поста (посади) гла­ви держави - якщо глава держави обраний народом, то це рес­публіка, якщо він заміщує свій пост шляхом наслідування — монархія. Однак у сучасних умовах цей критерій втратив свою колишню сутнісну значимість і набув формальної ознаки. Для

73

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

типологізації форм державного правління потрібен ґрунтов­ний аналіз сутнісних ознак форми державного правління, зміст якої обумовлений державою (типом держави і типом її форми.—С. Б.) відповідної історичної епохи.

Історія державно-організованого суспільства свідчить, що однією з найдавніших форм організації державної влади є мо­нархія (від гр. моно - один, єдино і архія - влада, правління '). На питання чи є монархія типом форми державного правління ми відповідаємо ствердно, оскільки, незважаючи на деякі ви­дові розходження ЇЇ в рабовласницькому та феодальному суспільствах, у країнах Західної та Східної цивілізацій, згадані типові риси (ознаки) у сукупності створюють характерну саме для держави станово-кастового суспільства (рабовласницько­го і феодального суспільств)2 типову модель форми правління, її зміст знайшов безпосереднє відображення у самому терміні монархія (моноправління) і характеризувався стійкістю, стабільністю, довготривалістю, оскільки обумовлювався сутністю держави станово-кастового суспільства, його моно-кратичною формою 3.