Державне право зарубіжних країн (стр. 24 )

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Більше ніж раніше пов'язано з парламентом та Урядом право Президента про розпуск Палати представників. Ст.104 Конституції у новій редакції закріплює, що Президент може розпустити Палату Представників Хорватського сабору за пропозицією Уряду і при наявності контрасигнатури голови Уряду, попередньо проконсультувавшись з представниками парламентських груп (раніше - тільки з Головою Палати), як­що вона висловила недовіру Урядові або не затвердила дер­жавний бюджет протягом ста двадцяти днів (раніше - тільки місяць), як його було внесено у палату (ст.104). Закріплення нової норми про те, що Палата представників також може бу­ти розпущена Президентом, якщо вона після відставки Уряду протягом тридцяти днів не висловила довіру новому кандида­ту на посаду голови Уряду і членам Уряду (ст.53 "Постано­ви..." 2000 p.), теж свідчить про посилення парламентських елементів форми державного правління Хорватії і відповідно послаблення президентських. Останнє також підтверджується новим змістом СТ.106 Конституції. Якщо раніше Президенту у здійсненні його функцій допомогу надавали "Президентське віче, а також інші дорадчі та допоміжні органи", то за нової ре­дакції цієї статті допомогу Президенту надають тільки "до­радчі органи", котрі формуються за колишнім порядком. Але "нове продовження" цієї статті регламентує, що "неприпусти­мо призначення посадових осіб за умов недотримання прин­цип поділу влад. Дорадчі, спеціальні і інші функції здійсню­ються в Адміністрації Президента Республіки. Організація і коло повноважень Адміністрації Президента регулюються за­коном і її регламентом" (ст.46 "Постанови..." 2000 p.).

Майже без змін залишилися статті 81 та!05 Основного за­кону Хорватії. Нова редакція ст.81 також не наділяє Прези­дента правом вето, яке, по суті, здійснюється верхньою пала­тою парламенту - Палатою жупаній. Повернений нею (в пе­редбачених Конституцією випадках) закон в Палату представ­ників долає це "вето", якщо при повторному розгляді остання

224

прийме його більшістю голосів від загальної кількості депу­татів, за винятком випадків, коли для прийняття рішення не­обхідна більшість не менше ніж двох третин голосів Палати представників (ст.24 "Постанови..." 2000 p.).

Стаття 105 Конституції регламентує процедуру достроко­вого усунення з поста глави держави за порушення Консти­туції. Це може статися, якщо таке рішення Палати Представ­ників, прийняте двома третинами від їх складу протягом міся­ця (раніше термін не був вказаний), буде підтверджено такою ж кваліфікованою більшістю членів Конституційного Суду. Водночас незвичним для сучасних конституцій є зміст нової, доданої до СТ.105 Конституції, ст. 105(a), котра закріплює, що Президент може бути затриманий під варту і без згоди Кон­ституційного суду, але "тільки у тому випадку, якщо він був застигнутий в момент скоєння злочину, за який передбачена кара не менше п'яти років позбавлення волі" (ст.45 "Постано­ви..." 2000 p.).

Зміст нової редакції статей 107-114 Конституції Хорватії, котрі регламентують правовий статус Уряду, свідчить про суттєве посилення на нього впливу парламенту.

По-перше, це знайшло відображення у тому, що центр ва­ги у питанні про відповідальність уряду перемістився у бік Хорватського сабору, а точніше його нижньої палати. Якщо СТ.111 Конституції 1990 р. закріплювала підзвітність Уряду Президентові Республіки та Палаті представників Сабору Ре­спубліки Хорватія, то СТ.112 в новій редакції визначила і закріпила підзвітність Уряду тільки Палаті представників Хорватського Сабору (ст.52 "Постанови..." 2000 p.).

По-друге, Президент, по суті, втратив колишнє право на свій розсуд підбирати кандидатуру на посаду голови Уряду і має це робити обов'язково з урахуванням позиції тих партійно-політичних сил, котрі "користуються довірою більшості депу­татів Палати представників" (ст.98 Конституції 1990 р. / ст.37 "Постанови..." 2000 p.). Раніше цю довіру (інвеституру) при-

225

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

значений Президентом Прем'єр-міністр (та запропоновані ним не пізніше ніж через 15 днів після призначення кандидатур міністрів. - С. Б.) міг отримати в разі, якщо за такий склад Уря­ду проголосувала більшість членів Палати Представників (ст. ПЗ Конституції). Після внесення відповідних змін "канди­дат на посаду голови Уряду повинен негайно після формуван­ня Уряду і не пізніше тридцяти днів з моменту прийняття ман­дату (на формування Уряду.—С. Б.) запропонувати Палаті представників Хорватського сабору програму (раніше цього положення не було.— С. Б.) і склад Уряду та просити про вика­зання довіри. Уряд вступає на посаду після отримання вотуму довіри усіх депутатів Палати представників"( 109/48). Свідчи­ти про наявність такої довіри має голова Хорватського сабору (парламенту), без підпису (контрасигнатури) якого Президент не може остаточно призначити голову Уряду, а останній, в свою чергу, - інших членів уряду"( 109/48).

Завершуючи аналіз форм правління вищезазначених дер­жав, ми дійшли висновку, що за юридичними ознаками, котрі знаходять свій прояв у закріплених в конституціях повнова­женнях відповідних органів державної влади, вони є парла­ментарно-президентськими, тобто змішаними поліархіями із суттєвим домінуванням парламентських елементів. Про це свідчить в першу чергу те, що виконавча влада зосереджена в уряді, процес формування якого знаходиться майже повністю під контролем парламенту. Участь президентів у цьому силь­но нагадує аналогічну процедуру в парламентських країнах, де існує конституційний обов'язок призначення глави уряду, інших міністрів тільки з урахуванням співвідношення партійно-політичних сил у парламенті. Як ми бачимо, в тій чи іншій формі це передбачають конституції всіх згаданих дер­жав. Додамо до цього, що уряди несуть відповідальність ви­ключно перед законодавчим органом, у більшості з них вико­ристовується інститут контрасигнатури, в деяких випадках президент може розпустити парламент.

226

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Водночас ці держави за своїми формально-юридичними ознаками не можна віднести до парламентських. Вважати їх змішаними, на нашу думку, було б достатньо тільки через те, що президентська влада легітимізується таким же шляхом як і законодавча - безпосередньо народом. За своєю юридичною природою президент "рівний" парламенту, оскільки, на нашу думку, правий Ж. Лінц, коли стверджує, що "не існує жодного демократичного принципу, щоб розв'язати розбіжності між виконавчою (президентською. - С. Б.) і законодавчою владою відносно того, яка з них дійсно виражає волю народу'". Але окрім цього, як нами вже було показано вище, деякі парламен­тарні елементи не мають абсолютного характеру. Це сто­сується контрасигнатури, котра хоча і використовується ши­роко, все ж обмежена законодавчо закріпленим переліком, а також права президента на розпуск парламенту, котре обумов­лено не тільки "побажанням" цього Прем'єр-міністра, а відповідними приписами конституції.

Особливо хотілося б звернути увагу на наявність в трьох країнах: Ірландії, Ісландії та Фінляндії спеціального органу -Державної Ради. Але якщо в останніх двох країнах - це, по суті, уряд, засідання котрого проходять під головуванням пре­зидента (для класичних парламентських держав це не харак­терно. - СБ.), то в Ірландії - це консультативний орган, кот­рий допомагає Президентові в управлінні державними справа­ми, послабляючи тим самим певною мірою уряд. Цей орган, на нашу думку, має багатий потенціал у сфері узгодження по­зицій представників різних гілок влади. Утворення подібного органу, вважаємо, було б доцільним в змішаних поліархіях із нестабільною соціально-політичною ситуацією та конфрон­таційним партійно-політичним станом. Певною мірою ко­рисність такої консультативної інституції підтвердила Порту­галія, правовий статус Державної ради якої, конституйований, вірогідно, під впливом Ірландії.

Цит за: Capmopi Дж. Порівняльна конституційна інженерія.—С.131.

227

С.К.Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Нагадаємо, що зазначене вище стосується саме "юридич­ного, конституційного змісту" змішаних поліархій. На прак­тиці ж вони, як і інші види форми державного правління, мо­жуть набувати різних політичних проявів.

З шостого питання необхідно підготувати цільовий вис­туп або реферат на тему: "Форми державного правління Ук­раїни та зарубіжних країн: порівняльний аналіз". Його метою має бути пошук найбільш вдалих зарубіжних конструкцій ор­ганізації верховної влади, використання котрих в Україні спри­яли б вдосконаленню змісту форми правління української дер­жави. При підготовці цільового виступу (доповіді), реферату, творчої роботи тощо можна використовувати викладене вище, а також матеріал, що міститься в додатковій літературі.

IV. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1.  Формы правления и права человека в бур­
жуазных государствах.- М.,1985.

2.  До питання про юридичну сутність форми
правління в Україні та інших державах Східної Європи //
Вісник Запорізького юридичного інституту.-2000.-№3.

3.  К Сучасна українська республіка: юридична
модель та політико-правова практика// Вісник Запорізького
юридичного інституту.-2000.-№4.

4.  Президентсько-парламентська республіка
як різновид змішаної форми республіканського правління
// Вісник Запорізького юридичного інституту.-2001.-№2.

5.  Напівпрезидентсько-напівпарламентська
республіка як різновид змішаної форми республіканського
правління // Вісник Запорізького юридичного інститу-
ту.-2001.-№3.

6.  Напівпарламентсько-напівпрезидентська
республіка як різновид змішаної форми республіканського
правління // Вісник Запорізького юридичного інститу-
ту.-2001.-№4.

228

7.  Парламентсько-президентська республіка
як різновид змішаної форми республіканського
правління // Вісник Запорізького юридичного інститу-
ту.-2002.-№2.

8.  Змішана форма республіканського
правління: проблеми теорії і практики // Вісник Академії
праці і соціальних відносин федерації профспілок України. —
2002.- №2.

9.  Реформа політичної системи України в
контексті європейського конституційно-правового досвіду

// Вісник Луганської Академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України.—2002.—№4.

10. До питання про побудову в Україні парла­
ментсько-президентської республіки // Вісник Академії праці
і соціальних відносин федерації профспілок України. —2003.—

№1.

11.  Парламентарна форма республіканського
правління: європейський досвід та політична реформа в Ук­
раїні // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ:
Збірник наукових праць...— 2003.—Вип.2.

12.  Порівняльний аналіз форм державного
правління і український тип демократії // Схід.—1996.—№7.—

С.1-11.

13. Правовые системы стран мира: Справочник.- М.,2001.

14.  Сарторі Джованні. Порівняльна конституційна інже­
нерія. Дослідження структур, мотивів і результатів: Пер. з 2-го
англ. вид.— К.: АртЕк,2001.

15.  А. Уникальная система правления в
Израиле // Государство и право.-2000.-№2.

16.  Нетипичные формы правления в совре­
менном государстве // Государство и право. -1994.-№1.

17.  Элементы сравнительного государствове-

дения.- М., 1994.

18. Форма держави в конституційному праві

// Вісник Конституційного суду України.— 2003.—№2, № 3.

229

ТЕМА 4.3. ФОРМИ ПОЛІТИКО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

І. ТЕЗИ ЛЕКЦИЙ

1. Поняття політико-територіально-устрою держави. Кла­
сифікація держав за формами політико-територіально-ус­
трою. 2. Унітарна форма політико-територіального ус­
трою. 3. Федеративна форма політико-територіального
устрою._________________________________________________

§1. Поняття політико-територіального устрою держави і класифікація його форм

У конституційному праві є поняття державної території і державних кордонів, що визначають її параметри. Межі тери­торії держави в тих чи інших формулюваннях визначаються в конституціях. Однак ці конституційні норми нерідко відобра­жають тільки принциповий підхід до цього питання з позицій міжнародного права: говориться про сушу, внутрішні води, повітряний простір тощо.

Територія держави завжди певним чином організована, розділена на частини адміністративного чи політичного зна­чення, в яких проживає населення з метою управління ними. Відповідні розділи конституцій іноді так і називаються: "Про організацію держави". У даному випадку мова йде не про сис­тему державних органів, а про територіальну організацію дер­жави.

Узагальнюючим для такої організації у вітчизняній літе­ратурі довгий час використовують термін "форма державного устрою". Однак через багатозначність слова "устрій" цей термін зазнає критики, тому що "державний устрій" іноді ро­зуміється в дуже широкому значенні - як устрій держави в цілому, включаючи деякі соціально-економічні і політичні мо­менти, систему органів держави і т. д.

230

_______________________ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

У деяких нових виданнях поняття "державний устрій" замінено на такі поняття, як "форма територіально-політично­го, політико-територіального чи державно-територіального ус­трою держави", що на нашу думку, варто вважати синонімами.

Політико-територіальний устрій держави - це розподіл країни на певні територіальні частини, в межах якої (країни) існує система взаємовідносин між державою в цілому (цент­ральною владою) та її складовими частинами (населення та публічної влади тієї чи іншої території).

Традиційно розрізняються дві основні форми тери­торіально-політичного устрою держави: унітарна і федера­тивна держава. Конфедерація є союзом держав, в основному це міжнародно-правове об'єднання, але в ньому є деякі кон­ституційно-правові елементи, і тому про конфедерації теж іноді згадується в конституційному праві.

Відігравши значну роль у становленні державності у США, Швейцарії інших країнах, конфедерація, як певна істо­рична та перехідна форма державно-територіального устрою майже пішла з історичної сцени. Але події останніх років: "конфедералізація" Європейського Союзу (зараз ведуться підготовчі роботи щодо прийняття Конституції ЄС), Юго­славії, союз Бєларусі та Росії свідчать про "повернення" цієї державної форми та певну її перспективність.

Формою територіально-політичної організації держав­ності (в межах унітарної або ж федеративної держав) є також автономія, особливо політична автономія, тим більше якщо вона створена на основі самовизначення етнічних груп, національних меншин. В останні десятиліття в деяких країнах (Іспанія, Італія й ін.) склалася так звана регіоналістська дер­жава, яка об'єднує різноманітні елементи унітаризму, феде­ралізму, автономії і що є, власне кажучи, перехідним від уніта­ризму до федералізму.

231

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

§2. Унітарна форма політико-територіального устрою

Унітарна держава в своєму класичному варіанті скла­дається з адміністративних територіальних одиниць, які не мають політичної самостійності (Болгарія, Швеція, Румунія, Нідерланди та ін.)

Держава вважається унітарною (простою), якщо жодна з частини її території не наділена статусом державного утворен­ня. В унітарній державі існує лише одна конституція, одна си­стема права і одна система органів влади. Територія унітарної держави навіть формально є єдиною. її складові частини най­частіше мають статус адміністративно-територіальних оди­ниць.

Адміністративно-територіальні одиниці - це частини те­риторії держави, організаційно відокремлені для виконання загальних завдань державного управління. Вони є тери­торіальною базою для здійснення функцій такого управління. Однак у межах адміністративно-територіальних одиниць здійснюються не тільки функції державного управління у вузькому значенні цього поняття (тобто суто адміністративні функції), а й певні політичні функції.

Адміністративно-територіальні одиниці не є суто гео­графічним явищем. Це матеріальна основа організації публічної влади, що склалася на окремій частині державної те­риторії. Існує кілька систем адміністративно-територіального поділу. Для розвинутих країн звичайними є дво - і триланкові системи. Зустрічаються й чотириланкові (Франція). Порядок формування адміністративно-територіальних одиниць має свої особливості в унітарних і федеративних державах. Якщо за умов унітарної форми державного устрою створення та зміна цих одиниць здійснюються централізовано, то у феде­рації відповідні питання, як правило, вирішуються на рівні суб'єктів.

Більш детально питання, що стосуються унітарної форми політико-територіального устрою, розглядатимуться на семінарському занятті.

§3.Федеративна форма політико-теріторіального устрою

Федеративна держава - це союзна держава, яка скла­дається з державоподібних утворень, що мають певну політичну та юридичну самостійність.

Сама федерація як один з видів складної форми державно-територіального устрою, що утворюється на добровільної ос­нові, є наймолодшою. Засади сучасного федералізму закладені у Сполучених Штатах Америки. Конституція США 1787 p. на­давала суб'єктам федерації - штатам - відповідні права пере­дусім у політичній сфері. Вони зберегли права на власний кон­ституційний устрій політичної влади, свої судові та правові системи. Але встановлений конституцією федералізм ще не був досконалим: законодавчі повноваження штатів були суттєво обмежені як сферою загальнофедеральної компе­тенції, так і прямими заборонами в конституції; Конгрес США зберігав так звані "повноваження, які маються на увазі" з ви­дання законів, а виконавча влада - право охороняти штат від "безладу". Це значною мірою звужувало реальні права штатів, не пов'язані з місцевими справами, і породжувало напругу між владними органами

Згодом, пройшовши через усі труднощі в пошуках ефек­тивної взаємодії, шляхів легітимного подолання існуючих су­перечностей, американський федералізм перейшов від "цент­ралізованого федералізму" до форми "кооперативного феде­ралізму", котрий, виходячи з прагматичних принципів "корис­ності і вигоди" для країни, максимальною мірою виключив не­примиренне "перетягування канату" в боротьбі за владу. Це говорить про досить вдале розв'язання питання щодо розме-