Державне право зарубіжних країн (стр. 3 )

Якщо говорити про науку державного (конституційного) права в цілому, то вона вивчає :

•  конкретний зміст галузі конституційного права, її ок­
ремих інститутів і норм, на основі чого визначаються
закономірності розвитку самої галузі;

•  практику реалізації конституційно-правових норм з
метою вироблення науково обґрунтованих рекомен­
дацій законодавчим суб'єктам і суб'єктам застосуван­
ня права з удосконалення відповідних правових поло­
жень, а окремим особам - з їх використання;

22

• теорії і погляди, що розробляються дослідниками дер­
жавного (конституційного) права, умови, які вплива­
ють на їх еволюцію.

Наука державного (конституційного) права зарубіжних країн вивчає конституційно-правовий досвід різних країн з метою:

а) виявлення загальних тенденцій і закономірностей роз­
витку державного (конституційного) права в сучасному світі;

б) використання ефективних конституційно-правових

рішень;

в) уникнення помилок допущених у державно-правовому

розвитку.

Наука державного (конституційного) права зарубіжних країн тісно пов'язана з іншими науками:

•  соціально-політичними (наприклад, з політологією,
предметом дослідження якої є всі без виключення елементи
політичної системи, в той час як у державному (консти­
туційному) праві лише одна держава);

•  юридичними науками теоретико-історичного профілю
(теорія держави і права, що формулює найбільш загальні по­
ложення, на яких засновуються конституційно-правові
дослідження та історія держави і права, особливо зарубіжних
країн, яка пропонує конкретно-історичну інформацію і уза­
гальнення в цій сфері).

•  юридичними науками галузевого профілю (консти­
туційне право України; міжнародне публічне право та ін.).

Наука державного (конституційного) права зарубіжних країн, як і кожна юридична наука, має свої методи досліджен­ня, іншими словами свій методологічний інструментарій.

По-перше, в конституційному правознавстві, як і в інших юридичних науках застосовуються такі загальні методи як:

• історичний метод, що передбачає виявлення історич­
них обставин, які обумовили конституційно-правові
явища, що вивчаються;

23

С.К.Бостан, СМ.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

•  системний метод, який допомагає визначити місце і
роль кожного конституційно-правового інституту в
системі права;

•  структурно-функціональний метод, який допомагає
визначити наскільки теорія тієї або іншої консти­
туційної системи відповідає практиці.

•  метод соціологічного аналізу, що виявляє соціальну
ефективність прийнятих конституційно-правових
рішень;

• інші методи, наприклад, статистичного аналізу.
По-друге, наука державного (конституційного) права за­
рубіжних країн спирається на свої спеціальні методи:

1.  формально-догматичний, необхідний для з'ясування
змісту нормативного матеріалу, що досліджується

2.  порівняльно-правовий (компаративний), який за умв
необхідності вивчення відповідних галузей права багатьох
країн набуває особливого значення. Використання даного ме­
тоду створює додаткові можливості як для глибокого і
всебічного дослідження галузей конституційного права окре­
мих країн, так і для визначення загальних закономірностей
розвитку теорії і практики зарубіжного конституціоналізму
загалом.

Матеріал науки державного (конституційного) права за­рубіжних країн у концентрованому вигляді знаходить свій ви­раз в навчальній дисципліні із такою ж назвою.

§3. Державне (конституційне) право зарубіжних країн як навчальна дисципліна

Державне (конституційне) право зарубіжних країн як на­вчальна дисципліна досить молода. Вона з'явилася на початку 90-х років XX ст. у зв'язку з тим, що існуючі на той час на­вчальні дисципліни "Державне право буржуазних країн" і "Державне право соціалістичних країн" під впливом соціаль-

24

но-політичних подій кінця 80-х - поч. 90-х pp., втратили свій предмет. На базі цих дисциплін формується новий навчаль­ний курс, який викладається як обов'язковий у всіх вищих на­вчальних закладах (або ж на факультетах) юридичного профілю III-IV рівня акредитації.

3.1. Предмет державного права зарубіжних країн

Предметом вивчення навчального курсу "Державне право зарубіжних країн" є основна галузь права зарубіжних країн - державне (конституційне) право. Оскільки чисельність сучасних зарубіжних країн наближається до 200, то розгляну­ти в межах такого обсягу навчального часу конституційно-правові аспекти відносно всіх країн земної кулі неможливо, та й не має такої потреби. Ми зупинимося лише на основах дер­жавного (конституційного) права деяких зарубіжних країн.

По-перше, найбільший інтерес об'єктивно викликає досвід конституційно-правового будівництва розвинутих за­рубіжних країн (Великобританія, США, ФРН, Італія, Японія, Франція та ін.).

По-друге, важливим в цій сфері є досвід "постсоціалістич-них" країн, котрі, як і Україна, здійснюють пошук найбільш оптимальних шляхів державно-правового розвитку (Росія, Білорусь, Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія, Молдова

та ін.).

По-третє, розгляду підлягають основи державного права - деяких країн, що характеризуються своїми специфічними кон­ституційно-правовими рисами (Близький Схід, Латинська Америка, Африка).

3.2. Система навчальної дисципліни

Навчальні програми класичних юридичних навчальних закладів або ж факультетів передбачають розподіл навчально­го матеріалу на дві частини: Загальну і Особливу. Однак, скла-

25

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

сти робочу програму цього курсу за таким принципом нам не дозволив, по-перше, обмежений обсяг аудиторних годин, відведений для вивчення такої дисципліни (50-80 аудиторних годин). По-друге, подача навчального матеріалу в порівняль­ному плані нам здається більш ефективною для відпрацюван­ня студентами (курсантами) навичок порівняльного аналізу.

Тому робоча програма курсу складена так, що загальні, концептуальні конституційно-правові положення супровод­жуються конкретизацією тих або інших аспектів державного права окремих зарубіжних країн. У цьому полягає перша особ­ливість структури цього навчального курсу.

Друга особливість полягає в тому, що теми за певними схо­жими ознаками згруповані у модулі. З цього витікає те, що форми всіх видів навчального контролю здійснюватимуться на основі модульно-рейтингової системи оцінки знань.

Як і наука, навчальна дисципліна "Державне право за­рубіжних країн" тісно пов'язана з іншими навчальними дис­циплінами:

•  Конституційним правом України і її спецкурсами
(Державне будівництво і самоврядування в Україні; Права і
свободи людини та громадянина)

•  Теорією держави і права (Актуальними проблемами
теорії держави і права України);

•  Історією держави і права зарубіжних країн;

•  Міжнародним правом;

•  Політологією;

•  Тактикою професійної діяльності міліції;

• Іноземними мовами.

Навчальний матеріал посібника викладається на основі наведених вище методів, серед яких центральне місце займає порівняльно-правовий.

І, нарешті, в чому полягає необхідність (значення) вивчен­ня даної навчальної дисципліни, яке її місце в цілісній системі вищої юридичної освіти?

26

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

По-перше, вивчення курсу "Державне право зарубіжних країн" сприяє розширенню політичного кругозору майбутньо­го юриста. Це одна з цеглин у фундаменті його юридичної освіти, професійної кваліфікації.

По-друге, вивчення курсу має велике пізнавальне значен­ня, бо ознайомлення з національними особливостями держав­ного права зарубіжних країн дозволяє визначити місце і роль України на конституційно-правовій карті світу.

По-третє, вивчення конституційної теорії і практики має і практичний результат і сприяє вирішенню питань державно­го будівництва в нашій країні.

0 II. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Завдання і. Використовуючи взаємозв'язки між навчаль­ними дисциплінами, зокрема між державним правом за­рубіжних країн та історією держави та права зарубіжних країн, підготувати історичну довідку про становлення державного права як галузі права у зарубіжних країнах.

Завдання 2. Ознайомитись із статтею О. Єгорова "Порівняльне правознавство" // Право України.-1992.-№3, скласти тези основних її положень.

Завдання 3. У спеціальному зошиті розпочати роботу над складанням словника основних понять та термінів з державно­го права зарубіжних країн, наприклад:

•  Державне право - це ...

•  Державне право зарубіжних країн - це ...

•  Компаративізм - це ...

•  Державно-правовий інститут - це ...

•  Конституційно-правові норми - це...

Ш III. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Білоус А. О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник для вузів.-К.,1997.

27

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

2.  , Лубсъкий B.I. Мусульманське право: Курс
лекцій.-К., 1997.

3.  Богданова НА. К новой концепции преподавания кон­
ституционного права // Государство и право.-1994.-№ 7.

4.  Богданова НА. О значении конституционного права
для юридического образования и практической деятельности
юриста (вступительная лекция) // Вестник Московского
Университета, сер. 11. Право.-1995.- № 1.

5.  Богданова НА. Конституционное право (общая часть):
Учебное пособие: В 2-х частях.-М.,1996.

6. Основные правовые системи современнос-
ТИ.-М. Д988.

7.  Дж., Правовая система
Австралии.- М.,1988.

8.  Очерки науки конституционного права //
Конституционное право: Учебное пособие.--
тия.-М. Д994.

9.  Єгоров О. Порівняльне правознавсгво // Право Ук­
раїни,- і 992.-№3.

10.  Тихомиров ЮА. Развитие теории конституционного
права// Государство pi право.-1998.-№7.

28

ТЕМА 2. ДЖЕРЕЛА ДЕРЖАВНОГО (КОНСТИТУЦІЙНОГО) ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

І. ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ

1. Загальна характеристика джерел державного права
зарубіжних країн. 2. Конституції зарубіжних країн - головні
джерела державного права зарубіжних країн________________

§1. Загальна характеристика джерел державного права зарубіжних країн

Конституційно-правові джерела зарубіжних країн досить різноманітні. їх відмінності здебільшого пов'язані з різними підходами до розуміння права в цілому та існуванням різних моделей правових систем.

У країнах так званої континентальної, або романо-гер-манської правової системи, головними джерелами права є за­конодавчі акти. Історичні витоки цієї моделі виникли в країнах континентальної Європи - Франції, Німеччині, Іспанії та інших. Право кожної з цих країн впливало на форму­вання загальних характеристик вказаної моделі.

Іншою моделлю є англосаксонська, або англо-амер; ікансь-ка модель правової системи. У країнах цієї правової сім'ї важ­ливе місце серед юридичних джерел займають судові преце­денти. Останні не характерні для країн континентальної Євро­пи і для тих, що наслідували пропоновані ними зразки.

За відмінностями механізмів нормотворення джерела кон­ституційного права поділяють на формалізовані та нефор-

малізовані.

Зміст формалізованих джерел конституційного права є результатом відносно автономного, спеціалізованого право-творчого процесу, здійснюваного державними органами. До них належать:

29

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

♦ нормативно-правові акти:

а) різновиди законів - основні, конституційні, органічні,
звичайні;

б) нормативно-правові акти виконавчої влади - окремі
акти глави держави й уряду;

в) парламентські регламенти;

г) акти органів конституційного контролю;

д) в деяких випадках акти органів місцевої влади.

♦  судові прецеденти;

♦  договори (міждержавні, наприклад, для країн Євро­
пейського союзу, а також внутрішні, наприклад, під час прий­
няття конституції, при утворенні федерації тощо);

♦  джерела релігійного характеру (наприклад, Коран
для мусульманських країн).

До неформалізованих джерел відносяться консти­туційні звичаї (конституційні угоди, конвенційні норми), які можуть бути юридичні або політичні. Перші - це не завжди пе­редбачуваний і узгоджуваний підсумок практичної діяльності державних органів (вони є обов'язкові для виконання), другі - результат практичної діяльності політичних партій (не є обов'язковими для виконання).

§2. Конституції - головні джерела державного права зарубіжних країн

2.1. Смислове значення терміну "конституція"

Конституція - це система правових норм, що мають вищу юридичні/ силу і регулюють основи організації самої держави та основи взаємовідносин між людиною, суспільством і держа­вою.

Термін конституція виступає в кількох значеннях: У матеріальному значенні конституція являє собою пи­саний акт, сукупність актів або конституційних звичаїв, які:

ЗО

♦  проголошують і гарантують права людини і громадя­
нина, їх свободи;

♦  визначають:

основи суспільного ладу; форму правління; форму територіального устрою;

основи організації центральних і місцевих органів вла­ди, їх компетенцію і взаємовідносини; державну символіку і столицю.

У формальному значенні конституція - це основний за­кон або група законів, які мають вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших законів.

Ці два значення знаходяться в певному співвідношенні: всі держави мають матеріальні конституції, але не всі вони ма­ють формальні конституції.

Вища юридична сила конституції в формальному значенні

виявляється в тому, що:

її норми мають завжди перевагу над актами виконав­чої влади;

закони і підзаконні акти повинні прийматися передба­ченими в конституції органами і за встановленою нею процедурою.

Під юридичною конституцією розуміється певна систе­ма правових норм, що закріплюють і регулюють вказане вище коло суспільних відносин.

Фактична конституція - це реально існуючі відносини. Фіктивні конституції (точніше статті) виникають тоді, коли зафіксована в конституції норма на практиці не вико­нується.

2.2. Історичні засади сучасних конституцій

Конституції в їх сучасному розумінні існують майже більше 200 років. За цей період відбулося шість "хвиль" прий­няття конституцій, що породили шість своєрідних консти-

31

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

туцшних епох. Характер цих епох, який визначався насампе­ред засобом прийняття конституцій та їх змістом, обумовле­ний різними чинниками: а) історичним минулим народу й держави; б) суспільною думкою на момент підготовки та прийняття конституції; в) менталітетом народу; г) рівнем культури в суспільстві; д) розстановкою соціально-політич­них сил у суспільстві та їх представництві в органах державної влади, які приймають конституцію; є) впливом консти­туційного досвіду інших держав; ж) іноді - впливом оку­паційних сил іноземної держави.

Перша хвиля за часом є найтривалішою - від прийняття перших конституцій (США - у 1787 p., Польщі - у 1791 р., у Франції - 1791 р.) до завершення Першої світової війни.

За зразком названих держав до 30-х років XIX ст. консти­туції були прийняті в деяких латиноамериканських та євро­пейських країнах (Іспанія - 1812 р., Норвегія - 1814 p., Нідер­ланди - 1815 p., Бельгія - 1831 p.).

"Весна народів" - революційні події 1848 р. - впровадила конституції в колишніх німецьких державах (Австрії, Прусії, Данії, П'ємонті), Італії - 1848 p., Сербії, Болгарії, Люксембур­гу - 1868 p., Німеччині - 1871 p., Швейцарії - 1874 p., Японії - 1889 p., Австралії - 1900 p., Португалії - 1911 р. та ін.

Конституції цього періоду за формою і змістом були корот­кими й лаконічними, писалися архаїчною мовою, визначалися невисокою юридичною технікою (мали багато прогалин, не­точностей, не зовсім зрозумілих норм тощо). Засобами їх прий­няття були установчі збори (конституційна асамблея, конвент тощо) і референдум. Установчими зборами були прийняті Конституція США, перша Конституція Франції, Конституція Норвегії та деякі інші конституції XIX століття. На референ­дум виносилася більшість конституційних актів Франції кінця XVIII - початку XIX століття. Поряд з цим у переважній більшості європейських монархічних держав використовува­лось октроювання - "дарування" конституції монархом.

32

Конституції цього періоду приймалися під впливом рево­люцій та в інших надзвичайних ситуаціях. Основна увага в них приділялася питанням організації влади в державі: обме­жували владу монархів або встановлювали республіку, закріплювали принцип поділу влади, засновували виборні представницькі органи народу - парламенти. Правам і свобо­дам людини і громадянина присвячена лише незначна частина конституційних текстів, причому закріплювались тільки най­важливіші права, насамперед політичні. Майже всі консти­туції першої хвилі закріплювали недоторканість власності.

Друга хвиля конституцій припадає на роки між двома світовими війнами ( pp.). Цей період пов'язаний з докорінними змінами на карті Європи й виникненням нових

жав (Латвія, Литва, Естонія, Веймарська Німеччина, Австрійська Республіка, Угорщина, Чехословаччина, Юго­славія, Польща, Фінляндія), де були прийняті нові конституції.

Конституції цього періоду значно відрізнялися від перших конституцій: вони були більш грамотно і професійно написані, значно розширювали предмет свого регулювання, збільшили­ся за обсягом. Конституції цього періоду відзначаються більш досконалим переліком демократичних прав і свобод (напри­клад, Веймарська конституція 1919 р., Чехословаччини 1920 р. і ін.), уперше стали закріплювати соціальні права (так, Вей­марська конституція 1919 р. вказувала, що власність зо­бов'язує й повинна приносити благо всьому суспільству. -СБ.). Вони стали більш демократичними за духом, удоскона­люючи парламентаризм (виборче право стало загальним, ліквідувалися цензи), закріплюючи певні елементи консти­туційної юстиції. Зокрема, у 1920 в Австрії вперше створений спеціальний державний орган - Конституційний суд.