Державне право зарубіжних країн (стр. 43 )

52.  Якщо Президент Республіки відмовляється від посади або
помирає до закінчення строку своїх повноважень, або ж якщо до
Сейму внесено пропозицію про усунення Президента з посади,
обов'язки Президента Республіки до обрання Сеймом нового Прези­
дента виконує Голова Сейму. Так само Голова Сейму заміщає Пре­
зидента Республіки якщо Президент перебуває за межами держави
або натрапляє на будь-які інші перепони для виконання своїх
обов'язків.

415

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

53.  Президент Республіки за свою діяльність не несе політичної
відповідальності. Усі акти Президента Республіки мають бути кон­
трасигновані Міністром-президентом або відповідним міністром, які
тим беруть на себе всю відповідальність за ці акти, крім випадків, пе­
редбачених у статтях сорок восьмій та п'ятдесят шостій.

54.  Президент Республіки може бути притягнений до криміна­
льної відповідальності, якщо Сейм дасть на те згоду більшістю не
менш як двох третин голосів.

Частина IV. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ

55.  Кабінет Міністрів складається з Міністра-президента та
призначених ним міністрів.

56.  Кабінет Міністрів формується особою, призначеною для
цього Президентом Республіки.

57.  Кількість міністрів, коло їхніх повноважень, як і відносини з
державними установами, встановлюються законом.

58.  Кабінетові Міністрів підпорядковуються адміністративні ус­
танови держави.

59.  Для виконання своїх обов'язків Міністрові-президенту та
міністрам необхідна довіра Сейму, і за свою діяльність вони
відповідальні перед Сеймом. Якщо Сейм висловлює недовіру
Міністрові-президенту, то у відставку йде увесь Кабінет. Якщо не­
довіру виражено окремому міністрові, то він іде у відставку, а замість
нього Міністр-президент призначає іншу особу.

60.  На засіданнях Кабінету Міністрів головує Міністр-президент,
а за його відсутності - той із міністрів, якого він на те уповноважив.

61.  Кабінет Міністрів обговорює всі проекти законів, розроблені
окремими міністерствами, питання, що стосуються діяльності
кількох міністерств, а також порушені окремими членами Кабінету
питання політичного характеру.

62.  Якщо державі загрожує зовнішній ворог або ж у державі чи
якій-небудь її частині сталися чи можуть статися внутрішні завору­
шення, що є небезпечними для існуючого державного ладу, то
Кабінет Міністрів має право оголосити надзвичайний стан, довівши
про це протягом двадцяти чотирьох годин до відома Президії Сейму.
Президія Сейму негайно доповідає Сеймові про прийняту постано­
ву Кабінету Міністрів.

416

63. Міністри, навіть якщо вони не є членами Сейму, а також
уповноважені міністрами відповідальні посадові особи мають право
брати участь у засіданнях Сейму та його комісій і вносити доповнен­
ня та поправки у законопроекти.

Частина V. ЗАКОНОДАВСТВО

64.  Законодавча влада належить Сеймові, а отже, народові, в по­
рядку та у межах, передбачених цією Конституцією.

65.  Законопроекти можуть вносити у Сейм: Президент Рес­
публіки, Кабінет Міністрів, різні комісії Сейму, групи депутатів у
кількості, не меншій п'яти осіб, а також у випадках та в порядку, пе­
редбачених цією Конституцією, одна десята частина виборців.

66.  Сейм щорічно до початку фінансового року вотує держав­
ний бюджет, проект якого подає Кабінет Міністрів.

Якщо Сейм приймає постанову, що пов'язана з непередбачени­ми у бюджеті видатками, то в цій самій постанові він має передбачи­ти також кошти, які дозволять покрити такі видатки.

Після виконання бюджету Кабінет Міністрів зобов'язаний вне­сти на затвердження Сейму звіт про виконання.

67. Сейм встановлює чисельність Збройних сил держави у мир­
ний час.

68. Усі міжнародні договори, які регулюють питання, що
вирішуються законодавчим шляхом, обов'язково мають бути ра­
тифіковані Сеймом.

69.  Президент Республіки публікує прийняті Сеймом закони не
раніше як на сьомий і не пізніше ніж на двадцять перший день після
їх прийняття. Закон набуває чинності, якщо в ньому не визначений
інший строк, через чотирнадцять днів після опублікування.

70.  Президент Республіки публікує прийняті закони таким чи­
ном: "Сейм (чи народ) прийняв і Президент Республіки публікує на­
ведений нижче закон: (текст закону)".

71.  Протягом семи днів, рахуючи з дня прийняття закону Сей­
мом, Президент Республіки має право вмотивованим зверненням на
ім'я Голови Сейму вимагати повторного розгляду закону. Якщо
Сейм закону не змінить, то Президент удруге заперечувати не може.

72.  Президент Республіки має право затримати опублікування за­
кону на два місяці. Він зобов'язаний затримати опублікування закону,

417

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

якщо цього вимагає третина членів Сейму. Цим правом Президент Ре­спубліки або одна третина членів Сейму можуть скористатися протя­гом семи днів, рахуючи з дня прийняття проекту закону в Сеймі. За­триманий таким чином закон має бути винесений на народне голосу­вання, якщо цього вимагатиме не менш як одна десята частина ви­борців. Якщо протягом зазначених вище двох місяців таку вимогу не буде висунуто, то після спливу зазначеного строку закон піддягає опублікуванню. Народне голосування, однак, не відбувається, якщо Сейм удруге висловиться за цей закон і якщо прихильниками його прийняття виявляться не менш як три четвертини всіх депутатів.

73. На народне голосування не можуть бути винесені бюджет та
закони про позики, податки, митні збори, залізничні тарифи,
військову повинність, оголошення та початок війни, укладення ми­
ру, оголошення та припинення надзвичайного стану, мобілізацію і
демобілізацію, а також договори з іншими державами.

74. Закон, прийнятий у Сеймі та затриманий згідно із сімдесят
другою статтею, може бути скасований народним голосуванням, як­
що у ньому взяла участь принаймні половина тих, хто брав участь у
попередніх виборах до Сейму, і більшість проголосувала проти
відповідного закону.

75. Якщо Сейм більшістю у дві третини голосів приймає рішен­
ня про терміновість схвалення закону, то Президент Республіки не
має права вимагати повторного розгляду такого закону; такий закон
не може бути винесений на народне голосування і має бути
опублікований не пізніше ніж на третій день з дня отримання вото-
ваного закону Президентом.

76.  Сейм може змінити Конституцію на засіданнях, в яких бе­
руть участь не менше двох третин членів Сейму. Зміни приймають­
ся у трьох читаннях більшістю не менш як у дві третини голосів при­
сутніх депутатів.

77.  Якщо Сейм змінить статті першу, другу, третю чи шосту
Конституції, то такі зміни для набуття чинності мають бути винесені
на народне голосування.

78. Не менш як одна десята частина виборців має право подати
Президентові Республіки розроблений проект зміни Конституції
або законопроект, який Президент передає Сеймові. Якщо Сейм не
прийме проект без суттєвих змін, то він виноситься на народне голо­
сування.

418

79. Винесені на народне голосування зміни Конституції вважа­
ються прийнятими, якщо їх підтримала не менш як половина всіх,
хто має право голосу.

Винесені на народне голосування законопроекти вважаються прийнятими, якщо їх підтримала не менш як половина тих, хто брав участь у попередніх виборах до Сейму.

80.  У народному голосуванні можуть брати участь усі латвійські
громадяни, що мають право голосу на виборах представників до Сейму.

81.  У періоди між сесіями Сейму Кабінет Міністрів має право,
якщо в тому є нагальна потреба, приймати постанови, які мають си­
лу закону. Такі постанови не можуть змінювати закон про вибори до
Сейму, закони про судоустрій та судочинство, бюджет і бюджетне
право, а також закони, прийняті під час діяльності існуючого Сейму;
так само вони не можуть стосуватися амністії, випуску бон Держав­
ної скарбниці, державних податків, митних зборів, залізничних та­
рифів, позик; вони втрачають чинність, якщо не будуть внесені у
Сейм до спливу трьох днів після відкриття найближчої сесії Сейму.

Частина VI. СУД

82. Усі громадяни рівні перед законом та судом.

83.  Судді незалежні і підкоряються лише законові.

84.  Судді затверджуються Сеймом і є незмінюваними. Судді,
усупереч своїй волі, можуть бути усунені з посади виключно на
підставі судового рішення. Граничний вік, з досягненням якого судді
залишають посади, встановлюється для суддів законом.

85.  У Латвії існують суди присяжних на підставі спеціального
закону.

86. Здійснювати правосуддя можуть лише ті органи, яким це
право надано законом, і лише в порядку, передбаченому законом.
Військові суди діють на підставі спеціального закону.

Частина VII. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ

87.  Державний контроль - незалежна колегіальна установа.

88.  Державні контролери призначаються та затверджуються на
посаду у тому самому порядку, що й судді, але тільки на певний
строк, у межах якого вони можуть бути усунені з посади лише на
підставі судового рішення. Організацію та компетенцію Державного
контролю визначає спеціальний закон.

419

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

КОНСТИТУЦІЯ ЛИТОВСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

(витяги)

(Прийнята громадянами Литовської республіки на референдумі 25 жовтня 1992 року)

Глава III. СУПІЛЬСТВОІ ДЕРЖАВА

Стаття 41

Навчання осіб віком до 16 років є обов'язковим.

Навчання у державних (самоврядних) загальноосвітніх, про­фесійних школах та навчальних закладах вищого рівня є безоплат­ним.

Вища освіта доступна всім відповідно до здібностей кожної лю­дини. Громадянам, які успішно навчаються у державних вищих на­вчальних закладах, гарантується безоплатне навчання.

Стаття 42

Культура, наука та дослідження, а також викладання є вільни­ми.

Держава надає підтримку культурі та науці, приділяє увагу охо­роні пам'яток та цінностей історії, мистецтва та інших пам'яток і цінностей культури Литви.

Духовні та матеріальні інтереси автора, пов'язані з науково-технічною, культурно-художньою творчістю, захищаються й охоро­няються законом.

Стаття 43

Держава визнає традиційні у Литві церкви та релігійні ор­ганізації, а інші церкви та релігійні організації - в тому разі, якщо во­ни мають підтримку в суспільстві та їх вчення і обряди не суперечать законові й моралі.

Визнані державою церкви та інші релігійні організації мають права юридичної особи. Церкви та релігійні організації вільно про­повідують своє вчення, відправляють свої обряди, мають молитовні будинки, благодійні заклади та школи для підготовки служителів культу.

Церкви та релігійні організації вільно діють згідно зі своїми ка­нонами і статутами.

420

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Становище церкви та інших релігійних організацій у державі встановлюється угодою або законом.

Проповідування церквами та релігійними організаціями вчення, інша релігійна діяльність, а також молитовні будинки не можуть ви­користовуватися з метою, що суперечить Конституції та законам.

У Литві немає державної релігії.

Стаття 44

Цензура засобів масової інформації забороняється.

Держава, політичні партії, політичні та громадські організації, інші інституції або особи не можуть монополізувати засоби масової інформації.

Стаття 45

Національні спільноти громадян самостійно займаються спра­вами своєї національної культури, освітою, благодійністю, взаємодо­помогою.

Держава надає підтримку національним спільнотам.

Глава IV. НАРОДНЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ПРАЦЯ

Стаття 46

Господарство Литви ґрунтується на праві приватної власності, на особистій свободі господарської діяльності та особистій ініціативі.

Держава надає підтримку суспільне корисним господарським зусиллям та ініціативі.

Державою регулюється господарська діяльність таким чином, щоб вона слугувала для загального блага народу.

Законом забороняється монополізувати виробництво та ринок, охороняється свобода чесної конкуренції.

Держава захищає інтереси споживача.

Стаття 47

Земля, внутрішні води, ліси, парки на правах власності можуть належати лише громадянам Литовської Республіки та державі.

Земельні ділянки на правах власності відповідно до встановле­них законами порядку та умов можуть належати іноземній державі для заснування її дипломатичних та консульських установ.

421

,		ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
На правах виключної власності Литовській Республіці нале-		ОСНОВНИЙ ЗАКОН ФЕДЕРАТИВНОЇ
жать: надра землі, а також внутрішні води, ліси, парки, дороги,		РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНИ
об'єкти історії, археології і культури державного значення.		(витяги)
Литовській Республіці належать виключні права на повітряний
простір над її територією, її континентальний шельф та економічну		(23 травня 1949 р.)
зону в Балтійському морі.
Стаття 48
Кожна людина може вільно обирати роботу та займатися		ПРЕАМБУЛА
підприємництвом і має право на належні, безпечні і здорові умови
праці, на справедливу оплату праці та на соціальний захист на випа-		Усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом і людьми,
док безробіття.		натхненний бажанням охороняти свою національну і державну
Праця іноземців у Литовській Республіці регулюється законом.		єдність і служити справі миру в усьому світі як рівноправний член в
Примусова праця заборонена. Примусовою працею не вважається		об'єднаній Європі, німецький народ...прийняв у силу своєї установ-
проходження служби у війську або альтернативна служба, що її		чої влади дійсний Основний закон Федеративної Республіки Німеч-
заміняє, а також праця громадян під час війни, стихійного лиха,		чини.
епідемії або в інших надзвичайних випадках.
Примусовою працею не вважається і регульована законом пра-		Відділ І.
ця засуджених судом.		ОСНОВНІ ПРАВА
		Стаття 1.
		1. Людська гідність непорушна. Поважати і захищати її -
		обов'язок будь-якої державної влади.
		2. Виходячи з цього німецький народ у силу цього визнає недо-
		торканні і невідчужувані права людини як основу будь-якого людсь-
		кого суспільства, світу і справедливості у світі.
		3. Нижченаведені основні права зобов'язують законодавство,
		виконавчу владу і правосуддя як безпосередньо діюче право.
		Стаття 2.
		1. Кожен має право на вільний розвиток своєї особистості,
		оскільки він не порушує прав інших і не йде проти конституційного
		порядку чи морального закону.
		2. Кожний має право на життя і на особисту недоторканність.
		Свобода особи непорушна. Втручання в ці права допускаються
		тільки на підставі закону.
		Стаття 3.
		1. Усі люди рівні перед законом.
		2. Чоловіки і жінки рівноправні.
		3. Нікому не може бути заподіяний збиток чи надана перевага че-
422		423

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

рез ознаки його статі, походження, раси, мови, батьківщини і місця народження, віросповідання, релігійних чи політичних переконань. Стаття 4.

1.  Свобода віросповідання, совісті і свобода проголошення
релігійних і суспільних поглядів непорушні.

2.  Гарантується безперешкодне відправлення релігійних об­
рядів.

3.  Ніхто не може бути примушений проти своєї совісті до
військової служби на стройових посадах. Подробиці установлює фе­
деральний закон.

Стаття 5.

1.  Кожний має право вільно висловлювати і поширювати свої
думки усно, письмово, за допомогою зображень і безперешкодно чер­
пати знання з загальнодоступних джерел. Свобода друку і свобода
інформації за допомогою радіо і кіно гарантується. Цензури не існує.

2.  Межі цих прав указуються приписами загальних законів, зако­
нодавчих постанов про охорону молоді і правом на честь особистості.

3.  Мистецтво і науки, дослідження і викладання вільні. Свобода
викладання не звільняє від вірності Конституції.

Стаття 14.

1.  Власність і право спадкування гарантуються. Зміст і межі їх
установлюються законами.

2.  Власність зобов'язує. Користування нею повинно одночасно
служити загальному благу.

3.  Примусове відчуження допускається тільки для загального
блага. Відчуження може провадитися тільки відповідно до закону чи
на підставі закону, що регулює порядок і розміри відшкодування.
Відшкодування визначається зі справедливим обліком загального
блага й інтересів сторін. У випадку суперечок про розміри відшкоду­
вання воно може встановлюватися в загальному судовому порядку.

Стаття 15. Земля, природні ресурси і засоби виробництва мо­жуть бути з метою усуспільнення передані в суспільну власність чи іншим видам суспільного господарства відповідно до закону, що ре­гулює порядок і розміри відшкодування. У відношенні відшкодуван­ня діють відповідно пропозиції 3 і 4 пункти 3 статті 14.