Державне право зарубіжних країн (стр. 36 )

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

§4. Конституційно-правові принципи організації і діяльності судових систем

I. З організаційних принципів, на які спирається судова
влада, визначальним є принцип незалежності суддів, які підзвітні тільки закону. їх незалежність гарантується:

♦  незмінюваністю;

♦  імунітетом;

♦  винагородою, яка не зменшується під час перебування
на посаді;

♦  адміністративною і фінансовою автономією судової
влади.

II.  Широко поширений конституційний принцип
здійснення правосуддя тільки законно встановленими су­
дами із забороною надзвичайних судів.

III.  У ряді конституцій передбачена участь народу у
здійсненні правосуддя, передусім через присяжних або народ­
них засідателів.

Чим же відрізняються ці два інститути?

Для інституту народних засідателів (скопійованого з німецького суду шеффенів і який досить широко використо­вувався в соціалістичних країнах) характерна формальна рівноправність народних засідателів (що обираються трудови­ми колективами) з професійними суддями при вирішенні всіх правових питань.

Присяжні ж не обираються, а відбираються за спеціальни­ми методиками зі списків громадян, складених з цією метою місцевою адміністрацією. У списки включаються всі громадя­ни, які відповідають встановленим законом вимогам. Відмови­тися без поважних причин громадянин не має права. Але голо­вна відмінність не в тому, що лава присяжних нараховує не 2-х, а 6, 9 або 12 присяжних, а в тому, що присяжні вирішують пи­тання не права, а факту, для чого їм особливих юридичних знань не потрібно. У кримінальному процесі, де найчастіше за все використовується цей інститут, вони повинні визначити:

344

чи мало місце діяння, що ставиться за провину підсудному, чи здійснив він його, чи винен у здійсненні і чи заслуговує на по­блажливість, якщо винен.

Останні десятиріччя характеризуються відомим послаб­ленням суду присяжних. Нерідко кримінальна справа розгля­дається в суді присяжних тільки на вимогу підсудного. У англійських судах біля 90% кримінальних справ розглядають­ся судами без участі присяжних.

IV. Принцип інстанційності, який часто виражається у ви­гляді права на оскарження вироків, полягає в тому, що рішен­ня суду, яке ще не вступило в силу, може бути переглянуте су­дом вищої інстанції.

Існують дві основні форми оскарження судових рішень:

апеляція і касація.

При апеляції апеляційний суд переглядає рішення, яке ще не набрало законної сили по суті з новою перевіркою раніше розглянутих і знову представлених доказів, ухвалює нове рішення, скасовуючи тим самим рішення суду нижчої інстанції.

При касації переглядається судове рішення, що набрало за­конної сили; вищестоящий суд перевіряє тільки дотримання за­кону нижчестоящим судом і тільки в рамках заявленої скарги.

Нарівні з цими основними формами оскарження вироків, що не набрали чинності, існує і змішана форма - ревізія, що поєднує риси і апеляції і касації. При ревізійній формі вище-стоячий суд може відмінити рішення нижчестоячого суду і по­становити своє, як при апеляції, але може повернути справу на новий розгляд в нижчестоячий суд, як при касації.

У країнах англосаксонської системи права застосовується виключно апеляційне оскарження у другій інстанції, і ка­саційне у третій. Німецька система поєднує апеляційне оскар­ження у другій інстанції з ревізійним - у третій.

VI. Щодо принципів діяльності, то це основоположні принципи судового процесу, тобто встановленого законом по-

345

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

рядку розгляду і вирішення судових справ. Найчастіше серед конституційних принципів судового процесу зустрічається за­конність, гласність, публічність, доступність. Досить пошире­ним є конституційний принцип обмеженості суддів тільки за­коном. Зупинятися на їх характеристиці немає потреби, адже ці питання більш детально розглядаються в курсі "Судові та правоохоронні органи".

D

II. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Завдання 1. Підготувати за бажанням реферат на одну з рекомендованих (або власно запропонованих) тем:

1.  Особливості конституційно-правового статусу право­
охоронних органів.

2.  Конституційне регулювання організації та діяльності
поліцейських органів.

Завдання 2. Використовуючи відповідне конституційне законодавство, вирішить наступні задачі:

Задача №1. Суддя Верховного Суду Словацької Рес­публіки Ярослав Кошица 1934 року народження працював у складі суду до грудня 1997 року. У грудні 1997 року він був звільнений з цієї посади за віком."

Який орган звільняє суддів у Словацькій Республіці? Чи пра­вомірне рішення в даному випадку?

Задача №2. Місцева преса звинуватила Суддю Верховно­го суду США, котрий був у сварці зі своєю дружиною, у тому, що він був у ганебному зв'язку зі жінкою легкого поводження. На спробу ініціювати питання про звільнення його з посади, він заявив що це є його власне, особисте життя і нікого не по­винно стосуватися.

Як має вирішитися питання у цьому випадку? Аргумен­туйте відповідь, використовуючи конституційне законодавст­во США.

346

Завдання 3. Продовжувати поповнення словника новими поняттями та термінами державного права зарубіжних країн, наприклад:

•  Юстиція - це...

•  Конституційна юстиція - це...

•  Баристер - це...

•  Соліситор - це...

•  Магістратура - це...

Й III. СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

Тема: Конституційна юстиція в зарубіжних країнах

ПЛАН

1.  Конституційна юстиція: загальна характеристика.

2.  Порядок формування органів конституційного кон­
тролю в зарубіжних країнах.

3.  Компетенція органів конституційного контролю.

4.  Механізм реалізації конституційного контролю.

Методичні рекомендації до семінарського

заняття

Семінарське заняття проводиться у вигляді доповідей згідно плану семінару. Доповідь на 10-12 хв. необхідно готу­вати за допомогою рекомендованої літератури і вказівок ви­кладача, які були зроблені на лекції. Метою заняття є поглиб­лення, конкретизація і систематизація отриманих знань у про­цесі підготовки до семінару.

При підготовці до першого питання слід повторити ма­теріал з історії держави і права зарубіжних країн, що сто­сується виникнення та розвитку конституційної юстиції у за­рубіжних країнах. Згадаємо, що під конституційною юс­тицією розуміють статус відповідних державних органів та їх діяльність по контролю за дотриманням у країні конституції і

347

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

інших нормативно-правових актів. Іншими словами, це су­купність органів, які здійснюють у державі конституційний контроль.

Поняття конституційного контролю має кілька тлума­чень. Іноді конституційний контроль визначають широко: як діяльність парламенту, глави держави, судів або інших ор­ганів, пов'язану з вирішенням питань відповідності консти­туції різних нормативно-правових або тільки законодавчих актів.

У деяких випадках йдеться про здійснення консти­туційного контролю самим народом шляхом референдуму.

Найбільш прийнятим є вузьке тлумачення консти­туційного контролю, за яким він сприймається насамперед як оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції норма­тивно-правових актів на предмет їх відповідності консти­туції. Від такої оцінки залежать можливості застосування цих актів або навіть їх існування.

Звернемо Вашу увагу на те, що в юридичній літературі по­ряд із поняттям конституційного контролю використовується поняття конституційного нагляду. Різниця між ними полягає у тому, що при конституційному контролі відповідний орган може відміняти акти підконтрольного органу, а при консти­туційному нагляді може лише звернути увагу відповідного ор­гану на його помилку, припинити, але відміняти або виправи­ти акт повинен сам піднаглядний.

Характер і зміст конституційного контролю багато в чому визначаються природою органів, які його здійснюють. Існує дві основні моделі організації конституційного контролю.

Перша з них має назву американської. За її умов відповідними повноваженнями наділені всі суди загальної юрисдикції. Наприклад, у СІЛА рішення будь-якого загально­го суду з питань конституційності закону або окремих його по­ложень стає обов'язковим у межах його територіальної юрис­дикції. При поданні апеляційної скарги остаточне рішення

348

приймає Верховний Суд. Воно є обов'язковим на всій тери­торії держави.

Модель організації конституційного контролю, за якою відповідні питання вирішуються практично всіма судами за­гальної юрисдикції, називається також децентралізованою або "дифузивною" моделлю. її характеризує тлумачення консти­туційного контролю як суто правової функції. В теорії це озна­чає відмову від розгляду судами політичних питань, пов'яза­них із змістом законів та їх застосуванням. Формально все зводиться до юридичної експертизи того чи іншого закону, здійснюваної судами у зв'язку з розглядом конкретної цивільної або кримінальної справи.

У реальному житті суди, здійснюючи функцію консти­туційного контролю, впливають на існуючий у країні політич­ний "клімат". Особливо це стосується вищого суду. Як свідчить досвід США, рішення Верховного Суду істотно впли­вають на зміст регламентації прав і свобод особи та механізмів їх захисту. Крім США, відповідна модель прийнята в Арген­тині, Бразилії, Мексиці, Японії та деяких інших країнах.

Різновидом американської моделі організації консти­туційного контролю є модель, за якою функція контролю на­лежить не всім загальним судам, а тільки вищому суду. Ця мо­дель реалізована в Австралії, Естонії, Індії, Ірландії, Канаді, Швейцарії та ряді інших країн. Прийнята вона і в деяких країнах, що розвиваються. В усіх цих країнах оцінку консти­туційності законодавчих актів дає Верховний Суд, який може мати й іншу назву (наприклад, високий суд). У будь-якому ви­падку такий суд є органом загальної юстиції, і конституційний контроль становить не єдину його функцію.

Другою поширеною моделлю організації конституційного контролю є так звана європейська або австрійська модель. її характеризує наявність у державному механізмі спеціалізова­ного судового органу, відокремленого від судів загальної юри­сдикції. Головним завданням цього органу - конституційного

349

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

суду - є оцінка конституційності законодавчих актів та тлума­чення Конституції, хоча він наділений і рядом інших повнова­жень. Поряд з конституційним судом можуть існувати й інші спеціалізовані суди, але саме він має найбільший авторитет.

Так, у ФРН крім федерального верховного суду і феде­рального конституційного суду існують федеральний адміністративний суд, федеральний фінансовий суд, феде­ральний суд у сфері трудових відносин і федеральний суд із соціальних питань. Згідно зі ст. 92 Основного закону всі вони разом з судами земель здійснюють судову владу. Але найбільш престижним є членство саме в конституційному суді.

Органи конституційної юстиції, як правило, називаються конституційними судами, хоч трапляються й інші назви. У Франції, Казахстані та в ряді країн, що розвиваються, відповідні повноваження належать органам квазісудового ха­рактеру - конституційним радам. Деякі конституціоналісти (наприклад, ) вважають, що ці органи представля­ють третю модель організації конституційного контролю.

При розкритті другого питання зверніть увагу на те, що порядок утворення органів, які здійснюють конституційний контроль, у різних країнах неоднаковий і залежить від моделі його організації.

За умов американської моделі посади суддів верховних судів заміщуються, як правило, за рішеннями глави держави, санкціонованими парламентами. У США суддів Верховного Суду призначає президент з "поради і згоди" сенату. В такому ж порядку призначаються судді інших федеральних судів.

Федеральна судова система США складається з трьох го­ловних ланок - Верховного Суду, апеляційних судів і окруж­них судів. До складу верховного суду входять голова і вісім суддів. Усі вони, як і судді інших федеральних судів, займають свої посади "доти, доки їхня поведінка є бездоганною" (розділ І, ст. З Конституції). Судові системи штатів характеризуються різноманітністю, хоч у кожному з них вищим судом є верхов-

350

ний суд. В більшості штатів суддів обирає населення, в частиш з них - призначає виконавча влада (губернатори), в деяких - обирає законодавчий орган штату. В цілому ряді штатів суддів верховних судів призначають довічно. Решта суддів займають посади на термін від чотирьох до шести років.

Існують й інші порядки формування судів на зразок аме­риканської моделі організації конституційного контролю. Так, у Японії до судової системи насамперед входить верховний суд, а також високі, районні і сумарні суди. Верховний суд складається з 15 суддів, включаючи головного суддю, якого формально призначає імператор за поданням уряду. Усіх інших суддів Верховного суду призначає уряд. Свої посади во­ни займають до досягнення 70-річного віку.

У Швейцарії суддів союзного суду обирає федеральний парламент. При цьому діє вимога представництва різних мов­них груп населення країни. В Естонії голову державного суду обирає парламент за поданням президента. Інші судові посади також заміщуються за рішенням парламенту, але вже прийня­тим за поданням голови самого державного суду.

Свої особливості має порядок формування органів австрійської моделі. Відмінності є і в принципах їх організації. Так, в Австрії до складу конституційного суду входять голова, його заступник і 12 інших суддів, а також шість так званих за­пасних суддів. Голову конституційного суду, його заступника, шість дійсних суддів і трьох запасних призначає президент за пропозицією уряду. Решту вакансій президент заміщує з чис­ла кандидатур, запропонованих палатами федерального пар­ламенту. Судді конституційного суду йдуть у відставку у 70-річному віці.

В Австрії, як і в інших країнах, де створені органи консти­туційної юстиції, встановлені певні кваліфікаційні вимоги до кандидатів на відповідні посади. Зокрема, судді консти­туційного суду повинні мати вищу освіту за державно-право­вим фахом і протягом десяти років до призначення займати

351

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

посаду, де необхідна ця освіта. До того ж вони мають призна­чатися з числа інших суддів, урядовців і професорів-юристів університетів.

В Іспанії до складу конституційного суду, який скла­дається з двох палат, входить 12 суддів. Усі вони формально призначаються королем: вісім - за поданням палат парламен­ту, два - за поданням уряду, два - за поданням головної ради судової влади. Судді конституційного суду призначаються терміном на дев'ять років, при цьому його склад оновлюється на третину кожні три роки. Відповідні призначення роблять з числа інших суддів і прокурорів, професорів університетів, державних службовців та адвокатів. Усі кандидати мають бу­ти юристами зі стажем понад 15 років.

В Італії конституційний суд діє в одному складі з 15 членів. По п'ять суддів призначають президент, парламент на спільному засіданні палат і вища судова адміністрація. Судді конституційного суду призначаються на дев'ятирічний термін без права займати посаду повторно. Це можуть бути колишні і дійсні судді вищих судів та професори-юристи, а також адво­кати з 20-річним стажем.

У Франції дев'ять членів конституційної ради признача­ють строком на дев'ять років, і їхні повноваження не можуть бути поновлені. По три члени ради призначають президент і голови палат парламенту. Кожні три роки третина цих членів оновлюється. До складу конституційної ради за власним пра­вом і довічно входять також усі колишні президенти.

В країнах Центральної і Східної Європи, а також в тих, що утворились на терені колишнього СРСР, органи консти­туційної юстиції також формують за різними процедурами. В Киргизстані, Литві, Македонії, Польщі, Словенії, Угорщині і Хорватії членів цих органів обирають парламенти або їх нижні палати. При цьому порядок висунення відповідних кандида­тур є різним. В Киргизстані і Словенії їх пропонує президент, у Хорватії - верхня палата парламенту, в Литві - у рівній

352

кількості президент, голова парламенту і голова верховного суду, в Угорщині - спеціальна відбіркова комісія, до складу якої входять представники усіх парламентських фракцій. В Росії суддів конституційного суду призначає верхня палата парламенту за поданням президента.

Конституції і спеціальні закони встановлюють чисельний склад і строки повноважень конституційних судів. У Молдові до його складу входять 6 суддів, в Югославії - 7, в Киргизстані, Литві, Македонії, Румунії і Словенії - 9, Словаччині - 10, Хор­ватії - 11, Білорусі, Болгарії і Польщі - 12, Чехії і Угорщині -15, Росії - 19. Різними є і термін перебування суддів на посаді: від шести років у Молдові, семи - у Словаччині, восьми - у Польщі і Хорватії, дев'яти - в Болгарії, Литві, Македонії, Ру­мунії, Словенії та Югославії, до одинадцяти - в Білорусі і навіть п'ятнадцяти років у Киргизстані. Як правило, не припу­скається повторне переобрання суддів конституційних судів. У Болгарії, Литві і Румунії кожні три роки за відповідними кво­тами оновлюють третину складу відповідних органів.

Юридично визначені і деякі інші вимоги щодо організації органів конституційної юстиції. Практично в усіх країнах пе­редбачена вимога наявності у кандидатів спеціальної кваліфікації і стажу, встановлені вікові цензи для займання посад членів конституційних судів. Як і в розвинутих країнах, голів судів обирають самі судді. Проте в Литві голову консти­туційного суду з його ж складу призначає парламент за подан­ням президента. В Словаччині відповідне призначення здійснює сам президент.

Третє питання присвячено компетенції органів консти­туційного контролю. Головним повноваженням органів, що здійснюють конституційний контроль, є оцінка консти-туційності законодавчих актів. Порядок здійснення цього по­вноваження залежить від прийнятих у тій чи іншій країні форм конституційного контролю.