Зміст (стр. 18 )

Відповідно до ст. 328 ЦК У право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Усі підстави виникнення права власності можна поділити на:

І. Первісні – при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ.

а) виготовлення або створення нової речі (виробництво) (ст.331 ЦК У) – тут з’являється нова річ, яка раніше не існувала, тому право власності на неї виникає з моменту її створення. Право власності на новостворене нерухоме майно (будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

б) переробка речі (специфікація) (ст.332 ЦК У) – це використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ і зобов’язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.

в) привласнення загальнодоступних дарів природи (ст.333). Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі, тощо є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю, або загального дозволу власника земельної ділянки.

г) безхазяйна річ (ст.335) – це річ, яка не має власника або власник якої не відомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Після спливу одного року з дня взяття на облік цієї речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана судом у комунальну власність.

д) знахідка (ст.337 ЦК У). Особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, є невідомою або невідоме місце її перебування, особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана заявити про знахідку міліції або відповідному органу місцевого самоврядування.

Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органу місцевого самоврядування якщо не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі і якщо власник або інша особа яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органу місцевого самоврядування.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула права власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов’язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі, тощо), а також має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до 20 % вартості речі.

е) бездоглядна домашня тварина (ст.340 ЦК У). Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов’язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов’язана протягом трьох днів заявити про це міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника. Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні (особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, міліція, орган місцевого самоврядування). У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.

є) скарб (ст.343 ЦК У) – це закопані у землю чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього. У разі виявлення скарбу, що є пам’яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до 20 % від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

ж) набувальна давність (ст.344 ЦК У). Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність). Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

ІІ. Похідні способи – усі правочини, спрямовані на передачу майна у власність і спадкування, приватизація державного і комунального майна.

Право власності припиняється у разі (ст.346 ЦК У):

Ø  відчуження власником свого майна;

Ø  відмови власника від права власності;

Ø  припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

Ø  знищення майна;

Ø  викупу пам’яток історії та культури;

Ø  викупу земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю;

Ø  викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

Ø  звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;

Ø  реквізиції;

Ø  конфіскації.

Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна

Випадкова загибель або псування речей – це загибель або псування, яке сталося не з вини учасників договору, а в силу випадкових причин і обставин (непереборної сили). Ризик такої випадкової загибелі або псування лежить на власникові, якщо інше не передбачено законом або договором.

? Питання для самоперевірки

1.  Дайте визначення права власності.

2.  Охарактеризуйте право власності в об’єктивному і суб’єктивному значенні.

3.  Що складає зміст права власності?

4.  Які форми власності в Україні?

5.  Назвіть підстави набуття права власності.

6.  Які підстави припинення права власності?

7.  На кому лежить ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна?

11. ПРАВО ВЛАСНОСТІ ЗА ВСІМА ЇЇ ВИДАМИ

& Прочитайте

Л – 1-2, 23, 114, 71, 121-122, 125, 131-133, 140, 171

11.1.  Поняття права приватної власності

% Інформація

В об’єктивному значенні право приватної власності – це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність громадянам майна споживчого і фінансово-виробничого призначення та забезпечують власникам – громадянам здійснення права володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном на свій розсуд, використовувати його для будь-яких цілей, якщо інше не передбачено законом.

Право приватної власності у суб’єктивному значенні – це передбачене і гарантоване законом право власника – громадянина здійснювати володіння, користування і розпорядження належним йому майном на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом.

Суб’єкти і об’єкти права приватної власності

Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи (ч.1 ст.325 ЦК У). Відповідно до Закону України “Про власність” суб’єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Об’єкти: фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати (ст.325 ЦК У). Як випливає із змісту ст.13 Конституції України та ст.9 Закону України “Про власність”, не можуть перебувати у власності окремих громадян об’єкти права виключної власності народу України, до яких належать земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Кожна держава має право визначити об'єкти, які з міркувань державної безпеки або з інших підстав не повинні перебувати у власності тих чи інших суб'єктів правовідносин або мають набуватися з додержанням спеціальних правил. Тому постановою Верхов­ної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1991 р. (з наступними змінами і доповненнями від 22 квітня 1993 р., 15 липня 1994 р., 24 січня 1995 р.) було затвер­джено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності гро­мадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юри­дичних осіб інших держав на території України, та Спеціальний по­рядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, викладені відповідно в додатках № 1 і № 2. До такого Переліку входять:

1) зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, за­значеної в додатку № 2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, які набуваються громадськими об'єднан­нями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна вій­ськова техніка, ракетно-космічні комплекси;

2) вибухові речовини і засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали і обладнання для його виробництва;

3) бойові отруйні речовини;

4) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікувальні за­соби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря);

5) протиградові установки;

6) державні еталони одиниць фізичних величин;

7) спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації (зазначені засоби не можуть також перебувати у власності юридич­них осіб недержавних форм власності);