Зміст (стр. 61 )

Структурні елементи :

1. Суб’єкти – будь-які учасники цивільних правовідносин. Кредитор – це особа, якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути будь-який громадянин України (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, малолітній, іноземець та особа без громадянства); організація, незалежно від того чи користується вона правами юридичної особи, чи ні. Боржник – це особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. У деяких випадках боржником виступає не заподіювач шкоди, а особа, винна, за поведінку заподіювача (ст.1197 ЦК У). Громадянин виступає як боржник за умови, що він є деліктоздатним, тобто здатним відповідати за свої дії. Деліктоздатність настає з 14 років. Організація вважається деліктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи. Боржником може бути також держава, територіальна громада.

2. Об’єкт – відшкодування, яке боржник зобов’язаний надати потерпілому. Воно полягає у поновленні майнової сфери потерпілого в натурі або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні здоров’я та заподіяння смерті відшкодування здійснюється у формі грошової компенсації або інших витрат.

3. Зміст – право кредитора та обов’язок боржника. Обов’язком боржника є вчинення дій, за допомогою яких майнова сфера була б поповнена до такого рівня, в якому вона перебувала до її порушення, а право кредитора – одержати таке відшкодування.

Деліктна відповідальність: поняття та зміст

Законодавство і практика передбачають деліктні (позадоговірні) способи захисту правовідносин:

- речово-правові;

- зобов’язально-правові.

Речово-правові засоби застосовуються, якщо порушення майнового права пов’язано з втратою тих чи інших повноважень і не поєднується зі знищенням або пошкодженням об’єкта права – майна. До них належать:

-  право вимоги майна в натурі з чужого незаконного володіння шляхом подання віндикаційного позову;

-  право вимоги усунення будь-яких порушень права, не поєднаних із позбавленням володіння через пред’явлення негаторного позову;

-  право вимоги визнання майнового права за допомогою позову про визнання.

Зобов’язально-правові засоби: відшкодування збитків шляхом пред’явлення позову, відшкодування заподіяної шкоди.

Цивільно-правова відповідальність – являє собою оснований на імперативній нормі цивільного права обов’язок правопорушника (заподіювача) перетерпіти міри державного примусу, що включають у себе осудження його поведінки або стимулювання його до соціально необхідних дій у вигляді позбавлення благ особистого чи майнового характеру з метою поновлення порушення правовідносин чи поновлення майнового стану потерпілого за наявності умов, зазначених у законі.

Особливості не договірної відповідальності та її функції

Позадоговірній відповідальності властиві риси договірної відповідальності – це завжди юридичний обов’язок примусового характеру, який викликає у правопорушника негативні майнові наслідки.

Особливості позадоговірної відповідальності:

Ø  настає за порушення юридичного обов’язку, що має абсолютний характер, входить в абсолютні правовідносини, змістом яких є необхідність утримування від порушення суб’єктивного права чи особистого блага. Позадоговірна відповідальність – це завжди новий юридичний обов’язок, який покладається на правопорушника замість невиконаного;

Ø  за змістом є майновою, бо її зміст становить відшкодування шкоди в натурі або повне відшкодування заподіяних збитків. В деяких випадках може бути немайновою – спростування відповідним способом відомостей, відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

Ø  регулюється імперативними нормами, а тому встановлені ними правила не можуть бути змінені за згодою сторін;

Ø  особи, які спільно заподіяли шкоду несуть солідарну відповідальність перед потерпілим;

шкода відшкодовується повністю, незалежно від об’єкта посягання;

Ø  груба необережність є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування і не є підставою для звільнення відповідальної особи від відшкодування.

Функції:

-  відновна – має на меті поновити майнову сферу потерпілого або відновлення особистих немайнових відносин;

-  виховна – спрямована на запобігання новим правопорушенням;

-  правовідновна (компенсаційна) – можливість відновлення (компенсації) порушеного права шляхом передачі потерпілому стягнених з правопорушника грошових сум або майна. Тут за допомогою позадоговірної відповідальності усуваються несприятливі для потерпілого майнові наслідки, спричинені правопорушенням.

Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. Необхідні елементи складу:

-  шкода;

-  протиправна поведінка;

-  причинний зв’язок між шкодою і протиправною поведінкою;

-  вина.

Фактичною підставою є вчинення правопорушення. У цій формі виражена формула генерального делікту: хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов’язаний її відшкодувати.

Шкода – зменшення або знищення майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються законом.

Види :

а) майнова – має певну економічну цінність і виражається в грошах;

б) моральна – не має економічного змісту і визначається як моральні або фізичні страждання, заподіяні внаслідок порушення особистих немайнових прав громадянина або організації чи їхніх майнових прав.

Протиправність поведінки – це невиконання юридичного обов’язку, встановленого нормою права. Протиправність виступає у формі дії і бездіяльності. Протиправна дія – це поведінка, що заборонена законом. Протиправна бездіяльність – особа не вчиняє ніяких дій (ст. 53 Кодексу торговельного мореплавства зобов’язує капітана судна надавати допомогу будь-якій поміченій у морі особі, якій загрожує загибель. Невиконання цього обов’язку є протиправною бездіяльністю).

Отже, згідно із ст. 1166 ЦК У відшкодовується шкода завдана як неправомірними рішеннями, діями, так і бездіяльністю особи.

Чинне законодавство передбачає випадки, коли заподіяння шкоди вважається правомірним:

-  здійснення прав та виконання обов’язку;

-  згода потерпілого на заподіяння йому шкоди. Така згода має значення за умови, що вона є добровільною та її здійснення не порушує інтересів інших осіб. Проте не має юридичного значення згода потерпілого на ушкодження здоров’я, заподіяння смерті, така дія завжди буде протиправною;

-  виключається протиправність заподіяння шкоди дією, яку вчинено у стані необхідної оборони. У разі перевищення межі необхідної оборони шкода, заподіяна посягаючому підлягає відшкодуванню;

-  правомірними вважаються дії, якими завдано шкоди у стані крайньої необхідності. Умовами правомірності заподіяння шкоди є: неможливість за певних обставин усунути небезпеку, що загрожує іншим особам.

Причинний зв’язок виражає зв’язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода – наслідком. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є необхідним наслідком його поведінки.

Вина – психічне ставлення особи до вчинювальної нею протиправної дії чи бездіяльності та її можливих наслідків. Форми: умисел і необережність. Для першої форми вини – умислу характерним є усвідомлення особою суспільної небезпеки своєї поведінки, передбачення її наслідків, бажання такої поведінки або небажання, але свідоме її допущення. Для другої форми вини – необережності характерно, що особа, яка вчиняє правопорушення, передбачала можливість настання негативних наслідків своєї поведінки, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості таких наслідків, хоч повинна була або могла їх передбачити. Цивільне законодавство розрізняє просту і грубу необережності.

При грубій необережності особа порушує елементарні правила поведінки, а тому ступінь шкідливих наслідків дуже великий. При простій необережності, навпаки, протиправність полягає у порушенні складних правил, у зв’язку з чим ступінь передбачення наслідків досить малий.

На відміну від кримінального права, де існує презумпція (припущення) невинуватості, в цивільному законодавстві передбачено протилежне правило: “той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, коли доведе, що шкоду заподіяно не з його вини”.

Відшкодування моральної шкоди

Згідно із ст. 1167 ЦК відшкодування моральної шкоди можливе за:

-  наявності такої шкоди;

-  протиправної поведінки заподіювача;

-  наявності причинного зв’язку між шкодою і протиправною поведінкою;

-  наявності вини.

На підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Протиправна поведінка особи, яка завдала моральної шкоди, може полягати у : завданні каліцтва або іншого ушкодження здоров’я; протиправної поведінки щодо членів сім’ї чи близьких родичів потерпілого; знищенні чи пошкодженні майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Проте особа (фізична або юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини.

При завданні особі моральної шкоди, обов’язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була завдана потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Відповідальність особи, яка завдала шкоди без вини, може мати місце лише у випадках:

-  якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або життю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

-  якщо шкоди завдано фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписи про невиїзд, незаконного накладання адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, незаконного затримання.