Зміст (стр. 41 )

Відповідно до ст. 794 ЦК України договір позички будівлі або ін­шої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації, а передання та повернення наймачем вказаних речей оформляється відповідним документом (актом) (ст. 795 ЦК України).

Якщо предметом договору позички є транспортний засіб, а од­нією зі сторін — фізична особа, договір позички укладається сторо­нами у письмовій нотаріальній формі.

Предметом договору позички мо­жуть бути речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками (ст. 184 ЦК України), що є споживними, неспоживними (ст. 185 ЦК України) та оборотоздатними (ст. 178 ЦК України).

До істотних умов договору позички слід віднести предмет догово­ру, його безоплатність.

За договором позички, укладеним за консенсуальною конструк­цією, позичкодавець, як і наймодавець у договорі майнового найму (оренди), зобов'язаний передати користувачеві річ негайно або у строк, встановлений договором позички (ст. 765 ЦК України).

Невиконання цього обов'язку позичкодавцем надає користуваче­ві право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків (ст. 830 ЦК України).

У консенсуальному договорі позички позичкодавець зобов'яза­ний передати користувачеві річ у стані та комплекті, що відповіда­ють договору та її призначенню. Тобто стан речі, що передається у позичку, повинен бути визначений у договорі, однак, якщо в дого­ворі він не визначений, стан речі може визначатися її призначен­ням, яке може бути визначене договором або ціллю звичайного ви­користання речі.

Позичкодавець, як і наймодавець у договорі майнового найму (оренди), зобов'язаний попередити користувача про особливі влас­тивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небез­печними для життя, здоров'я, майна користувача або інших осіб чи призвести до пошкодження самої речі під час користування нею (ст. 767 ЦК України).

Під останніми слід розуміти будь-які властивості речі, що погір­шують її стан, на відміну від тих, що визначаються договором або призначенням речі.

Річ має бути передана користувачеві з усіма приналежностями (наприклад, музикальний інструмент та футляр до нього, замок та ключ до нього), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 186 ЦК України).

У разі, якщо предметом позички є складна річ (наприклад гар­нітур меблів, столовий сервіз), позичкодавець повинен передати ко­ристувачеві всі її складові частини, якщо інше не встановлено дого­вором (ст. 188 ЦК України).

Комплектність та стан речі мають відповідати умовам договору і в разі, коли договір позички є реальним, однак, оскільки такий договір є укладеним з моменту передання речі користувачеві, окремо­го обов'язку позичкодавця у цьому випадку не виникає.

Як і в договорі майнового найму (оренди), користувач повинен у присутності позичкодавця перевірити справність речі при її пере­дачі. У разі, якщо в момент передання речі у володіння користува­ча він не переконається в її справності, річ вважається такою, що передана йому у належному стані (ст. 767 ЦК України).

Як зазначалося вище, передання речі у позичку не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави, але позичкодавець зобов'язаний повідомити користувача про наявність таких прав (ст. 769 ЦК України).

Незважаючи на реальну чи консенсуальну конструкцію догово­ру позички, користувач за цим договором має певні обов'язки, ви­значені ст. 833 ЦК України та нормами глави 58 ЦК України:

1) нести звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування. До поняття «звичайні витра­ти» слід відносити лише витрати, потрібні для забезпечення нор­мального стану та збереження майна.

2) користуватися річчю відповідно до мети, визначеної у догово­рі, а якщо така мета у договорі сторонами не визначена, — за при­значенням речі;

3) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено до­говором. Із зазначеної диспозитивної норми закону випливає, що у разі, коли це буде встановлено договором позички, користувач мо­же передати предмет позички в користування іншій особі;

4) повернути річ після закінчення строку договору у такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Користувач має право повернути річ, передану йому в користу­вання, у будь-який час до спливу строку договору в порядку, встановленому ст. 834 ЦК України.

У разі, коли позичкодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, користувач має право відремонтувати річ та вимага­ти від позичкодавця відшкодування вартості ремонту (ст. 776 ЦК України).

? Питання для самоперевірки

1.  Дайте визначення договору найму.

2.  Назвіть види договору найму.

3.  Які обов’язкові умови договору найму (оренди) ?

4.  Що таке піднайм?

5.  В яких випадках припиняється договір найму?

6.  В чому особливості договору оренди?

7.  Дайте визначення договору прокату.

8.  В чому особливості договору найму будівлі або іншої капітальної споруди?

9.  Охарактеризуйте договір найму (оренди) земельної ділянки.

10.  В чому суть договору найму (оренди) транспортного засобу?

11.  В чому особливості договору найму (оренди) житла?

12.  Дайте визначення договору лізингу.

13.  Охарактеризуйте фінансовий лізинг.

14.  Дайте поняття договору позички.

15.  Назвіть права і обов’язки сторін за договором позички.

21. ЖИТЛОВЕ ПРАВО

& Прочитайте

Л – 1-2, 10, 50-52, 81, 113, 116-117, 121, 125, 131-134, 145, 152

Конституційне право громадян на житло

Житлове право України — це сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами та грома­дян з державними і громадськими організаціями у процесі реалі­зації конституційного права людини і громадянина на житло.

Предметом правового регулювання житлового права Украї­ни є правовідносини, що виникають у процесі: реалізації права на житло; надання людині й громадянину жилих приміщень у користування; користування людиною жилим приміщенням; управління житловим фондом; експлуатації та охорони житлового фонду; капітального та поточного будівництва житла; виключення з житлового фонду жилих будинків і приміщень, що непридатні для проживання; розгляду житлових спорів тощо.

Ст.47 Конституції України передбачає, що кожен має право на житло.

Суб’єктивне право на житло – це можливість людини і громадянина мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов’язаних суб’єктів забезпечення реалізації цього права у повному обсязі.

Право на житло тісно пов’язане з обов’язками інших фізичних і юридичних осіб і державних органів щодо створення відповідних умов, охорони, захисту та відтворення житлових прав людини і громадянина. Конституція України покладає на державу обов’язок створювати умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетентного суду.

Житлове законодавство

Систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини в Україні, складають: Конституція України; Житловий кодекс; Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” та інші закони; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти.

Основними завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою:

—забезпечення конституційного права громадянина Украї­ни на житло;

—належного використання і збереження всіх видів житло­вого фонду;

—зміцнення законності в царині житлових відносин в умо­вах ринкової економіки.

Житловий кодекс України прийнято 30 червня 1983 р. і введено в дію з 1 січня 1984 р. Він складається з семи розділів (193 статей):

Розділ І. Загальні положення.

Розділ II. Управління житловим фондом.

Розділ III. Забезпечення громадян жилими приміщеннями. Користування жилими приміщеннями.

Розділ IV. Забезпечення схоронності житлового фонду, його експлуатація та ремонт.

Розділ V. Відповідальність за порушення житлового законо­давства.

Розділ VI. Вирішення житлових спорів.

Розділ VII. Заключні положення.

Житловий фонд України та його види

Житловий фонд — це складний інженерний комплекс, який включає жилі будинки і приміщення в інших будівлях; різно­манітне теплоенергетичне обладнання; автоматичні засоби уп­равління та експлуатації; розгалужену мережу комунікацій; про­типожежне, ліфтове, санітарно-технічне та інше устаткування.

Житловий фонд на території України складають жилі будин­ки та інші жилі приміщення. Згідно зі ст. 4 ЖК України розріз­няють такі види житлового фонду: державний; громадський; коо­перативний (ЖБК); приватний.

Державний житловий фонд — це сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що перебувають у власності місцевих рад, державних підприємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.

Громадський житловий фонд – сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що належать різним кооперативним організаціям, їхнім об’єднанням, профспілкам та іншим громадським організаціям.

Фонд житлово-будівельних кооперативів (ЖБК) – це сукупність жилих будинків, що належать житлово-будівельним кооперативам і призначаються для проживання членів ЖБК.

Приватний житловий фонд – сукупність жилих будинків (приміщень), що перебувають в приватній власності громадян.

До житлового фонду не включаються нежилі приміщення в жилих будинках, що мають торговельне, побутове та інше призначення непромислового характеру.

На підставі ст.6 ЖК жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Виключення з житлового фонду приміщень