Зміст (стр. 70 )

Разом із заявою про розірвання шлюбу подружжя передає на роз­гляд суду письмовий договір, в якому вказує: з ким із них будуть проживати діти; яку участь у забезпеченні умов життя дітей брати­ме той з батьків, хто буде проживати окремо; умови здійснення тим із батьків, який проживає окремо, права на особисте виховання дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 СК вказаний договір має просту пись­мову форму. Виходячи з того, що він буде подаватися до суду ра­зом із заявою подружжя щодо розірвання шлюбу, можна зробити припущення, що цей договір має бути затверджений судом на умовах мирової угоди. Підписання сторонами такого договору, як випливає з ч. 1 ст. 109 СК, є правом, а не обов'язком подружжя.

СК України передбачає ще один договір подружжя, який подається суду при розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя. Це договір щодо визначення розміру аліментів на ди­тину (ч. 2 ст. 109 СК). Частина 1 ст. 109 містить диспозитивне правило, відповідно до якого подружжя має право подати до суду письмовий договір про порядок виховання дитини. Частина 2 ст. 109 передбачає, що такий договір має бути нотаріально посвідчений.

Другим різновидом судового порядку розірвання шлюбу є по­рядок, відповідно до якого розірвання шлюбу здійснюється за позовом одного з подружжя (ст. 110 СК). Таким чином, у даному випадку мова йде про відсутність згоди подружжя щодо цього питання внаслідок чого розірвання шлюбу здійснюється за ініціа­тивою лише одного з них. Загальний дозвіл щодо розірвання шлю­бу за позовом одного з подружжя має певні винятки. Відповідно до ч. 2 ст. 110 СК такий позов не може бути пред'явлений протя­гом вагітності дружини та протягом одного року після народжен­ня дитини. .Але з цього правила є винятки:

1. Звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу протя­гом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини можливе, якщо один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (ч. 2 ст. 110 СК).

2. Чоловік та дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дру­жини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою (ч. 3 ст. 110 СК).

3. Чоловік і дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо: а) батьківство щодо неї визнане іншою особою або б) за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виклю­чено з актового запису про народження дитини (ч. 4 ст. 110 СК).

Якщо перешкод для пред'явлення позову про розірвання шлю­бу немає, суд приймає позов та розглядає справу. При цьому він уживає заходів щодо примирення подружжя( встановлюється шести місячний строк для примирення), якщо це не супере­чить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК). При розгляді справи суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причи­ни позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність мало­літньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подруж­жя (ч. 1 ст. 112 СК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Правові наслідки розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу як юридичний факт викликає певні юри­дичні наслідки.

- Між подружжям припиняються особисті права та обов'язки (статті 51, 52, 54, 55, 56 СК). Відповідно до ст. 113 СК після розірвання шлюбу особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Для вирішен­ня цього питання згода іншого з подружжя не потрібна.

- Після розірвання шлюбу та одержання відповідного свідоцтва особа має право на повторний шлюб (ст. 116 СК України).

- З припиненням шлюбу закон пов'я­зує питання щодо визначення походження дитини. Так, відповід­но до ч. 2 ст. 122 СК вважається, що дитина походить від подружжя, якщо вона народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу. Після цього колишній чоловік жінки не може бути записаний як батько дитини в Книзі реєстрації народжень.

- З припиненням шлюбу закон пов'язує також виникнення у под­ружжя права на утримання. Відповідно до ч. 2 ст. 76 СК після роз­ірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік або дружина може надавати матеріальну допо­могу. Крім того, особа має право на утримання, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка або жінки під час шлюбу.

- Розірвання шлюбу означає припинення режиму спільної су­місної власності подружжя. Речі, набуті кожною особою після розірвання шлюбу, належать їй на праві приватної власності. Ра­зом із тим, особливістю відносин колишнього подружжя є те, що стосовно майна, яке було набуто під час шлюбу, режим спільної сумісної власності зберігається до часу поділу майна. У зв'язку з тим, що розірвання шлюбу викликає значні правові наслідки і взагалі впливає на правовий статус особи, важливого значення набуває правильне визначення моменту припинення шлюбу. Він залежить від того, який державний орган здійснює ро­зірвання шлюбу. Відповідно до ст. 114 СК у разі розірвання шлюбу органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови. Якщо розірвання шлю­бу здійснюється за рішенням суду, шлюб припиняється у день на­брання чинності рішенням суду. Сімейний кодекс значно розширює можливості збере­ження шлюбу і передбачає спеціальний правовий механізм для поновлення шлюбу після його припинення. Це стосується як ви­падків розірвання шлюбу, так і припинення його внаслідок ого­лошення особи померлою або визнання її безвісно відсутньою (статті 117,118 СК). Відповідно до ст.117 СК жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлен­ня їхнього шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі. У такий спосіб закон надає можливість колишньому подружжю поновити свій шлюб. На підставі рішен­ня суду про поновлення шлюбу та анулювання запису акта про розірвання шлюбу державний орган реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб.

Режим окремого проживання подружжя. Суттєвою новелою СК України є введення інститу­ту окремого проживання подружжя (ст. 119 СК), або сепарації. Режим окремого проживання подружжя може бути встанов­лено судом: а) за взаємною заявою подружжя, коли чоловік і жінка не можуть проживати разом і згодні щодо встановлення такого режиму. Це може бути викликано певними проблемами в сім'ї, коли подружжя ще остаточно не вирішило питання про розірван­ня шлюбу і бажають перевірити свої почуття, з'ясувати подальші наміри щодо збереження або незбереження сім'ї; б) за позовом одного з подружжя у разі небажання дружини або чоловіка про­живати спільно. В даному випадку ініціатором роздільного про­живання виступає лише один із подружжя (ч. 1 ст. 119 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 120 СК у разі встановлення режиму ок­ремого проживання виникають такі наслідки: майно, що його буде набуто в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметь­ся набутим у шлюбі; дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоло­віка; дружина, чоловік можуть усиновити дитину без згоди дру­гого з подружжя. Указана норма передбачає дуже важливі наслідки особистого та майнового характеру. Так, при окремому проживанні припи­няється режим спільної сумісної власності подружжя, не діють правила, які встановлені законом щодо їх майна. Подружжя може звернутися до суду із заявою про встановлення режиму окремого проживання та до нотаріуса про посвідчення шлюбного договору, в якому будуть встановлені пра­вила щодо правового режиму їхнього майна. В договорі вони мо­жуть, наприклад, вказати, що окремі речі, які сторони набувати­муть під час окремого проживання, будуть складати їх спільну (сумісну або часткову власність), спільне майно, набуте під час шлюбу та продане під час окремого проживання, буде належати одному з подружжя, передбачити інші моменти. Особисті стосунки подружжя, врегульовані ст. 120 СК, пов'я­зані з визначенням походження дитини, яка була народжена дру­жиною після спливу десяти місяців після встановлення режиму окремого проживання, та порядком усиновлення дитини одним із подружжя. СК не містить вказівки щодо інших особистих прав та обов'язків подружжя у цей період. У формальному розумінні це означає, що такі права й обов'язки подружжя зберігаються.

Підстави та порядок визнання шлюбу недійсним. Недійсним визнається шлюб, зареєстрова­ний в державному органі РАЦСу за відсутності хоча б однієї з пози­тивних умов його укладення, або, навпаки, за наявності хоча б однієї з негативних умов укладення.

До підстав визнання шлюбу недійсним належать: порушення умов укладення шлюбу, передбачених статтями 22, 24-26 СК; наявність при укладенні шлюбу обставин, що перешкоджають його реєстрації; реєстрація фіктивного шлюбу.

Причому, залежно від того, які вимоги закону були порушені при укладенні шлюбу, останні поділяються на: абсолютно недій­сні; шлюби, які визнаються недійсними за рішенням суду; шлю­би, які можуть бути визнані недійсними судом.

Абсолютно недійсними вважаються шлюби, які укладені всу­переч встановленим законом перешкодам до їх укладення, а саме, шлюб:

— зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі (ч. 1 ст. 39 СК), тобто укладен­ням такого шлюбу порушено основний принцип сімейного права — одношлюбність. У цьому випадку недійсним визнається ос­танній шлюб, оскільки на момент його укладення особа вже пере­бувала в іншому зареєстрованому шлюбі;

— зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою (ч. 2 ст. 39 СК), тобто порушено такий основний принцип сімейного права, як відсутність кровного споріднення;