Зміст (стр. 20 )

Ч.3 ст.368 ЦК У і ч.1 ст.60 СК передбачено, що спільною сумісною власністю є майно, придбане подружжям під час шлюбу, якщо інше не передбачено законом або шлюбним договором. Спільною сумісною власністю є майно, придбане в результаті спільної праці членів сім’ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними (ч.4 ст.368 ЦК У). Право спільної сумісної власності виникають також на майно осіб, що ведуть фермерське господарство, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними (ст.16 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”). На праві спільної сумісної власності може також належати членам сім’ї приватизована квартира (будинок)відповідно до письмової угоди всіх повнолітніх членів сім’ї, що проживають в даній квартирі (будинку).

? Питання для самоперевірки

1.  Право власності Українського народу.

2.  Дайте визначення права приватної власності.

3.  Охарактеризуйте суб’єкти і об’єкти права приватної власності.

4.  Які умови виникнення права приватної власності?

5.  Назвіть умови припинення права приватної власності.

6.  Дайте поняття державної власності.

7.  Які суб’єкти і об’єкти права державної власності?

8.  Визначте підстави виникнення права державної власності.

9.  Охарактеризуйте суб’єкти і об’єкти права комунальної власності.

10.  Які підстави виникнення права комунальної власності?

11.  Дайте поняття права спільної власності.

12.  Охарактеризуйте право спільної часткової і спільної сумісної власності.

12. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ. РЕЧОВІ ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО.

&  Прочитайте

Л – 1-2, 5, 8, 23, 80, 85, 87, 114, 71, 121-122, 125, 131-133, 140, 171

12.1.  Значення та гарантії захисту права власності. Способи захисту права власності.

% Інформація

Відповідно до ст.13 Конституції України “держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності”. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст.41 Конституції України). Всі форми власності проголошені рівними, а відтак охороняються та захищаються державою без надання переваг одній перед іншою.

Норми цивільного права забезпечують регулювання й охорону відносин власності при нормальних умовах використання власником приналежного йому майна без порушення його правомочностей, а також без обмеження прав та інтересів інших осіб.

Цивільно-правовий захист – це сукупність передбачених цивільним законодавством засобів, які застосовуються у зв’язку зі зробленими проти цих прав порушеннями і спрямованих на відновлення чи захист майнових інтересів їхніх власників.

Способи захисту:

І. Основні речово-правові:

а) віндикаційний позов;

б) негаторний позов.

ІІ. Допоміжні речово-правові:

а) позов про визнання права власності;

б) позов про виключення майна з опису;

в) позови про захист прав співвласника у разі виділу, поділу та продажу спільного майна.

ІІІ. Зобов’язально-правові:

а) способи захисту права власності в договірних відносинах (відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору; повернення речей, наданих у користування за договором);

б) способи захисту права власності в деліктних зобов’язаннях;

в) повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна.

ІV. Спеціальні засоби:

а) позови про визнання правочину недійсним;

б) способи захисту права власності померлих осіб та осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими;

в) способи захисту прав власників від неправомірного чи правомірного втручання державних органів, визнання незаконним правового акта, що порушує право власності.

Витребування майна власником з чужого незаконного володіння (віндикація). Витребування коштів і цінних паперів на пред’явника.

Віндикаційним є позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування ін­дивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України). Віндикаційний позов є речово-правовим позо­вом, який має позадоговірний характер, тобто є таким, що може бу­ти пред'явлений лише у випадку відсутності між позивачем та від­повідачем зобов'язальних правовідносин.

Об'єкт віндикаційного позову - індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на мо­мент подання позову. Витребуване майно може належати і до кате­горії речей, що визначаються родовими ознаками (числом, мірою, вагою), але в такому разі воно має бути певним чином індивідуалізо­ване (наприклад, мука, цукор, цемент у мішках за певними цифро­вими або іншими характерними позначками). У разі загибелі інди­відуально визначеного майна Віндикаційний позов не може бути пред'явлений за відсутністю об'єкта позову.

Сторони у віндикаційному позові. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна (фізична та юридична особа, а також інші суб'єкти права власності, визначені ст. 2 ЦК України), який на момент подання позову не володіє цим майном. Крім влас­ника, позивачем у віндикаційному позові може бути й особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, на підставі до­говору (наприклад, оренди, схову, комісії) або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (так званий «титульний воло­ділець» майна). Така особа має право на захист свого володіння та­кож і від власника майна (ст. 396 ЦК України, ч. 5 ст. 48 Закону України «Про власність»).

Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном (незалежно від того, чи заволоділа вона майном не­законно сама, чи придбала його в особи, яка не мала права його від­чужувати), тобто володіє ним без відповідної правової підстави або коли такі підстави раніше були, а потім відпали (наприклад, після закінчення строку договору найму або схову). Незаконність воло­діння майном відповідачем має бути доведена позивачем у судовому процесі, оскільки чинне законодавство презюмує добросовісне (пра­вомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає із закону або не встановлено судом (ст. 397 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про власність»). Віндикаційний позов, поданий до особи, у незаконному володінні якої це майно раніше перебувало, але у якої воно на момент розгляду справи в суді відсутнє, не може бути задоволений, що, однак, не виключає можливості стягнення з цієї особи шкоди, заподіяної нею майну під час перебування останнього в її незаконному володінні.

Предмет віндикаційного позову. За загальним правилом пред­метом позову в судовому процесі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд має винести рішення. Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про повернення майна з чужого незаконного володіння. Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Умови задоволення віндикаційного позову. Можливість витре­бування майна за віндикаційним позовом залежить від того, чи є на­бувач майна добросовісним або недобросовісним та від того, чи при­дбане майно відплатно або безвідплатно. Набувач майна визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що особа, яка відчужила йому майно, не мала на це права (наприклад, придбання набувачем речі у магазині або на прилюдних торгах). У свою чергу, набувач, який, придбаваючи майно, знав або повинен був знати, що особа, яка здійснювала відчуження майна, не мала на це право, є не­добросовісним набувачем (наприклад, придбання майна у неповно­літнього або придбання майна вночі на вулиці у випадкової особи).

У недобросовісного набувача майно може бути витребуване в су­довому порядку у всякому разі (ст. 400 ЦК України).

Можливість витребування майна від добросовісного набувача зале­жить від того, як придбане ним майно — відплатно чи безвідплатно.

Майно, набуте безвідплатно (наприклад, за договором дарування) в особи, яка не мала права його відчужувати, може бути витребуване у добросовісного набувача у всіх випадках (ст. 388 ЦК України).

Якщо майно було придбане за відплатним договором добросовіс­ним набувачем, можливість його витребування залежить від того, яким чином майно вибуло з володіння позивача: за його волею чи поза нею. Позивач має право витребувати майно у будь-якого набу­вача, в тому числі добросовісного, який відплатно придбав його, як­що майно:

1) було загублене власником або іншою особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згадана норма закону не містить вичерпного переліку випадків ви­буття майна з володіння поза волею володільця: вказівку на втрату майна чи його викрадення слід розглядати як окремі приклади, наве­дені законом. Отже, власник має право вимагати майно у будь-якого набувача й у випадку, коли воно вибуло з володіння особи, якій влас­ник надав його у володіння (наприклад, майно було втрачене перевіз­ником або вкрадено в орендаря). Водночас, якщо майно вибуло з воло­діння власника за його волею (наприклад, передане іншій особі у збе­рігання) і в подальшому відплатно продане зберігачем добросовісному набувачу, витребування від останнього майна не допускається. Остан­нє не позбавляє власника можливості вимагати від особи, яка здійсни­ла незаконний продаж майна, відшкодування завданих йому збитків.

Закон містить і деякі винятки щодо можливості витребування власником майна з незаконного володіння. Так, не підлягає вінди­кації майно, що було продане добросовісному набувачу в порядку, встановленому для виконання судових рішень (ст. 388 ЦК Украї­ни). Добросовісний набувач, який відплатно придбав майно в зазна­ченому порядку, не може бути позбавлений цього майна, незалежно від того, чи вибуло воно з володіння за волею чи поза волею власни­ка або особи, якою воно було передане власником у володіння.

Не можуть бути витребувані у добросовісного набувача гроші і цінні папери на пред'явника (ст. 389 ЦК України). Неможливість витребування їх від добросовісного набувача не ставиться законом у залежність від того, як останній набув їх: відплатно чи безвідплат­но, або від того, чи вибули вони з володіння власника за його волею, чи поза нею (наприклад, втрачені, вкрадені та ін.).