Зміст (стр. 4 )

3.6. Виконання цивільних обов’язків

% Інформація

Цивільний обов’язок – це адресована зобов’язаній особі вимога певної поведінки, що відповідає умовам договору, закону, іншим нормам цивільного права. Він може бути також визначений як міра належної поведінки зобов’язаної особи. На підставі ч. 2 ст. 14 особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї, що ґрунтується на таких засадах цивільного права, як неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, свобода договору, свобода підприємництва, справедливість, добросовісність та розумність.

Виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення та відповідальності, які встановлені договором або актами цивільного законодавства. Засоби заохочення – у вигляді позитивних стимулів (надбавка до суми платежу за дострокове виконання роботи); засоби відповідальності – засоби «негативного впливу» (штраф, порука або застава).

Згідно із ч. 4 ст. 14 ЦК У підставами звільнення від виконання цивільних обов’язків слугують умови договору і акти цивільного законодавства.

3.7. Порядок і способи захисту цивільних прав. Самозахист.

% Інформація

Захист – це передбачений нормами права можливий вплив на суспільні відносини, які зазнали протиправного впливу з метою поновлення порушеного, невизнаного чи оспореного права. Для особи право захисту полягає у можливості використання в межах, визначених законом засобів самозахисту, а також у можливості звернення до відповідного державного, громадського органу або уповноваженої особи за захистом свого цивільного права чи інтересу. Будь яка заінтересована особа має право порядку, встановленому законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його відповідним способом, передбаченим законом, який встановлює, зокрема такі способи захисту цивільних прав (ст. 16 ЦК У):

-  Визнання цих прав;

-  Визнання правочину не дійсним;

-  Відновлення становища, що існувало до порушення права;

-  Припинення дій, які порушують право;

-  Примусове виконання обов’язку в натурі;

-  Компенсація моральної шкоди;

-  Зміна правовідношення;

-  Припинення правовідношення;

-  Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Для самозахисту, як способу захисту цивільних прав, характерним є те, що особа захищає свої цивільні права та інтереси самотужки, своїми власними діями без звернення до суду або іншого органу, який здійснює захист цивільного права. Самозахист цивільних прав – це здійснення уповноваженою особою не заборонених законом дій фактичного порядку, спрямованих на охорону його особистих або майнових інтересів. Формами самозахисту є:

1)  необхідна оборона;

2)  завдання шкоди у стані крайньої необхідності;

3)  притримання майна кредитором.

? Питання для самоперевірки

1.  Дайте визначення цивільним правовідносинам.

2.  Які особливості цивільних правовідносин?

3.  Назвіть елементи цивільних правовідносин.

4.  Охарактеризуйте суб’єкти й об’єкти цивільних правовідносин.

5.  Що складає зміст цивільних правовідносин?

6.  Які види цивільно-правових відносин?

7.  Охарактеризуйте здійснення суб’єктивних цивільних прав.

8.  Які межі здійснення цивільних прав.

9.  Що є характерним для виконання цивільних обов’язків?

10.  Назвіть способи захисту цивільних прав.

11.  Що таке самозахист цивільних прав?

4. ФІЗИЧНІ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА.

ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ.

& Прочитайте

Л – 1-3, 78, 82, 97, 121, 123, 125, 131-133, 135, 143-144, 199, 202

4.1. Цивільна правоздатність фізичної особи

% Інформація

На підставі ст. 2 ЦК У учас­ником цивільних відносин визнаються фізичні особи. Фізичною особою визнається людина (ст. 24 ЦК У). При цьому фізичними особами є не тільки громадяни України, а й іноземні громадяни, й особи без громадянства.

Цивільна правоздатність згідно зі ст. 25 ЦК - це здатність мати цивільні права та обов'язки. Во­на виникає в момент народження людини і припиняється її смертю. Правоздатність — це невід'ємна властивість кожного громадянина. Він є право­здатним протягом всього свого життя незалежно від віку та стану здоров'я.

У зміст цивільної правоздатності входить можливість мати наступні права:

Ø  Право на гідність;

Ø  Право на свободу і особисту недоторканість;

Ø  Право на свободу пересування і вибір місця проживання;

Ø  Право на таємницю листування;

Ø  Право на спростування недостовірної інформації і відшкодування матеріальної і моральної шкоди;

Ø  Право на об’єднання в громадські організації і політичні партії;

Ø  Право на мітинги, демонстрації;

Ø  Право на заняття літературною і технічною творчістю, захист інтелектуальної власності, захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності;

Ø  Можливість придбання права приватної власності на майно;

Ø  Право на заняття підприємницькою діяльністю;

Ø  Можливість придбання права на житло;

Ø  Обов’язок належного використання права приватної власності;

Ø  Обов’язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині;

Ø  Обов’язок відшкодовувати заподіяні збитки;

Ø  Обов’язок неухильно дотримуватись Конституції України, законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей;

Ø  Можливість здобувати право користування майном, успадковувати і заповідати майно, мати інші майнові і особисті немайнові права.

У ст. 27 ЦК визначено, що правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Крім того, цією ж статтею встановлюється, що правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним.

4.2. Ім’я та місце проживання фізичної особи

% Інформація

Ім'я фізичної особи. Право на ім'я – найважливіше немайнове право фізичної особи.

За ст. 28 ЦК визнається, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вони належать.

Здійснюючи окремі цивільні права, фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або взагалі не користуватися ні сво­їм, ні вигаданим ім'ям.

Місце проживання фізичної особи. Ще однією індивідуалізуючою ознакою громадянина є його місце проживання.

За ст. 29 ЦК встановлюється, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фі­зична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання.

Фізична особа, якій виповнилося 14 років, має пра­во обирати собі місце проживання на свій розсуд.

За ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я то­що, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка вико­нує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначає орган опіки та піклування або суд. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлю­вачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження нав­чального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає.

4.3. Поняття і види цивільної дієздатності фізичної особи

% Інформація

Цивільною дієздатністю фізичної особи є здат­ність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 30 ЦК України). Мати дієздатність означає мати здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкоджен­ня або знищення чужого майна, ушкодження здоров'я), за невиконання договір­них та інших обов'язків. Якщо громадянин може самостійно набувати право, то за ним необхідно визнати і здатність здійснювати його.

Змістом дієздатності є здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна здатність); здатність самостійно здійснювати цивіль­ні права та виконувати обов'язки (правоздійснювальна або правовиконавча здат­ність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність).

Різновиди дієздатності. На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати обов'язки, треба розумно мислити, розуміти зміст норм права, усві­домлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості істотно різняться залежно від віку громадян, стану психічного здоров'я.

Враховуючи згадані фактори, закон розрізняє кілька різновидів дієздатнос­ті: 1) повна; 2) часткова; 3) неповна; 4) обмежена; 5) визнання фізичної особи недієздатною.

Цивільна дієздатність малолітніх і неповнолітніх осіб

Часткова дієздатність. Такою дієздатністю відповідно до ст. 31 ЦК У наділені малолітні, які не досягли 14 років. Така особа має право:

1)  самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;