Зміст (стр. 6 )

Такі справи розглядаються у судовому порядку з обов'язковою участю пред­ставника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатно­го та за заявою осіб, зазначених у ст. 256 ЦПК України, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду.

Визнання фізичної особи недієздатною

За ст. 39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічно­го розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивіль­ної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпо глухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого наслідку.

Визнання громадянина недієздатним можливе в судовому порядку.

Справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, передбачених у ст. 256 ЦПК України. Оскільки визнання грома­дянина недієздатним, у першу чергу, має на меті захистити його інтереси, то уявляється, що немає підстав обмежено тлумачити коло членів сім'ї, уповнова­жених на звернення із заявою про визнання громадянина недієздатним, тобто за­явником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов'язана з ним ро­динними або прирівняними до них відносинами, хоч і така, що проживає окремо від хворого.

Підготовка справи до судового розгляду здійснюється відповідно до ст. 143 ЦПК України. Пленум Верховного Суду України щодо цього питання вказує, що від заявника мають бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство гро­мадянина. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами (п. 3 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р.).

Суддя за наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіат­ричну експертизу (ч. 1 ст. 258 ЦПК України). В ухвалі про призначення експер­тизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі запитання:

1) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу?

2) чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними?

За відсутності доказів повної нездатності громадянина розуміти значення своїх дій чи керувати ними суд зобов'язаний відмовити у визнанні громадянина недієздатним.

За загальним правилом, громадянин вважається недієздатним з часу набран­ня сили рішенням суду про визнання його недієздатним. Разом з тим Пленум Верховного Суду України передбачив виняток з цього положення, згідно з яким у разі коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, враховуючи висновок судово-психіатричної експертизи та інші дані щодо психічного стану громадянина, може зазначити в рішенні, з якого часу громадянин є недієздатним (п. 9 вищезазначе­ної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р.). Слід згадати, що ст. 40 нового ЦК встановлюється, що фізична особа визнається не­дієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. При цьому у випадку, якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійс­ним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судо­во-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Суд має надіслати копію рішення про визнання громадянина недієздатним органові опіки та піклування для призначення над ним опікуна. Крім того, вини­кають інші правові наслідки визнання громадянина недієздатним:

—  від імені останнього укладає правочини опікун (п. 3. ст. 41 ЦК);

—  за ст. 1184 ЦК шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкоди бу­ло завдано не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану не­дієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної діє­здатності. Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоду, помер або у нього немає майна, достатнього для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, зав­даної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або у повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

За певних умов таких, як одужання, значне поліпшення здоров'я, громадя­нин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду. Питання про понов­лення у дієздатності розглядає суд в окремій справі за місцем проживання гро­мадянина, який був визнаний недієздатним, за заявою установ, організацій та осіб, вказаних у ст. 256 ЦПК України, опікуна, а також з власної ініціативи суду (ч. 3 ст. 260 ЦПК України). Цивільна дієздатність фізичної особи поновлюється, а опіка припиняється за позовом опікуна або органу опіки та піклування, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічно­го стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керува­ти ними (ст. 42 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України з цього приводу роз'яснює, що у справах про поновлення дієздатності є обов'язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Громадянина може бути понов­лено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення стану його здоров'я або видужання (п.7 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України). Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. На підставі рішен­ня суду встановлена над громадянином опіка скасовується.

4.4. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою

% Інформація

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Суд може визнати фізичну особу безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про її місце перебування (ч.1 ст.43). Для визнання фізичної особи безвісно відсутньою потрібна наявність таких умов:

1) відсутність особи у місці її постійного проживання;

2) неотримання протягом одного року відомостей про місце його перебування.

Рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім є підставою для встановлення опіки над його майном. У ст. 44 ЦК України передбачається, що опіку над майном фізичної особи, яка визнана безвісно від­сутньою, встановлює не орган опіки та піклування, а нотаріус, який за останнім місцем проживання особи описує належне їй майно. При цьому за заявою заін­тересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ух­валення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

У ст. 44 ЦК встановлюється, що опікун над майном фізичної особи, яка визнана без­вісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вона за законом зобов'язана утримувати.

Чоловік або дружина безвісно відсутнього набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи реєстрації актів цивільного стану (ст. 107 Сімей­ного кодексу України).

Якщо фізична особа, визнана безвісно відсутньою, з'явилася або виявлено її місце перебування, суд, одержавши відповідну заяву, при­значає справу до слухання і скасовує попереднє рішення (ст. 265 ЦПК України, ст. 45 ЦК).

На підставі рішення суду відміняється опіка, встановлена над майном безвіс­но відсутнього.

Судове рішення про скасування визнання безвісно відсутнім є юридичною підставою для припинення виплати пенсій відповідним громадянам.

Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернув­ся, та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

Але ті правовідносини, які були припинені на підставі раніше винесеного рі­шення, не відновлюються.

Оголошення фізичної особи померлою. Відповідно до п. 1 ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена померлою у судовому порядку. При цьому не вимагається, щоб попередньо її було визнано безвісно відсутньою. Підставами оголошення помер­лою є: відсутність фізичної особи в місці постійного проживання протягом трьох ро­ків з дня отримання останніх відомостей про неї;

Трирічний термін скорочується:

а) до шести місяців, якщо особа пропала безвісти за обставин, які загрожува­ли смертю або давали підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку ( наприклад, при зникненні літака, що летів над океаном);

б) до двох років, якщо особа пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями.

Особа оголошується померлою тільки в судовому порядку. Часом смерті особи, оголошеної померлою, вважається день набуття законної сили рішення суду про оголошення особи померлою, якщо особа пропала безвісти при обставинах, які загрожували її смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, або у зв’язку з воєнними діями, суд може оголосити її померлою від дня її вірогідної смерті (ч.3 ст.46 ЦК).

Юридичним наслідком оголошення фізичної особи померлою є припинення або перехід до спадкоємців усіх прав та обов'язків, які належали їй, як суб'єкту права, тобто це такі самі наслідки, які тягне за собою смерть людини (припиня­ються зобов'язання, пов'язані з особою, оголошеною померлою; припиняється шлюб; певні особи набувають право на одержання пенсій).

За ст. 47 ЦК України правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Спадкоємці фі­зичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину, накладає на нього заборону відчуження.

Внаслідок того, що оголошення особи померлою має підставою лише припу­щення його смерті, не виключається можливість появи або виявлення його місця перебування.