Зміст (стр. 63 )

Вина усіх зазначених осіб, які несуть відповідальність за даний вид делікту, презюмується, тобто особа вважається винною, якщо вона не доведе, що шкода завдана не з її вини, тобто що вона не є на­слідком несумлінного здійснення або ухилення нею від здійснення виховання та/чи нагляду за малолітньою особою.

Неповнолітні особи на­ділені неповною цивільною дієздатністю, вони визнаються повністю деліктоздатними (ст. 33, ч. 1 ст. 1179 ЦК України), а значить, таки­ми, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність.

Ч. 1 ст. 1179 ЦК України встановлює, що у разі відсутності у неповно­літньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується субсидіарно її батьками (усинов­лювачами) або піклувальником а у випадку, якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функ­ції піклувальника, то і цим закладом (ч. 2 ст. 1179 ЦК України).

Субсидіарність даної відповідальності полягає в тому, що основ­на вимога про відшкодування завданої шкоди пред'являється до не­повнолітнього, і лише у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, як співвід­повідачі будуть факультативно притягуватися до відповідальності батьки й інші вказані особи.

Недієздатна фізична особа є неделіктоздатною, тобто такою, що не здатна нести відповідаль­ність за завдану нею шкоду. Згідно з ч. 1 ст. 1184 ЦК України шкода, заподіяна недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зо­бов'язаний здійснювати нагляд за нею (психіатричні лікарні, дис­пансери, клініки, інтернати тощо). Питання про можливість притя­гнення до відповідальності за шкоду батьків (усиновлювачів) не­дієздатної особи має вирішуватися позитивно лише у разі, коли вони визнані опікунами.

Оскільки на недієздатну особу неможливо здійснювати виховний вплив, бо вона не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) ке­рувати ними, то основним протиправним діянням, за яке наступає відповідальність зобов'язаних суб'єктів, є невиконання покладеного на них обов'язку здійснювати нагляд за недієздатною особою.

Вина опікунів або закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатною особою, презюмується, тобто вони відповідають за завдану нею шкоду, якщо не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини. При цьому обов'язок відшкодувати шкоду опікуном або закла­дом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, не припиняється у разі поновлення у цивільній дієздатності особи, яка була визнана недієздатною у порядку ст. 42 ЦК України.

Відшкодувавши шкоду, завдану недієздатною особою, опікун та заклад, що зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатною особою, позбавляються зворотного права вимоги (регресу) до недієздатної особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК України).

Інколи фізичні особи, які є повністю деліктоздатними, або пов­ністю, неповністю та обмежено дієздатні особи можуть завдати шко­ди в стані, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та (або) не могли керувати ними (дієздатна особа). Цей стан може бути наслідком тимчасової втрати свідомості, афекту, психічної чи іншої хвороби, сп'яніння тощо. У зв'язку з тим, що у зазначених діях осо­би, як правило, немає вини, то за загальним правилом шкода, за­вдана фізичною особою, яка у момент її заподіяння не усвідомлюва­ла значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодо­вується (ч. 1 ст. 1186 ЦК України). Однак за певних обставин ця шкода все ж таки може підлягати відшкодуванню.

29.9. Відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами

% Інформація

На підставі ст.1190 ЦК У особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність за правилами ст.543 ЦК У. Спільною вважається шкода як неподільний результат не правомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб.

Суд має право притягнути осіб, які спільними діями або бездіяльністю завдали шкоди, до часткової відповідальності замість солідарної, якщо подано відповідну заяву потерпілим. Частки відповідальності по відшкодуванню шкоди визначаються судом за правилами відповідно до ступеня їх вини.

Як солідарна, так і часткова відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, не виключає врахування вини потерпілого та матеріального становища осіб, які завдали шкоди.

29.10. Обсяг відповідальності за завдану шкоду, врахування вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди

% Інформація

У ст.1193 ЦК У містяться підстави, за яких деліктна відповідальність не має місця взагалі або її розмір зменшується порівняно із вимогою відшкодування шкоди в повному обсязі. До них відносять вину потерпілого та матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди.

У разі завдання шкоди враховуються тільки умисел та груба необережність потерпілого. Згідно ч.1 ст.1193 ЦК У умисел потерпілого відноситься до юридичного факту, за наявності якого особа, яка завдала шкоди, безумовно звільняється від обов’язку її відшкодувати.

Згідно з правилами ч.2 ст.1193 ЦК У, суд, з врахуванням обставин справи, за наявності грубої необережності потерпілого (знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т. п.), яка сприяла виникненню або збільшенню шкоди, може зменшити розмір відшкодування.

У ч.3 ст.1193 ЦК У зазначені обставини, коли вина потерпілого не враховується. Мова йде про відшкодування:

- додаткових витрат, передбачених ч.1 ст.1195 ЦК У;

- завданої смертю годувальника;

- у разі відшкодування витрат на поховання.

У правилах ч.4 ст.1193 ЦК У передбачається можливість врахування матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, і як наслідок – зменшення судом розміру відшкодування у випадках:

а) відповідачем за даних обставин може бути тільки фізична особа;

б) відшкодування шкоди у повному розмірі не можливе або поставить відповідача в дуже скрутне матеріальне становище.

29.11. Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю

% Інформація

Специфіка шкоди, завдана життю та здоров'ю фізичної особи, полягає в тому, що вона не може бути відшкодована в нату­рі та оцінена у грошовому еквіваленті. Тому об'єктом відшкодуван­ня буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, яких зазнала фізична особа внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат зако­нодавець відносить заробіток (дохід), втрачений потерпілим внас­лідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатнос­ті, а також витрати, викликані необхідністю посиленого харчуван­ня, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезуван­ня, стороннього догляду тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК України), а також витрати на поховання (ст. 1201 ЦК України) та ін. Однак цей пере­лік є орієнтовним і на випадок, коли потерпілий має інші втрати, пов'язані з відповідним ушкодженням здоров'я, тоді він має право вимагати їх відшкодування. У разі заподіяння ушкодження здоров'ю фізичної особи вона має право на відшкодування моральної шкоди, завданої таким ушкодженням.

Тут слід доводити наявність причинно-наслідкового зв'язку не лише між протиправним діянням та каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а й при­чинно-наслідковий зв'язок між цими ушкодженнями здоров'я і втратою життя та зазначеними майновими втратами.

Певними особливостями наділена і вина заподіювача шкоди у цьому деліктному зобов'язанні. Як і за загальними правилами, вина заподіювача презюмується аж поки він не доведе свою невин­ність. Однак у разі, коли ця шкода завдається незаконними діян­нями органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування (статті 1173-1175 ЦК України), судо­вих та правоохоронних органів (ст. 1176 ЦК України), джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України) та в деяких інших ви­падках, прямо передбачених законом, вона відшкодовується неза­лежно від вини особи, яка завдала цю шкоду. В окремих випадках, прямо передбачених законодавством, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внас­лідок непереборної сили, також підлягає відшкодуванню (ч. 3 ст. 1166 ЦК України).

У разі смерті потер­пілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, наро­джена після його смерті (ч. 1 ст. 1200 ЦК України).

За ч. 1 ст. 1200 ЦК України шкода відшкодовується:

Дитині, яка має право на відшкодування шкоди до досягнення
нею вісімнадцяти років, а у разі, якщо вона є учнем або студен­том, — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення нею двадцяти трьох років; Чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно; Інваліду, якого потерпілий зобов'язаний був утримувати, від­шкодування виплачується впродовж строку його інвалідності; Одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо во­ни не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестра­ми, внуками померлого, відшкодування виплачується до досягнен­ня останніми чотирнадцяти років; Іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потер­пілого, відшкодування виплачується протягом п'яти років після його смерті.

Зазначеним особам впродовж зазначеного строку відшкодовуєть­ся шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпіло­го з вирахуванням частки, що припадала на нього самого та праце­здатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.

Окрім розміру середньомісячного заробітку (доходу) потерпіло­го, особи, яким завдано шкоди смертю годувальника, мають право вимагати відшкодування моральної шкоди, пов'язаної зі смертю го­дувальника (ч. 2 ст. 1168 ЦК України), витрат на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника — особі, яка зробила ці витрати (ст. 1201 ЦК України).

✍ Виконайте

Практичне завдання

Практичне ознайомлення з цивільним законодавством про зобов’язання із заподіяння шкоди та розгляд на основі прикладів із судової практики найбільш типових практичних ситуацій у цій сфері. Вирішення завдань.