Зміст (стр. 3 )

Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права та обов’язки. Вона виникає у момент народження та припиняється у мо­мент смерті громадянина. У деяких випадках момент настання право­здатності може встановлюватися законом залежно від досягнення фізичною особою відповідного віку (ч. З ст. 25 ЦК України). Обсяг ци­вільної правоздатності є однаковим для всіх фізичних осіб.

Дієздатність — це здатність своїми діями набувати для себе ци­вільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх вико­нувати та відповідати у разі їх невиконання. Обсяг дієздатності фізичної особи залежить від рівня інтелектуальної та вольової зрілості особи. Обсяг повної цивільної дієздатності наступає, за за­гальним правилом, у віці 18 років.

Правосуб'єктність — здатність суб'єкта права бути учасником цивільних правовідносин. Вона характеризується наявністю право­здатності та дієздатності як складових частин правосуб'єктності. Дієздатність об'єднує поняття деліктоздатності — здатності нести самостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій.

Як і інші учасники цивільних правовідносин, юридичні особи мають правоздатність та дієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право - та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, а саме в момент державної реєстрації, і припиняються також одно­часно — в момент ліквідації юридичної особи та виключення її з державного реєстру.

Об'єкти цивільних правовідносин — це матеріальні та немате­ріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяль­ності суб'єктів цивільного права. Об'єктами цивільних прав (правовідносин) є:

Речі – найпоширеніший об’єкт цивільно-правових відносин, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істотні потреби громадян та організацій. До об’єктів цивільних прав віднесені і тварини, на яких поширюється правовий режим речі (ст. 180 ЦК У).

Майно як особливий об’єкт – це окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ст.190 ЦК У).

Дії як об'єкт цивільних прав виникають із договорів. Своєю ме­тою вони можуть мати досягнення певного нематеріального резуль­тату. Сюди відносять договори на надання послуг – доручення, ко­місія, довірче управління майном, страхування, надання юридич­них послуг тощо. Зміст цього об'єкта цивільних прав полягає у виконанні самих дій. Інша група договорів, об'єктом яких є дії, це договори підряду. Результат таких дій передбачає створення мате­ріального об'єкта внаслідок побутового обслуговування (ремонт одя­гу або взуття) або виготовлення речей за індивідуальним замовлен­ням і т. ін.

Результати духовної та інтелектуальної творчості. Ре­зультатом здійснення творчої діяльності є юридичні факти, а саме – створення творів мистецтва, телепередачі, винаходи, раціона­лізаторські пропозиції, що є об'єктами цивільно-правових відносин (ст. 199 ЦК України), а також інформація (ст.200 ЦК У).

Нематеріальні блага. До цієї групи об'єктів цивільних прав належать особисті немайнові блага фізичної особи: життя і здоров'я, честь, гідність, ділова репутація, ім'я, вільний розвиток особистості, свобода та особиста недоторканність, недоторканність житла, таємни­ця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонде­нції, сім'я, недоторканність особистого та сімейного життя, таємниця свого особистого життя, вільний вибір роду занять, свобода пересуван­ня, вільний вибір місця проживання, інформація, свобода об'єднань, авторство, безпечне для життя та здоров'я довкілля, свобода творчості тощо.

Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні права та обов'язки його учасників.

Суб'єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільного правовідношення, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які іншими словами називають правомочностями.

Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомочностей:

1. Правомочність на власні дії. Суб'єкт має право здійснювати самостійно фактичні та юридичні дії.

2. Правомочність вимагати — це можливість вимагати від зобо­в'язаного суб'єкта виконання ним певних обов'язків.

3. Правомочність на захист, яка полягає у можливості викорис­тання механізму державного примусу у випадках порушення суб'єк­тивного права.

Суб'єктивний обов'язок – це міра належної поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.

У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку — актив­ний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, боржник. Він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досягнення конкретного результату, для виконання обов'язку (боржник зобо­в'язується виконати певні юридичні дії на користь або в інтересах кредитора за договором доручення). Пасивна роль полягає в утри­манні від активних дій для виконання свого обов'язку.

3.3. Види цивільно-правових відносин

% Інформація

1.  Регулятивні та охоронні відносини.

Регулятивні відносини – це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. За їх допомогою відбувається правомірна діяльність фізичних та юридичних осіб, вони виникають із договорів, односторонніх правочинів.

Охоронні відносини – є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Вони виникають із правопорушень, суб’єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.

2. Абсолютні та відносні правовідносини.

Абсолютні відносини – мають місце тоді, коли уповноваженому суб’єкту протистоїть необмежене коло осіб, від яких уповноважена особа може вимагати виконання певних обов’язків, у тому числі утримуватися від порушення її прав та законних інтересів. Таким є право власності, де саме власник може вимагати від усіх інших утримуватися від дій, які порушували б його право власності.

Відносні правовідносини – тут конкретно визначено обидві сторони – уповноважену і зобов’язану, які мають комплекс прав та обов’язків. Це зобов’язальні правовідносини, правовідносини щодо реалізації засобів цивільно-правового захисту тощо.

3. Активні та пасивні цивільні правовідносини.

Активні правовідносини – до них належать зобов’язальні відносини. В них боржник зобов’язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші, тощо.

Пасивні правовідносини – зобов’язана сторона повинна утримуватися від порушення суб’єктивного права уповноваженої сторони. До них належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності, тощо.

4. Речові та зобов’язальні відносини.

Речові – відображають, закріплюють приналежність матеріальних благ певному суб’єкту, можливість його впливу на річ та захисту її від посягань будь-яких третіх осіб. Їх об’єктом є майно. Це відносини власності.

Зобов’язальні – відображають динаміку майнових стосунків суб’єктів цивільно-правових відносин для передачі майна, виконання робіт, надання послуг, використання продуктів інтелектуальної власності. Їх об’єктом є дії.

5. Особисті немайнові відносини – об’єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство та інші.

3.4. Здійснення суб’єктивних цивільних прав

% Інформація

Під здійсненням цивільного права потрібно розуміти реалізацію тих можливостей, які передбачені змістом суб’єктивного цивільного права. Здійснення суб’єктивного права може відбуватися шляхом вчинення як фізичних так і юридичних дій. Наприклад, власник користується майном (фактична дія), що належить йому, або продає його (юридична і фактична дія). На підставі ч.1 ст. 12 ЦК У особа здійснює своє цивільне право вільно, на власний розсуд. Це означає, що особа може на власний розсуд як здійснювати суб’єктивне право, так і використовувати його частково або не використовувати взагалі.

Гарантією права особи на вільне здійснення нею цивільного права є положення ч. 2 ст. 12 ЦК У, згідно з яким нездійснення особою свого цивільного права не є підставою для припинення цього права, крім випадків, встановлених законом.

Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Допускається не лише відмова від майнового права, а й передача його іншій особі за відплатним чи безвідплатним договором (ч. 3, 4 ст. 12 ЦК У).

Згідно із ч.5 ст.12 ЦК У щодо кожної особи, яка володіє цивільним правом, припускається, що вона сама здатна визначити сутність права, доцільність та характер його здійснення. Тут гарантією здійснення права на свій розсуд є презумпція добросовісності та розумності його здійснення, котра діє аж до того часу, поки інше не буде встановлено рішенням суду.

3.5. Межі здійснення цивільних прав

% Інформація

Вимоги до здійснення цивільного права такі (ст.13 ЦК У):

1. Його здійснення має відбуватися в межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Цивільне законодавство встановлює заборону завдавати шкоди іншим особам, довкіллю, культурній спадщині, конкурентам, суспільству тощо і визначає наслідки недотримання цієї вимоги.

2. При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб, завдати шкоди довкіллю, культурній спадщині.

3. Не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися «моральних засад суспільства» - народних звичаїв, положень релігії що домінує у суспільстві, офіційної ідеології суспільства, відображеної у Конституції України.

5. Не допускається використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція, стосується певної групи цивільних відносин, що складається у сфері підприємницької діяльності.