Зміст (стр. 55 )

Консигнація — це різновид договору комісії, що застосовується переважно у зовнішньоекономічних договорах. Історично консигна­ція, власне, подвійний договір комісії — це комісія більш широкого змісту — призначення одним комісіонером (іноді комітентом) іншого від свого імені, але за чужий рахунок.

Стороною у договорі комісії виступає саме комісіонер (посередник), який діє від власного імені і тому сам набуває прав та обов'язків за цим договором, які зобов'язаний передати комітенту. Комітент не стає учасником правочинів, укладених комісіонером, навіть якщо він має за ними права та обов'язки і згадується у договорі. Тому спірні питан­ня, що виникають у процесі виконання цього договору, вирішують між собою комісіонер та третя сторона, хоча договір комісії укладаєть­ся комісіонером за дорученням комітента і за його рахунок.

Договір комісії за своєю природою є консенсуальним, двостороннім та сплатним. Спеціальних вимог щодо форми договору комісії закон не виділяє. На нього розповсю­джуються загальні правила про форму правочинів.

Права та обов'язки сторін є основним змістом договору комісії і мають взаємний характер.

Основним обов'язком комісіонера є здійснення правочинів згідно із вказівками комітента і на найбільш вигідних для нього умовах (ч. 1 ст. 1014 ЦК України). При цьому комісіонер відповідає за дійсність, а не за виконання правочинів, укладених ним з третіми особами.

Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання тре­тьою особою договору, вчиненого з нею за рахунок комітента (ч. З ст. 1016 ЦК України). Так, якщо за вимогами до третіх осіб за дого­вором комісії сплатити кошти або здійснити передачу товару закін­чився термін позовної давності, комісіонер зобов'язаний відшкодува­ти комітентові збитки, що сталися через несвоєчасне виконання, але він не буде відповідати у разі відмови третьої особи від виконання до­говору. Винятком із цього правила є два випадки:

1) коли комісіонер не виявив необхідної обачності при виборі третьої особи;

2) коли взяв на себе поруку за виконання третьою особою догово­ру (делькредере).

У разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею ко­місіонером, комісіонер зобов'язаний негайно повідомити про це ко­мітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має пра­во вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї осо­би (п. 4 ст. 1016 ЦК України).

Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, най­більш вигідних для комітента.

Комісіонер отримує від комітента загальні вказівки, які той вва­жає для себе вигідними при виконанні доручення.

Комісіонерові, який є підприємцем, може бути надано право від­ступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обов'язковим повідомленням комітента про допущені відступи (п. 2 ст. 1017 ЦК України). Комісіонер, який продав майно за ниж­чою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодже­ною ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збит­ки (ст. 1017 ЦК України).

Згідно зі ст. 1021 ЦК України комісіонер зобов'язаний зберігати належним чином майно, передане йому комітентом. Відповідно він відповідає за втрату, нестачу або пошкодження майна, що знаходи­ться у нього. Комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітен­тові.

Закон не містить вимог щодо особистого виконання договору ко­місії. За загальним правилом комісіонер має право залучати третіх осіб до виконання умов договору, у тому числі й укладати договір субкомісії, залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. Договір субкомісії — це договір, у якому комісіонер що­до субкомісіонера виступає комітентом, але при цьому відповідає перед комітентом за субкомісіонера.

Комітент не має права без згоди комісіонера вступати у відноси­ни з субкомісіонером (ст. 1015 ЦК України).

Після виконання договору комісії комісіонер зобов'язаний нада­ти комітентові звіт і передати йому все одержане за договором (ст. 1022 ЦК України).

Комісіонер має право на відшкодування йому понесених витрат.

Крім того, він має право утримувати належні йому за договором комісії суми з усіх сум, що надійшли до нього для комітента, — це сума комісійної винагороди, винагорода за делькредере, відшкоду­вання понесених ним витрат.

Комітент зобов'язаний прийняти від комісіонера виконання за договором комісії (ст. 1023 ЦК України). Це означає:

1) прийняти все належно виконане;

2) оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені у цьому майні недоліки;

3) забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання зобо­в'язання (передати товар, перерахувати кошти тощо).

Майно, що перебуває у комісіонера і є об'єктом угоди купівлі-продажу, залишається у власності комітента.

Комісіонер не набуває щодо цього майна жодних прав, але й ри­зик випадкової загибелі чи пошкодження майна несе його власник — комітент, усі витрати щодо утримання цього майна, крім ви­трат на зберігання, також несе комітент. Майно, придбане ко­місіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 ЦК України).

Основний обов'язок комітента — оплатити комісійну винагороду та відшкодування понесених комісіонером витрат.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку його чинності, з визначенням або без визна­чення території його виконання, із зобов'язанням комітента не надавати третім особам права вчиняти в його інтересах і за його ра­хунок правочини, вчинення яких доручено комісіонерові, або без такого зобов'язання, з умовою чи без умови щодо асортименту това­рів, які є предметом комісії (ст. 1012 ЦК України).

Важливим у правовому регулюванні договору комісії є питання про можливість відмови сторін від договору. Право на відмову від договору комісії має як комітент, так і комісіонер.

Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не піз­ніше ніж за 30 днів.

У разі відмови комітента від договору комісії він має у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, — негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера. У разі не­виконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право переда­ти це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною. Вирішується питання і про відшкодування витрат, зроблених комітентом у зв'язку з виконан­ням договору.

У разі відмови комітента від договору комісії комісіонер має пра­во на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням договору (ст. 1025 ЦК України).

Комісіонер теж має право відмовитися від договору комісії, але лише тоді, коли строк не встановлений договором. Комісіонер пови­нен повідомити комітет про відмову від договору не пізніше ніж за 30 днів.

Комісіонер, який відмовився від договору комісії, має вжити за­ходів, необхідних для збереження майна комітента. У разі відмови комісіонера від договору комісії комітент повинен розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера, протягом 15 днів від дня отри­мання повідомлення про відмову комісіонера від договору.

У разі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною (ст. 1026 ЦК України).

Договір комісії припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи – комісіонера (ст.1027 ЦК У).

Законом можуть бути встановлені особливості договору комісії щодо окремих видів майна (ст.1028 ЦК У): комісійна торгівля непродовольчими товарами; комісійна торгівля продовольчими товарами; комісійна торгівля продукцією виробничо-технічного призначення.

26.3. Поняття, сторони, предмет, об’єкт, форма та строк договору зберігання.

% Інформація

Ч. 1 ст. 936 ЦК України визначає, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Даний договір покликаний регулювати відносини щодо зберіган­ня у побутовій сфері. Він характеризується односторонністю, без­оплатністю, реальністю та особистісністю договірних зв'язків.

В ч. 2 ст. 936 ЦК України йдеться про відносини зберігання у професійній сфері – у разі, якщо зберігачем є особа, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяль­ності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана йому в майбутньому.

Тут прослідковується двосторонність, оплатність та консенсуальність даного договору, а у разі, коли зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, при­міщеннях) загального користування, договір набуває ще й ознак публічного договору.

Сторонами (контрагентами) за даним договором є поклажодавець та зберігач. Поклажодавцем є особа, яка передала річ на збе­рігання. Поклажодавцем може бути фізична чи юридична особа, яка є власником речі, або інша особа, уповноважена для передання речі на зберігання. Щодо спеціальних видів зберігання можуть ви­різнятися і певні вимоги до поклажодавця. Так, у разі зберігання речей пасажира Поклажодавцем може бути лише пасажир. Що сто­сується зберігача, то ним слід визнавати особу, яка зобов'язана прийняти річ на зберігання, утримувати її впродовж певного строку і повернути у цілісності та схоронності. Зберігачем також може бу­ти, як правило, право - та дієздатна фізична або юридична особа, од­нак в окремих випадках до особи — зберігача також можуть стави­тися певні умови. Наприклад, у разі встановлення обов'язку збе­рігати майно у майбутньому зберігач має бути професійним зберігачем, тобто повинен здійснювати свою діяльність на засадах підприємницької діяльності.

Предметом договору зберігання є послуга, що полягає в сукуп­ності корисних дій, спрямованих на прийняття, зберігання та по­дальше повернення зберігачем певного об'єкта.

Об'єктом зберігання, як правило, є рухома річ. При цьому вона може бути як індивідуально визначена, так і визначена родовими ознаками, наприклад, у разі зберігання речей, що є предметом спо­ру (секвестр).