Зміст (стр. 69 )

Ø  відповідно до ч.3 ст.65 СК для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово;

Ø  згода одного із подружжя на укладення правочинів щодо майна, яке не є цінним може висловлюватися в усній формі;

Ø  подружжя можуть укладати щодо спільного майна дрібні побутові правочини без згоди іншого з подружжя.

Ст.64 СК містить загальне правило проте, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, щодо як спільного, так і роздільного майна.

До договорів, що тягнуть за собою виникнення договірного режиму майна подружжя можна віднести:

Ø  договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності без виділу цієї частки (ч.2 ст.64 СК);

Ø  договір про порядок користування майном (ст.66 СК);

Ø  договір про поділ майна подружжя (ст.69-70 СК);

Ø  договір про виділ частки нерухомого майна одного з подружжя зі складу усього майна (ч.2 ст.69 СК);

Ø  договір про надання утримання (ст.78 СК);

Ø  договір про припинення права на утримання замін набуття права власності на майно (ст.89 СК);

Ø  шлюбний договір (ст.92-103 СК).

Способи та порядок поділу майна подружжя. Поділ спільного майна подружжя може бути здійснено під час існування шлюбу, у процесі його розірвання, а також після розірвання. Відповідно до ч.1 ст.69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ майна подружжя може бути здійснено у добровільному або в судовому порядку. Добровільний порядок застосовується, якщо подружжя домовилося про визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшло згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток. Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок змінюється на судовий. При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд виходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч.1 ст.70 СК). Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя (ч.2, ч.3 ст.70 СК).

Способи поділу майна подружжя:

-  поділ майна в натурі (ст.71 СК);

-  присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов’язку надати другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (ч.2.4,5 ст.71 СК).

Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі. Ч.1 ст.74 СК передбачає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними, на це майно поширюється положення глави 8 СК, що передбачає право спільної сумісної власності подружжя.

Права й обов’язки подружжя по утриманню. Сімейний кодекс містить три групи правових норм, які визначають умови та порядок реалізації права подружжя на утримання:

І – норми, які визначають загальні умови надання утримання одному з подружжя (ст.75-83 СК);

ІІ – норми, що встановлюють право дружини на утримання під час вагітності та права чоловіка та жінки у разі проживання з ними дитини (ст.84-88 СК);

ІІІ – норми, що визначають прав на утримання того з подружжя, із яким проживає дитина-інвалід (ст.88 СК).

Право подружжя на укладення шлюбного договору. На підставі ч.1 ст.92 СК шлюбний договір може бути укладений особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Шлюбний договір – згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням. Згідно зі ст.94 СК шлюбний договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Сімейне законодавство визначає положення, які не можуть включатися до шлюбного договору:

-  шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між подружжям, а також особисті відносини між батьками і дітьми (ч.3 ст.93 СК);

-  шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК (ч.4 ст.93 СК);

-  шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч.4 ст.93 СК);

-  за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (ч.5 ст.93 СК).

Сторони у шлюбному договорі можуть визначити:

а) правовий режим майна (ст.97 СК);

б) порядок користування житлом (ст.98 СК);

в) право на утримання (ст.99 СК).

Зміна умов, розірвання шлюбного договору, визнання його недійсним. Згідно з ч.1 ст.100 СК одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Це можливо тільки в тому разі, якщо на таку зміну дають згоду обидві сторони. Усі внесені в нього зміни мають бути нотаріально посвідчені. СК передбачає також можливість зміни умов договору за рішенням суду (ч.3 ст.100 СК).

Відмова від шлюбного договору здійснюється за бажанням сторін (ст.101 СК), в той час, як для його розірвання необхідно відповідне рішення суду (ст.102 СК).

Підстави й визнання шлюбного договору недійсним:

-  порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми не емансипованими особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника;

-  неналежний суб’єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);

-  зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України;

-  включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;

-  укладення договору під впливом обману, насильства, помилки;

-  порушення шлюбним договором норм закону.

✍ Виконайте

Практичне завдання

Розбір прикладів із судової практики. Складання шлюбних договорів. Вирішення завдань.

? Питання для самоперевірки

1.  Назвіть особисті немайнові права й обов’язки подружжя.

2.  Дайте поняття майнових прав і обов’язків подружжя.

3.  Яке майно визнається спільною власністю подружжя?

4.  Що належить до роздільної власності подружжя?

5.  Охарактеризуйте укладення подружжям договорів щодо спільного і роздільного майна.

6.  Які способи та порядок поділу майна подружжя?

7.  Що таке шлюбний договір?

8.  Який порядок укладення шлюбного договору?

9.  Розкрийте зміст шлюбного договору.

10.  Охарактеризуйте зміну умов, розірвання шлюбного договору, визнання його недійсним.

2.4. Припинення шлюбу. Визнання шлюбу недійсним.

Припинення шлюбу є юридичним фактом, із яким закон по­в'язує важливі правові наслідки - при­пиняються особисті та майнові правовідносини подружжя.

Відповідно до законодавства (ст. 104 СК), шлюб припиняється за однією з двох підстав: а) внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим; б) внаслідок розірвання шлюбу.

Відповідно до сімейного законодавства, з урахуванням обста­вин, що склалися в сім'ї, розірвання шлюбу може здійснюватися: державним органом реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК); судом (статті 109—110 СК).

Розірвання шлюбу державним органом РАЦС. Відповідно до ч. 1 ст. 106 СК розірвання шлюбу здійснюється державним орга­ном реєстрації актів цивільного стану за наявності двох умов: а) подружжя не має неповнолітніх дітей та б) існує взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 3 ст. 106 СК України шлюб розривається не­залежно від наявності між подружжям майнового спору. Відповідно до ч. 2 ст. 106 СК державний орган реєстрації актів цивільного стану виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання спільної заяви подружжя, якщо вона не була відкликана.

У певних випадках розірвання шлюбу державним органом РАЦС може здійснюватися не за спільною заявою подружжя, а за заявою одного з них. Відповідно до ч. 1 ст. 107 СК шлюб розривається за заявою одного з подружжя, якщо другий з них: а) визнаний безвісно відсутнім; б) визнаний недієздатним; в) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки. Якщо ж між подружжям виникає спір майнового характеру, то це не впливає на вирішення питання щодо розірвання шлюбу. Вбачаєть­ся, що таке правило є виправданим. Розгляд майнового спору можна відокремити від вирішення питання щодо розірвання шлю­бу.

Розірвання шлюбу за рішенням суду. Як уже зазначалося, розірвання шлюбу, крім органів РАЦС, може бути здійснене су­дом. Сімейний Кодекс закріплює: а) розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК); 6) розір­вання шлюбу за позовом, пред'явленим одним із подружжя, тоб­то за наявності спору (ст. 110 СК).

У першому випадку мається на увазі добровільне розірвання шлюбу, коли ніхто з подружжя не заперечує проти припинення подружнього життя. Утім, така сім'я має дітей, тому розірвання шлюбу не може здійснюватися органами РАЦС. У цьому випад­ку розірвання шлюбу між подружжям традиційно здійснюється судом. Це викликано необхідністю забезпечення інтересів дітей у разі розпаду сім'ї. Якщо подружжя дійшло згоди щодо розірвання шлюбу, воно, відповідно до ч. 1 ст. 109 СК має право подати до суду про це спільну заяву. В цьо­му випадку суд не з'ясовує питання щодо можливості або немож­ливості розірвання шлюбу. Питання щодо припинення подруж­нього життя подружжя вирішує самостійно. Головна мета суду полягає у встановленні того, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірван­ня шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Таким чином, суд лише з'ясовує відпо­відність волевиявлення подружжя їхній справжній волі на розір­вання шлюбу, та відсутність. порушення інтересів дітей та под­ружжя після розірвання шлюбу.