Зміст (стр. 28 )

Зобов’язальне право поділяється на дві частини:

1)  загальні положення про зобов’язання ;

2)  окремі види зобов’язань.

Систему зобов’язального права визначає кн. 5 Цивільного кодексу України “Зобов’язальне право”, де до загальних положень належить розділ І “Загальні положення про зобов’язання”, а розділ ІІІ “Окремі види зобов’язання” регулює окремі види зобов’язань (постачання, купівля-продаж тощо).

Поняття й елементи зобов’язання

Зобов’язання – це вид цивільних правовідносин. На підставі ст. 509 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші, надати послугу) або утримання від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Елементи:

а) суб’єкт – кредитор і боржник;

б) об’єкт

- юридичний – це поведінка особи, яку вправі вимагати кредитор;

- матеріальний – це предмет виконання (речі, гроші, майно);

в) зміст – це суб’єктивні права і обов’язки учасників.

Підстави виникнення зобов’язань

Ч.2 ст.509 серед підстав виникнення зобов’язань називає договір та інші підстави, передбачені ст.11 ЦК У, отже зобов’язання можуть виникати:

1)  з договорів та інших правочинів;

2)  з адміністративних актів;

3)  внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва, а також винаходів та інших результатів творчої діяльності;

4)  внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

5)  внаслідок інших дій громадян та організацій;

6)  внаслідок подій з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків.

Система цивільних зобов’язань

Система зобов’язань має такий вигляд:

1.  Зобов’язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, міна, контрактація, довічне утримання);

2.  Зобов’язання з безплатної передачі майна в користування (майновий найм, найм жилого приміщення);

3.  Зобов’язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка);

4.  Зобов’язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);

5.  Зобов’язання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експлуатація);

6.  Зобов’язання з перевезень (залізничних, морських, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);

7.  Зобов’язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахункові правовідносини, чек, вексель);

8.  Зобов’язання зі страхування (майнове та особисте);

9.  Зобов’язання за спільною діяльністю (діяльність громадян і організацій);

10.  Зобов’язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічне обіцяння винагороди, ведення чужих справ без доручення);

11.  Охоронні зобов’язання (зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна).

14.2.Сторони в зобов’язанні. Третя особа. Заміна кредитора і боржника. Валюта зобов’язання. Недопустимість односторонньої відмови від зобов’язання.

% Інформація

Суб’єкти (учасники, сторони) – це кредитор і боржник. Кредитор – це особа управомочена вимагати від боржника виконання певних дій. Боржник – це особа, яка зобов’язана вчинити на користь кредитора певні дії, або утримання від вчинення певної дії. Суб’єктами зобов’язань можуть бути: фізичні і юридичні особи, держава й інші публічні утворення.

Моделі зобов’язання

Один кредитор Один боржник (наприклад, зобов’язання із заподіяння шкоди)

Декілька кредиторів Декілька боржників (сім’я з трьох осіб продає належну на праві спільної власності квартиру і три особи купляє)

Кожна із сторін має одночасно і права і обов’язки, є одночасно і кредитором і боржником (договір купівлі-продажу)

На підставі ст. 511 ЦК У зобов’язання не може створювати обов’язків для третіх осіб, які не є його учасниками. У випадках встановлених договором, зобов’язання може породжувати певні права для третіх осіб (укладання договору на користь третьої особи);

В період дії зобов’язання припускається заміна приймаючих в ньому участь осіб із збереженням самого зобов’язання:

І. Заміна кредитора – цесія (уступка права вимоги; колишній кредитор – цедент, новий кредитор – цесіонарій );

ІІ. Заміна боржника – переведення боргу.

В обох випадках один із учасників зобов’язання вибуває із зобов’язання, а до нового, який вступає на його місце, переходять права та обов’язки колишнього.

Підстави заміни кредитора визначено у ст. 512. Ними є:

-  передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином. Правочин щодо заміни кредитора вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання;

-  правонаступництва (наприклад, реорганізація юридичних осіб);

-  виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем.

-  виконання обов’язку боржника третьою особою.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згоди боржника на заміну кредитора не потребується, йому необхідно повідомити про заміну в письмовій формі.

На підставі ст. 515 ЦК У цесія забороняється у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Ст. 520 ЦК У передбачає обов’язкову угоду кредитора на заміну боржника, бо саме від особи боржника залежить можливість реального й належного виконання зобов’язання. На заміну боржника у зобов’язанні розповсюджуються правила щодо форми правочину відносно заміни кредитора.

Відповідно до ст. 524 ЦК У грошове зобов’язання має бути виражене у гривнях (грошова одиниця України).

Іноземна валюта як засіб платежу може використовуватися в Україні лише у випадку, порядку та на умовах, встановлених законом (наприклад, у сфері зовнішньоекономічної діяльності).

Ст. 525 передбачає, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

14.3.Поняття, значення та функції договору в цивільному праві

% Інформація

На підставі ч.1 ст. 626 ЦК У цивільно-правовий договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:

§  в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному;

§  договір це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Значення договору:

Ø  впливає на динаміку цивільних правовідносин;

Ø  визначає зміст конкретних прав та обов’язків учасників договірного зобов’язання;

Ø  є формою опосередкування товарно-грошових відносин;

Ø  в договірному порядку створюються певні комерційні структури: господарські товариства, спільні підприємства з участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін.

Ø  визначає умови і порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу тощо.

Ø  зростає роль договорів, спрямованих на забезпечення потреб організацій та громадян у матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація міна тощо);

Ø  не зменшується роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату та ін.) за допомогою яких опосередковуються відносини з тимчасового володіння і користування майном;

Ø  зростає значення договорів підрядного типу і про надання різного роду послуг громадянам та організаціям (побутовий підряд, про надання посередницьких послуг, на рекламу тощо);

Ø  підвищується роль ліцензійних договорів як основної правової форми передачі права на використання цих результатів технічної творчості.

		Функції договору
		Ініціативна – полягає в тому, що як результат погодження волі сторін договір є водночас актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності учасників договору.
		Програмно-координаційна – означає, з одного боку, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників один щодо одного, а з другого – засобом координації цієї поведінки сторін на засадах рівності, диспозитивності та ініціативи.
		Інформаційна – виявляється в тому, що завдяки чітко сформульованим умовам договір містить певну інформацію щодо наявних прав та обов’язків у сторін, яка в разі спору може бути врахована юрисдикційним органом для правильної кваліфікації взаємовідносин сторін і прийняття законного та обґрунтованого рішення з цього спору.
		Гарантійна – зводиться до залучення для стимулювання належного виконання зобов’язань системи забезпечувальних засобів, які також набувають договірної форми (застави, завдатку, поруки, гарантії, неустойки тощо).
		Захисна – полягає в тому, що завдяки договору включається в дію механізм захисту порушених прав шляхом примусу до виконання обов’язку в натурі, відшкодування збитків, застосування заходів оперативного впливу.

Свобода договору в цивільному праві