Зміст (стр. 40 )

Відповідно до ст. 13 цього Закону договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід'ємною його части­ною є план (схема) земельної ділянки, що посвідчується нотаріаль­но за її місцезнаходженням:

на строк до 5 років — за бажанням однієї зі сторін договору;

на строк більше 5 років — в обов'язковому порядку.

Стаття 14 цього Закону передбачає перелік істотних умов догово­ру, до яких включає: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендну плату (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегля­ду); цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження та обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Державна реєстрація договорів оренди здійснюється виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севас­топольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ре­сурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) зе­мельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міські управління земельних ресурсів.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін у договорі оренди.

Права та обов'язки орендодавців і орендарів регулюються стат­тями 22-24 Закону України «Про оренду землі».

20.6. Особливості договору найму будівлі або іншої капітальної споруди

% Інформація

Найм будівлі або іншої капітальної споруди регулюється стаття­ми 793—797 ЦК України, які встановлюють такі особливості цього виду договору найму:

1) договір завжди укладається у письмовій формі, а строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 793 ЦК України);

2) договір, укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації (ст. 794 ЦК України);

3) передання та повернення будівлі або іншої капітальної спору­ди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (ак­том), який підписується сторонами договору і з цього моменту почи­нається чи припиняється обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором (ст. 795 ЦК України);

4) одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної спору­ди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування зе­мельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право корис­тування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму (ст. 796 ЦК України).

20.7. Договір найму (оренди) транспортного засобу

% Інформація

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транс­портні засоби тощо.

Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Такий договір називається договором фрахтування.

Порядок передачі в найм окремих транспортних засобів регулю­ється статтями 798-805 ЦК України. Крім того, особливості фрах­тування встановлюються окремими законодавчими актами. Так, Кодекс торговельного мореплавання регулює порядок фрахтування морських суден (розділ 6).

Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а коли учасником такого договору є фізична особа — підля­гає нотаріальному посвідченню (ст. 799 ЦК України).

Наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу і зобов'язаний підтримувати його у належному технічному стані, а також відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засо­бу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Умова страху­вання наймодавцем транспортного засобу є обов'язковою.

Відповідно до ст. 805 ЦК України управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем, який не припиняє трудових відносин з наймодавцем.

Екіпаж транспортного засобу зобов'язаний відмовитися від вико­нання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам дого­вору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб.

20.7. Особливості договору найму (оренди) житла

% Інформація

Згідно зі ст. 810 ЦК У за договором найму (оренди) житла, одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Підстави, умови та порядок укладення договору найму житла у державному та комунальному житлових фондах визначається Житловим кодексом України.

Сторонами у договорі найму житла є наймодавець і наймач (фізичні і юридичні особи). Договір найму житла укладається у письмовій формі. Він є консенсуальним, відплатним і носить взаємний характер. Суттєвими умовами договору найму житла є предмет, ціна і строк.

20.8. Договір лізингу, фінансовий лізинг.

% Інформація

Договір лізингу є видом договору оренди і до нього застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуван­ням особливостей, встановлених відповідними статтями ЦК Украї­ни та законом.

Основні відмінності, за якими відмежовують договір лізингу від ін­ших видів орендних договорів, більшість науковців вбачає в можливій наявності третьої сторони договору — постачальника майна, що нада­ється в лізинг, та специфічному характері предмета договору, яким можуть бути лише основні фонди виробничого призначення.

Згідно з ЦК України (ст. 806) договір лізингу — це договір, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується пере­дати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (поста­чальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специ­фікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановле­ну плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначе­на індивідуальними ознаками, віднесена законодавством до основ­них фондів.

Фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно із Законом України “Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу лізенгодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальнка) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше 1 року за встановлену плату (лізенгові платежі).

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного Кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом україни “Про фінансовий лізинг ”.

Суттєва увага приділена законом і власне договору. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу може уклада­тись за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу, інших юридичних або фізичних осіб, які є сторонами багатостороннього договору лізингу. Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та відповідати вимогам зако­нодавства України.

Відповідно до ст. 6 Закону «Про фінансовий лізинг» істотни­ми умовами договору лізингу є:

-  предмет лізингу;

-  строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

-  розмір лізингових платежів;

-  інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

20.9. Договір позички, права і обов’язки сторін

% Інформація

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'я­зується передати другій стороні (користувачеві) річ для користуван­ня протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК України).

Договір позички може бути реальним (якщо передача речі збігається з моментом його укладення) або консенсуальним (якщо сторони домовилися, що річ буде передана після його укладення); безоплатним (якщо сторони прямо домовилися про це у договорі або якщо це, хоча б і не зазначено у договорі, ви­пливає із суті відносин між ними); односто­роннім або двостороннім.

Договір позички широко використовується у цивільних відноси­нах фізичних осіб, які часто надають одна одній предмети особисто­го користування у тимчасове користування, не отримуючи за це ніякої винагороди. Значно менше цей договір поширений у право­відносинах за участю юридичних осіб.

Сторонами за договором позички є позичкодавець та користувач. Позичкодавцем можуть бути юридич­ні особи приватного права, якщо інше не визначено законом або їх установчими документами, юридичні особи публічного права, якщо укладення такого договору відповідає їх правовому статусу, а також фізичні особи (ст. 829 ЦК України).

Позичкодавцем може бути як власник майна, що передається ко­ристувачеві у позичку, так і, за згодою власника, особа, яка здійс­нює управління цим майном.

Форма договору позички визначається ст. 828 ЦК України, згідно з якою вимоги закону до форми договору позички залежать від сторін та предмета договору. Якщо предметом позички є речі побутового призначення, а його сторонами — фізичні особи, договір позички може укладатися сторонами в усній формі, а за вимогою будь-якої зі сторін договору і в письмовій формі (про­стій або нотаріальній).

Договір позички між юридичними особами, а також між юриди­чною та фізичною особою укладається у письмовій формі, а за вимо­гою будь-якої зі сторін договору може бути укладений і в письмовій нотаріальній формі. У разі, якщо предметом договору позички є бу­дівля або інша капітальна споруда (їх окремі частини), договір по­зички укладається у формі, визначеній ст. 793 ЦК України, тобто у письмовій формі, а якщо він укладається строком на один рік і біль­ше, — у письмовій нотаріальній формі.