Зміст (стр. 56 )

Іншою істотною обставиною даного договору є строк (термін) даного договору, тобто період часу, впродовж якого (чи до досягнен­ня якого) зберігач зобов'язаний зберігати передану йому річ. При цьому договір зберігання може бути строковим (тобто укладеним на певний визначений у договорі строк) і безстроковим (тобто таким, що припиняється вимогою повернути майно, яке знаходиться на зберіганні).

Особливим аспектом договору зберігання є можливість встанов­лення його оплатності за згодою сторін, тому окрема роль при цьому відводиться ціні договору.

Форма договору зберігання залежить від різних обставин. Так, якщо сторонами договору є фізичні особи, то договір укладається, як правило, в усній формі. При цьому окремі різновиди договорів зберігання можуть укладатися вчиненням конклюдентних дій, на­приклад, під час зберігання речей у камерах схову.

Письмова форма вимагається у разі, коли договір укладається між двома юридичними особами, між фізичною та юридичною осо­бами або коли сума оплати перевищує у двадцять і більше разів роз­мір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 208 ЦК України).

Крім загальних підстав, письмова форма для договору зберігання є обов'язковою у разі, коли зберігач зобов'язується взяти річ, незале­жно від її вартості, на зберігання у майбутньому (ст. 937 ЦК Украї­ни). До простої письмової форми договору зберігання прирівнюються документи (розписка, квитанція та ін.), підписані зберігачем.

Підтвердженням наявності між особами договірних відносин, а також того, що річ була передана на зберігання, крім письмового договору може бути наявність у поклажодавця легітимаційного зна­ка (номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання), якщо це встановлено законом, іншими актами цивільно­го законодавства або є звичним для цього виду зберігання. При цьо­му утримувач даного легітимаційного знака презюмується належним поклажодавцем, тому зберігач зобов'язується виконати свої зобов'я­зання зі зберігання перед пред'явником легітимаційного знака.

26.4. Права та обов'язки сторін за договором зберігання. Відповідальність сторін.

% Інформація

Змістом договору зберігання є права та обов'язки сторін. Отже, слід диференціювати права та обов'язки поклажодавця і зберігача. До обов'язків поклажодавця відносять:

1)  обов'язок попередити про властивості речі, переданої на збе­рігання, та особливості її зберігання (ст. 952 ЦК України);

2)  обов'язок оплатити витрати, пов'язані зі зберіганням, коли це обумовлено договором чи законом (ч. 3 ст. 947 ЦК України);

3)  обов'язок внести за зберігання плату при умові, що вона та строки її внесення встановлені договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України);

4)  обов'язок відшкодувати надзвичайні витрати (ч. 2 ст. 947 ЦК України);

5)  обов'язок забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК України).

Що стосується зберігача, то спектр його обов'язків є значно шир­шим і містить у собі:

1)  обов'язок прийняти річ на зберігання (ст. 940 ЦК України);

2)  обов'язок зберігати річ впродовж всього обумовленого догово­ром строку або до моменту витребування речі поклажодавцем (ч. 1 ст. 938 ЦК України);

3)  обов'язок забезпечувати схоронність речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України);

4)  обов'язок піклуватися про річ як про свою власну у разі, коли зберігання здійснюється безоплатно (ч. 2 ст. 942 ЦК України), — це означає, що речі поклажодавця мають зберігатись у тих самих умовах, що й аналогічні речі зберігача;

5)  обов'язок надавати послуги щодо зберігання особисто (ч. 1 ст. 943 ЦК України);

6)  обов'язок не користуватися річчю, переданою поклажодав­цем, а також не передавати її у користування іншій особі (ст. 944 ЦК України);

7)  обов'язок негайно повідомляти поклажодавця про необхід­ність зміни умов зберігання речі й отримати на це його відповідь (ч. 1 ст. 945 ЦК України);

8)  обов'язок повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості у випадку іррегулярного зберігання (ч. 1 ст. 949 ЦК України).

Відповідальність сторін за договором зберігання

Поклажодавець відповідає перед контрагентом за договором:

1)  за збитки, заподіяні зберігачеві внаслідок того, що зберігання не відбулося (ч. 2 ст. 939 ЦК України);

2)  за несвоєчасність чи неповноту сплати винагороди за збе­рігання та за відшкодування витрат на зберігання (ч. 2 ст. 625 ЦК України);

3)  за несвоєчасне отримання речі зі зберігання (ст. 948 ЦК Украї­ни) поклажодавець зобов'язаний не лише внести плату за весь фак­тичний час її зберігання (ч. З ст. 946 ЦК України), а й відшкодувати всі збитки, пов'язані з тим, що він не забрав річ після закінчення строку договору зберігання;

4)  за збитки, заподіяні властивостями речі, переданої на збе­рігання (ст. 952 ЦК України).

Відповідальність зберігача:

1)  за відмову від прийняття речей на зберігання (ст. 940 ЦК України);

2)  за втрату (нестачу) або пошкодження речей, прийнятих на зберігання (ст. 950 ЦК України).

26.5. Зберігання на товарному складі

% Інформація

За договором складського зберігання товарний склад зобов'я­зується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути його у схоронності (ч. 1 ст. 957 ЦК України). Даний до­говір слід охарактеризувати як двосторонній, консенсуальний та сплатний.

Особливим суб'єктом даного договору є зберігач, яким виступає товарний склад. Товарним складом згідно з ч. 1 ст. 956 ЦК Украї­ни є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. При цьому за­конодавець розрізняє два види товарних складів: власне товарний склад і товарний склад загального користування. Суттєва відмін­ність між ними полягає у тому, що товарний склад загального кори­стування здійснює свою діяльність на підставі публічного договору (ч. 2 ст. 957 ЦК України), тобто на підставі закону, інших норма­тивно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний при­ймати на зберігання товари від будь-якої особи (ч. 2 ст. 956 ЦК України). Є також певна специфіка у визначенні поклажодавця за договором складського зберігання. За даним договором поклажодавець конкретизується, як правило, коли він передає товар для збе­рігання на склад.

Об'єктом договору складського зберігання є товар, який з точки зору економічної теорії розуміється як результат пра­ці, що призначений для подальшої реалізації, а не для споживання.

Договір складського зберігання має бути укладений у письмовій формі. Однак на практиці між контрагентами інколи укладаються письмові договори складського зберігання, в яких зазначається не лише факт передачі товару на склад, а мають місце і чітко зазначені права й обов'язки сторін та інші істотні умови. Тому законодавець вважає, що письмова форма даного договору дотримується у разі, коли товарний склад видав поклажодавцю складський документ. До складських документів належать: складська квитанція, просте складське свідоцтво та подвійне складське свідоцтво.

26.6. Спеціальні види договору зберігання

% Інформація

Зберігання речі у ломбарді

Суб'єктами зберігання речі в ломбарді, з однієї сторони, є ломбард (зберігач) як юридична особа, а з іншої, — фізична особа (поклажодавець), об’єктом може бути індивідуально визначена рухома річ.

Форма договору зберігання в ломбарді є письмовою і оформля­ється видачею поклажодавцю іменної квитанції (ч. 1 ст. 967 ЦК України).

Певною специфікою наділені права й обов'язки сторін за догово­ром.

Зберігання цінностей у банку

Зберігачем за даним договором є виключно банк, правовий статус якого визна­чається спеціальним законодавством, об'єктом даного виду зберігання є не будь-яка річ, а лише документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності (ч. 1 ст. 969 ЦК України).

Договір укладається у письмовій формі, і його укладення за­свідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажедавцеві (ч. 3 ст. 969 ЦК України).

Іншою особливістю цього договору є виділення окремих його ви­дів, до яких належать зберігання з наданням індивідуального бан­ківського сейфу, що охороняється банком, та зберігання з наданням індивідуального банківського сейфу, що не охороняється банком (статті 970-971 ЦК України).

Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту

Даний договір має публічний характер, оскільки, як визначає за­конодавець, камери схову загального користування, що перебува­ють у віданні організацій, підприємств транспорту, зобов'язані приймати на зберігання речі пасажирів та інших осіб незалежно від наявності у них проїзних документів (ч. 1 ст. 972 ЦК України).

Особливим суб'єктом даного договору є зберігач, яким може виступати лише організація, підприємство транспорту. Поклажо­давцем за цим різновидом зберігання може бути лише фізична особа.

Законодавець виділяє два види даного зберігання: зберігання у власне камерах схову та зберігання в автоматичних камерах схо­ву.

Укладення договору та факт прийняття речей на зберігання до камери схову підтверджується видачею поклажодавцю квитанції або номерного жетону (ч. 2 ст. 972 ЦК України).

Дані документи не видаються поклажодавцю у разі зберігання речей в автоматичних камерах схову. Виконання обов'язку зберігача видати річ за цим договором провадиться після пред'явлення зберігачу зазначених документів. Втрата цих документів не унеможли­влює видачу поклажодавцю речі, він лише має надати зберігачеві докази належності йому цієї речі (ч. 5 ст. 972 ЦК України).

Важливу роль у даному договорі відіграє строк, протягом яко­го камера схову зобов'язана зберігати річ. Даний строк встанов­люється правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів (статутів), або за домовленістю сторін. Якщо поклажодавець не забрав річ у зазначені строки, камера схову зобов'язана зберігати її протягом трьох місяців. Зі спливом цього строку річ може бути продана у порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 972 ЦК України).