Зміст (стр. 34 )

До Переліку входять:

1) зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної у Додатку №2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що їх набувають громадські об’єднання з дозволу органів внутрішніх справ), бойова та спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси;

2) вибухові речовини та засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали й обладнання для його виробництва;

3) бойові отруйні речовини;

4) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря);

5) протиградові установки;

6) державні еталони одиниць фізичних величин;

7) спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації (зазначені засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних форм власності);

8) електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що їх застосовують правоохоронні органи, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Щодо видів майна, для яких встановлюється спеціальний порядок набуття права власності громадянами, то в Додатку №2 зазначаються: вогнепальна мисливська зброя, газові пістолети і револьвери та деякі види пневматичної зброї; об’єкти, що перебувають на державному обліку як пам’ятки історії і культури; радіоактивні речовини. Такі види майна можна придбати лише за наявності відповідного дозволу (органу внутрішніх справ, Міністерства культури, державних органів з ядерної та радіаційної безпеки).

Законодавство визначає певні вимоги, яким має відповідати предмет договору купівлі-продажу. Якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а за відсутності вказівок у договорі – вимогам, які звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 673 ЦК У продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, а у разі відсутності в договорі умов щодо якості товару продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Наступною істотною умовою договору купівлі-продажу є ціна – певна грошова сума, сплачувана покупцем за одержану від продавця річ. Ціна має бути обов’язково визначена в договорі шляхом досягнення сторонами щодо цього обопільної згоди.

Згідно зі ст. 691 ЦК У покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Ст. 632 ЦК передбачає, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Договір купівлі-продажу, як і будь-яка інша цивільно-правова угода, має певну форму. Відповідно до ст. 657 договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

17.3. Зміст договору купівлі-продажу та правові наслідки його порушення

% Інформація

З укладенням договору купівлі-продажу у кожної із сторін виникають права та обов’язки, які становлять його зміст. Обов’язком продавця є передача ним майна у власність покупця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. Покупець зобов’язаний прийняти від продавця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець відповідно має право вимагати від покупця прийняти продане майно і сплатити за нього належну грошову суму.

Продавець зобов’язаний: попередити покупця про всі права третіх осіб на річ (товар), яка продається; зберігати продану річ, якщо право власності переходить до покупця раніше передачі речі; повідомити про можливі наявні недоліки продаваної речі (товару).

Кожна зі сторін договору купівлі-продажу повинна належним чином виконувати всі обумовлені в ньому або передбачені законом обов’язки. Уразі порушення їх продавець або покупець несуть майнову відповідальність чи інші правові наслідки.

Основний обов’язок продавця – передати продану річ покупцеві. Невиконання цього обов’язку надає покупцеві право вимагати від продавця передачі купленої речі (товару) у примусовому порядку або відмовитися від подальшого виконання договору.

Відповідно до ст. 620 і 665 ЦК у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, а якщо не передано індивідуально-визначену річ, покупець має право витребувати її від продавця.

Відповідно до ст. 668 ЦК У з моменту передачі покупцеві товару до нього одночасно переходить і ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження цього товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Покупець зобов’язаний відшкодувати продавцеві витрати, завдані йому у зв’язку зі зберіганням майна.

У разі невиконання продавцем обов’язку попередити покупця про всі права третіх осіб на продану річ (право наймача, право застави, право довічного користування) останній набуває право вимагати зменшення ціни або розірвання договору і відшкодування збитків (ст. 659 ЦК України).

На продавця покладається відповідальність за продаж майна належної якості. Відповідно до ст. 678 ЦК покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1)  пропорційно зменшення ціни;

2)  безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3)  відшкодування витрат на усунення недоліків.

Згідно з п. 2 ст. 678 у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов’язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявлялися неодноразово чи з’явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1)  відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2)  вимагати заміни товару.

При цьому якщо продавець такого товару не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків і відшкодування збитків можуть бути пред’явлені і до виготовлювача (п.3 ст. 678).

Відповідно до п. 2 ст. 680 ЦК, якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв’язку з його недоліками може бути пред’явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна – в межах трьох років від дня передачі товару покупцеві, якщо договором або законодавством не встановлено більший строк.

Якщо на товар не встановлено гарантійний строк або строк придатності, покупець має право пред’явити вимогу у зв’язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку. Продавець несе відповідальність також за недоліки, які були виявлені за межами цих строків, але коли покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання товару або з причин, які існували до цього моменту.

Водночас продавець не відповідає за недоліки товару, які виникли після передання товару внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили (ст.679 ЦК У).

За ст. 681 ЦК У до вимог у зв’язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених ст. 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності) – від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності).

17.4. Поняття та значення договору міни (бартеру)

% Інформація

Відповідно до ст. 715 ЦК України договір міни (бартеру) — це договір, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати другій сто­роні у власність один товар в обмін на інший або здійснити обмін майна на роботи (послуги).

Особливістю даного договору є те, що кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін, проте еквівалентом за майно, що передається, є не грошова сума, а інше майно. Однак договором мо­же бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обміню­ється на товар меншої вартості.

Хоча договір міни є самостійним видом цивільних договорів, ст. 716 ЦК України передбачає, що до договору міни застосовую­ться загальні положення про купівлю-продаж, положення про до­говір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться у договорі міни, якщо це не суперечить суті зобо­в'язання. Так, наприклад, до договору міни (бартеру) у разі об­міну товарів на роботи можуть застосовуватися норми глави 61 ЦК України, що регулюють договір підряду.

Щодо договору міни діє спеціальне правило, яке визначає мо­мент переходу права власності на товари, що обмінюються, й істот­но відрізняється від загальних положень щодо цивільно-правових договорів. Правило полягає в тому, що за договором міни право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторо­нами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суб'єктами договору міни можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи, які повинні бути власником обмінюваного майна або мати інше речове право, яке містило б правомочність щодо розпорядження відповід­ним майном.

Предметом договору міни є дії кожної зі сторін з передачі у влас­ність іншої сторони товару, що обмінюється. Характерними рисами договору міни є його консенсуальність — кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар в обмін на інший; оплатність — оскільки кожна із його сторін за виконання своїх обов'язків з передачі товару контрагенту має отримати від останнього зустрічне надання у ви­гляді іншого товару, що обмінюється; двосторонність — оскільки кожна зі сторін договору має певні зобов'язання на користь іншої сторони і вважається боржником іншої сторони в тому, що має ви­конати на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що має пра­во від неї вимагати. Крім того, у договорі міни є два важливих яск­раво виявлених зустрічних зобов'язання: кожна зі сторін зобов'я­зується передати контрагенту відповідний обмінюваний товар, ці товари взаємно обумовлюють один одного і є в принципі економіч­но еквівалентними.