Зміст (стр. 65 )

Ø  повернення виконаного за недійсним правочином;

Ø  витребування майна власником із чужого незаконного воло­діння;

Ø  повернення виконаного однією зі сторін у зобов'язанні;

Ø  відшкодування шкоди, у тому числі завданої недобросовісною
поведінкою збагатілої особи.

Заборона на витребування як безпідставного збагачення заробіт­ної плати та прирівняних до неї платежів, стипендій, пенсій, допомоги, відшкодування шкоди, завданої життю та здоров ю, аліментів та інших грошових сум, наданих громадянинові як засіб до існуван­ня, діє виключно за умови добросовісності громадянина-отримувача. У разі, якщо буде встановлена недобросовісність набувача або наявність рахункової помилки, виплачені грошові суми підлягають поверненню. Доведення факту недобросовісності отримувача або на­явності рахункової помилки — це обов'язок потерпілої особи, що вимагає повернення їй коштів (ст. 1215 ЦК України).

30.4. Поняття зобов’язань із дій, вчинених у майнових інтересах іншої особи без її доручення

% Інформація

У ст. 1158 ЦК України зазначається: якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

У тому разі, якщо особа, яка розпочала дії у майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов'язана вжити усіх залежних від неї заходів; щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії у майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана взяти на себе в обов'язки, пов'язані із вчиненням цих дій, зокрема обов'язки вчинених правочинів.

Особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майно­вих інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано.

Наслідками здійснення угоди в чужому інтересі для особи, яка діяла в майнових інтересах іншої особи без її доручення, є відшко­дування витрат, понесених нею у зв'язку із вчиненням дій у майно­вих інтересах іншої особи. Слід зауважити, що право вимагати від останньої відшкодування фактично зроблених витрат виникає лише у тому разі, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії (ст. 1160 ЦК України).

Якщо особа, яка вчинила дії у майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат.

? Питання для самоперевірки

1.  Дайте поняття зобов’язань, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи і майна юридичної особи.

2.  Які умови настання зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи.

3.  Назвіть елементи зобов’язань, що виникають зі створення небезпеки.

4.  В чому суть відповідальності юридичних і фізичних осіб за створення небезпеки?

5.  Як відшкодовується шкода, завдана внаслідок не усунення загрози життю, здоров’ю та майну?

6.  Дайте поняття зобов’язань, що виникають у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

7.  В чому суть зобов’язань із дій, вчинених у майнових інтересах іншої особи без її доручення?

31. СПАДКОВЕ ПРАВО

& Прочитайте

Л – 1-2, 32, 106, 117, 121, 125, 130-134, 146-147

Загальні положення про спадкування

% Інформація

Спадкове право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку із спадкуванням. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкода­вця), до інших осіб (спадкоємців).

На підставі ст..1218 ЦК У до складу спадщини входять всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

Ø  особисті немайнові права;

Ø  право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях
громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

Ø  право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

Ø  права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, вста­новлені законом;

Ø  права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо во­ни нерозривно пов'язані з його особою й у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою (ст. 608 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Відповідно до ч. 3 ст. 1220 ЦК України, якщо протягом однієї календарної доби померли особи, які могли б спадку­вати одна після одної (комморієнти), спадщина відкривається одноча­сно і окремо щодо кожної з них. При цьому конкретна година смерті кожної особи значення не має. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи, тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадко­давця. Якщо воно невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезна­ходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсут­ності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини ру­хомого майна. Визначення місця відкриття спадщини важливе тому, що саме за ним здійснюються заходи щодо охорони спадково­го майна та видаються свідоцтва про право на спадщину.

Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Якщо йдеться про спадкування за заповітом, то спадкодавцем може виступати лише дієздатна особа, яка розуміє значення своїх дій і може ними керува­ти. Відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщи­ни, а також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин — держава, територіальні громади, АРК тощо. Особливість полягає у тому, що фізичні особи можуть бути спадкоємцями як у силу пря­мого припису закону (спадкоємці за законом), так і в силу заповіту спадкодавця (спадкоємці за заповітом), водночас як усі інші особи (юридичні особи, держава тощо) можуть набути право на спадку­вання лише за заповітом. Виняток із цього правила міститься у ст. 1277 ЦК України. Територіальна громада може набувати право власності на майно, яке визнано судом відумерлим.

Закон визначає випадки усунення спадкоємців від права на спад­кування (ст. 1224 ЦК України), які стосуються двох категорій фізичних осіб:

1) особи, які в силу зако­ну взагалі не мають права на спадкування (особи, які вчинили про­типравні дії проти спадкодавця або можливих спадкоємців, умис­но перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, були позбавлені батьківських прав тощо);

2) особи, які можуть бути усунені від спадкування за рішенням суду. Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухиляла­ся від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Спадкування за заповітом

% Інформація

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За своєю сутністю заповіт є одностороннім правочином — дією однієї сторони, що може бути представлена однією або кількома особами (ч. З ст. 202 ЦК Украї­ни).

Право на за­повіт, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч. 1 ст. 1234 ЦК України). Це може бути як повнолітня особа (за умови, що вона не визнана судом недієздатною), так і неповнолітня особа, яка в установленому законом порядку набула дієздатності в повно­му обсязі до досягнення 18 років — у разі реєстрації шлюбу, еман­сипації та ін. (статті 34, 35 ЦК України).

Заповідач визначає зміст заповіту та його основні положення. За­повідач має право призначити коло спадкоємців, визначити обсяг спадщини, зробити заповідальний відказ, покласти на спадкоємців інші обов'язки, встановити у заповіті сервітути. Заповідач також має право скасувати або змінити заповіт. У цьому полягає свобода заповіту.

Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити свої­ми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб. Закон визначає коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України) - малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти; непрацездатна вдова (вдівець); непрацездатні батьки спадко­давця. Ці особи мають право спадкувати половину тієї частки, яка належала б кожному з них за законом.

ЦК України (ч. 1 ст. 1241) встановлює правило щодо зменшення обов'язкової частки у спадщині судом. Це можливо з урахуванням відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обста­вин, що мають істотне значення.

Заповідач має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов'язки або їх частину.

Крім загальних, заповідач має право зробити у заповіті особливі розпорядження. До них, зокрема, належать:

Ø  заповідальний відказ (легат) (ст. 1237 ЦК України);

Ø  покладення на спадкоємця деяких обов'язків (ст. 1240 ЦК України);

Ø  визначення умови отримання спадщини (ст. 1242 ЦК України);

Ø  підпризначення спадкоємця (ст. 1244 ЦК України);

Ø  встановлення сервітуту (ст. 1246 ЦК України);

Ø  призначення виконавця заповіту (ст. 1386 ЦК України).

Дійсність заповіту безпосередньо пов'язана з додержанням відпо­відних умов щодо його форми. Заповіт має бути складений письмо­во і посвідчений нотаріусом або іншою посадовою чи службовою особою, зазначеною у ЦК України (статті 1248, 1251, 1252).

Одним з основних положень спадкового права є таємниця запо­віту. Лише спадкодавець має право доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, до відкрит­тя спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни (ст. 1255 ЦК України). Для більш повного і всебічного захисту інтересів запо­відача і збереження таємниці заповіту передбачається можливість складення секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Відповідно до ст. 1249 ЦК України особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному кон­верті нотаріусові.