Зміст (стр. 50 )

Сторонами договору позики є пози­кодавець та позичальник. Оскільки кошти або речі за договором по­зики передаються позичальнику у власність, позикодавець має бути їх власником, а сторони договору повинні мати для його укладення цивільну дієздатність. Законом встановлені певні обмеження щодо кола юридичних та фізичних осіб, які можуть бути позикодавцем грошових коштів.

Позикодавцем за договором позики грошових коштів, що нада­ються за рахунок власних коштів, можуть бути фінансові установи та юридичні особи, які не є фінансовими установами, якщо можли­вість та порядок надання окремих фінансових послуг такими юри­дичними особами визначена законами та нормативно-правовими ак­тами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими у ме­жах їх компетенції (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послу­ги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Позикодавцем за договором позики можуть бути і фізичні осо­би — підприємці, якщо це прямо передбачено законом (ч. 1 ст. 5 За­кону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Однак у законодавстві України на цей час норми, які дозволяли б вищевказаним особам надавати грошові кошти в позику, відсутні. За договором безвідсоткової позики, пред­метом якої є грошові кошти, позикодавцем може бути фізична осо­ба, яка не є підприємцем, оскільки така операція не має підприєм­ницького характеру.

Позикодавцем за договором позики, предметом якого є речі, мо­жуть виступати юридичні особи приватного права, наприклад, зер­нові склади (ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна»), якщо інше не встановлено законом, або їх установчими документа­ми, а також фізичні особи.

У випадках, визначених законодавством, позикодавцем за дого­вором позики, предметом якого є речі, може бути юридична особа публічного права, наприклад, Державний комітет України з дер­жавного матеріального резерву (ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»).

У випадках, визначених законом, позичальником за договором позики, предметом якого є грошові кошти, можуть бути юридичні особи публічного права, наприклад, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим чи відповідної ради (ст. 73 Бюджетного кодексу України).

Договір позики укладається у письмо­вій формі, якщо її сума за договором становить не більше десяти встановлених законом розмірів неоподатковуваного мінімуму дохо­дів громадян, а у разі, коли позикодавцем є юридична особа, — не­залежно від суми позики (ст. 1047 ЦК України).

Як виняток, в усній формі може бути укладений договір позики, сторонами якого є фізичні особи у разі, якщо сума позики, що пере­дається за договором, не перевищує десяти встановлених законом розмірів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

За домовленістю сторін договір позики може бути укладений у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

Укладення договору позики між сторонами та його умови можуть посвідчуватися розпискою позичальника або ін­шим документом, який посвідчує передання йому позикодавцем ви­значеної грошової суми або визначеної кількості речей (наприклад, квитанція, акт тощо).

Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).

Предметом позики можуть бути грошові кошти у готівковій формі (банкнот або монет) або у безготівковій формі (формі записів на ра­хунках банків); національна валюта України або іноземна валюта.

Виходячи з предмета договору позики та беручи до уваги його ре­альність та односторонність, зміст договору складає обов'язок пози­чальника повернути позикодавцю позику.

Згідно із законом позичальник зобов'язаний повернути позикодав­цю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родо­вими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду і такої самої якості, що були раніше передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Разом з тим строк не є істотною умовою договору позики, оскільки у разі, якщо договором не встанов­лений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником про­тягом ЗО днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, як­що інше не встановлено договором (ст. 1049 ЦК України).

Сторони договору позики мають право самостійно визначати строк повернення предмета позики.

Визначаючи у договорі порядок повернення позики, сторони мо­жуть передбачити її повернення частинами (з розстроченням), якщо це дозволяють властивості предмета позики, або одноразово.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодав­цеві речей, визначених родовими ознаками, що може оформлятися розписками, актами, накладними, квитанціями, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківській рахунок (ст. 1049 ЦК України).

Загальні норми зобов'язального права надають позичальнику право на дострокове виконання зобов'язань щодо повернення пред­мета позики, якщо інше не встановлено договором, актами цивіль­ного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 531 ЦК України).

Іншим обов'язком позичальника за договором позики є обов'язок сплати відсотків, якщо інше не встановлено договором або законом. їх розмір та порядок сплати встановлюються сторонами у договорі на власний розсуд.

Відсотки за позикою можуть сплачуватися позичальником за встановленим у договорі графіком або одноразово, наприклад, разом з поверненням суми позики. Проте зазначені умови не є істотними для договору позики, оскільки у разі їх відсутності у договорі пози­ки вони визначаються законом. Так, у разі відсутності у договорі розміру відсотків за позикою він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України).

Позичальник також зобов'язаний на вимогу позикодавця, у разі невиконання ним обов'язків, встановлених договором щодо забезпе­чення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення вико­нання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, достроково повернути пози­ку та сплатити відсотки, належні йому відповідно до ст. 1048 ЦК України (ст. 1052 ЦК України).

Найбільш поширеними видами забезпечення виконання зобов'я­зання позичальника за договором позики є застава, порука та гаран­тія (ст. 546 ЦК України).

Закон встановлює можливість виникнення позикового зобов'язання не лише внас­лідок укладення сторонами договору позики, а й завдяки новації боргу з договорів купівлі-продажу, найму майна або іншої підстави (ст. 1053 ЦК України).

Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться за домовле­ністю сторін з додержанням загальних вимог зобов'язального права до новації.

Не допускається новація щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом (ст. 604 ЦК України). Згідно з вимогами закону новація має здійснюватися сторонами з дотриманням форми, встановленої для договору позики (ст. 1047 ЦК України).

25.2. Кредитний договір

% Інформація

Кредитний договір — це цивільний договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановле­них договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки (ст. 1054 ЦК України).

До кредитних правовідносин застосовуються правові норми інституту позики: щодо відсотків (ст. 1048 ЦК України), що­до обов'язку позичальника повернути позику (ст. 1049 ЦК Украї­ни), щодо наслідків порушення договору позичальником (ст. 1050 ЦК України), щодо забезпечення виконання зобов'язання позичаль­ником (ст. 1052 ЦК України).

Кредитний договір є відплатним і двостороннім.

Сторонами кредитного догово­ру є кредитодавець та позичальник. Як і надання позики, надання кредиту є фінансовою послугою (ст. 4 Закону України «Про фінан­сові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), у зв'язку з чим коло осіб, які можуть бути кредитодавцем обмежені законом. Згідно зі ст. 1054 ЦК України кредитодавцем за кредит­ним договором може бути банк або інша фінансова установа (юри­дична особа, яка відповідно до закону має право за рахунок залуче­них коштів надавати фінансові кредити на власний ризик).

Згідно із законодавством України кредитодавцем за кредит­ним договором може бути і нерезидент, кваліфікований як банківська установа, згідно із законодавством країни перебування не­резидента або нерезидент, що має статус небанківської фінансової установи, міжнародна фінансова організація та інші кредитори-нерезиденти (ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств »).

У випадках, визначених законом, кредитодавцем за кредитним договором може бути і юридична особа публічного права, наприк­лад, Національний банк України (ст. 42 Закону України «Про На­ціональний банк України»).

Позичальником за кредитним договором може бути резидент: фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, юридична особа приватного права та нерезидент, наприклад, нерезидент — банківська установа (п. 10 «Положення про кредитування», затвер­дженого постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 000).

У випадках, визначених законодавством, позичальником за кредитним договором може бути юридична особа публічного пра­ва, наприклад, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим чи відповідної ради (статті 15, 73 Бюджетного кодексу України).

Законодавство України містить і деякі обмеження щодо можли­вості укладення кредитних договорів певними категоріями пози­чальників, наприклад, не може бути стороною у кредитному догово­рі благодійна організація (ст. 19 Закону України «Про благодійниц­тво та благодійні організації»).

На відміну від договору пози­ки, предметом кредитного договору можуть бути лише грошові ко­шти у готівковій формі (банкноти або монети) або у безготівковій формі (записи на рахунках банків). Предметом кредитного договору може бути національна валюта України та іноземна валюта.