Історія журналістики Великобританії (стр. 15 )

Вирішальний поштовх до заснування британської преси дало прагнення промислово-фінансовим колам Англії не тільки завоювати й зміцнити свої позиції в економічній сфері, але й утвердитися панівним класом в суспільно-політичному житті країни. Новий суспільний клас все більше й більше відчував потребу проголошувати й пропагувати свої ідеї, свій світогляд, своє уявлення про суспільство і державу, свою ідеологію, розуміння суспільно-виробничих відносин. Для вирішення цих завдань потрібні були не лише надійні матеріальні засоби спілкування з народними масами, засоби відвертої систематичної розмови з ними, засоби висвітлення й пропаганди своєї ідеології серед найширших верств населення країни. Такими надійними засобами, здатними повсякденно виконувати цю складну справу, виявилися друковані органи – газети, журнали і т. п. Вони випускалися все більшими й більшими тиражами, а значить, були доступними для широкого кола громадян. Книгодрукування з неймовірною швидкістю поширювалося в Європі.

Свого часу К. Маркс і Ф. Енгельс довели, що виникнення масових друкованих органів – преси стало можливим завдяки створенню відповідних матеріально-технічних передумов, а саме: винайденню системи рухомих літер (набірної каси), винайденню дешевих способів виробництва паперу у великій кількості, поширенню грамотності населення. Саме ці фактори були вже наявними в Англії, як і в інших країнах Західної Європи, наприкінці ХV – на початку ХVІ ст. Саме в цей період у багатьох містах Західної Європи (Париж, Берлін, Лейпціг, Лондон, Амстердам тощо), з’являється чимало видавничих центрів. Книги, листки новин, а згодом і друковані газети й журнали наводнюють країни Західної Європи, поширюються, не знаючи державних кордонів і меж.

Так, наприклад, газета “Корреспонданс літерер, філозофік е крітік” (“Літературне та філософське листування і критика”), яку в Парижі видавав барон Мельхіор Грімм, була обов’язковою при кожному європейському королівському дворі. У розташованому на березі Рейну місті Коле, напроти Страсбурга, великий французький драматург Бомарше заснував своє власне видавництво, в якому видрукував для німецьких читачів повне зібрання творів Марі – Франсуа Вольтера, а також свою комедію “Весілля Фігаро”, яка тривалий час була заборонена у Франції.

Англійські ідеологи народжуваної буржуазії – Дж. Мільтон, Дж. Локк, Т. Гоббс та інші – у цей період розпочали рішучу боротьбу з філософією середньовіччя. Західноєвропейське Відродження скрізь було пов’язано з відновленням культурно-історичної спадковості, з орієнтацією на культурні цінності античності. Створюється основа для розвитку англійського гуманізму ХVІ ст. Центрами освіти стають Оксфордський і Кембріджський університети з їхньою системою коледжів і судовий двір у Лондоні, де навчались юристи.

Велику роль у боротьбі з віджилими ідеологічними, релігійними, політичними та економічними поглядами мали відігравати і дійсно відіграли перші британські періодичні видання, які тоді виходили значними тиражами й які прокладали шляхи масовій щоденній пресі Великобританії. В Англії та й в інших країнах Західної Європи (Франції, Бельгії і т. д.) з’являються спочатку рукописні, а пізніше друковані листки новин. Повідомляючи про прибуття торгових кораблів і важливі міжнародні події, рукописні “Новини” (перша половина ХV ст.) і друковані “Балади новин”, а потім щотижневі газети й журнали (кінець ХV – перша третина ХVІ ст.) поступово стали тією ідеологічною зброєю, яку молодий суспільний клас Англії успішно використовував у своїй битві з феодально-клерикальною реакцією, із всевладною королівською монархією за утвердження свого панування, своїх республікансько-демократичних поглядів. Саме в цій боротьбі формувалися й гартувалися публіцистичні журналістські сили країни.

Друковані та рукописні періодичні видання XVІІ ст. розвивалися в основному на підприємницькій основі. При цьому значну свою площу вони відводили комерційній інформації та рекламі. Уже в перших англійських періодичних виданнях були запроваджені відділи платних оголошень. Звідтоді реклама, що публікувалася за плату, виступала невід’ємним постійним атрибутом преси. Стосовно суспільства в цілому реклама сприяла організації ринкового виробництва та розподілу товарів, і таким чином перетворилася на своєрідний регулятор капіталістичної економіки. Як бачимо, у сфері економіки вся (або майже вся) преса періоду зародження капіталізму виступала буржуазним інститутом.

У політико-ідеологічній сфері все було інакше. Оскільки ринкові виробничі відносини ще не стали домінуючими, вони поки не визначали ідеологічного та політичного напрямку журналістики в цілому. Більше того, усі перші друковані органи виходять з дозволу і під наглядом феодальної влади, а іноді і за безпосередньої участі монархів і церковної верхівки. У силу цього рання газетна періодика, якщо і не підтримувала абсолютизм, то, прийнамні, не виступала проти нього відкрито. До того ж в умовах абсолютистської цензури преса ще не могла стати політичним та ідеологічним знаряддям буржуазії. Роль такого знаряддя, особливо в періоди перших революційних виступів буржуазії, взяли на себе неперіодичні безцензурні видання – листівки, брошури, памфлети.

Як засвідчує Д. Трeвельян [61; с. 259], в роки Англійської революції (1640 – 1660) країна була переповнена гострими політичними памфлетами проти тиранії, які поширювалися в рукописному і в друкованому вигляді. Дж. Мільтон, Дж. Лільберн і Дж. Вінстенлі, по суті, уперше створили взірець політичної публіцистики в її, поки ще, “неперіодичній формі”. У знаменитому памфлеті Мільтона “Ареопагітика” (1644) уперше в світі було виголошено лозунг загальної свободи преси.

Поява й поширення такої порівняно масової друкованої продукції не на жарт занепокоїла королівські двори Європи. Адже памфлети, як правило, були спрямовані проти феодально-клерикальної реакції, проти самої королівської влади. Саме тому в країнах Західної Європи спішно розробляються й приймаються “драконівські” закони про друк, друковане слово. Попередня цензура (в уособленні британської Зоряної палати) постійно відроджується, як Фенікс з попелу. Однак, незважаючи на численні заборони, видавнича справа продовжувала розвиватися, чому сприяло запровадження в першій половині XVІІ ст. тривалих ліцензій на право друкування новин.

Після революції у країні з’являється багато нових видань, найбільше поширення отримали “вісники” (“mercurius”), хоча в цілому після реставрації Стюартів (1660 р.) кількість періодики в Англії зменшилася. Провальна політика королівського двору призвела до “славетної революціі” 1688 р., яка надала англійській буржуазії конституційних гарантій, зафіксованих у “Біллі про права” (1689 р.). Це значно стимулювало газетно-журнальну справу в країні, тим більше, що в 1695 р. було скасовано цензуру (проте значна кількість обмежень стосовно преси зберіглася).

У 1702 р. почала видаватися перша в Англії щоденна газета “Дейлі курант”. А через сім років у Лондоні виходило уже 18 щоденних газет загальним накладом 35 прим. на тиждень. Збільшувалася спеціалізація періодики, посилювалося політичне звучання їхніх виступів. Так, уперше наважилася на публікацію матеріалів про діяльність англійського парламенту газета “Джентльмен’с мегезін” (1731 – 1754). Початок XVІІІ ст. був пов’язаний з новаторською журналістською та видавничою діяльністю видатних представників англійського Просвітництва – Дж. Еддісона, Р. Стіля, Д. Дефо та Дж. Свіфта. Англійські видання отримали популярність за кордоном, їх наслідували в багатьох країнах Європи.

Англійська журналістика XVІІІ ст. остаточно виробила і закріпила такий гострий публіцистичний твір, як політичний памфлет, сповнений викривально-сатиричного пафосу, сміливо використала його як надійну потужну зброю боротьби з феодально-клерикальною реакцією. Сатирично-повчальні журнали заклали міцний фундамент для подальшої боротьби з усілякою реакцією.

На умонастрої прогресивних сил країни здійснили сильний вплив ідеї Великої Французької революції (1789 р.). Незважаючи на те, що британські офіційні кола стали оплотом європейської реакції та осередком контрреволюції, заворушення охопили досить широкі верстви соціальних низів. Яскравим явищем у громадському житті Англії були публікації та поширення творів, які стверджували ідеали свободи, рівності, братерства. Цілий ряд видань розповідав читачам про бідування “трудящої частини людства”, виступав на захист Французької революції.

Коли у Франції почалася революція, то багато ліберально налаштованих редакторів англійських газет почали попервах всіляко підтримувати сам факт повалення французької абсолютистської монархії та утвердження рівних прав буржуазного й дворянського класів. Тоді найбільш реакційні представники британського дворянства, які сильно впливали на політичну обстановку в країні, почали у парламенті та в пресі звинувачувати “вільнодумців”, нібито надруковані кореспонденції “написані в комісаріатах нового уряду в Парижі”. Архіви того часу переповнені такими документами. Вони – свідчення розповсюдженого переконання в неминучій фінансовій залежності преси від того чи іншого джерела.

Відвертим противником Франції виступала заснована в 1789 р. газета “Обсервер” (“Оглядач”). На рубежі ХVІІІ – ХІХ ст. між Францією та Англією велася справжня інформаційна війна, кожна сторона намагалася усілякими шляхами створити політичний і психологічний плацдарм в англійській та французькій громадській думці.

Наприкінці XVІІІ ст. в Англії з’являються газети, які протягом багатьох десятиліть і навіть кількох століть визначатимуть обличчя преси в країні. Так, у 1785 р. потреби реклами спричинили появу газети “Таймс” (“Часи”), яка поступово стала символом англійського стилю життя.

Розділ 2.

Журналістика ХІХ сторіччя

2.1. Англійська преса в умовах боротьби за скасування

“податків на знання” (1800 – 1861 рр.)

На рубежі XVІІІ – ХІХ ст. Англія стає найрозвинутішою капіталістичною країною. Бавовняна промисловість, виробництво машин, чавуну та заліза виводять Англію на перше місце в світі. Розвиток работоргівлі та експлуатація природних ресурсів колоній, накопичення грошових багатств приносить величезну вигоду буржуазії.

Але разом із зростанням заможності країни відбувалося масове зубожіння трудящих. Уже в 60-ті рр. XVІІІ ст. їхній протест вилився в рух луддитів, які руйнували машини й механізми, що уособлювали соціальну несправедливість (рух названо на честь підмайстра Лудда, який першим зруйнував машину). Неспокійна обстановка на флоті, повстання в Ірландії, що скінчилося “унією” ірландського парламенту з англійським (1801), демократичний рух у країні наприкінці XVІІІ ст. не давали спокійно спати правлячому кабінету. Якщо в роки війни з Наполеоном ідея реформи парламенту та виборчої системи відходить на другий план, то в мирних умовах у неї з’являються нові прихильники, котрі розгортають агітацію, в тому числі і за активного сприяння газет і журналів.