Історія журналістики Великобританії (стр. 28 )

Проте з другого боку, розгорнувся процес націоналізації вугільної та газової промисловості, електростанцій, внутрішнього транспорту, цивільної авіації. Лейбористи висунули програму “демократичного соціалізму”, водночас зробивши більш жорсткою податкову політику та проводячи заморожування заробітної платі. Така політика дуже швидко викликала розчарування та незадоволення мас, і в 1951 р. до влади приходять консерватори. У 1954 р. під гаслом “кожний – капіталіст!” розгорнулася кампанія за придбання робітниками акцій великих промислових підприємств, яка була активно підтримана консерваторами і викликала нове поглиблення соціальних суперечностей.

Наприкінці 40-х рр. розпочався розпад колоніальної системи (його кульмінацією стануть 60-ті рр. ХХ ст.).

Промова Вінстона Черчілля у Фултоні (США) в 1946 р. поклала початок тривалому періоду протистояння капіталізму та соціалізму в умовах біполярного світу.

Монополізація преси у 50-ті рр. ХХ ст. не могла не хвилювати англійську громадськість, однак обговорення цієї проблеми не внесло яких-небудь змін у розвиток англійської журналістики.

У 50-ті рр. зміцнюються зв’язки влади і власників газетно-журнального ринку Англії. Ця тенденція виявилася ще в роки Другої світової війни, коли лорд Кемроуз і лорд Бівербрук займали важливі державні посади.

На думку Г. Герда, в середині ХХ ст. становище англійської преси було виключно стабільним. Багато в чому це пояснювалося зростання реклами та постійною орієнтацією на різноманітні групи, що становили читацьку аудиторію. Журналісти пристосувалися до нових ритмів життя, відмовлялися від помпезного стилю. Пожвавішала подача матеріалів на першій полосі, збільшився обсяг міжнародної інформації, став цікавішим ілюстративний матеріал. У 50-ті рр. ще не було втрачено інтерес до серйозної журналістики, який зріс під час війни. Свідчення цьому – успіх журналу “Спектейтор” у післявоєнний час, коли видання не лише збільшило обсяг продажу всередині країни, а й стало відомим за кордоном.

Але тим не менше на рубежі 50 – 60-х рр. ХХ ст. специфіку англійської преси визначали видання, що лідирували на той час серед якісних і масових газет. Звичайно, це була “Таймс”. У 1959 р. набула загальнонаціонального характеру “Манчестер Гардіан”, перейменована на “Гардіан” (150 тис. прим.). Найбільш багатотиражною з якісних газет стала “Дейлі Телеграф енд Морнінг Пост” (1 млн. прим.). Виживши у тривалій конкурентній боротьбі, заявила про себе як про серйозне та інформоване видання “Файненшл Таймс”.

Серед масових газет перше місце за накладом займала “Дейлі Міррор” (4 млн. 700 тис. прим.), далі йшли “Дейлі Експрес” (4 млн.), “Дейлі Мейл” (2 млн.) і “Дейлі Скетч” (1 млн. прим.). Скандальну “Ньюс оф зе Уорлд” по неділях читали 16 млн. чол.

Характер серйозного видання вдалося зберегти найстарішій англійській газеті “Обсервер” (“Спостерігач”). Поза конкуренцією в середині 50-х рр. залишався гумористичний журнал “Панч” (1842).

Після війни фінансових труднощів зазнала комуністична преса. Якщо наприкінці війни тираж “Дейлі уоркер” становив 102 тис. прим., то до середини 50-х рр. він знизився до 83 тис. 422 прим. “Дейлі уоркер” продовжувала залишатися єдиною щоденною газетою компартії. У 1957 р. почав виходити теоретичний щомісячний журнал “Марксизм Тудей” (“Марксизм сьогодні”), про проблеми комуністичного руху писав щотижневик “Уорлд Ньюс” (“Світові новини”). Журнали “Челендж”, “Вумен Тудей”, “Бритіш-Сов’єт Френдшип” (“Британо-Радянська дружба”), “Лейбор Рісерч” (“Трудові дослідження”), “Ед’юкейшн Тудей енд Туморроу” (“Освіта сьогодні та завтра”), також були пов’язані з діяльністю англійських комуністів, але призначалися для широкого кола читачів.

Широке розповсюдження в Англії отримала профспілкова преса, представлена в основному журналами, циркулярами та бюллетенями. Серед пацифістських видань найбільшим накладом видавався щотижневик “Піс Ньюс” (“Новини світу”) – 30 тис. прим.

3.2. Газета “Таймс” у першій половині ХХ ст.

Кардинальні перетворення, які б вивели газету “Таймс” уперед, були реалізовані лише в ХХ ст., коли власником її став Артур Уолтер – спадкоємець Джона Уолтера ІV. На початку ХХ ст. “Таймс” являла собою потужне газетне підприємство. Власне, “Таймс” видавалася на 20 – 28 шпальтах обсягом приблизно в 113 тис. слів, не рахуючи оголошень. Газетними “продовженнями” “Таймс” служили “Мейл” (“Пошта”), що виходила тричі на тиждень і являла собою огляд публікацій основного видання; “Таймс Віклі Едішн” (“Щотижневе видання Таймс”), в якій передруковувалися найбільш цікаві виступи “Таймс”; “Літреча” (“Література”), що являв собою щотижневик з оглядом світової літератури; “Ісс’юз” (“Підсумки”) – два піврічні збірники фінансового характеру. “Таймс” випускала також енциклопедичну та довідкову літературу.

У 1908 р. газета перейшла до рук лорда Норткліффа, який залишався власником “Таймс” аж до своєї смерті. Таким чином, в одних руках опинилася як якісна, так і масова преса, незважаючи на їхню відчутну різницю. Процес монополізації преси в Англії набирав силу.

Новий власник (з 1922 р.) лорд Астор вирішив реорганізувати “Таймс”, яка стала трастом: це було зроблено для того, щоб власність не потрапила до чужих рук.

Її престиж продовжував залишатися виключно високим, хоча газета не прагнула розширити коло своїх читачів, і її наклад коливався в межах 200 – 240 тис. прим.

3.3. Інформаційне агентство “Рейтер”

у першій половині ХХ ст.

На початку ХХ ст. агентство новин “Рейтер” продовжувало зміцнювати свої позиції як на британському, так і на світовому інформаційних ринках. Однак у роки першої світової війни (1914 – 1918) агентство опинилося в складному становищі, коли розгорнулося пропагандистське протиборство воюючих сторін. (Характерно, що Великобританія через 4 год. після початку бойових дій вивела з ладу кабельну мережу Німеччини, позбавивши її найважливішого інформаційного каналу). Барону Рейтеру (нащадку вихідців з Німеччини) довелося доводити справді британський характер агентства, а після добровільного уходу на фронт його єдиного сина та смерті дружини власник агентства в 1915 р. застрелився. Його посаду посів Родерик Джонс (1877 – 1962), позиції агентства відразу зміцнились. Із 1918 р. Джонс відає пропагандою в міністерстві інформації, тоді ж він перетворюється на сера Родерика, автократія якого триватиме з 1919 по 1934 р.

За час Першої світової війни обсяг інформації, переданої “Рейтер”, досяг небачених розмірів. Лише через кілька його підрозділів пройшло 10 млн. слів. Зростання обсягу інформації було пов’язано із кількісним зростанням англійської преси. За даними англійського історика журналістики Г. Герда, в 1852 р. у країні виходило 1 тис. 165 газет і 213 видань типу “мегезін”, у 1870 – відповідно 1 тис. 390 і 626; у 1880 – 1 тис. 986 і 1 тис. 097; у 1890 р. – 2 тис. 234 і 1 тис. 778; у 1900 – 2 тис. 488 і 2 тис. 446.

До 1914 р. редакція складалася з європейського, американського, азіатського відділів і відділу домініонів; штат агентства в Лондоні нараховував 150 співробітників. У 1910 р. “Рейтер” починає діяти як банкір, а в 1912 р. капітал “Рейтер’с телеграм компані Лтд.” збільшився зі 100 тис. до 500 тис. фунтів стерлінгів. Найбільш прибутковою із зарубіжних служб “Рейтер” до 1918 р. стає та, яка працювала в Індії. Прибутки із цього регіону більш ніж у 4 рази перевищували надходження з Північної Америки.

Формування нової системи засобів масової інформації, що весь час розширювалась (із появою радіомовлення, а пізніше телебачення), передбачала й розширення сфер впливу агентств новин. Але в післявоєнний період “Рейтер” зазнало труднощів, певною мірою обумовлених викликом, кинутим йому Америкою. Потрібна була серйозна реорганізація різних служб агентства, керівництво якого по достоїнству оцінило переваги радіо і телефона. У 20-ті рр. “Рейтер” починає систематично використовувати радіослужбу, з 1935 р. – нову, вдосконалену технологію. До кінця 30-х рр. 90% усього обсягу новин “Рейтер” транслювалося по радіо.

Зміцнилися фінансові зв’язки “Рейтер” з англійською пресою. За словами Дональда Ріда, Родерик Джонс перетворив агентство на частину спільної власності, яка належала власникам британської преси [87; с. 163]. Після Першої світової війни “Рейтер” намагалося посилити свої позиції в різних регіонах світу – у Південній Африці, Австралії, Новій Зеландії, Канаді, Індії (звідси агентство продовжувало отримувати найбільші прибутки), Китаї. Але “Рейтер” усе більше й більше відчувало на собі тиск з боку американських інформаційних агентств – “Юнайтед Прес Інтернешнл” (ЮПІ) і “Асошіейтед Прес” (АП). Фінансова криза 30-х рр. не обійшла стороною і “Рейтер”: обсяг слів, які передавалися агентством, скоротився. Ускладнилися стосунки “Рейтер” з британським “Форін офіс”, що призвело до відставки Джонса в 1941 р.

Зміни, що відбулися в “Рейтер” у період між двома світовими війнами, а також зміна керівництва допомогли агентству нарешті пережити, на думку Д. Ріда, “хорошу війну”. Якщо новини у Великобританії підлягали досить суворій цензурі, то дещо більшою свободою користувалася інформація, що передавалась за кордон. Характерно, що Німеччина дуже уважно стежила за повідомленнями “Рейтер”, не без підстав вважаючи їх частиною британської прпагандистської машини.

У “географії” інформації “Рейтер” істотне місце займав Радянський Союз, куди був направлений кореспондент агентства Гарольд Кінг (у травні 1943 р. він отримав особисто підписану Сталіним заяву про розпуск Комінтерна). Дбайливо велася агентством підготовка до висвітлення висадки союзників у Нормандії. Ця акція отримала оперативну та різнобічну інформаційну підтримку [87; с. 215].

Дональд Рід дотримувався версії, що Гітлер застрелився у своєму бункері, тому що почув повідомлення “Рейтер” про переговори Гіммлера із союзниками. Рід додає, що Гітлер “завжди довіряв точності новин “Рейтер”. Життя кореспондентів англійського агентства новин нерідко знаходилося під загрозою: так, у Токіо в 1940 р. при загадкових обставинах було вбито співробітника токійської редакції “Рейтер” Джіммі Кокса.

Під час війни і в перші післявоєнні роки відбулася серйозна реорганізація фінансової структури агентства, яке в 1941 р. стало трастом. Половина акцій “Рейтер” була продана Асоціації газетних підприємців, до якої входили власники усіх лондонських газет. Це одночасно зміцнило як зв’язки агентства з монополіями преси, так і його фінансову базу. У 1945 р. загальний штат співробітників (у тому числі й тих, хто знаходився за кордоном) становив 2 тис. чол. До 1950 р. великі бюро агентства діяли в 23 країнах світу, а невеликі – ще в 19. У 40 – 50-ті рр. агентство отримало близько півмільойна слів різних повідомлень. Позиції “Рейтер” зміцнилися в Азії, особливо Південно-Східній, в Африці, на Близькому Сході. Правда, якщо прибуток, одержуваний “Рейтер” з Європи, за перше післявоєнне п’ятиріччя збільшився у 4 рази, з країн Далекого Сходу – майже в 11 разів, то різко скоротилися його прибутки (приблизно в 4,5 раза) з Індії, після проголошення в цій країні незалежності.