Історія журналістики Великобританії (стр. 31 )

Конфлікти неодноразово виникали і на підприємствах Максвелла, і в редакціях його видань: звільнені ним журналісти вимагали виключити Максвелла з Лейбористської партії.

Прогноз, складений у середині 70-х рр., справдився: були зроблені кроки до повного технічного переозброєння преси, але вони водночас супроводжувалися масовими звільненнями. Подолання кризових явищ в англійській пресі дорого обійшлося усім причетним до випуску періодики.

Технологічна революція в галузі ЗМІ, пов’язана із скасуванням друкарського набору та впровадженням супутникового телебачення, а також зростання реклами, що спостерігалося в англійських мас-медіа, сприяла підвищенню рентабельності ряду газет. До того ж знизився розмір капіталу, необхідний для випуску нових видань. У 80-ті рр. у країні залізничні перевезення друкованої продукції були замінені автомобільними. Усе це стало стимулом для розширення якісної своєрідності преси країни.

Наприкінці ХХ ст. Великобританія мала широко розгалужену мережу періодичної преси. Національні видання загального типу (приміром, газети “Таймс” і “Санді таймс”) і спеціалізовані (наприклад, щоденна газета “Спортінг лайф”, що виходить з 1859 р.) поширюються по всій країні. До провінційних (або місцевих) відносяться близько 20 ранкових і всі вечірні газети, а також журнали, які висвітлюють життя своїх регіонів.

Продовжує зберігатися традиційний для країни поділ преси на якісну та масову. І та, й інша зберігали свою спрямованість: перша зверталася до освіченого читача, часто пов’язаного із системою управління, була інформативна та аналітична; друга, орієнтуючись на широку аудиторію, швидше культивувала невибагливі смаки та запити, чим намагалася змінити або “вдосконалити” природу людини. Обидва різновиди британської преси знайшли і свого рекламодавця. На шпальтах якісної преси друкувалася дорогокоштовна реклама важкої промисловості, будівельної індустрії, нерухомості; масова рекламувала, як правило, товари масового вжитку.

Оскільки рекламодавці готові платити за надану для реклами газетну площу великі суми, наклади якісних газет порівняно невеликі. Якісна преса висвітлює серйозні проблеми внутрішнього і міжнародного життя, вона змістовна та інформативна. До національних щоденних якісних газет відносяться “Дейлі телеграф” (1,3 млн. прим.), “Гардіан” (421,6 тис. прим.), “Таймс” (305,7 тис. прим.), “Файненшнл таймс” (204 тис. прим.).

Масова (в Англії її ще називають популярною) преса орієнтується на широке коло читачів, рекламує, як правило, товари масового вжитку, публікує набагато менше аналітичних та інформаційних матеріалів, аніж якісні видання. У середині 80-х рр. найбільш високотиражними масовими газетами були “Ньюс оф зе Уорлд” (4,78 млн. прим.), “Сан” (4,05 млн. прим.), “Міррор” (3,26 млн. прим.), “Дейлі Експрес” (1,98 млн. прим.), “Дейлі Мейл” (1,86 млн. прим.).

Відзначалася розмаїттям англійська журнальна періодика. Її представляли політико-економічні та наукові видання – приміром, “Економіст” (232,1 тис. прим.). Висвітлював проблеми політики, літератури та мистецтва щотижневий журнал лейбористського забарвлення “Нью Стейтсмен” (40 тис. прим.), заснований за участі Дж. Б. Шоу. Його конкурент – журнал “Спектейтор” (18,4 тис. прим.) орієнтувався на консерваторів. Серед видань з питань науки й техніки серйозне місце посідав щотижневий журнал “Нью Сайнтист” – “Новий вчений” (77,2 тис. прим.).

Англійська військова періодика була представлена рядом журналів: “Діфенс” – “Оборона” (11,3 тис. прим.), “Армд Форсиз” (“Збройні сили”), “Армі Куотерлі енд Діфенс Джорнел” – “Армійський щоквартальний журнал з питань оборони” (20 тис. прим.).

Ілюстрованими щотижневиками для жінок є “Вумен” (1,3 млн. прим.), “Вумен’с Оун” – “Журнал для жінок” (1,38 млн. прим.), “Мі” – “Я” (1,25 млн. прим.).

Великою популярністю користувалися у Великобританії видання, що висвітлювали діяльність телебачення та радіо, – “Радіо Таймс” (3,36 млн. прим.) і “Ліснер” (29,2 тис. прим.). До розпаду СРСР Товариством британо-радянської дружби видавався журнал “Бритіш-Сов’єт Френдшип” (3 тис. прим.). Поширювався в СРСР також щоквартальний журнал російською мовою “Англия” (після 1991 р. регулярно виходить як “журнал у журналі” у виданні “Эхо планеты”).

Широко відомі журнали “Вест Африка” – “Західна Африка” (31 тис. прим.), “Нью Африкен” – “Новий африканець” (42 тис. прим.), “Африка” (92,5 тис. прим.), які висвітлювали політико-економічні та соціальні проблеми Африканського континенту.

Історично склалася стала партійна орієнтація (яка, щоправда, не завжди відверто визнається) преси Великобританії. Консерваторів підтримують “Таймс” і “Санді таймс”, “Дейлі телеграф” і “Санді телеграф”, “Ньюс оф уорлд”, “Сан”, “Дейлі експрес”, “Дейлі мейл” та ін.; традиційно пов’язані з лейбористами “Міррор”, щотижневий політичний журнал “Триб’юн” (1937), щомісячник “Нью соушіаліст”.

Преса лейбористів наприкінці 80-х рр. зазнала значних труднощів: закрився офіційний партійний щотижневик “Лейбор віклі”, скоротився випуск журналу “Лейбор парті ньюс”. Інтереси лібералів відбиває найстаріша впливова недільна газета “Обсервер” (1791), наклад якої становить 793 тис. прим. Почав знижуватися тираж “Морнінг Стар”, яку видавала група виключених з Компартії Великобританії діячів, котрі утворили в подальшому Комуністичну партію Британії. А Компартія Великобританії з вересня 1986 р. почала видавати щотижневик “7 Дейз” (“7 днів”), залишившись без щоденної газети. Фактично це таблоїд (тобто газета формату А3), який друкується на 12 шпальтах і виступає за широкі демократичні перетворення у Великобританії, конституційні реформи, політичний плюралізм.

Широке розповсюдження у Великобританії одержали альтернативні видання, що публікуються на кооперативній основі на кошти профспілок або демократично налаштованих осіб. У другій половині 80-х рр. у країні нараховувалося близько 80 таких малоформатних газет, які нагадували бюлетень і виходили нерегулярно невеликими тиражами.

У 1987 р. у Лондоні та Манчестері виникла щотижнева недільна газета “Ньюс он санді” (“Новини в неділю”) – популярне демократичне видання, призначене для людей праці і безробітних накладом 700 тис. прим.

Наприкінці 80-х рр. помітно пожвавішала провінційна преса, яка прагнула розширити свою аудиторію. З’явилися також видання, розраховані на “кольорових” британців та на вихідців з Азії. Британські видавці планували створити спеціальну “газету, що говорить” для сліпих.

Початок 90-х рр. був ознаменований для журналістики Великобританії посиленням тенденцій глобалізації ЗМІ. Глобального характеру придбала “Файненшл Таймс”, що виходила двома виданнями: одне призначалося для мешканців Британських островів, друге носить інтернаціональний характер і поширюється в 160 країнах, його читають у фінансових столицях світу. Газета отримує різнобічну інформацію не лише з Європи, але й з Азії, Африки, Південної та Північної Америки. Було прийнято рішення про спільне видання “Файненшл Таймс” і російських “Известий”. Газета співробітничає з американською телерадіокорпорацією Ен-Бі-Сі, передає ділові бюлетені та фінансові новини на радіостанції – як британські, так і зарубіжні. Цілодобово і щорічно “міська лінія “Файненшл Таймс” передає важливу комерційну інформацію” [48; с. 25-27].

Але в цілому на початку 90-х рр. у країні склалася ситуація, несприятлива для преси. Через звуження ринку реклами почали знижуватися тиражі багатьох газет і відповідно прибутки від цих видань. Дещо впали прибутки “Ньюс оф зе Уорлд”, “Сан”. Певних втрат зазнали недільні газети (закрилася “Санді Кореспондент” і ряд інших недільних газет). Приносила збитки “Тудей” Р. Мердока. У цей період лише якісні газети зберегли свої наклади.

У 1991 р. Англія зіткнулася з феноменом, який навряд чи можна назвати типовим для її журналістики: дещо знизився попит на масову пресу і підвищився інтерес до якісних видань. Це пояснювалося зростаючою потребою аудиторії в серйозній інформації, а також посиленою вульгаризацією популярних газет. Деяке зниження інтересу до масової преси було викликано й тим, що молодіжна аудиторія переорієнтувалася не лише на телебачення. В її розпорядженні опинився широкий вибір відеопродукції, комп’ютерні ігри, нарешті Інтернет, із чим традиційним ЗМІ конкурувати досить складно.

Не змогли вирішити свої проблеми й партійні видання. Ускладнилося становище марксистської “Морнінг Стар”, оскільки її перестав купувати “Союздрук”. Труднощі в організації власної нової газети продовжувала зазнавати група Демократичні ліві (до 1991 р. – Комуністична партія Великобританії). У 1990 р. КПВ поширювала таблоїд “Чейнджиз” (“Зміни”) лише серед членів партії.

У 1992 р. процес зниження тиражів зачепив і якісні видання. Дещо зріс наклад недільних газет, які мали власну аудиторію. Водночас погіршилося становище серйозних щотижневиків, перестав виходити журнал “Енкаунтер” (“Зіткнення”). У 1992 р. зник журнал “Ліснер”, тоді ж був закритий найвідоміший гумористичний журнал “Панч”.

У наступні роки ринок англійської преси продовжувало лихоманити. Зростання цін на папір привело до того, що газети все більше і більше стали втрачати своїх читачів. Ряд видань вирішив використовувати спільну поліграфічну базу, щоб витримати натиск конкурентів.

У 1993 р. Р. Мердок розгорнув “війну цін”. Демпінгове зниження цін на “свої” видання привело до злету їхніх тиражів: наклад “Таймс” досяг небачено високої позначки – 600 тис. прим. “Війни цін” не витримала “Індепендент”, яка претендувала на незалежність: вона перейшла під контроль корсорціума на чолі із “Міррор Груп Ньюспейперз” (за участі іспанського капіталу). Знизився тираж “Дейлі Телеграф”; був момент, коли здавалося, що руйнується ринок серйозних газет. Громадська думка була стурбована і діяльністю масової преси, яка з початку 90-х рр. виявила наполегливість у гонитві за сенсаціями та в “підгляданні у замкову щілину”. Скандальний тон, “наклеювання ярликів” були властиві багатьом таблоїдам.

У 90-ті рр. було здійснено спроби призупинити надмірне вторгнення ЗМІ в приватне життя, однак вони не увінчалися успіхом. Так, 1997 р. “Дейлі Мейл” оголосила вбивцями кількох чоловік, виправданих судом. У 1996 р. перейшов на щотижневий випуск журнал “Демпстерз” (“Слизькі сходинки”), чия спеціалізація – поширення пліток і чуток. Крім того, щоквартально почало з’являтися його видання в дуже дорогому поліграфічному виконанні.