Історія журналістики Великобританії (стр. 33 )

Ця обставина, втім, зовсім не означає, що газета остаточно опустилася до рівня масових видань. Наприкінці ХХ ст. намітилося деяке згладжування кордонів між якісною та масовою пресою. Сенсації, в тому числі й низькопробні, можна часто зустріти на шпальтах солідної періодики, а серйозні матеріали не відмовляється друкувати масова преса. Як і раніше, “Таймс” займає особливе, провідне місце в системі сучасної британської преси. Це зумовлено не лише тим, що вона є чи не найстарішою газетою Англії, не тільки тим, що вона володіє великим досвідом журналістського професіоналізму, величезним досвідом політичного маневрування. Секрет її “довговічності”, виняткової впливовості полягає в тому, що вона на всіх етапах історії британського суспільства, за всіх умов орієнтувалася на найбільш впливові, всевладні кола, непохитно виступала захисником їх інтересів і прагнень, навіть якщо їй доводилося вступати в конфлікт з окремими політичними угрупованнями, політичними лідерами чи навіть з урядом країни.

3.7. Медіа-магнат Роберт Максвелл

Антимонопольне законодавство не було застосовано, коли велика книговидавнича компанія “Бритіш Принтінг енд Ком’юнікейшн” на чолі з Робертом Максвеллом у 1984 р. придбала газети “Дейлі Міррор” (з 24 квітня 1985 р. носить назву “Міррор” – “Дзеркало”), “Санді Міррор” і “Санді Піпл”. Конкуренція між масовими виданнями Масвелла та Мердока посилилась.

Роберт Максвелл був у 80-ті рр. однією з найбільш динамічних і найбільш суперечливих фігур англійської журналістики. Виключно багато енергії вклав Максвелл у своє видавництво “Пергамон Прес” (до речі, найкраще на Британських островах). Після невдалих спроб стати видавцем газет “Ньюс оф зе Уорлд” і “Сан” Максвелл починає в 1975 р. випускати газету “Скотіш Дейлі Ньюс” (“Шотландські щоденні новини”) з підзаголовком “Як чудово жити на світі”, яка дуже швидко закрилася. Максвелл спробував було боротися за “Таймс”, але його шанси на той момент виявилися невеликими. Таким чином, він програв Р. Мердоку боротьбу за три відомі газети.

На початку 80-х рр. непроста фінансова ситуація склалася в групі “Міррор”. За словами її головного управляючого, рішення продати “Міррор” було прийнято “передусім тому, що вона була неприбутковою. Ми знали, що саме не в порядку з нашою власністю, але вважали, що налагоджувати порядок було б непродуктивним” [66; с. 396]. Максвеллу вдалося перехопити ініціативу, і він став власником “Дейлі Міррор”, “Санді Міррор”, “Піпл”, “Дейлі Рекорд” і “Спортінг Лайф” (її читачем була королева Великобританії). На рубежі 1980 – 1990-х рр. “Дейлі Міррор” і “Дейлі Рекорд” видавалися накладом, що дорівнював чверті сукупного тиражу щоденної британської преси.

Як і Мердок, Максвелл не обмежувався лише сферою газетно-видавничої діяльності, до того ж інтереси його компаній виходили за межі Британських островів. Так, вважається, що Максвелл став компаньйоном Ф. Буїга, приватного власника ТФ-1, – першого національного каналу французького телебачення. “Географічні” інтереси Максвелла перетворилися на глобальну мережу, що охоплювала різні регіони Європи, Америки, Азії та Африки [86; с. 6].

Для мешканців об’єднаної Європи призначав Р. Максвелл свою нову недільну газету “Юропіен” (“Європеєць”), яка вийшла в травні 1990 р. і стала регіональним виданням. Якісна, багато ілюстрована (в її номерах використовувався кольоровий друк) газета вийшла накладом 300 тис. прим.

На початку 90-х рр. відбувся новий перерозподіл сил на ринку англійських ЗМІ. Після смерті Р. Максвелла (обставини його загибелі досі до кінця не з’ясовані) постало питання про долю його спадщини. Корпорація Максвелла була частково придбана консорціумом “Макміллан – Макгроухілл“ і М. Закерманом (власником відомого американського видання “Юнайтед Стейтс Ньюс енд Уорлд Ріпорт”), газету “Юропіен” придбали англійці брати Барклей. Що ж стосується “Міррор Груп Ньюспейперз”, то вирішення її проблем явно затяглося: громадськість побоювалася “сповзання праворуч” і самої групи, і газети “Міррор”, що могло б посилити змістовну та політичну уніфікацію англійської преси [89; с. 6] і [6; с. 47-56].

Виконавчим директором “Міррор Груп Ньюспейперз” став Девід Монтгомері. Він намагався зміцнити хитке становище “Міррор”. Газета у 1996 р. втратила 4,9% свого накладу, який знизився до позначки 2 млн. 533 тис. прим., у той час як її постійний конкурент “Сан” Р. Мердока знизила тираж лише на 1,1%, продовжуючи продавати 4 млн. 20 тис. прим. “Міррор” поліпшила дизайн першої полоси і навіть ризикнула винести на неї більш серйозні теми. Газета сподівається залишитися виданням, яке привертає увагу читачів багатством матеріалів про відпочинок і спорт.

3.8. Інформаційне агентство “Рейтер” у другій половині ХХ ст.

У 80-ті рр. відбувалися зміни в структурі агентства “Рейтер”. Керівництво заявило, що першочерговим завданням агентства є досягнення найвищих стандартів в організації служби новин. У цей час агентство перетворилось на значно “більшу міжнародну службу”, ніж яке-небудь інше: журналістський штат “Рейтер” за кордоном становив 514 чол., “Асошіейтед Прес” – 346, “Франс Прес” – 310. До 1984 р. штат агентства нараховував 3865 співробітників. Із них 2085 в Європі, 817 у Північній Америці, 675 на Близькому Сході, в Азії, Австралії, 288 в Латинській Америці. Найбільший обіг коштів агентства був пов’язаний з європейським ринком. “Рейтер” створило одну з найбільш розгалужених комп’ютерних мереж у світі. Його бази даних знаходилися в Лондоні, Нью-Йорку, Гонконгу, Франкфурті, Женеві.

У 1984 р. “Рейтер” перестало бути приватним підприємством і стало акціонерним товариством. Його прибуток становив майже $100 млн. Співробітники “Рейтер” щодня готували 60 тис. слів інформації для 15 тис. служб паблік рілейшнз (підприємств, банків тощо) майже у 106 країнах світу. Економічна служба надавала відомості про курси валют, розцінки товарів. До кінця 80-х рр. у “Рейтер” істотно збільшилася частка, що належала Р. Мердоку.

Усі 90-ті рр. ХХ ст. “Рейтер” продовжує займати лідируючі позиції з поширення новин. Частиною агентства стала міжнародна компанія з поширення телевізійних новин “Вісньюс”, яка експортує телематеріали 174 компаніям у 100 країн.

У 90-х рр. “Рейтер” активно впроваджувалося у сферу електронних ЗМІ (це стосується радіоканалу “Ландн Ньюс” і супутникового ТБ). 70% новин “Рейтер” отримувало при поширенні світової інформації; 23% – комп’ютерних послуг, що пов’язано із фінансовими проблемами; 7% – робота у сфері загальнополітичної інформації.

Висновки розділу 3

Таким чином, англійська преса у першій половині ХХ ст. продовжувала займати провідне місце у системі ЗМІ Великобританії, та й в усьому світі: “Споживання газет на душу населення в Англії майже вдвічі вище, ніж у США, втричі вище, ніж у Франції. В усіх країнах Південно-Східної Азії щодня поширюється менше примірників газет, ніж щоденний тираж однієї газети в Лондоні. За даними ООН, у середньому на 1000 чоловік населення земної кулі в 1956 р. поширювалося щодня тільки 88 примірників газет. У той же час в Англії на 1000 чоловік припадало 611 примірників” [30; с. 5-6]. “Галактика Гутенберга” – той світ, що сформувався під впливом появи книгодрукування, – досягла апогею свого розвитку. У майбутньому їй належало співіснувати із засобами масової інформації, які більшою чи меншою мірою виявили свою могутність: радіомовлення і телебачення уже почали змінювати інформаційну картину планети. Інформаційне агентство “Рейтер” поступово ставало світовим і одним з найавторитетніших серед агентств новин.

У другій половині ХХ ст. преса Англії, як і преса багатьох інших країн світу, зіткнулася з гострими складними проблемами, які не обминули й такі авторитетні газети, як “Таймс”, “Дейлі Телеграф”, “Дейлі Міррор”, “Дейлі Експрес” та інші. По-перше, в цей період інформаційна індустрія Англії зазнала нового різкого стрибка концентрації капіталу.

Ні в одній країні світу не припадає на мешканця стільки газет, як в Англії, яка в цьому відношенні залишила далеко позаду навіть такі високорозвинені держави світу, як США і Франція. Газетно-журнальна промисловість Англії нині стала однією з провідних галузей національної економіки з високою концентрацією капіталу. За своїми активами газетно-журнальна індустрія Англії випередила навіть такі традиційні галузі національної економіки, як транспорт і суднобудування. Щодня в Англії видається й розповсюджується серед найширших верств населення до 30 млн. прим. газет.

Наприкінці 1970-х рр. 5 гігантських корпорацій контролювали (точніше: тримали в своїх руках!) 80% загальнонаціональних щоденних газет і близько 90% недільних газет і журналів. Ці ж 5 газетних корпорацій володіли великою частиною провінційних (місцевих) видань. Крім того, науково-технічний прогрес, зокрема розвиток електронно-обчислювальної техніки, стрімко увірвався в технологічні процеси газетної індустрії, яка стала перед неминучою необхідністю впровадження нових технологій в редакційно-видавничу справу: запровадження фотокомпозиційного набору із застосуванням комп’ютерної техніки. Але все це викликало численні скорочення висококваліфікованих поліграфістів. У цих умовах уже існуюче в Англії безробіття породило гострі соціальні конфлікти, бо завдало важкого вдару робітникам поліграфічної промисловості.

Проте власників газет ці ситуації мало турбували. Вони вживали усіх заходів, щоб використати новітні технології. А це удешевлювало виробництво тиражу газет, про що свідчать ось такі дані:

Назви щоденних газет	Тираж у 1979 р. (січень-червень)	Тираж у 1980 р. (січень-червень)
“Сан”	3.793.007	3.837.215
“Дейлі Міррор”	3.623.039	3.650.636
“Дейлі Мейл”	1.943.793	1.984.804
“Таймс”	не виходила	315.724

Звичайно, зростання тиражу не таке вже й високе. Але в умовах зниження виробництва в промисловості, в інших галузях економіки – це характерний показник того, що англійська преса вийшла із складної ситуації, стала ще потужнішою, а її вплив на суспільство посилився.