Історія журналістики Великобританії (стр. 37 )

1. Введення єдиної європейської валюти.

2. Світова економічна криза.

3. Робота центральних банків різних країн.

4. Розширення транснаціональних компаній.

Але все ж таки переважна більшість матеріалів присвячена світовій фінансово-економічній кризі. Підручники з економіки не можуть підказати рішення, поведінка людей перестала бути раціональною. Те, що відбувається нині на валютних ринках, не вписується ні в які рамки економічної теорії, повсюди панує паніка. “Економіст” і “Файненшл Таймс” надрукували низку публікацій з цього приводу, які аналізують ситуацію, що склалася, та вказують можливі шляхи виходу з неї. Загалом в обох виданнях за ІІ півріччя 1998 р. з’явилося 57 матеріалів на цю тему. З них:

12 – присвячені кризі російської економіки;

7 – кризі в Японії;

14 – кризі в Південно-Східній Азії;

4 – кризі в Латинській Америці;

2 – кризі в КНР;

3 – кризі в Україні;

2 – кризі в Східній Європі;

15 – стосуються загальносвітових економічних питань.

Під час аналізу матеріалів, присвячених світовій фінансово-економічній кризі, їх умовно можна поділити на кілька груп:

1. Аналіз валютних процесів – 5 публікацій.

2. Аналіз фондових процесів (процесів з цінними паперами) – 4.

3. Роль США і МВФ у економічному просторі за часів кризи – 6.

4. Банківські позики – 6.

5. Інвестиційні фонди та їхня роль – 7.

6. Шляхи виходу з кризи – 6.

7. Прогнози на майбутнє – 11.

8. Минулі світові фінансово-економічні кризи – 4.

9. Політичний аспект кризи – 8.

Але всі ці публікації поєднує одна думка, яку висловив Джеффрі Сакс з Гарвардського інституту міжнародного розвитку і Рудигер Торнбуш з Масачусетського технологічного інституту: “Протиріччя цієї кризи полягає в тому, що вона, насправді, складається з чотирьох зовсім різнорідних факторів: банківської кризи в Японії, інвестиційного міхура, що розірвався у Південно-Східній Азії, політичної кризи в Росії та більш класичного макроекономічного прикладу “поганого менеджменту” в Латинській Америці”. Тому універсального рецепту з поліпшення ситуації немає і не може бути.

Ще одна велика тема – це аналіз роботи центральних банків деяких країн. Загалом можна нарахувати 24 публікації з цього питання. Із них 3 матеріали – про роботу Центробанку Російської Федерації, 5 – про роботу Центробанку Японії, 3 – про новий Європейський Центральний банк, 3 – про Індонезійський ЦБ, 1 – про Центральний банк Швейцарії, 1 – про Бундесбанк, 4 – про Резервний валютний банк США, 2 – про Світовий банк, 2 – про загальні широкомасштабні економічні питання.

Усі фахівці погоджуються з тим, що падіння або ж швидке зростання валюти, що погіршило і без того погану ситуацію в країнах, уражених кризою, було зумовлено неправильною курсовою політикою центральних банків деяких держав. Окремі спеціалісти вже почали замислюватися над наслідками відмови від послуг центробанків взагалі, а також над дискусійним питанням про надання центробанкам повної незалежності від уряду.

Приблизно у цій тематичній площині й витримані усі матеріали, що друкувалися в британських економічних виданнях. Англійські журналісти та експерти, яких охоче друкують “Економіст” і “Файненшл Таймс”, вказують: центральні банки дуже довго користуються репутацією, яку не заслуговують. На кшталт хрещених батьків мафії, вони викликають повагу більшою мірою через шкоду, яку вони в змозі завдати. Центробанки хваляться “захистом” клієнтів, яким самі ж і погрожують (хоч і не завжди спеціально). Таким чином, центральні банки користуються статусом “борців з інфляцією”, нібито існує можливість серйозного спалаху інфляції, не викликаного експансією центробанків.

Зіставте історичну ефективність центральних банків з іншими монетарними інститутами (беручи до уваги валютні ради та ранні системи конкуруючих емісійних банків), і стане зрозуміло, що центральні банки мають доволі низький рейтинг у питаннях забезпечення низької інфляції, стабільності обмінного курсу, відкритих валютних ринків та економічного зростання.

З усіх публікацій можна виділити три тези, з якими згодні усі фахівці. По-перше, центробанки повинні сконцентруватися як на інфляції, так і на зростанні. По-друге, банки вкрай засекречені. По-третє, центробанки можуть вкрай вузько підходити до інфляції.

А, може, було б краще, коли б центробанків не було взагалі? Багато хто з економістів стверджує, що ще більша провина центробанків полягає в тому, що, діючи як кредитори останньої інстанції, вони провокують можливу економічну кризу більш ризикованим кредитуванням. Але негативних наслідків вони не бояться, оскільки знають, що їх врятують, якщо щось відбуватиметься не так. Через ці причини деякі економісти захищають вільну банківську справу, в якій приватні банки, конкуруючи з колегами, випускають власні банкноти, що вільно обертаються. Але до чого це може привести світову економіку, ще ніхто не прораховував.

Ще одна тема, котра жваво обговорювалася на шпальтах журналу “Економіст” і “Файненшл Таймс”, – уведення єдиної європейської валюти (євро).

Якщо проаналізувати статті з цієї теми, то можна виокремити три найсуттєвіші позиції, що цікавлять фінансовий світ:

1. Чи буде євро конкурентом долару? – 15% публікацій.

2. Переваги єдиної валютної системи – 60% публікацій.

3. Можливі перешкоди у досягненні успіху – 25% публікацій.

Перша позиція включає в себе коло питань, пов’язаних із конкурентоспроможністю на світовому ринку як нової європейської валюти, так і взагалі Європейської спільноти. Ще до запровадження євро намітилися ознаки того, що ЄС починає набувати більшої ваги, ніж США, і тим більше, ніж Японія (чия позиція другої в світі економіки вже поставлена під сумнів). Від євро очікують сильної позиції відносно долара. Якщо це станеться, вплив ЄС на світовий ринок ще збільшиться.

Друга позиція включає позитивні наслідки, які очікуються від запровадження євро. Європейська комісія досягла певних успіхів у справі об’єднання ринків капіталу Європи. Теоретично банки можуть оперувати по всій території країн-членів ЄС. Умови ведення банківської діяльності та випуску цінних паперів стандартизовані. Фондові біржі можуть встановити торговий термінал у будь-якій країні ЄС. Керівники фондів можуть продавати свої продукти в усьому регіоні. “Єдиний паспорт”, прийнятий країнами-членами ЄС, дозволяє фінансовій фірмі оперувати в будь-якому місці ЄС, якщо вона зареєстрована в одній з країн-членів Євросоюзу. Цьому сприяє запровадження системи “консолідованого нагляду”, за якого контролюючий орган країни, де розташована фірма, несе відповідальність за контроль над нею. Єдина валюта надасть поштовх розвитку ліквідного ринку капіталу єврорайону, знижуючи вартість капіталу та поліпшуючи його розташування. Це особливо допоможе малим компаніям.

Стабільність валюти, низька інфляція, збільшення торгівлі, більш ефективні ринки – усе це, на думку фахівців, принесе велику користь для об’єднаної економіки ЄС.

Третя позиція об’єднує публікації песимістичного характеру. Фінансові аналітики вважають, що, незважаючи на вірогідну користь від об’єднання європейських країн у єдиний ринок, існує багато перешкод, які уповільнюють цей процес.

У країнах ЄС і донині не досягнуто згоди в питаннях податків, стандартів звітності, правил торгівлі, контролю. Усе це потребує набагато більшої гармонізації. Оскільки економіки Євросоюзу мають різну структуру, залишаються і різні рівні зростання. Тому не можна стверджувати, що Європа має об’єднаний фінансовий ринок. Потрібно ще багато змін, перш ніж країни Європейського Союзу матимуть спільний, єдиний, об’єднаний гомогенний ринок. Загалом було оброблено 28 аналітичних матеріалів з цього приводу.

Наступна тема, якій економічні видання приділяють велику увагу, – діяльність транснаціональних компаній (ТНК). Головне питання, що порушується в публікаціях на цю тему (загалом 18 матеріалів), формулюється таким чином: “Поява ТНК у країні – добре це чи погано? Чи потрібно їх заохочувати, чи навпаки – боротися з їхнім засиллям?”

Протягом багатьох років мультинаціональні компанії звинувачувались у пограбуванні країн “третього світу”, експорті дешевої робочої сили, порушенні прав людини і навіть “работоргівлі”. Але сьогодні майже всі країни світу бажають залучити прямі іноземні інвестиції, які забезпечують ТНК. Конкуренція у сфері залучення того типу інвестування, яке будує нові заводи, стає все більш жорсткою. Державам, що бажають отримати інвестиції, все частіше доводиться пропонувати здорову монетарну, а також технологічну політику, яка містить приватизацію телекомунікацій, податкові кредити на дослідження та програми співробітництва між іноземними та внутрішніми компаніями. ТНК більше не шукають просто сировину або дешеву робочу силу, а також нові великі ринки збуту. Їм ще це все потрібно, але з урахуванням здійснення ними інтегрованих операцій по всьому світу, ТНК також оцінюють фінансову і комунікаційну інфраструктуру кожної країни. Усе це призводить до позитивного ефекту, який широко розповсюджується через суспільство. У справі залучення інвестицій все більше країн знижують “вартість бізнесу”, наприклад, шляхом боротьби з корупцією та бюрократією.

Висновки розділу 4

Як бачимо, усі порушені широкомасштабні питання оглянутих галузей суспільного організму глибоко, компетентно та послідовно викладаються на шпальтах видань “Економіст” і “Файненшл Таймс”. Це традиції якісної преси, про що колишній британський прем’єр Дж. Мейджор висловився таким чином: “Щоранку я не розпочинаю виконувати свої посадові обов’язки, поки не прочитаю свіжий номер газети “Файненшл Таймс”.

Разом з тим, як уже відзначалося вище, стирання кордонів між якісною та масовою пресою призводить до того, що елітні видання “терплять” на власних сторінках матеріали, характерні для масової та бульварно-жовтої преси. Скандали внутрішнього характеру тільки підвищують рейтинг і популярність редакцій. А скандали міжнародного характеру, крім цієї причини, свідчать про давнє імперське гасло: “У Британії немає постійних ворогів і постійних постійних друзів, натомість є лише постійні інтереси”. У цьому річищі й слід сприймати негативні публікації про Україну.

З нашого боку, можна констатувати: найнеприємнішим виявився той факт, що в Україні не існує (принаймні, реально) спеціальної державної служби зв’язків з громадськістю, яка б спеціально займалася створенням позитивного іміджу нашої країни за кордоном. І це, на наш погляд, є величезним прорахунком.