Історія журналістики Великобританії (стр. 25 )

В останній третині ХІХ ст. в Англії знову спостерігається інтерес до соціалістичних ідей, який знизився після розпуску І Інтернаціоналу (1876).

У 1883 р. у країні виникає Демократична федерація (з 1884 р. – Соціал-демократична федерація). Органом Соціал-демократичної федерації був щотижневик “Джастіс” – “Справедливість” (1884 – 1925), який брав участь в організації демонстрацій і мітингів робітників. Одним з керівників цього видання став Вільям Морріс – художник, поет, пропагандист прикладного мистецтва. Після розколу Соціал-демократичної федерації з неї виділилася Соціалістична ліга зі своїм друкованим органом “Коммонуїл” – “Загальне благо” (1884-1895). Він виходив спочатку щотижня і проголосив своєю метою пропаганду соціалізму. Як і “Джастіс”, цей журнал носив просвітницький характер. У соціалістичному журналі “Тудей” – “Сьогодні” (1883) у 80-ті рр. ХІХ ст. друкувалися твори Дж. Б. Шоу.

У 1893 р. була організована Незалежна робітнича партія. За духом їй був близький щотижневик “Кларіон” – “Сурма” (1891), який заявив про себе як про ілюстроване видання, що збиралося висвітлювати питання літератури, політики, філософії, театру. “Кларіон” обіцяв наслідувати ідеї гуманізму, висловлювати точку зору не партій і сект, а справедливості, розуму та милосердя. Дотримуючись цих установок, видання не перетворилося на офіційний орган соціалістів або лейбористів; і ті, й інші схильні були дорікати йому “безвідповідальною легковажністю”.

Виникають основні партії Великобританії – Консервативна (1867), пізніше – Ліберальна (1877), Лейбористська (1900). Організаційно зміцнюється проспілковий рух.

Висновки розділу 2

Здобувши на рубежі XVІІІ – ХІХ ст. світову першість у промисловому розвитку, Англія до середини ХІХ ст. стала країною “зразкового капіталізму”. У 50 – 60-ті рр. посилилася її колоніальна політика. Англійці воювали в Китаї, Ірані, Індії, Південній Африці, у Новій Зеландії, на Ямайці, в Ефіопії, посилилося колоніальне ярмо в Ірландії, що викликало нове піднесення боротьби ірландського народу за незалежність. Незважаючи на те, що чартистський рух вичерпав свої внутрішні резерви, англійські робітники знову виступили за загальне виборче право у 1865 – 1867 рр., заручившися підтримкою тред-юніонів – профспілок, що набирали силу.

У 70-ті рр. ХІХ ст. починає розгортатися процес “поступової втрати англійської світової промислової монополії. Втрачаючи становище майстерні світу, Англія, проте, зберігала колоніальну та морську гегемонію, панівну роль у світовій посередницькій торгівлі, страховій та банківській справі, які, як і колись, приносили англійській буржуазії величезні, усе зростаючі прибутки” [12; с. 51].

На рубежі XVІІІ – ХІХ ст. у гірший бік змінився ідейний клімат у країні. Прославлення “Великої Британії”, її експансіонізму, пропаганда гасла “порятунок – в імперії” становили суть доктрини офіційної імперської ідеології. Правління королеви Вікторії стало часом нових колоніальних захоплень, загострення ірландського питання. Остання третина сторіччя не була ознаменована масовим народним рухом, подібним до чартистського, але в цей період зросла активність профспілок, отримав розвиток новий тред-юніонізм, почали створюватися робітничі клуби, виникли соціал-демократичні організації. Виникли політичні партії – Консервативна, Лейбористська, Ліберальна, Незалежна робітнича.

Революції, соціальні рухи, визвольні війни продемонстрували сильні й слабкі сторони народних мас, що заявили про себе як про потужну силу, яку не можна ігнорувати. Одні бачили в масах (або в певній їхній частині) основний двигун історичного прогресу, об’єднуючий та емансипуючий чинник, інші – темну й руйнівну стихію, треті намагалися знизити напругу громадських пристрастей, інкорпорувати маси в існуючу соціальну систему, внести в неї той порядок, що склався на промисловому підприємстві, серцевиною якого служить машина.

Відбулися серйозні зміни в філософській думці Західної Європи. Розум, логос, що вважався основою європейського менталітету, втратив свій універсалізм, його перестали розглядати як панацею від усіх бід. У позитивізмі та прагматизмі запанувала ідея корисності. Ірраціоналізм та інтуїтивізм поставили під сумнів цінність свідомості, А Ф. Ніцше проголосив міф невід’ємною частиною (якщо не домінантою) людського існування.

На зміну “золотому” сторіччю європейської культури йшло “срібне”. І хоча реалізм не вичерпав ще своїх великих ресурсів, усе відчутніше заявляло про себе декадентство.

Помітним явищем у журналістиці кінця ХІХ ст. можна вважати традиції “малих журналів”, що вийшли з пізньовікторіанського естетизму “Йєллоу Бук” (“Жовта книга”) чи “Савой” з ілюстраціями Обрі Бердслі.

Наприкінці ХІХ ст. почалося формування того явища, яке в ХХ ст. отримає назву “масова культура”.

Причетна до її формування масова преса, доступна широкому колу читачів, широким верствам населення, зароджується в Англії в останні десятиліття ХІХ ст. Бурхливий розвиток товарно-грошових відносин разом з науково-технічним прогресом, що мало місце в ХІХ ст., зумовили появу нових соціальних функцій преси, а саме: розгортання пропаганди нових соціально-економічних відносин – капіталістичного способу виробництва. Для цього потрібні були дешеві, доступні народним масам друковані органи. Справедливо з цього приводу зауважує М. І. Кранс, що виникла необхідність у новій соціальній функції преси – веденні пропаганди та агітації серед пролетарських і дрібнобізнесових прошарків. А для цього потрібний принципово інший тип газети, дешевої і доступної “нижчим” класам суспільства.

Після скасування “податків на знання” в англійській журналістиці почалося формування такої системи періодичних засобів інформації, яка майже в незмінному вигляді зберіглася до кінця ХХ ст., до появи та розвитку нових електронних засобів спілкування.

Прийняття закону про загальну початкову освіту для дітей, збільшення субсидій на освіту взагалі об’єктивно сприяло виникненню нової – і, головне, широкої – соціальної аудиторії періодики. Саме для неї й призначався ряд масових газет, котрі вирізнялися низькою роздрібною ціною, великим накладом і величезним обсягом реклами: “Ньюс оф зе уорлд” (1843), “Дейлі мейл” (1896), “Дейлі експрес” (1900).

Таким чином, відбулася диференціація преси на якісну та масову, збагатилася типологія видань.

Фактично виникла “нова” журналістика, що мала як достоїнства, так і недоліки. Тепер газети і журнали писали не лише про міжнародну й внутрішню політику, фінанси та спорт. Збільшення вільного часу після скорочення робочого дня, організація різноманітного дозвілля спричинили розширення кола тем і проблем, про які почали розповідати журналісти англійських редакцій. Негативний бік “нової” журналістики викликав потік сенсацій, висмоктаних з пальця, часом просто вигаданих, відбувалося порушення прав людини (зокрема, на особисте життя), за які боролися ті ж журналісти протягом минулих століть.

У нових умовах якісні видання (“Таймс”, “Файненшл Таймс”, “Дейлі Телеграф”, “Манчестер Гардіан”) у своїй змістовній моделі не змогли уникнути негативних проблемно-тематичних ліній, що стали популярними на шпальтах масової преси, але постаралися звести до мінімуму сенсаційний потік, зробивши ставку на рекламодавців. Інакше ці видання просто не вистояли б у конкурентній боротьбі з мільйонними накладами масових газет.

Хоча, звичайно, і якісна періодика практикувала в своїй практиці маніпулювання громадською думкою. Так, провідна якісна газета “Таймс” саме в подачі інформації про зовнішню політику виявила свою ідеологічну “ангажованість”. Незважаючи на те, що Наполеон ІІІ був союзником Англії, “Таймс” відгукувалася про нього стримано. Газета зайняла проурядову позицію під час висвітлення ірландського питання, подій на Балканах; вона була найактивнішим учасником “газетної війни”, що розгорнулась у зв’язку з конфліктом Англії та Німеччини у Східній Африці. Не кращою сторінкою історії “Таймс” стала її позиція в англо-бурській війні: вона замовчувала факт наявності концтаборів у Південній Африці, а для прикриття вторгнення англійців у Трансвааль опублікувала фальшивку, викриття якої викликало широкий громадський резонанс.

Прикметною рисою ХІХ ст. стала поява інформаційних агентств, які спеціалізувалися на швидкій (порівняно із зарубіжними власкорами видань) передачі новин. Британське агентство Джуліуса Пола Рейтера склало гідну конкуренцію французьким, німецьким, американським та іншим колегам-конкурентам, перетворившися в ХХ ст. на світове агентство новин. Віддавши поширення власної інформації всередині Англії агентству “Прес Асошіейшн”, “Рейтер” зосередив свою увагу на міжнародній інформації, розширивши кореспондентську мережу не лише на Європу, а й на Америку, Азію, Африку, Австралію, Нову Зеландію та Океанію. З метою цивілізованого поділу світового інформаційного ринку “Рейтер” тісно співробітничав із французьким інформаційним агентством “Авас” і німецьким “Вольф”.

У ХІХ ст. виникають перші медіа-імперії, відбуваються процеси монополізації та концентрації преси. Найбільш відомі англійські медіа-магнати того часу – брати А. і Г. Хармсворти, А. Пірсон.

Наприкінці ХІХ ст. розпочалася соціальна диференціація видань, пов’язана популярністю у суспільстві комуністичних і соціалістичних ідей. Саме в Англії створюється Спілка комуністів (попередник Комуністичної партії), І Інтернаціонал, Демократична та Соціал-демократична федерації, Соціалістична ліга.

Таким чином, напередодні ХХ ст. англійський газетно-журнальний ринок являв собою складну та суперечливу єдність.

Розділ 3.

Періодика ХХ сторіччя

3.1. Періодичні видання Великобританії першої половини ХХ ст.

На газетно-журнальному ринку Великобританії з’явилися люди, які задаватимуть тон в англійській журналістиці упродовж першої половини ХХ ст. Це Макс Ейткен (згодом лорд Бівербрук), який купив у 1913 р. “Дейлі Експрес”, а також брати Беррі (згодом лорд Кемсл і лорд Кемроуз), котрі дебютували в 1901 і 1915 рр. і стали власниками “Дейлі Телеграф” і “Санді Таймс”. Як і колись, на провідних ролях перебували брати А. і Г. Хармсворти.

У 1903 р. Альфред Хармсворт стає пером Англії – лордом Норткліффом. Під час першої світової війни Норткліфф агітував за перемогу союзників, навіть різко критикував недостатньо (з його точки зору) сумлінних політиків. Це викликало скандал, газету спалювали, забирали з бібліотек. Проте з часом репутація Норткліффа була відновлена, громадська думка та влада оцінили його патріотизм. Норткліфф був відправлений у США у ролі голови британської військової місії.