Історія журналістики Великобританії (стр. 35 )

“Щоб довести, що Лазаренко незаконно зробив свої гроші, і тим самим обгрунтувати звинувачення у відмиванні грошей, очевидно, варто довести, що в нього були акції, або він іншим чином був пов'язаний із “Єдиними енергетичними системами” (ЄЕС). Саме цій компанії, що торгує природним газом, у 1996 р. він надав виключне право поставляти газ на третину території України. Проте дійсна проблема в тому, що схема торгівлі газом, за допомогою якої Лазаренко начебто набив свої кишені, дотепер живе і процвітає в колишній радянській республіці і підтримується високопоставленими українськими чиновниками, що прийшли після нього. Торгівля газом здається безневинним бізнесом, а насправді це – система монополій і бартеру, що призначена для висотування всього прибутку з української економіки на рахунки іноземних банків. Більше того, завдяки зусиллям українського уряду і виконавчої влади вона залишається неконтрольованою й значною мірою нелегальною” (Файненшл Таймс. – 1998. – 9 грудня).

Але корупція – не єдина тема, у зв’язку з якою згадується українська економіка. Ще одна провідна тема – борги України перед Заходом, що теж природно: Захід цікавиться перспективами повернення цих боргів. Майже в усіх зарубіжних економічних виданнях аналізується ситуація у країнах СНД після серпнево-вересневої кризи 1998 р. у Росії, яка спричинила катастрофічні наслідки на всьому пострадянському просторі. “Якщо радянська економіка страждала від дефіциту, то пострадянські економіки характеризуються проблемою виплати боргів, Україна ж серед найбільш уражених. У той час, як у Казахстані невиплачені борги доходять до 40 відсотків ВВП, Росії – до 35 відсотків, то в Україні ця цифра набагато вище ВВП. У країні утворилася економічна система, що її можна назвати безготівковою економікою. Торік бартерні угоди складали дві третини економічної діяльності. (Файненшл Таймс. – 1998. – 13 серпня).

Але в економічній пресі Великобританії, окрім негативних, все ж таки присутні позитивні порівняння України та Росії, і стосуються вони, передусім, контролю над ситуацією після російської кризи.

“На перший погляд, Україна переборола російський обвал досить непогано. Загубивши більше половини своєї вартості у вересні, гривня тримається непохитно. І, на противагу Росії, Україна м’яко обійшлася зі своїми кредиторами, досить спокійно перерозподілила внутрішні борги і дотепер уникає дефолту – несплати валютних боргів. Ці кроки одержали підтримку з боку МВФ, що дав кредит на 335 мільйонів доларів, а після нього ЄС і Світовий банк надали ще 391 мільйон. Проте тепер ані фонд, ані банк не збираються давати більше грошей. Не будучи у змозі збирати податки, скоротити витрати або домогтися просування приватизації, реформування податків, приборкування бюрократії, щоб приватний бізнес процвітав легально, Україна дотепер перебуває в глибокій економічній кризі. Національний банк утримував гривню, увівши величезні процентні ставки – 82 відсотки, і жорсткий контроль над обміном валюти. Якщо ці важелі контролю будуть зняті, курс гривні впаде знову. Падіння гривні буде більш обвальним, якщо, як натякає Президент Леонід Кучма, уряд почне друкувати гроші” (Файненшл Таймс. – 1998. – 12 – 18 грудня).

Окрім того відзначається, що якщо б українському урядові не вдалося б стабілізувати ситуацію (а саме це прогнозувало багато закордонноих експертів), Захід залишив би Україну наодинці зі своїми проблемами. Та сьогодні він готовий допомогти українській економіці. “Цього року в Україну може також надійти позика від Світового банку на суму в 900 мільйонів доларів, у тому числі 260 мільйонів – до кінця цього тижня, як повідомив нам Джон Хансен, головний економіст представництва Світового банку в Києві. Проте, стверджують аналітики, ці гроші не можуть бути витрачені на виплату боргу, оскільки мінімальний рівень резервного фонду, визначений МВФ, враховує подальшу виплату кредитів. Для відмови від цієї вимоги необхідне рішення правління МВФ, – сказав західний економіст у Києві” (Файненшл Таймс. – 1998. – 16 вересня).

Ще одна “популярна” тема, яку не обминула жодна поважна західна газета, – це катастрофа, що відбулася з українським ракетоносієм “Зеніт”, який, виконуючи комерційний запуск дванадцяти італійських супутників для американської корпорації “Глобалстар”, впав через 44 секунди після старту. Усі експерти погоджуються в тому, що в Казахстані розбився не ракетоносій, а українська ракетна індустрія. “Акції “Глобалстар телеком’юнікейшн”, американського оператора телекомунікаційних супутників, учора ранком впали на 43 відсотки – після того, як ракета з 12 супутниками компанії незабаром після запуску зазнала катастрофи в Казахстані...

“Глобалстар” пізніше повідомив аналітикам, що відтепер не використовуватиме українські ракети “Зеніт”, а перейде до російської моделі “Союз”. “Зеніт” є фінансово вигідним засобом запуску – він спроможний нести 12 супутників. Як і більшість інших ракет, “Союз” спроможний вміщувати тільки чотири. Марко Одерман, генеральний директор “Сі-Ес-Пі Асошіейтіс”, американської космічної і телекомунікаційної консалтингової компанії, відзначив, що рішення відмовитися від “Зенітів”, яких у “Глобалстар” було 36 із загального числа 68, є великою невдачею для компанії” (Файненшл Таймс. – 1998. – 11 вересня).

В одній з публікацій журналу “Економіст” аналізується діяльність закордонних інвесторів в Україні. У ній, зокрема, відзначається: “У перші дев’ять місяців цього року закордонні інвестиції в Україну склали 705,2 мільйона доларів США, що на 40 відсотків більше, ніж за той же період в минулі роки. З часу здобуття країною незалежності в 1991 р. прямі іноземні інвестиції в українську економіку досягли 2,6 мільярда доларів. Обсяг закордонних капіталовкладень в Україні набагато менший, ніж у незначних за розмірами східноєвропейських країнах.

Інвесторів відлякують засилля бюрократії, корупція, а також наслідки кризи в Росії, що відчутно вплинула на економіки колишніх радянських республік. США є в Україні найвизначнішим іноземним інвестором, що вклав у її економіку 481,3 мільйона доларів. За ними йдуть Нідерланди (258,8 мільйона), Німеччина (216,8 мільйона), Великобританія (185,2 мільйона) і Південна Корея (185,2 мільйона). Найбільша частина закордонних капіталовкладень спрямована в продовольчу промисловість, торгівлю і машинобудування” (Економіст. – 1998. – 19 – 25 грудня).

Аналізуючи ситуацію на світовому ринку програмного забезпечення, журнал “Економіст” відзначає: “Збиток від піратського копіювання комп’ютерних програм склав торік, за оцінками, 1,4 мільярда доларів. Хоча лише 27 відсотків програмного забезпечення в США має піратське походження, на країну припадає чверть втрат у глобальному масштабі внаслідок розмірів внутрішнього ринку. У більшості країн рівень піратства падає. У таких країнах, як В’єтнам і Китай, приблизно 100 відсотків програмного забезпечення має піратське походження; за ними йде група країн, серед яких Росія, Україна,.. – це 80 – 85 відсотків ринку. Найменший рівень піратства в США і Великобританії – відповідно 30 і 27 відсотків” (Економіст. – 1998. – 31 липня – 6 серпня).

Політика. Політичні матеріали про Україну всі, як один, мають негативне забарвлення. Газета “Файненшл Таймс” у великій редакційній статті аналізує ситуацію, яка історично склалася в Україні щодо політичного її розподілу на Схід та Захід. “Потенційним кандидатам у президенти, – зазначає газета, – доводиться боротися не лише з економічною кризою, але й з політичними та культурними протиріччями між Заходом та Сходом України. Якось одного разу у 1996 р. мер Маріуполя, міста на Сході України, отримав факсимільне повідомлення від свого колеги – мера західного українського міста Львова: “Шановний Михайло Олександровичу! Ми запрошуємо вас відвідати місто Львів разом з вашою дружиною”, – було написано українською.

Усе це чудово. Але виникла певна заминка: що означає слово “дружина”? Українською, рідною мовою львівського мера, на якій говорить більшість населення Західної України, “дружина” – це “жінка”. А російською мовою, якою говорять на Сході України, рідною мовою мера Маріуполя, “дружина” – це “військо”. Щоб не потрапити в незручну ситуацію, мер Маріуполя зафрахтував літак, зібрав свою “дружину” – 30 посадових осіб і 10 журналістів – і полетів до Львова. Непорозуміння було розв’язано полюбовно. Мер Львова, що розраховував разом зі своєю дружиною привітати тільки першу пару Маріуполя, гостинно прийняв усіх гостей.

Цей випадок свідчить про фундаментальне культурне розходження між Сходом і Заходом України, що стає з поглибленням економічної кризи і наближенням президентських виборів чим далі, тим гостріше. Через сім років після здобуття Україною незалежності від Радянського Союзу, Схід та Захід України продовжують розділяти мова та релігія. У східній частині країни, що була частиною російської імперії з 1654 р., переважає російськомовне населення і православна віра, тим часом як у західній частині переважає українськомовне населення і греко-католицька віра. Цей розкол перетворився на політичний під час президентських виборів 1994 р. Тоді Захід України голосував за Л. Кравчука, що програв, а Схід, де живе більшість населення, проголосував за Л. Кучму, який і переміг. Цей урок не забувають претенденти, що готуються до президентських виборів у жовтні 1999 р.: перемога на Сході є ключем до президентства, а кампанія вже в розпалі.

“Подібно до 1994 року на виборах усе буде вирішувати Схід, що і обере Президента”, – сказав В. Рибак, мер Донецька – одного з найбільших міст на Сході.

Це повинна б розуміти і Н. Міщерська, журналіст з УТ-1. Коли Президент Кучма відвідав Львів, він привселюдно похвалив Симона Петлюру, героя для західних українців, що боролися проти більшовиків у 1917 р. Але Петлюра – герой тільки для Заходу, у той час, як на Сході його вважають зрадником і вбивцею. Міщерська, яка не уявляла, що похвала Симона Петлюри призначалася тільки для місцевої аудиторії, транслювала слова Президента на всю Україну. Керівники адміністрації голови держави негайно зателефонували до УТ, щоб виправити ситуацію: одні повідомлення призначаються для Сходу, інші – для Заходу. Можливо, цей випадок був однією з причин звільнення з посади керівника державної телекомпанії. “Я просто хочу забути про цей випадок, – сказала Міщерська. – Я стала учасником чиєїсь брудної гри”.