Історія журналістики Великобританії (стр. 8 )

Тоді ж сталася ще одна знаменна подія: в Англії з’являється перший журнал – як нова форму спілкування інтелектуалів, орієнтованих на антисхоластичні методи пізнання. Його переважно наукова орієнтація дозволяла залучати до комунікації велику кількість учасників. Після появи 5 січня 1665 р. у Парижі “Журналь де саван” (“Журнал учених”; в іншому перекладі – “Щоденник учених”) із запізненням на кілька тижнів в Англії з’явився журнал “Філософікел транзакшнз оф зе ройял сесайті” (“Філософські праці Королівського товариства”) під редакцією Генрі Олденберга. Цей журнал, офіційний орган Лондонського королівського товариства, виходив щомісяця. Цікаво, що з десяти публікацій, які склали перший номер, три були взяті із “Журналь де саван ”.

В умовах королівських утисків свободи слова та друку повернулася популярність до рукописних листків, які дозволяли отримувати оперативні відомості. Вважається, що ці листки відіграли певну роль в оформленні партій вігів і торі, які тривалий час визначатимуть політичний клімат у країні.

Незважаючи на те, що в 1679 р. було прийнято Хабеас Корпус Акт – один з основних конституційних актів Великобританії, який гарантував процесуальні права людини, що стосувалися правил арешту та залучення звинувачуваного до суду, внутрішня політика, а також ставлення до періодичних видань, нелояльних до королівського двору, були жорсткими. Кількість видавців суворо обмежувалася. Лише Оксфорд і Кембрідж користувались деякими привілеями.

Сподівання Карла ІІ та Якова ІІ на всебічне зміцнення цензури в країні так і не виправдалися повною мірою, тим більше що Англію чекав новий виток “епохи революцій”. Зростало незадоволення політикою Якова ІІ, виникла небезпека відновлення католицизму. Фактично внаслідок перевороту в 1688 р. у Лондон прибув Вільгельм ІІІ Оранський, який разом з дружиною Марією ІІ Стюарт був обраний на королівський престол. Проте йому довелося прийняти англійський “Білль про права” (1689) як умову сходження на трон. Білль затверджував парламентський суверенітет за рахунок королівської влади, його статті розширювали громадянські права, включаючи гарантії проти свавільних арештів і кінець цензури над пресою. Членам парламенту було надано право свободи слова, хоча воно й не розповсюджувалося на тих, хто підпадав під дію законодавчої влади.

Істориками ця подія розцінювалася як “славетна революція”, значення якої пов’язано передусім з тим, що вона утвердила англійську конституційну парламентську монархію. Не випадково після “славетної революції” з’явилися нові видання політичного змісту, почали розповсюджуватися памфлети. У 1688 р. у Лондоні почали виходити такі газети, як “Юніверсал Інтеллідженсер” (“Загальний інформатор”), “Інгліш Курант” (“Англійські вісті”) та “Лондон Курант” (“Лондонські вісті”).

У другій половині XVII ст. в Англії виникла й сатирична преса. Прикладом сатиричного видання є вігський щотижневик “Віклі едвайсіс фром Роум” (“Щотижневі поради з Рима”). Причиною такої незвичайної назви є журналістський прийом, який іноді застосовувався у XVII – XVIII ст.: газета виступала наче від імені політичних противників, але їхній стиль явно пародіювався. На сторінках цього видання ненависний вігам папа римський давав поради партії торі, як краще управляти Англією. Ці поради були перебільшеними, доведеними до абсурду, і подавались у гумористичній формі. Зрозуміло, газета видавалась у глибокому підпіллі. Проте розшукова служба працювала професійно, і невдовзі сміливий видавець щотижневика Генрі Карр був заарештований.

Вільгельм Оранський явно не бажав залишатися в боргу, і вже 1689 р. поновив дію закону про цензуру. Боротьба за свободу преси розгорнулася з новою гостротою.

1.7. Журналістика епохи раннього

англійського Просвітництва (1689 – 1714)

Отже, попередня цензура зникла в Англії лише після “славетної революції” та прийняття “Білля про права”. У 1694 р. було скасовано, точніше – не пролонговано дію “Закону про цензуру”, запровадженого Яковом ІІ у 1685 р. Позитивні наслідки скасування попередньої цензури позначилися не відразу, але, як підмітив Томас Маколей, нападки на короля та його оточення у другу половину правління Вільгельма ІІІ було набагато менш різкими, ніж у першу. Це свідчило про те, що політична преса стала поступово звикати до свободи слова.

Маколей писав, що “звичка писати проти уряду сама по собі має шкідливий вплив. Бо у тих, хто звик писати проти уряду, входить у звичку порушення закону; а звичка порушувати хоча б і безглуздий закон здатна розвивати в людях цілковите беззаконня. Який би не був безглуздий митний тариф, контрабандист є все-таки шахрай”.

Початок європейського Просвітництва пов’язаний з ідеями англійських деїстів та філософів кінця ХVІІ ст. Прийняття у 1689 р. “Білля про права” (цей документ враховував деякі філософські концепції Джона Локка) стало знаменною подією не лише для Англії, а й для усієї Європи, тому що в “Біллі про права” була заявлена нова модель взаємостосунків особистості й держави. Висловлене Локком (у роботі “Про громадянське правління”, 1690) положення про те, що “ми народжуємось вільними, так само, як ми народжуємось і розумними”, для багатьох звучало справжньою відвертістю. Вольтер писав, що Локк розгорнув перед людиною картину людського розуму, як чудовий анатом пояснює механізм людського тіла. Багато французьких просвітників (Монтескйо, Вольтер, Прево) відправилися в Англію, щоб на місці ознайомитися з тим, що здалося їм найпередовішим і плідним у галузі культури, ідеології та державного устрою.

Таким чином, у період раннього англійського Просвітництва Англія переживає “потрійне оновлення” – інтелектуальне, моральне та політичне, стає батьківщиною вільнодумства. Просвітництво, представлене вченими, філософами, письменниками, зародилося на “розпушеному буржуазною революцією” грунті, в умовах, коли було відкрито шлях розвитку ринкових відносин та були закладені основи промислової революції. І якщо криваві революційні потрясіння ХVІІ ст. для Англії залишилися позаду, а частина буржуазії та аристократії досягла компромісу у питанні про владу, це зовсім не означало, що століття ХVІІІ було позбавлене політичної боротьби, внутрішньо - та зовнішньополітичних колізій. У країні розгорнулася боротьба партій. Суперництво торі, які в основному спиралися на середнє дворянство, і вігів, що орієнтувалися на представників грошового капіталу, багато в чому визначило розстановку сил на політичній арені. Літератори, вчені – усі, хто входив до кола освічених філософів, виявилися більшою чи меншою мірою втягнутими в орбіту політики, підключаючись до процесу формування громадської думки.

Уже в роки раннього англійського Просвітництва роль періодики надзвичайно посилилась. “Білль про права” значно стимулював газетно-журнальну справу в країні. Пресу почали вважати “четвертим станом” у королівстві. На рубежі ХVІІ – ХVІІІ ст. щорічний наклад провідних газет сягав 10 млн. прим. Інтерес до газет був повсюдний. Газети читалися в кав’ярнях, на постоялих дворах, у зібраннях та клубах. Саме преса давала просвітникам можливість широко пропагувати свої ідеї.

Наприкінці століття в Англії з’являються перші спеціалізовані видання для жіноцтва. Так, у 1693 р. був заснований один із перших англійських жіночих журналів “Лейдіс Мерк’юрі” (“Жіночий вісник”). Як вказувалось у першому ж номері цього журналу, він був створений для задоволення потреб та інтересів британських жінок. Згодом з’являлися й інші журнали, але вони не витримували випробування часом і зникали. Майже 200 років жіночі журнали в Англії не могли міцно утвердитися і стабільно видаватися. Нерідко засновані журнали припиняли своє існування після виходу лише кількох номерів. Це було викликано низькою якістю матеріалів, що публікувалися та порівняно високою ціною номера.

На рубежі XVІІ – XVІІІ ст. поширювач друкованої продукції стає в Англії популярною фігурою. Серед поширювачів друкованих органів були переважно жінки. Їх так і називали “мерк’юрі вумен” – “жінки-вісники”. Навантажені книгами, брошурами, листками новин, вони мандрували від міста до міста, від села до села, а часто й від країни до країни. Їхня роль у поширенні новин, різних знань була дуже великою. Фактично вони були й поширювачами нових суспільно-політичних поглядів.

Водночас залишки феодальних обмежень, що знайшли вираз у цензурній політиці країни, гальмували розвиток журналістики. Тому, виборюючи інші громадянські свободи, просвітники включилися в боротьбу за свободу слова. Так, активно виступав проти цензури Джон Локк. І невдовзі, у 1695 р. закон про цензуру було скасовано. На думку іної, “знищення цензури в англійській пресі пояснювалося насущними потребами класу буржуазії, що зміцнювався і потребував засобів, за допомогою яких з’являлася б можливість вільно пропагувати свої ідеї, формувати у потрібному напрямку громадську думку, здійснюючи ідеологічний вплив на співгромадян. Скасування цензури в пресі, звичайно ж, мало прогресивне значення для політичного життя Англії. Однак не будемо забувати, що плодами досягнутої свободи могли скористатися лише представники заможних класів” [26; с. 169].

Відміна закону про цензуру потягла за собою кількісне та якісне зростання періодики. 1709 р. у Лондоні виходило 18 газет загальним накладом 35 прим. на тиждень. Збільшувалася спеціалізація періодики, посилювалося політичне звучання їхніх виступів.

У 1702 р. в Лондоні вийшла перша щоденна газета “Дейлі Курант” (“Щоденні вісті”). Цей факт знаменує собою важливий етап у розвитку журналістики, засвідчує її зрілість. Він демонструє наявність у суспільстві потреби в отриманні регулярної інформації, а також існування засобів, які здатні цю можливість реалізувати. Дослідники вважають, що в епоху Просвітництва знання набувають інформаційної форми, а їхнє широке розповсюдження, зокрема за допомогою преси, перетворюється на невід’ємний атрибут культури.

“Дейлі Курант” з’явилася на світ з підзаголовком “Лондон. Продається Е. Маллетом, сусідні двері з таверною Кінг’з Арм у Фліт-брідж”. Після 10-го випуску до тексту були внесені корективи: власником газети став Сем Баклі. Спочатку видання не носило самостійного характеру й виглядало доволі скромно: дві колонки, що друкувалися на одній стороні аркуша, заповнювались перекладами з голландських і французьких газет, а за своїм зовнішнім виглядом нагадували знаменитий офіціоз – “Лондонську газету”. Перший випуск містив 10 параграфів і 104 рядки новин. Характерно, що редакція обіцяла повідомляти новини відразу ж, як тільки пошта їх доставить [74; с. 94 – 112]. Незабаром газета почала виходити уже на двох сторонах аркуша, а на кінець першого року свого видання вона містила півтори сторінки новин (поки ще з голландської та французької преси), а також дрібні оголошення. У подальшому вона перетворилась на 4-полосну газету. “Дейлі Курант” проіснувала майже 30 років.