Історія журналістики Великобританії (стр. 24 )

До появи “Дейлі Мейл” найбільший тираж серед щоденних газет відзначався у “Дейлі Телеграф”. Успіх цій газеті значною мірою принесли її кореспонденти, серед яких особливе місце займав “загадковий” доктор Еміль Джозеф Діллон (1854 – 1933), який мав дар філолога, навчався у ряді найбільших університетів, знав європейські та східні мови і писав статті п’ятьма мовами. Будучи другом багатьох політиків, Діллон міг добувати не лише оперативну, а й достовірну інформацію. Його називали журналістом за покликанням, вченим і філософом за вибором, державним діячем за честолюбством. Про його сміливість розповідали легенди. Так, у 1894 – 1895 рр. він зумів пробратися до Вірменії, уникнувши всіх військових застав. Незважаючи на загрози турецької влади, він збирав необхідні відомості. Діллон відвідав Іспанію напередодні іспано-американської війни, був на Криті під час повстання; надсилав з Парижа звіти про справу Дрейфуса. Публікація матеріалів Діллона сприяла підвищенню престижу газети [45; с. 166, 197].

У процесі конкурентної боротьби сформувалося обличчя “Дейлі Телеграф” як якісної газети, що одночасно змагалася з “Таймс” і орієнтувалася на неї. В Англії були визнані й заслуги її власника – Лоусона, який став баронетом у 1892 р. і першим лордом Барнхемом. У 1914 р. його проголосили батьком преси, а лорд Норткліфф (А. Хармсворт) подарував йому адрес, підписаний 250 представниками англійської та зарубіжної преси.

Право вибору “якісної” орієнтації залишила за собою і “Таймс”, яка постійно змагалася з “Дейлі Телеграф”, а також “Стандард”, що перетворилася з вечірньої на дешеву ранкову газету.

2.6. “Таймс” у другій половині ХІХ сторіччя

Зловісні хмари заздрощів і конкурентної грози почали скупчувалися над “Таймс”. Після анулювання “податків на знання” розпочався період гострої конкурентної боротьби з “новою, масовою, дешевою пресою”, яка швидко завойовувала читачів, які до цього належали газеті “Таймс”. Вона почала втрачати своє монопольне становище серед усіх друкованих органів англійської преси. До 1855 р. “Таймс”, маючи величезний тираж, панувала на читацькому ринку, а потік реклами і відсутність серйозної конкуренції створювали їй міцну базу. Саме таким чином вона мала неперевершений авторитет не тільки в Лондоні, а й далеко за його межами.

Після скасування “податків на знання” ситуація почала швидко мінятися і не на користь газеті “Таймс”. Почався перерозподіл балансу всередині англійської преси. Якщо в 1851 р. у країні видавалося 563 найменування газет, то на 1867 р. кількість зросла до 1294 найменувань, а на 1895 р. уже видавалося 2304 найменування газет. Значно зросли й тиражі всіх газет, особливо лондонських, у тому числі “Таймс”, “Дейлі Телеграф”, “Ньюс оф зе Уорлд”, “Спектейтор” та інших.

Власники “Таймс” і редакція вживають чимало заходів, спрямованих на збереження монопольного становища своєї газети. Вони реалізують ряд заходів з метою створення нових швидкісних друкарських машин, щоб прискорити випуск тиражу газети. Замість друкарського верстата, що діяв горизонтально, головний інженер друкарні Апплегат запропонував застосувати циліндричні матриці, які розташовувалися вертикально: це прискорило друкування, але друк здійснювався ще тільки на одну сторону паперу.

Запрошений на роботу в друкарню “Таймс” Джеймс Деллаган зайнявся новими експериментами, результатом яких було відкриття нового способу виготовлення стереотипних матриць циліндричної форми, які розміщувалися на вертикальних пресах, а використання нових горизонтальних пресів дало можливість створити друкарську машину, здатну друкувати з обох сторін паперу одночасно. Друкування газети на таких машинах різко прискорилося. У 1866 р. уперше в історії англійської поліграфії друкарі “Таймс” пропустили між двома циліндричними матрицями безперервну паперову стрічку. Швидкість друкування подвоїлася, а сам процес друкування став безперервним. За одну годину така друкарська машина випускала до 10 тис. прим. газети. “Таймс” виграла битву за механічне виробництво шрифтів, першою використавши в 1881 р. рядковідливну машину, запатентовану Фредеріком Вілксом. Це були революційні перетворення в газетному виробництві. Тут застосовувалися основні елементи новітньої поліграфічної техніки, яка використовувалася упродовж усього ХХ ст.

Та, незважаючи на ці нововведення, справи “Таймс” усе погіршувалися. Потрібні були кардинальні перетворення в усій системі роботи редакційного апарату. Несприятлива ситуація, що склалася для газети після скасування податків на знання, вимагала від власника і редакції “Таймс” найрішучіших, невідкладних заходів. Так, Уолтер ІІІ повинен був зайнятися проблемами технічної реорганізації газети, реорганізувати редакційний апарат, щоб скоротити витрати на видання газети.

Уолтер ІІІ знизив ціну на газету, і в 1861 р. наклад “Таймс” почав постійно збільшуватись. Якщо в 1858 р. він становив 50 тис. прим., то в 1861 р. – 61 тис. прим. Маючи величезне почуття відповідальності і будучи людиною деспотичною, Уолтер ІІІ ставився до “Таймс” як до великої національної установи, старався керувати нею в дусі часу; при ньому “Таймс” видавала ранкову газету “Саммері” (“Резюме”). Перший її номер, що становив половину обсягу “Таймс”, вийшов у 1883 р. і містив огляд основних публікацій “Таймс”. Тираж “Саммері” не перевищував 2 тис. 500 прим.

Складні метаморфози у зовнішньополітичній позиції видавців “Таймс” були викликані Громадянською війною в США. Газета зайняла двозначну позицію, зовні виступаючи за нейтралітет Англії, але продовжуючи виставляти антирабовласницьку Північ у невигідному світлі. Президент Лінкольн розумів, куди схиляється “Таймс”. Він ввічливо прийняв Рассела (який приїхав до Вашінгтону в ролі спеціального військового кореспондента після міжнародних лаврів за висвітлення Кримської війни, яка і газеті принесла репутацію безжального критика усіх негараздів у військовій машині англо-французьких союзників) та належним чином оцінив впливовість його газети. Але чим більше газета схилялася на бік Півдня, тим важче для Рассела було перебування у столиці Півночі. Він перебирається до Нью-Йорка, де одержує від фінансових тузів Уолл-стріту недвозначну пропозицію: писати про США “більш прихильно” й отримувати за це грошові компенсації від місцевих бізнесменів. Безперечно, що перемога у війні за звільнення негрів Америки від рабства була отримана не завдяки, а всупереч бажанням англійських “творців думок”.

Роль “Таймс” як рупора зовнішньої політики Лондона та інструменту міжнародної дипломатії стала настільки загальновизнаною, що до газети зверталися не лише тоді, коли виникала потреба в інспірованих коментарях, а й для розголошення документів з метою повернути хід міжнародних відносин у той чи інший бік. У цьому смислі особливо показова тактика Бісмарка, який на рубежі 70-х років ХІХ сторіччя прагнув прискорити війну між Пруссією та Францією. Знаючи про франкофобські настрої в “Таймс”, Бісмарк зробив усе, щоб зміст усіх кореспонденцій з Берліна малював французьку сторону в невигідному світлі. Редактору “Таймс” були передані для публікації документи, які повинні були підтвердити версію про намір Франції захопити Бельгію. В умовах, коли франко-прусська війна стала неминучою, ця публікація була покликана ще більше схилити англійську громадську думку на користь Пруссії.

Як і інші якісні англійські газети, “Таймс” пишалася своїми кореспондентами. Так, вважається, що окрім Рассела серед військових кореспондентів не було рівних Генрі де Бловіцу (1825 – 1903).

Однак привілеї, набуті газетою у період розквіту її впливу та сили, обернулися для неї уразливим боком, коли наприкінці ХІХ сторіччя газета почала втрачати свої позиції з огляду виходу на авансцену англійської політики нових угруповань, які шукали опору в масовій пресі. У спробах підтвердити свою репутацію інструменту великої політики “Таймс” пов’язує свою долю з ризикованими авантюрами.

Одна з них була продовженням плану Сесіля Родса, спрямованого на захоплення усієї Південної Африки. Головним об’єктом його устремлінь став Трансвааль, колонізований бурами, – вихідцями з Голландії, які асимілювалися з місцевими племенами та розмовляли особливим діалектом – африкаанс. Агенти Родса обрали як свою опору вихідців з Англії – “уїтлендерів”. Для прикриття англійського вторгнення у Трансвааль потрібна була бездоганна версія, щоб заглушити протести європейських країн. У редакції газети фабрикується лист немов від “уїтлендерів” із скаргою на свавілля бурів. Тема “жорстокості бурів” була негайно роздута “Таймс”, з тим щоб відволікти увагу європейської громадської думки від військового нападу агентів Родса на бурську республіку. У зв’язку з провалом цієї диверсійної акції, що передувала англо-бурській війні 1899 – 1902 рр., публікації “Таймс” опинилися під вогнем викривальної критики. До речі, в англо-бурській війні потрапив у полон спеціальний військовий кореспондент газети “Таймс” – майбутній довголітній британський прем’єр Вінстон Черчілль.

2.7. Соціальна диференціація британських видань

Диференціація преси Англії була пов’язана не лише з її поділом на якісну та масову. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. були пов’язані також із соціальною диференціацією видань. Ряд англійських видань був пов’язаний з комуністичним рухом (Спілка комуністів створена в Лондоні 1847 р.). З ім’ям міжнародного товариства робітників (І Інтернаціоналу), заснованого в 1864 р., були пов’язані “Біхайв” – “Вулик” (1861-1876) – впливова газета лондонських тред-юніонів, “Захисник робітника” (1865-1867) – центральний орган Інтернаціоналу, а також ряд інших видань.

“Біхайв” виникла у ході страйкового руху і видавалася “в інтересах робітничого класу”. У 1876 р. її перейменували на “Індастріел Рев’ю” (“Промисловий огляд”). Ця газета поєднувала в собі елементи профспілкового та популярного видання. Тут можна було зустріти поліцейські розслідування, повідомлення про вбивства та пограбування. Повною мірою відобразити ідеї І Інтернаціоналу “Біхайв” не змогла через суперечки між її видавцем і Генеральною Радою Міжнародного товариства робітників. У 1870 р. Генеральна Рада опублікувала свої звіти в “Істерн Пост” (“Східна пошта”) – лондонському радикальному щотижневику. Від імені Інтернаціоналу виступав “Воркмен’с Френд” (“Друг трудівника”).