Історія журналістики Великобританії (стр. 23 )

В останні десятиріччя ХІХ ст. преса, що підтримувала давно усталені традиції, почала відчувати певні труднощі. Прибутки багатьох видань знизилися. “Старі” газети втрачали свою привабливість в очах публіки: вони виглядали надто серйозними, їхні заголовки були невиразними, сторінки заповнювалися в основному політичними публікаціями, а усе пов’язане із повсякденними життєвими інтересами практично було відсутнє.

Одним з перших, хто почав реорганізацію англійської преси, був Вільям Стед (1849 – 1912). Глибоко переконаний у тому, що журналістика покликана робити добро, будучи гігантською силою формування грмадської думки, у 1871 р. він став редактором “Норзен Еко” (“Північне відлуння”) у Дарлінгтоні. У 1880 р. Стед почав працювати у “Пелл Мелл Газетт”. На її шпальтах з’явилися кримінальні сюжети, статті, що стосувалися торгівлі. Це викликало інтерес читачів. У 1890 р. він розпочав видання “Рев’ю оф Рев’юз” (“Огляд оглядів”). Це був дайджест, в якому реферувалися журнали типу “рев’ю” та “мегезін”.

Більшість дослідників історії англійської преси вважає, що піонером народної масової преси в Англії була газета Альфреда Хармсворта (в майбутньому – лорда Норткліффа) “Дейлі Мейл” (“Щоденна пошта”), заснована в 1896 р. [92]. Але деякі вважають, що масову дешеву пресу в Англії започаткував щотижневик-журнал “Тіт бітс”, що почав видаватися з 1881 р. Дехто з дослідників першою масовою газетою вважає вечірню газету Т. П. О’Коннора “Стар” (“Зірка”), яка під відродженою назвою почала виходити у 1888 р.

Відомий англійський спеціаліст в галузі історії преси Р. Вільямс, відкидаючи думки, наведені вище, вважає, що вихід масової британської преси починається з недільних газет, які набули в Англії великого поширення на початку ХІХ ст. При цьому він посилається на друкований недільний орган “Бритіш Газет енд Санді Монітор” (“Британська газета і недільний порадник”), яка з’явилася в 1781 р. і поклала початок традиційним для Англії спеціальним недільним газетам. Специфіка недільних видань полягала в тому, що їхні полоси заповнювалися поліцейськими новинами, спортивною інформацією, новинками моди, детективними оповіданнями тощо.

До речі, й сьогоднішні масові недільні газети заповнюються такими матеріалами. Тиражі недільних газет в 40-ві роки ХІХ ст. досягали 50 – 100 тис. прим. [92]. Загальний разовий тираж недільних видань у 1850 р. досягав 275 тис. прим., у той час як всі щоденні газети мали разовий тираж лише 60 тис. прим. А вже в 90-ті роки недільні видання мали загальний разовий тираж 1 млн. 725 тис. прим. Лідируюча серед них газета “Ллойд Віклі Ньюс” (“Недільні новини Ллойда”) у 1890 р. розходилася накладом у 900 тис. прим., а в 1896 р. – тираж досяг 1 млн. прим. Таким чином, перші недільні газети, які виникли в ХІХ ст., справедливо було б вважати не піонерами масової преси, а її попередниками.

А вечірня газета “Стар”, створена Т. П. О’Коннором, дійсно була досить дешевою та водночас політично радикальною. Рішуче відкинувши “тривіальний” стиль “застарілого журналу”, газета у перший же день продала 142 тис. 600 прим.

За сім років до цього, у 1881 р., Джордж Ньюнес (1851 – 1910) заснував “Тіт-Бітс” (“Усяка всячина”) – дешевий щотижневик, що обіцяв читачам пікантні новини з найцікавіших книг, журналів і газет світу. Спочатку газета була типовим дайджестом, а потім у ній з’явилися й оригінальні матеріали. Інтерес до людської натури відобразився і в іншому виданні Ньюнеса – “Стренд Мегезін” – “Журнал Стренда” (1891). Він вміщував на своїх полосах ілюстрації, розважальні матеріали, ранні оповідання А. Конан Дойля про Шерлока Холмса. Це перетворило “Стренд Мегезін” на одне з найпопулярніших щомісячних видань.

Вступу Англії до сторіччя “нової” журналістики чимало сприяв той факт, що в 1894 р. брати Альфред та Гарольд Хармсворти купили лондонську “Івнінг Ньюс” і модернізували її. До цього А. Хармсворт, співробітничаючи в “Тіт-Бітс”, зацікавився однією з її колонок, – “Відповіді кореспонденту”. Він вирішив створити газету, що повністю складається з таких відповідей. У 1888 р. вийшов перший номер “Ансверс” (“Відповіді”). Історики англійської журналістики вважають, що з малопримітної газети “Ансверс” виросла одна з найбільших видавничих кампаній у світі.

Спеціалізуючись на випуску дешевої друкованої продукції, Хармсворти досягли певних успіхів: їхні видання виходили накладом у 1,5 млн. прим.

У найбільш концентрованому вигляді риси масової газети виявилися в національній щоденній газеті “Дейлі Мейл” – “Щоденна пошта” (1896). Прагнення її засновника А. Хармсворта до створення ранкових газет пояснювалось тим, що преса слабко орієнтувалася на нову читаючу публіку – клерків і ремісників. “Дейлі Мейл” якраз і була призначена “для сотень тисяч юнаків і дівчат, які щорічно закінчують школу і які хочуть читати все, що написано просто і досить цікаво” [91; с. 76].

Англійські історики преси вважають, що сам лорд Норткліфф – “Наполеон Фліт-Стріт” – заклав основи сучасної масової преси в Англії, масової газети, сформулював і втілив на практиці прийоми й методи, які лягли в основні принципи стратегії масової англійської журналістики. Р. Вільямс вказує, що Хармсворт-Норткліфф “спустився в найнижчі верстви британської соціальної структури в пошуках читачів” [91; с. 77].

Лорд Норткліфф перший зрозумів, що газета може стати предметом першої необхідності, як пиво чи тютюн. Він певним чином ризикував, знизивши вартість номера до півпенні (від цього скоротилися прибутки від роздрібного продажу). Але засновник видання покрив усі витрати за рахунок продажу газетної площі під рекламу впливовим фірмам, які щедро оплачували опубліковану в “Дейлі Мейл” рекламу. Отже, це давало лорду Норткліффу при великих тиражах значні прибутки. Фінансово-промислові кола Англії всіляко підтримували його, вбачаючи в газеті “Дейлі Мейл” надійний засіб впливати на свідомість найнижчих верств трудящого населення країни. Політичні партії знайшли в газеті “Дейлі Мейл” Норткліффа надійний засіб вести пропаганду і агітацію серед своїх потенційних виборців до парламенту.

Спочатку ця 8-сторінкова газета була досить традиційна за формою, але Хармсворт постійно змінював її зміст. Він увів у “Дейлі Мейл” спеціальні рубрики для жінок, регулярно друкував новини, проводив газетні кампанії. Оскільки А. Хармсворт симпатизував авіації, газета виплатила кілька крупних призів авіаторам.

Уже в перший рік свого існування “Дейлі Мейл” збільшила тираж до 200 тис. прим. на день. Через рік він досяг півмільйона, а через чотири – 700 тис. прим. Наприкінці ХІХ ст. наклад газети становив 900 тис. прим. Таких тиражів не знала жодна газета в Англії. Видавався її недільний випуск – “Санді Дейлі Мейл” (“Недільна щоденна пошта”), у 1899 р. її змінила художня, ілюстрована та змістовна газета – “Ілюстрейтед Мейл” (“Ілюстрована пошта”). У подальшому отримали поширення й інші видання газети – “Континентал Дейлі Мейл” (“Континентальна щоденна пошта”), “Оверсі Дейлі Мейл” (“Заморська щоденна пошта”).

А. Хармсворт не уникав політики. Він підтримував уряд у ході англо-бурської війни.

У 1890 р. на газетному ринку з’явилася газета Артура Пірсона (пізніше – сера Артура) “Пірсон’з Віклі” (“Щотижневик Пірсона”) – 20-сторінковий щотижневик, наклад якого становив кілька сотень тисяч примірників. Видання розповідало про життя маловідомих країн і народів, цікавилося військовою справою. За прикладом “Тіт-Бітс”, газета обіцяла виплату нагород родині людини, що загинула в залізничній катастрофі, якщо у неї знайдуть номер “Пірсон’з Віклі”. У ній друкувалося багато шарад, за розгадку яких видавалися призи. У 1900 р. Пірсон розпочав видання дешевої газети “Дейлі Експрес” (“Щоденний експрес”). Вона вміщувала новини на першу шпальту, як це було прийнято в американській пресі. Ряд лондонських ранкових газет вирішив наслідувати цей приклад лише в ХХ ст. “Американізація” “Дейлі Експрес” багато в чому пояснювалась тим, що сам Пірсон, побувавши в Америці, був знайомий із журналістикою цієї країни, а головний редактор (1902 – 1932) “Дейлі Експрес” до цього працював у “Нью-Йорк Івнінг Телеграм” (“Вечірня телеграма Нью-Йорка”) і “Нью-Йорк Геральд” (“Вісник Нью-Йорка”).

У 1906 р. було зроблено спробу заснувати дешеву газету лібералів – ранкову “Триб’юн” (“Трибуна”), але видання швидко заглохло. Ряди популярних видань поповнили нові недільні газети, включаючи “Санді Пікторіел” (“Ілюстрована неділя”), “Ілюстрейтед Санді Геральд” (“Ілюстрований недільний вісник”), пізніше перейменований на “Санді Грефік” (“Графічна неділя”). Стали з’являтися провінційні випуски столичних газет, приміром манчестерське видання “Дейлі Мейл”.

“Дейлі Мейл”, “Дейлі Експрес”, “Дейлі Міррор”, “Дейлі Скетч” та інші газети створили підвалини системи сучасної масової дешевої преси Великобританії.

Таким чином, англійська “нова” журналістика була пов’язана з появою масової преси з усіма її достоїнствами та недоліками. Безперечно, вона відіграла істотну роль у залученні широких верств до орбіти впливу засобів інформації, що набували масового характеру. Вона пожвавила газетно-журнальний ринок Англії, внесла нові характеристики в журналістський професіоналізм. Якщо раніше коло питань, про які писали журналісти, обмежувалося, як правило, спортом і сферою фінансів, то тепер знадобилися люди, що розбиралися у питаннях міжнародної політики, військової справи, авіації, автомобілізму, фермерства, садівництва, ведення хатнього господарства, театру, музики, кінематографу – цей перелік можна було б продовжити.

Але масова преса “пробудила” в журналістиці і її негативні риси. Шпальти газет заповнив потік повідомлень про тіньові сторони людської натури, відбувалося вторгнення в особисте життя, порушилися норми моралі (в Англії ще в 1857 р. арештовувалися порнографічні книги та картини). Збільшилися можливості маніпулювання громадською думкою.

В умовах “нової” журналістики газетні та журнальні видання прагнули визначити своє місце в системі преси, що ускладнювалась. Вести активний пошук своєї ніші на ринку інформації змушувала й конкуренція між “старими” і “новими” виданнями.