Історія журналістики Великобританії (стр. 19 )

Такою довіреною особою в “Таймс” став у 1817 р. 32-річний професійний журналіст Томас Барнс. Йому судилося відіграти велику роль у зміцненні газети, того унікального становища, яке висунуло її на чільне місце в системі англійської преси. Взагалі на той час передача власником повсякденного керівництва газетою журналістові-професіоналу сама по собі була великим нововведенням. Не випадково відомий англійський журналіст Ф. Вільямс назвав передачу обов’язків редактора і керівника друкованим органом Томасу Барнсу “редакторською революцією” [90; с. 73].

При Барнсі газета набула більш ліберального забарвлення (вона, приміром, засудила “Пітерлоо”, виступила проти “шести актів” 1819 р.). Великою заслугою Барнса стало те, що він одним з перших почав прислуховуватися до голосу своїх читачів, збираючи інформацію про інтереси представників різних верств населення. Кореспонденти газет повідомляли Барнсу про зміни в громадських настроях. “Таймс” заявила про себе як про “голос нації”. Редакційні статті газети закликали читачів висловлювати свою думку в листах.

Очоливши редакцію “Таймс”, Т. Барнс – досвідчений журналіст-професіонал, тонкий політик – зрозумів, що в Англії відбувається перегрупування політичних сил і на авансцену виходить зростаючий впливовий клас – торговельно-промислова і фінансова буржуазія, що їй належить відтепер визначати подальші шляхи розвитку країни. Це орієнтування на провідні політичні сили англійського суспільства стало вирішальною причиною того, що “Таймс” перетворилась на найвпливовішу, найпопулярнішу газету Англії.

Публікації й позиція газети відіграли помітну роль у таких важливих політичних подіяї, як перша парламентська реформа 1832 р. (яка дала право голосу дрібній і середній буржуазії та знищила частину “гнілих містечок” на користь промислових центрів), прийняття закону про емансипацію католиків, відміна хлібних законів у 1846 р.

Таким чином, уже в 30-ті рр. ХІХ ст. вона виступає як найбільш дійовий політичний інструмент, здатний вносити суттєві, істотні корективи в зовнішній і внутрішній політичний курс англійського уряду, при цьому критичні зауваження і настійні рекомендації щодо урядової політики висловлювалися, як правило, у формі листів, надісланих нібито читачами до редакції. Такий метод був дуже зручним, по-перше, тому, що створювалося враження, ніби “Таймс” є рупором суспільної думки, трибуною народних мас, по-друге, редакція завжди мала змогу приховувати ім’я авторів листів, мотивуючи це тим, що листи надсилалися анонімними дописувачами.

Класова позиція газети особливо чітко й твердо виявлялася в питаннях про відношення до приватної власності. Про це недвозначно говорять автори “Історії “Таймс”: “Барнс був за власність і особливо за власність, придбану шляхом індивідуальної ініціативи” [83; І; с. 245]. Розуміючи, що в Англії відбуваються важливі соціальні події, Уолтер ІІ і Барнс концентрували свою увагу на проблемах внутрішнього політичного та економічного становища країни. Напружена політична боротьба за реформування державного апарату, прагнення фінансово-промислових кіл взяти участь в управлінні країною, піднесення революційного руху – все це вимагало від редакції “Таймс” постійної уваги до ситуації в Англії, вимагало швидкої реакції на всі важливі соціальні зміни в країні.

З цією метою Барнс засновує розгалужену мережу кореспондентів у самій Англії. Вона створювалася не тільки як засіб збирання необхідної газеті інформації – “новин”, але й як інструмент вивчення настроїв і прагнень тих кіл, яким “Таймс” вірно служила [83; І; с. 206]. З цього приводу згадуваний вище Ф. Вільямс пише, що Барнс “…не тільки прислухався до суспільної думки і тлумачив її, але й прагнув формувати її” [90; с. 78 – 79]. Барнс виявив неабиякі здібності як організатора і керівника авторитетної великої щоденної газети, так і хитрого політика, майстра політичної інтриги. “Міністри приїздили до нього з візитами додому, говориться в “Історії “Таймс”, оскільки їхньою основною метою було з’ясувати його погляди на настрої в країні, хоча вони сподівалися, мабуть, почути його прихильне ставлення до їхньої політики. Постійний інтерес до політичної та економічної думки, до прагнень кожного класу в королівстві створювали Барнсу міцну основу для його унікального становища” [83; І; с. 102].

Зміцнення позицій газети було зумовлено й тим, що вона постійно вдосконалювала свою друкарську базу. Уолтер ІІ і Барнс прагнули використати усі технічні новинки поліграфії, зокрема парові друкарські верстати, які прискорювали як випуск тиражу газети, так і друкованої продукції загалом. Цікаво, що паровий прес було уведено до ладу таємно через страх перед луддитами.

Власник і головний редактор газети запрошували до співробітництва в “Таймс” кваліфікованих журналістів, знаменитих літераторів (Теккерея, Чарльза Лемба, Сауті та інших). Велику увагу приділяли вони також підвищенню журналістської майстерності, зокрема техніці репортажу, нарису і т. д. “Таймс” першою почала використовувати стенографічні звіти засідань, виступів політичних діячів, вчених-економістів, видатних промисловців.

Із 1820 р. неодноразово збільшувався не тільки розмір полос газети, але й їхня кількість. У 1818 р. редакція почала випускати безкоштовний рекламний додаток до “Таймс”, який фактично являв собою самостійну газету. Таке нововведення збільшило площу газети для публікації матеріалів на суспільно-політичні та економічні теми не тільки з життя Англії, але й з життя зарубіжних країн. Так, 8 травня 1841 р. у колонці повідомлень “Таймс” сповістила своїх читачів, що помер “Томас Барнс, есквайр, на 56-му році життя”. Ось таким чином уперше в газеті “Таймс” було згадане ім’я її головного редактора. Однак ні слова не було про те, що він 24 роки очолював газету “Таймс”. Діяльність Барнса як головного редактора “Таймс” для читачів та навіть і для більшості співробітників газети була таємницею за сімома печатками.

До початку 20-х рр. ХІХ ст. тираж газети перевищив 7 тис. прим., а до 30-х рр. – 10 тис. Коли газета набула репутацію “громовержця”, тобто гучного критика усіх політичних курсів, які не збігалися з лінією її видавця, тираж газети піднявся до рівня 20 тис. і потім 30 тис. прим., що інколи перевищувало поширення інших лондонських газет, разом узятих. Коли її щоденний тираж досяг 60 тис. прим., наклад найближчого конкурента ледве наближався до 6 тис. Точність і якість репортажів, своєчасність висвітлення подій, високий рівень передовиць та аналітичних статтей, поінформованість у хитросплетіннях європейської політики зробили “Таймс” еталоном європейського періодичного видання. У багатьох європейських столицях власні кореспонденти газети користувалися такою ж увагою, як і посли іноземних держав. Преса в особі “The Times” ставала справжньою “четвертою владою”. Для Американського президента Авраама Лінкольна “Таймс” цього періоду – “одна з найвеличніших сил у світі“, навіть королева Вікторія в одному з листів поскаржилася на впливовість цієї газети.

Зростав тираж, зростали й прибутки від реклами. Якщо в бухгалтерських книгах 1815 р. у графі “Надходження від реклами” значилося 9 тис. фунтів стерлінгів, то в 1821 р. – 14,5 тис. фунтів. В анналах Сіті 1812 р. видавець “Таймс” Уолтер ІІ значиться як бізнесмен із цілком самостійним значним прибутком (до 10 тис. фунтів стерлінгів на рік) і характеризується в одному з документів як особистість, яка не стільки потребує підтримки, скільки здатна сама надавати пораду й допомогу іншим.

Герцог Веллінгтон, ставши головою уряду Лондона після перемоги над Наполеоном, намагався встановити довірливі стосунки з газетою і забезпечувати з її допомогою публікацію “правильних” матеріалів. Показово, що Веллінгтон і Уолтер ІІ не значилися в лавах однієї і тієї ж політичної партії. У щоденнику секретаря міністра фінансів за 1834 р. “Таймс” характеризується як єдина лондонська газета, котра має значення і як “лідер серед газет Європи”. Згодом цю практику намагалися продовжити й інші уряди.

Система інспірування “Таймс” набула особливо витонченого характеру, коли в газеті почав публікувати свої передовиці Г. Рів. Його статті відзначалися міткістю оцінок і суджень, глибиною аналізу (особливо щодо фігури імператора Луї Наполеона, який теж спробував підкупити Ріва і “Таймс”, але невдало). Представники міністерств змагалися в тому, щоб привернути увагу і прихильність Ріва, і в такий спосіб інспірувати теми й думки для чергових передовиць газети у дусі, бажаному для уряду. Улещування газети владою змінювалося конфліктами, коли, наприклад, напередодні 1820-х рр. газета була позбавлена навіть такої милості, як публікація урядових оголошень. Але це уже не могло відчутно позначитися на матеріальному становищі газети. Головне досягнення видавця “Таймс” та її популярного редактора тих часів Барнса полягає в тому, що вони чуйно вловили інтереси і віяння в колах промислової буржуазії, що переживала бурхливий розквіт, так само як і в фінансових центрах Сіті, які йшли в ногу з новим поколінням англійських власників фабрик і заводів.

Для “Таймс” було характерно прагнення зберегти в очах читачів обличчя “морально незалежного видання”, але із 1840-х рр. стає все більш очевидним, що газета орієнтується передусім на інтереси Сіті і пов’язує своє процвітання з великими фінансово-промисловими підприємцями. До того ж, завдяки паризькому кореспонденту газети було відкрито заколот кримінального характеру проти лондонських банкірів, яких газета врятувала від втрати майже мільйона фунтів стерлінгів. Популярність “Таймс” у Сіті, звичайно, зросла. Підтримуючи так звані “нові гроші”, роблячи на них ставку, “Таймс” отримувала і відповідну матеріальну компенсацію, що дозволяло їй бути набагато самостійнішою на відміну від конкурентів. Широке коло рекламодавців давало змогу газеті не прив’язуватися до якого-небудь певного джерела економічної сили та впливу.

У цей час у деяких матеріалах виразно виявлялася проурядова позиція редакції. У деяких інших публікаціях газета дозволяла собі виступати в ролі коригувальника урядової політики, хоча траплялися й “проколи”. Напередодні Кримської війни “Таймс” чи не до останнього моменту проповідувала максимальну “обережність” у відносинах з Росією (оскільки ще діяла інерція курсу на всіляке підтримання “стабільності” на континенті, щоб не підірвати вигідну для певних кіл буржуазії торговельну кон’юнктуру). У цей момент лорд Рассел, який щойно пішов з посади міністра закордонних справ, звинуватив видавців “Таймс” у тому, що вони активно працюють на Росію. Після цього тон передовиць почав змінюватися настільки різко, що російський імператор дізнався про зміст англійського ультиматуму Росії саме з газети, яка випередила дипломатичний документ. Це зайвий раз підкреслює приголомшливу поінформованість журналістів редакції.