Історія журналістики Великобританії (стр. 34 )

На рубежі 1980 – 1990-х рр. на вулиці Фліт-стріт стало набагато тихіше. Майже всі газетні видавництва перемістилися в інші місця, де більше простору й дешевше земля під друкарські корпуси, насичені новітньою технікою. Нині переважна частина центральних (“національних”) газет Британії випускається в так званій “Країні доків” (“Док лендс”) – районі морських причалів у гирлі Темзи, які відслужили свою службу. Як зауважує британіст С. Беглов, “імперія” освоїла нову територію. Це не просто зміна адреси. Це – зміна епох у газетній справі, викликана вимогами нової технології поліграфічного виробництва та боротьби газетно-журнальної преси за виживання в умовах конкуренції з боку “електронної” індустрії інформації, що стає все більш жорсткою [9].

Цей процес змін відбувався у “країні традицій” дуже болісно і зайняв досить тривалий час. Якщо вести відлік від початку 1960-х років, то в графу “втрат” слід занести 3 щоденні та 4 недільні газети. Їхні місця серед центральних газет посіли 4 нові щотижневі газети: “Сан” (1964), “Тудей” (1986), “Дейлі стар” (1978), “Індепендент” (1986), а також 3 недільні: “Санді міррор” (1963), “Санді телеграф” (1961), “Індепендент он санді” (1990). У 80-х роках у “національній” лізі спробували закріпитися ще 3 нових видання. Одне – недільне та 2 щоденних. Проте, не зумівши викроїти для себе достатній для виживання шматочок із загального рекламного пирога, кожне з них змушено було вже півроку – рік по тому вийти з гри.

Друга половина ХХ сторіччя – час неухильного скорочення тиражів щоденних і недільних газет і припинення виходу ілюстрованих журналів загального типу (на кшталт щотижневиків “Пікчер пост”, “Джон Булль” та ін.). Їх місце зайняли жіноча періодика, а також журнальні вкладки-додатки до недільних газет. Одна з причин – перебудова рекламного бізнесу. Рекламні кампанії з прицілом на масового споживача посіли помітне місце і на телевізійних каналах. Газети ж (як і видання журнального формату) нині могли розраховувати на отримання істотних прибутків від публікації оголошень лише в тому випадку, якщо вони забезпечували аудиторію цільової реклами – за родом занять та соціальним станом читачів, їхніми запитами матеріального та культурного характеру. Реклами яскравої, що сприяла закріпленню позитивного іміджу тієї чи іншої фірми.

Негативна динаміка поширення газет простежується на таких цифрах. Якщо на середину 1950-х років – пік післявоєнного буму газетної індустрії – загальний разовий наклад щоденних центральних і провінційних газет сягав 27 млн. прим., то на початок 90-х рр. скоротився до 18 млн. Ще більш серйозних втрат зазнали недільні газети: падіння сукупного разового тиражу майже вдвічі – з 28 до 14,5 – 15 млн. прим. [79; с. 22-23] і [103; с. 468].

Однак із цих статистичних показників зовсім не випливає висновок про таке ж неминуче падіння впливу газет як джерел інформації та рупорів громадської думки, їхньої ролі як “четвертої влади”. Зокрема, звертає на себе увагу та обставина, що в цілому кількість центральних видань не скоротилася. На тому ж, як і раніше, інформаційному просторі залишилось місце для 11 щоденних і 9 недільних газет, хоча деякі назви і змінилися.

Залишився незмінним і відсоток дорослих британців, які прочитують не менше однієї щоденної газети. Іншими словами, якщо англійці стали більш розбірливо та заощадливо витрачати гроші на придбання преси, щоб уникати дублювання тієї ж самої інформації, то, в свою чергу, і газети зробили чимало для того, щоб розширити коло висвітлюваних питань, урізноманітнити палітру жанрів і думок. А із цього правомірно випливає висновок про те, що ці газети могли продовжувати розраховувати на постійні контингенти читачів, котрі складаються роками і навіть десятиліттями. А заодно і на “прив’язаних” до цих контингентів рекламодавців.

Зарубіжні автори вважають, що в середині 80-х рр. ХХ ст. англійська преса остаточно почала існувати в ХХ ст. Впровадження нових технологій викликало великі сподівання, які певною мірою справдилися. Наприклад, за два роки бюджет редакції “Санді Таймс” зріс на 33%, газета відкрила свої бюро у Москві та Гонконгу, за допомогою супутникового зв’язку тиражується не лише в Британії, а й у Шотландії. “Нова ера” викликала і серйозні проблеми: група “Ньюс Інтернешнл” скоротила 5,5 тис. робочих місць, “Експрес Ньюспейпер” і “Міррор Груп” – по 4 тис. 600, “Асошіейтед Ньюспейпер” – 700. За два роки із 30 тис. поліграфістів було звільнено 15 тис. 400 чол.

Наступне десятиріччя підтвердило, що використання нових технологій не тільки не відмінило, а й підштовхнуло ринкові механізми, що регулюють діяльність британських мас-медіа. Наявний у Великобританії союз конкуренції та монополізації виявив себе з новою силою у процесі глобалізації інформаційного простору, тим більше, що країна широко представляє ті ЗМІ, які перестрибнули кордони Британських островів. Інтернаціональний характер продовжує зберігатися та поглиблюватися і в сфері власності на ЗМІ.

Сьогодні у Великобританії виходить близько 130 щоденних і недільних, 1400 тижневих і понад 6500 інших періодичних видань. Майже 90% британців читають регіональну або місцеву пресу. Загальний наклад національних газет у будні в середньому становить 13 млн. прим., а в неділю – 14,5 млн. прим., хоча загальна кількість читачів є значно більшою. Читання газет більше до вподоби чоловікам, аніж жінкам [18; с. 2].

За передбаченнями експертів, англійську пресу очікує чергова революція, що відбудеться завдяки використанню нової техніки і технологій не лише на рівні газетно-журнального виробництва, а й на всіх етапах внутрішньоредакційної роботи. Цю революцію називають “внутрішньоредакційною”. Навряд чи журналіст перетвориться на замкнутого одинака – “плаггі”, котрий замінив людське спілкування спілкуванням з інформаційною технікою [88; с. 51-52].

Але те, що журналістика набуває нових професійних якостей і рис – очевидно. Існують різні точки зору з приводу того, що переважатиме в пресі ХХІ ст. – фактографічність або коментування, аналіз, думка. Сучасний стан британської преси свідчить, що розвиток може отримати будь-яка з цих тенденцій. Не виключено, що вони ще дуже довго співіснуватимуть поряд, надаючи читачам зразки найвищої журналістської майстерності та найпримітивніші прийоми бульварно-жовтої преси. Мабуть, у цих протиріччях міститься джерело внутрішнього розвитку журналістики.

Розділ 4.

Проблемно-тематичні лінії британської преси

4.1. Україна в публікаціях “Файненшл Таймс”

і “Eкономіст” (липень – грудень 1998 р.)

На кафедрі міжнародної журналістики Інституту журналістики постійно проводяться наукові дослідження студентів. У цьому підрозділі подаються основні результати дослідницької роботи А. Катуніна, виконаної під науковим керівництвом професора .

Кількісно-якісний аналіз публікацій. За період, що оглядається, у виданнях “Файненшл Таймс” і “Економіст” міститься 15 редакційних матеріалів, які стосуються України. Навіть найелементарніший контент-аналіз цих матеріалів дає можливість зрозуміти коріння образу України серед економічних кіл Заходу. Але найкраще буде звернутися до реальних цифр.

Отже:

1. З 26-ти згадувань про Україну у виданнях “Файненшл Таймс” і “Економіст” за ІІ півріччя 1998 р. з негативного боку Україна характеризується 21 раз. А саме:

·  Жахлива економіка – 4 згадування;

·  Обмеження свободи слова – 2;

·  Можливість “лівого реваншу” – 2;

·  Антидемократичні процеси – 2;

·  Єврейське питання – 2;

·  Корупція у вищих ешелонах влади – 2;

·  Заборгованість України по зовнішніх боргах – 2;

·  Непрофесіоналізм уряду – 1;

·  Епідемія СНІДу в Україні – 1;

·  Дитяча смертність – 1;

·  Катастрофа українського ракетоносія в Казахстані – 1;

·  Протиріччя між Сходом і Заходом України – 1.

2. Згадувань, які можна причислити до нейтральних, – 4:

·  Співробітництво України з міжнародними фінансовими структурами – 3;

·  Українська культура та мистецтво – 1.

3. Позитивних згадувань – лише два, і стосуються вони єдиного успішно діючого фінансового інституту країни – Національного банку та його політики, спрямованої на утримання стабільного курсу грошової одиниці.

У процентному відношенні цифри ще більш вражають:

·  Негативні матеріали – 81%;

·  Нейтральні матеріали – 12%;

·  Позитивні матеріали – 7%.

З політичних діячів, які згадуються у матеріалах британських журналістів, безумовне лідерство належить другому президенту України Л. Кучмі: він згадується у 4-х публікаціях. У двох матеріалах згадується колишній прем’єр і лідер партії ”Громада” П. Лазаренко. По одному разу згадуються П. Симоненко (лідер КПУ), О. Ткаченко (на той час спікер Верховної Ради, лідер Селянської фракції), В. Рибак (мер Донецька), Ю. Кравченко (міністр внутрішніх справ України) та З. Кулик (міністр інформації, пізніше керівник Держтелерадіо України). Для всіх названих політичних діячів англійські жуналісти не знайшли доброго слова. ”Нейтральних” зображень лише три: Л. Кучма – 2 рази (з 4-х) і донецький мер В. Рибак.

У процентному співвідношенні цифри виглядають таким чином:

·  Негативні матеріали – 80%;

·  Нейтральні матеріали – 20%.

Економіка. Це провідна тема в економічних виданнях, що є цілком логічним. Але, якщо більшість публікацій про інші країни має у собі хоча б зерно позитиву, то в матеріалах про Україну він чомусь відсутній. А однією з найпопулярніших тем матеріалів є українська корупція. І пальма першості тут віддається колишньому прем’єр-міністрові П. Лазаренку, матеріали про діяльність якого можна знайти практично у кожному великому західному виданні. В одній зі своїх статей журналісти “Файненшл Таймс” намагалися дослідити колізію, яка й посьогодні продовжує розвиватися між президентом України і його колишнім протеже, який почав вести власну політичну гру, й тому був знятий з посади, але замість того, щоб розкаятися й залегти на дно, почав вести активну антипрезидентську політику.

Президентські аналітики побоюються, що якщо гроші Лазаренка підтримають на виборах О. Мороза, кандидата від лівих сил, президент може програти за тим самим принципом, за яким він колись виграв у свого попередника: населення прагнуло змін, у той час, як ситуація в країні лише погіршувалася. Тому завданням номер один для президентстських структур влади стало вирішення “проблеми Лазаренка”, якої б узагалі не існувало, якщо б П. Лазаренко не мав депутатської недоторканності, що змушує урядові структури шукати відповідну мотивацію для притягнення його до кримінальної відповідальності.