Історія журналістики Великобританії (стр. 22 )

Ускладнювалася не лише сама система англійської преси; видозмінювався й процес виробництва газети, ставала більш різноманітною журналістська спеціалізація, збільшувався штат видань. Помітною стала істотна різниця між власником видання або журналу та працюючим журналістом.

У першій половині ХІХ ст. сформувалася тенденція, яка в майбутньому визначатиме долі англійської журналістики: преса почала більше уваги приділяти вбивствам, пограбуванням, поліцейським розслідуванням. Видання, що уникали подібної тематики, ризикували втратити читача. Економічна вигода в журналістиці почала витісняти політичні мотиви.

Комерційний інтерес був домінуючим під час заснування інформаційного агентства “Рейтер” (1851), яке в ХХ ст. стане світовим. Його первісне значення полягало в тому, щоб надавати ділкам Сіті інформацію про курс акцій на біржах Західної Європи. Засновник агентства Джуліус Пол Рейтер, як вважають історики, ніколи не був журналістом. Він був великим підприємцем у сфері новин: до третьої чверті ХІХ ст. новина стала вигідним товаром. “Якби Рейтер жив на два покоління раніше, в Англії ХVІІІ ст., він став би продавати бавовну – найголовніший товар індустріальної революції. Якби він зайнявся бізнесом на початку ХХ ст., він з успіхом міг перетворитися на нафтопромисловика. Він віддав перевагу новинам, тому що ринковий попит на них зріс, як ніколи раніше” [87; с. 5].

В англійській журналістиці цього періоду відбувалися серйозні зміни, які породили й нові ідеї, і покоління людей, здатних втілити ці ідеї в життя.

2.4. “Рейтер” розвивається

У 60-ті рр. ХІХ ст. англійська преса отримала ту міру свободи, яка для свого часу була історично можливою. Видавці, редактори, журналісти (кожний по-своєму) поспішили скористатися цією свободою. Нові можливості преси обумовлювалися не лише скасуванням “податків на знання”: зростали технічні можливості її виробництва та поширення. Якщо перші поштові карети в 1784 р. долали 120 миль від Бристоля до Лондона за 16 год., то в 1825 р. паровоз Джорджа Стефенсона перевозив людей і пошту зі швидкістю 12 миль за год. Кабель, що передавав телеграфні повідомлення по дротах, протягнувся через Ла-Манш (1851) і через Атлантику (1866). У 1878 р. Олександр Белл продемонстрував королеві Вікторії телефон; незабаром була прокладена приватна телефонна лінія від острова Уайт до Лондона, а потім у столиці Великобританії почала діяти громадська телефонна служба. У 1901 р. Гульєльмо Марконі надіслав “бездротовим телеграфом” радіоповідомлення з Корнуелла до Ньюфаундленда через Атлантику. Марконі передбачав появу й “видимого телефона”.

На 1862 р. довжина телеграфних ліній становила 150 тис. миль, 15 тис. з них припадало на Британські острови.

“Економічною базою процвітання Британії була свобода торгівлі. Вона стала символом віри для більшості британців поряд зі свободою віросповідання і свободою висловлення політичних думок. Життєво важливою для останнього була вільна преса” [87; с. 5].

У такій обстановці йшло перетворення служби Джуліуса Пола Рейтера на справжнє інформаційне агентство. Процес впровадження Рейтера в журналістику не був безболісним; “старі” англійські газети типу “Таймс” віддавали перевагу отриманню інформації з-за кордону від своїх кореспондентів. Перші спроби продавати заокеанські новини пресі були невдалими, але з 1858 р. ситуація змінилась. У 1859 р. Рейтер переконливо продемонстрував “Таймс” та іншим виданням, що одержувані ним телеграми набагато оперативніші, ніж повідомлення спеціальних кореспондентів. “Таймс”, “Морнінг Кронікл”, “Морнінг Геральд”, “Дейлі Телеграф” і “Морнінг Едвертайзер” (“Ранкові оголошення”) на початку 1860-х рр. уже платили солідні суми за передплату на інформацію Рейтер. Передплатниками агентства стали німецькі та бельгійські видання. Щоправда, у висвітленні Кримської війни “Таймс” продовжувала лідирувати, але після 1858 р. кількість передплатників Рейтера збільшилася, одночасно розширилась і мережа агентів, котрі не були журналістами, а збирали інформацію для Лондона.

Для кого працювало агентство? “Англійськими читачами телеграм Рейтера були виключно чоловіки з ліберальними поглядами середнього класу. Їх можна було розглядати прихильниками зарубіжних конституційних рухів, враховуючи їхній інтерес до Гарібальді; але вони виглядали більше роялістами, аніж республіканцями, тому що їх сильно хвилювали діяння королів і королев. Їх можна було розцінити як прибічників британської імперської ідеї, якщо йдеться про репортажі з основних колоній і з “темної” Африки. Усі вони були християнами. Нарешті, вони отримали деяку класичну освіту і мали деяке уявлення про сучасну літературу, музику та науку” [87; с. 30].

У 1859 – 1860 рр. європейські новини все ще переважали в агентстві, але потім були створені індійська та китайська служби, а до 1861 р. “Рейтер” зв’язувала із світом сотня ліній. Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка входили до кола його постійних інтересів. До Англії надходили повідомлення про громадянську війну в Північній Америці. Із 1868 р. новини “Рейтер” для провінційних видань почало поширювати агентство “Прес Асошіейшн” (“Пресова асоціація”); завдяки цьому співробітництву агентство “Рейтер” не прагнуло стати службою внутрішньої інформації.

Уже в 1856 р. “Рейтер”, французьке агентство “Авас” (або “Ава”) і німецьке “Вольф” зробили кроки назустріч одне одному – у 1859 р. між ними була укладена перша письмова угода. Новий договір підписали “Рейтер” і “Авас” у 1865 р., “Авас” і “Вольф” у 1867 р. У 1870 р. у Парижі між трьома агентствами було укладено угоду виняткової важливості: вона визначила характер їхніх стосунків аж до 30-х рр. ХХ ст. Розпочався розподіл світового інформаційного простору.

Наприкінці ХІХ ст. агентство “Рейтер” можна було вважати інститутом Британської імперії. У 1878 р. його головою став барон Герберт де Рейтер (1852 – 1915), син Джуліуса. Широкоосвічений, начитаний, він виключно добре знав агентство ізсередини і багато чого зробив для його технічного переоснащення. Електричне освітлення, телефон, друкарські машинки з’явилися в штаб-квартирі “Рейтер” уже в ХІХ ст.

Звичайно, це допомагало оперативно відстежувати найважливіші події у світі. За війнами, що відбувались у світі, “Рейтер” стежило особливо ретельно. Агентство висвітлювало нігеро-суданську кампанію (1896), грецько-турецьку війну (1897), війну в Тібеті (1904). Найбільшим драматизмом вирізнялися повідомлення з Південної Африки: про відкриття алмазів і золота, про війни із зулусами, нарешті про англо-бурську війну (1899 – 1902), що змусила здригнутися світ від нелюдських методів ведення цієї війни.

2.5. Поява якісної та масової преси, перших медіа-імперій

У 60 – 80-ті рр. ХІХ ст. в Англії одержали новий імпульс розвитку різні типи періодичних видань. Так, у Лондоні з’явилося багато вечірніх газет: “Пелл Мелл Газетт” – “Газета Пелл-Мелл” (1865), “Лондон Дейлі Мерк’юрі” – “Лондонський щоденний вісник” (1862), “Івнінг Мерк’юрі” – “Вечірній вісник” (1868), “Івнінг Ньюс” – “Вечірні новини” (1881), “Стар” – “Зірка” (1855). Провінційна “Ліверпуль Дейлі Пост” – “Щоденна пошта Ліверпуля” (1855) друкувала ранковий випуск вночі о 3-й год., денний о 9-й ранку, вечірній – о 3-й год. дня. У вікторіанську епоху виникають недільні газети “Віклі Баджет” – “Щоденний бюджет” (1861 – 1912), “Рефері” – “Арбітр” (1877 – 1939), “Піпл” – “Люди” (1881). Ряди журнальної періодики поповнили “Фортнайтлі Рев’ю” – “Шоквартальний огляд” (1865), щомісячний “Контемпорері Рев’ю” – “Сучасний огляд” (1866), “Найнтінс Сенчурі” – “Дев’ятнадцяте сторіччя” (1877), який видавався за зразком французького “Ревю дю де монд” (“Огляд двох світів”).

У 60 – 70-ті рр. популярністю користувалися щотижневики. “Веніті Фейр” – “Ярмарок марнославства” (1868) почав вміщувати щось на зразок коміксів із кольоровими літографічними малюнками, було створено розділ пліток. Успіх видання зріс. У 1874 р. виник щотижневик “Зе Уорлд: Е Джорнел фо Мен енд Вімен” (“Світ: журнал для чоловіків і жінок”). Він містив огляди сучасної історії, обіцяв відображати інтереси жіноцтва, публікувати критичні матеріали, написані “джентльменами та вченими”. У 1877 р. за типом “Уорлд” виник щотижневик “Труз” (“Істина”). Наприкінці ХІХ ст. з’явилися нові літературні видання, але деякі з них виявилися недовговічними. Періодика другої половини ХІХ ст. була достатньо спеціалізованою. Про пригоди та мандрівки писав “Уайд Уорлд Мегезін” – “Журнал усього світу” (1898), існували релігійні, професійні, технічні, спортивні та інші видання.

Відбувається диференціація преси, її поділ на якісну та масову. Провідним якісним виданням стає газета “Таймс”. Разом із “Файненшнл таймс” – “Фінансові часи” (1888) ці видання відбивали інтереси фінансово-промислових кіл і призначалися для вузької елітарної аудиторії. Заможні читачі групувалися й навколо “Дейлі телеграф”, “Манчестер гардіан”, “Спектейтор”.

Обсяг інформації, що весь час збільшувався, потребував розширення споживацького ринку, наявності аудиторії, зацікавленої в цій інформації. У 70-ті рр. ХІХ ст. в Англії склалися передумови для формування такої аудиторії. Справа в тому, що влада змінила своє ставлення до освіти та навчання мас. З одного боку, це було пов’язано з ускладненням виробничого процесу, що вимагав зміни якості праці. З іншого боку, досягнуте в результаті соціальних битв скорочення робочого дня зробило надзвичайно актуальною проблему вільного часу. Не випадково наприкінці сторіччя питання про те, як організувати дозвілля, висунулося до розряду достатньо серйозних.

У 1870 р. в Англії було прийнято закон про загальну початкову освіту для дітей від 5 до 13 років. Зросли субсидії на освіту: суспільство було зацікавлено у підготовці кваліфікованих кадрів, що мали знання в галузі технічних і природничих дисциплін.

До середини ХІХ ст. у країні було мало шкіл. У 1851 р. з 5 млн. дітей шкільного віку в Англії та Уельсі майже 3 млн. не відвідували школи, а ті, хто ходив на заняття, вчилися не більше 2 – 3 років. Напередодні 1870 р. від 20 до 40% англійського населення залишалося неграмотним. Ситуація почала змінюватись, коли з’явилися новатори, серйозно переконані в тому, що першочергове завдання їх видання полягає в залученні якомога ширшого кола читачів. Для цього на газетних шпальтах повинна була з’являтися інформація, пов’язана з людськими інтересами. Не всі журналісти сприйняли цю ідею з однаковим ентузіазмом. Для тих, хто керувався в своїй діяльності принципами “персональної” журналістики, головними професійними якостями залишалися почуття професійної відповідальності та гідності, які, на їхню думку, “розмивалися” “новою” журналістикою.