Історія журналістики Великобританії (стр. 3 )

Однак незважаючи на численні заборони, видавнича справа продовжувала розвиватися, чому сприяло введення в першій половині XVІІ ст. тривалих ліцензій на право друкування новин. Обрані Зоряною палатою друкарні з числа “вірнопідданих” отримували спеціальні ліцензії, які надавали право займатися видавничою справою, випускати друковану продукцію. Серед цих 20 друкарень були й друкарні Оксфордського та Кембріджського університетів. Для постійного контролю за видавничою справою була створена Колегія верховних цензорів. Очолювали верховних цензорів, без дозволу яких не могло з’явитися жодне друковане слово, архієпископ Кентерберійський та єпископ Лондонський.

Починаючи з ХV ст., не лише у Британії, а поступово і в усій Західній Європі абсолютистсько-феодальна влада, а також філософія Середньовіччя, яка жорстоко відкидала інакомислення, починали зазнавати все більшої кризи. Британські монархи не розуміли: системна криза і водночас зародження ринкових відносин в економіці вимагають кардинальної трансформації в соціально-політичному та культурному житті. Водночас побоюючись революційної ситуації, вони проводили половинчасті реформи. Така політика була характерна і для Єлизавети І Тюдор (1558 – 1603).

Найбільш послідовних протестантів в Англії почали називати пуританами. Їхні ідеологи прагнули створення такої церковної організації, в якій центральне місце займали б старійшини-пресвітери. Прибічників цих поглядів називали пресвітеріанами. Ліве крило пуритан вимагало повного розриву з англіканською церквою та повної незалежності громад, звідси їхня назва – індепенденти (від англ. independent – незалежний). Пуритани, незважаючи на досить скептичне ставлення до будь-якого тексту окрім біблійного, активно виявили себе в політико-релігійній полеміці, що відобразилося у памфлетній літературі.

Країна поступово заповнювалася гострими політичними памфлетами, що поширювалися в рукописному і в друкованому вигляді. Не випадково історики преси духовне життя Англії у ХVІ – ХVІІІ ст. називають періодом “памфлетної війни” (англ. “paper war” – “війни памфлетів”).

Загалом ХVІ ст. – це період розквіту англійського гуманізму, визначною рисою якого стало те, що англійські гуманісти не лише виступили проти феодального світогляду, але й раніше, ніж будь-де, почали критикувати ринкові відносини, що зароджувались, у частині нещадної експлуатації найманої праці. Англійські гуманісти, у тому числі Джон Колет (1467 – 1519), здійснили вплив на Еразма Роттердамського (1469 – 1536). Томас Мор (1478 – 1535) став родоначальником утопічного соціалізму. Англійська література того періоду була винятково багата. Її прославили Філіп Сідні (1554 – 1586) Едмунд Спенсер (1552 – 1599), Уолтер Релі (1552 – 1618). Сучасниками Вільяма Шекспіра (1564 – 1616) були драматурги Крістофер Марло (1564 – 1593) і Бен Джонсон (1573 – 1637).

Саме ХVІ ст., яке відіграло видатну роль у формуванні британської національної культури, стало свідком появи рукописних “Новин” і друкованих “Балад новин” – попередників майбутніх газет.

“Новини” повідомляли про рейси торговельних суден, час прибуття їх до портів, про ціни на різні товари, особливо заморські, повідомлення про важливі, цікаві події, атмосферні та інші природні явища. Інакше кажучи, “Новини” подавали досить строкату інформацію про все, що могло зацікавити тодішні фінансово-промислові кола. Поширення листків новин серед зацікавлених осіб здійснювалося за відповідну плату.

“Балади новин” набули особливо великого поширення в першій половині ХVІ ст.: вони публікували повідомлення про життя не тільки в Англії, але й в інших країнах – Голландії, Німеччині, Франції тощо. Значне місце в них займала торговельно-економічна інформація, повідомлення про судноплавство, різні події, стихійні лиха тощо. Інформація про внутрішнє суспільно-політичне життя була бідною (обговорювати королівське правління було заборонено) та й подавалася вона в хвалебному тоні (на жаль, жоден примірник “Балад новин” не зберігся до наших днів; у Британському музеї зберігаються лише списки окремих “балад новин”. Тут зафіксовані “Новини з Кента” за 1561 р., “Новини з Іспанії” (1599 р.), “Новини з Фландрії” (1599 р.) та інші “балади” за 1561, 1583, 1599, 1600, 1604 рр. Британські історики національної преси не без підстав безпосередніми попередниками перших англійських газет вважають саме ці друковані органи.

Попередниками британської преси вважають і “Книги новин”, що під різними назвами виходили в ХVІІ ст. один раз на рік Вони являли собою хронологію подій за минулий рік у суворій послідовності – химерну суміш фактів, вигадок та явного прагнення до того, що пізніше назвуть сенсацією.

Як зазначалося вище, появі перших рукописних і друкованих листків, балад і книг новин сприяло заснування наприкінці ХV – на початку ХVІ ст. перших друкарень – принтінг хауз – з метою книгодрукування. Але разом з друкуванням книжок почалося друкування “новин”, “балад новин” і “книг новин”.

Таким чином, виникнення журналістики у Великобританії було підготовлено усім ходом її соціокультурного розвитку.

1.3. Перші британські газети (кінець ХVІ – перша третина ХVІІ ст.)

З метою протидіяти антиурядовим листкам-памфлетам, в яких, як зазначалося в урядових документах, поширювалися “брехливі чутки, образливі для королівського двору, наклепницькі випади проти уряду”, – було дозволено вихід офіційної газети “Інгліш Мерк’юрі” (“Англійський вісник”). Її перший номер з’явився 23 липня 1588 р., з цією датою зазвичай пов’язується поява періодичної преси в Англії, хоча це видання ще дуже мало було схоже на сучасну газету.

Засновником її був “друкар її королівської величності” Єлизавети І. У підзаголовку першого номера вказувалося, що “газета “Інгліш Мерк’юрі” мусить покласти край брехливим чуткам, які поширюються в Лондоні”. У Британському музеї зберігаються 3 рукописні та 4 друковані номери цього видання. Але видано було набагато більше. Перші 50 номерів були рукописними, а після 50-го номера газета стала друкуватися. Скільки друкованих номерів було видано – невідомо. Але деякі англійські історики преси вважають “Інгліш Мерк’юрі” чи не першою в Англії друкованою газетою (А. Ендрюс, Г. Хант, Г. Герд та інші; див., напр: [74; с. 21 – 25]). Проте існує й інша точка зору: мовляв, не можна на основі кількох рукописних і друкованих номерів робити такі радикальні узагальнення (а дехто взагалі вважає “Англійський вісник” підробкою, зробленою у XVIII ст. – за такими ознаками, як відсутність колонтитулу, колонцифр і т. п.).

Створення офіційної газети переслідувало ще одну мету – попередження паніки серед населення у зв’язку з англо-іспанською війною (1585 – 1605). Філіп ІІ Іспанський і Папа римський намагалися організувати напад на Англію, а після страти Марії Стюарт Філіп виступив у ролі претендента на англійський престол (не можна забувати нещодавної образи з боку Генріха VIII, батька Єлизавети І, стосовно розлучення з іспанкою Катериною, дочкою Фердінанда Арагонського, та неприйняття англійським суспільством католички Марії, яку за її спробу жорстокого та насильницького насаджування католицизму в Англії назвали Кривавою). Іспанський флот – “найщасливіша та непереможна” Армада – 1588 р. увійшов у Ла-Манш, де дивом був розгромлений британцями (буря за ніч розмітала іспанські кораблі, які оточував і топив поодинці поспіхом зібраний строкатий, погано озброєний військово-торговельний британський флот). У зв’язку із просуванням Армади до англійських берегів перший міністр, побоюючись небажаних чуток, розпорядився розсилати офіційну інформацію, яка й була покладена в основу змісту “Інгліш Мерк’юрі”.

Історики журналістики, зокрема журналістики Реформації, вказують, що для тодішніх видань – рукописних і друкованих – було характерно кілька якостей: актуальність, масовість, тиражність. Не вистачало лише головної якості – періодичності. Саме вона відділяє протожурналістські явища від власне журналістики. На той час видання виходили нерегулярно, що було пов’язано як з політичними, так і з економічними причинами. Досягненням стала періодичність раз на рік (“книги новин”), потім раз на півроку (“Ярмаркові відомості”, тому що ярмарки збиралися один раз на шість місяців). Проте новини подібної давнини не могли повноцінно та якісно задовольняти інформаційні потреби британців (та й загалом людське суспільство, що динамічно розвивало ринкові відносини). Цієї мети було досягнуто лише з розвитком європейських поштових комунікацій, що дозволили з’явитися щотижневим газетам, які виходили регулярно та містили інформацію тижневої, максимум двотижневої давнини.

Через це напрочуд важко називати тодішні британські публікації справжніми газетами в сучасному розумінні цього слова. До того ж, за своїм оформленням ці перші газети дуже нагадували книги – з такими ж широкими берегами, візерунками на ініціалах тощо. Ці недоліки характерні як для “Інгліш Мерк’юрі”, так і для видання “Куранти, o Віклі Ньюс фром Итали, Джермені, Хангері, Поуленд, Богеміа, Франс енд зе Ло кантріс” (“Вісті, або Щотижневі новини з Італії, Німеччини, Угорщини, Польщі, Богемії, Франції та інших країн, де визнається право закону”).

Тим не менше самі ці щотижневі видання, особливо останнє, можна назвати першими британськими газетами. Так, у “Віклі Ньюс…” читач уже міг знайти дату їхнього виходу й порядковий номер. Це стало важливим кроком до формування видань газетного типу.

“Віклі Ньюс…” залишили помітний слід в історії британської періодики. У самій назві “Weekly” вказується на періодичність видання – щотижневе. У Британському музеї зберігаються номери “Віклі Ньюс…” за період з 23 травня по 22 вересня 1622 р. (Останній раз “Віклі Ньюс…” згадуються в британських каталогах за 1641 р.). Архівні бібліотечні матеріали, зокрема каталоги Великобританії, передусім матеріали Британського музею засвідчують, що вже в 20 – 30-ті рр. у Лондоні видавалося й поширювалося багато різних періодичних видань. Зоряна палата мала чимало клопоту із врегулювання стосунків між членами Гільдії друкарів (принтерів). Однак вона завжди надавала монопольне право друкувати – як правило, “надійним особам відповідно до справ захисту корони”. Відомими видавцями, які користувалися довірою уряду, були тоді Н. Баттер, Б. Доунез, Н. Нейбері.