Історія журналістики Великобританії (стр. 20 )

Подальшим проривом у галузі друкарської справи став винахід ротаційної друкарської машини, зроблений американцем Річардом Хоу в 1846 р. “Таймс” тим часом йшла власним курсом і в 1848 р. змогла впровадити машину, яка із застосуванням рулонного паперу одночасно друкувала і лицьовий, і зворотний бік з продуктивністю майже 8 тис. прим. за годину. Цей ривок відразу мав великі наслідки. Ціни на пресу впали на 25%.

Кримська війна збіглася з посиленим створенням кореспондентської мережі за кордоном. До Росії було направлено Вільяма Говарда Рассела (1820 – 1907) – відомого військового кореспондента, який працював чітко й оперативно. З його авторитетом була змушена рахуватися влада, тому що завдяки Расселу широкій британській громадськості став відомий незадовільний стан англійської армії. Його статті й репортажі завжди викликали великий інтерес у читачів.

Після смерті Барнса на посаду головного редактора “Таймс” прийшов Джон Делейн, син казначея газети (1847). До цього він був парламентським репортером “Таймс”. Певний час Делейн не стільки керував роботою редакції, скільки стежив за виконанням рішень і розпоряджень власника газети “Таймс”. Титул головного редактора поки що був для нього лише своєрідною перепусткою для допуску в кола, де можна було взяти необхідну інформацію. Таке невизначене становище Делейна як головного редактора “Таймс” ускладнювалося ще й розривом між Уолтером ІІ і батьком Делейна через фінансові махінації, на що неоднозначно натякав Делейну-батькові власник “Таймс”.

Пройшло ще немало часу, поки Джон Делейн став користуватися довірою власників “Таймс”, особливо Уолтера ІІІ, який став спадкоємцем газети “Таймс”. А тим часом новий редактор газети виявляв неабиякий хист і неабиякі здібності як головний редактор уолтерівського друкованого органу. Саме він доклав чимало зусиль і енергії, щоб ще більше зміцнити позиції “Таймс”, навколо якої створювався ореол всемогутності та абсолютної поінформованості. Мабуть, найбільш яскраво виявилася її провідна роль у роки Кримської війни (1853 – 1855).

Політична позиція газети “Таймс” у Кримській війні визначалася рядом суперечливих факторів. Незважаючи на те, що англійська буржуазія добилася значних перемог у суспільному становищі, а саме: утвердила право вільної торгівлі, створила для себе сприятливий парламентський режим, добилася парламентської реформи і т. д. – все-таки уряд, як і раніше, формувався в основному з представників родової земельної аристократії, кабінет міністрів являв собою закриту корпорацію групи знатних аристократичних родин. Найвищі посади в адміністративно-керівних органах, в тому числі і в армії, займали також представники старої вищої аристократії.

Таким чином, буржуазія, маючи свою частку в управлінні країною через парламент, прямого доступу до уряду та адміністративних органів ще не мала. І газета “Таймс”, відображаючи настрої та інтереси фінансово-промислових кіл, виступала, з одного боку, за війну з Росією, а з другого боку, критикувала уряд за його нездатність уміло організувати військові операції, невміння керувати військами. І все-таки “Таймс” була першою в Англії газетою, яка, виходячи із загарбницьких апетитів національної буржуазії, відверто закликала до військової інтервенції проти Росії.

Ось що “Таймс” писала у червні 1854 р.: “Великі політичні і військові цілі війни не можуть бути здійсненими …поки існують Севастополь і російський флот… Тому-то ми й вважаємо, що взяття Севастополя і окупація Криму є завданнями, виконання яких покриє усі витрати нинішньої війни і назавжди вирішить на нашу користь головні проблеми, заради яких точаться зараз бої” [83; ІІ; с. 173]. Відомо, що на той час англійські військові кола скептично оцінювали ідею штурму Севастополя як очевидне божевілля, і редакція “Таймс” не могла не знати цих поглядів.

Про агресивність “Таймс” свідчить і той факт, що головний редактор Дж. Делейн особисто вирядився в Крим, щоб бути очевидцем висадки союзних армій на півострів. Ось що писав про настрої головного редактора “Таймс” англійський посол у тогочасній Туреччині Стретфорд: “Я був радий почути, що він, Делейн, висловив своє переконання в тому, що коли нашим військам випаде на долю загинути під Севастополем, то першою акцією нації вдома буде послати нові війська, щоб продовжувати в Криму війну”. Як відомо, англо-французькі війська в Кримській війні зазнали великих жертв, і це не може не переконувати в агресивності англійської фінансово-промислової олігархії.

З іншого боку, газета у жовтні 1854 р. виступила ініціатором широкої кампанії збирання коштів для надання медичної допомоги пораненим у Кримській війні. Ініціатива “Таймс” зустріла широку підтримку англійського населення. Цей акт газети ще більше підняв престиж уолтерівського друкованого органу. Завершення Кримської війни “Таймс” вважала і своєю власною перемогою, адже вона від початку і до кінця висвітлювала Кримську кампанію. Спеціальний кореспондент Рассел повернувся на батьківщину як національний герой, увінчаний військовою славою. А монопольне становище газети в цей час досягло свого зеніту.

Варто тут нагадати той факт, що у 1853 – 1854 рр. тираж “Таймс” набагато перевищував загальний тираж усіх газет-суперниць, разом узятих. Читачів не могла не приваблювати звичайна редакційна практика видання: поряд із дотриманням у цілому офіційної лінії дозволяти собі публікацію критичних матеріалів. Джон Делейн стверджував, що “свобода думки та слова – це те саме повітря, яким англієць дихає з моменту свого народження”, але повітря свободи почало відчуватися пресою Англії лише в середині ХІХ ст.

2.3. Скасування “податків на знання”

та становлення сучасної преси Англії

У 1843 р. було прийнято “акт лорда Кембелла”. Віднині людина, звинувачувана в публікації відомостей, що ганьбили приватну особу, мала можливість довести свою невинність (якщо інформація була вірною та служила на благо суспільства), чого не було раніше в законодавстві про наклеп.

У 1850 р. знову було здійснено спробу провести через палату громад рішення про скасування гербового збору, а також податків на оголошення, папір і книги, що ввозилися до країни, але вона не увінчалася успіхом. Питання не вдалося вирішити і в 1852 р. Нарешті, в 1853 р. скасовуються податки на оголошення, у 1855 р. знищено гербовий збір, у 1861 р. – податок на папір.

На думку дослідників, “із скасуванням “податків на знання” було підбито риску під одним етапом розвитку англійської преси і відкрито наступний її етап – становлення сучасної преси Англії” [30; с. 42].

Скасування “податків на знання” викликало зростання чисельності газет, заснування масової дешевої преси в країні. Так, з 1854 по 1856 р. кількість газет в Англії зросла з 612 до 780 назв. А річні тиражі, які в 1811 р. становили 24,5 млн. прим., у 1864 р. зросли до 516 млн. прим. [77; с. 28].

Саме на ХІХ ст. припадає заснування ряду газет, які й понині виходять у Великобританії, серед них лондонські “Спектейтор” (“Глядач”) (1823), “Івнінг Стандард” (“Вечірній прапор”) (1827) і “Ньюс оф зе Уорлд” (“Новини світу”) (1843); “Гардіан” (“Вартовий”), Лондон – Манчестер (1821); “Ліверпул Дейлі Пост” (“Щоденна пошта Ліверпуля”), Ліверпуль (1855); “Дейлі Телеграф” (“Щоденний телеграф”), Лондон – Манчестер (1855); “Бірмінгем Пост” (“Пошта Бірмінгема”), Бірмінгем (1857) та ін. Щоправда, кількість читачів зростала за рахунок багатих прошарків населення. Пролетарські маси доступу до друкованих органів майже не мали. Низький освітній рівень трудящих мас був чи не найголовнішою перешкодою для поширення преси серед них. Так, дослідження інформаційних запитів читацької аудиторії, проведене П. Олтіком [72; с. 335], свідчить, що в середині ХІХ ст. читачі щоденних газет становили тільки 3% населення Англії, недільних – 12%, а журналів – біля 20% [72; с. 336].

У Лондоні лише за один рік після скасування “податків на знання” виникло 26 нових газет, а в провінціях – 81. Було зроблено спроби створити нові щоденні видання: так, у 1857 р. перетворилися з вечірніх на ранкові “Глоуб” (“Світ”) і “Стандард” (“Прапор”); “Глоуб” при цьому поглинула 5 інших видань. У 1856 р. почали виходити дешеві радикальні газети “Морнінг Стар” (“Ранкова зірка”) та “Івнінг Стар” (“Вечірня зірка”), що спеціалізувалися в сфері оперативної інформації. А 29 червня 1855 р. виникла “Дейлі Телеграф енд Кур’єр” (“Щоденний телеграф і кур’єр”). Тоді ж деякі провінційні щотижневики перетворилися на щоденні видання. Загалом до 1891 р. у країні видавалося 2 тис. 263 газети, а загальна кількість періодичних видань досягла 4 тис. 145, тоді як у 1829 р. нараховувалося лише 308 газет.

В усьому величезному масиві газет, які виникали або змінювали своє обличчя, звичайно, помітним явищем стала “Дейлі Телеграф енд Кур’єр”. В одній з її редакційних статей було проголошено, що добробут країни залежить не від штиків, а від просвіти мільйонів. Модель цього 4-полосного видання була типовою для свого часу: редакційні статті, оголошення, новини. Крім того, “Дейлі Телеграф енд Кур’єр” постійно друкувала листи редактору. Газета ризикнула зменшити ціну. Спочатку це викликало фінансові ускладнення, але в подальшому привело до збільшення обсягу продаж. Наклад зріс до 27 тис. прим. Один із співвласників газети Едвард Леві Лоусон фактично передбачив ідеї “нової” журналістики, дещо “американізувавши” своє видання, увівши значний обсяг новин та використавши різноманітні заголовки. Через три роки тираж “Дейлі Телеграф енд Кур’єр” перевищив наклад усіх ранкових газет разом узятих.

Набирала силу недільна газета “Ллойдс Віклі Лондон Ньюспейпер” (“Щотижнева лондонська газета Ллойда”), що вийшла в 1842 р. під назвою “Ллойдс Ілюстрейтед Санді Ньюспейпер” (“Ілюстрована недільна газета ЛЛойда”). Скасування гербового збору допомогло їй знизити ціну, і на 1861 р. обсяг продаж зріс до 170 тис. прим.

На середину ХІХ ст. щотижнева преса в Англії була представлена дуже різноманітно. Широко були розповсюджені недільні газети, сукупний тираж яких до 1854 р. зріс майже в 10 разів порівняно з першими десятиріччями ХІХ ст., хоча читати ці видання не вважалося респектабельним. Коли після скасування гербового збору ціни були знижені, аудиторія недільних газет помітно розширилася. Поряд з газетою Ллойда найбільшого обсягу продаж до середини сторіччя досягла “Ньюс оф зе Уорлд” (“Новини світу”).