Зміст (стр. 15 )

20.  Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Є. П. Качан, Т. Є. Царик, та ін.; За ред. Є. П. Качана. – К.: Видавничий дім “Юридична книга”, 2005. – 704 с.

21.  Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / С. І.Дорогунцов, , Ю. І.Пітюренко та ін. – К.: КНЕУ, 2005. – 988 с.

22.  Савченко іональні особливості народонаселення та працевлаштування на території України / // Сіверянський літопис. – 2008. − №5. – С. 145 – 149.

23.  Савченко іональна економіка [Текст]: навчальний посібник / . – К.: Кондор, 2012. – 338с. – Гл. 1.4. – С. 56–70.

24.  Формування механізму перерозподілу трудових ресурсів із застосуванням систем стимулювання праці / В. Смачило, О. Колмакова // Україна: аспекти праці. – 2007. – №3. – С. 32 – 39.

25.  До питання реалізації положень Закону України “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст” / В. Стеба // Україна: аспекти праці. – 2006. – №5. – С. 18–25.

ТЕМА 5. СУТНІСТЬ, МЕТА І ЗАВДАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

5.1. Основні положення державної регіональної економічної політики

Відмінності між “регіональною політикою” та “регіональною економічною політикою”. Визначення регіональної економічної політики. Базові принципи регіональної економічної політики. Основні напрямки регіональної економічної політики. Різниця у економічній політиці розвинутих країн та тих, що розвиваються. Регіональна економічна політика Європейського Союзу на різних етапах його розвитку. Класична та неокласична теорії регіональної політики. Напрямки сучасних регіональних досліджень. Невирішені проблеми і диспропорції регіонального розвитку.

Посилення уваги до регіональних аспектів економічного і соціального розвитку обумовило виникнення особливого напрямку у внутрішній політиці держав – регіональної економічної політики. Регіональна економічна політика є органічною складовою загальнодержавної політики. Вона базується на ступені економічної самостійності регіонів, результатах відкриттів і розробок, довгострокових прогнозах якісних та структурних зрушень у виробництві та змін на внутрішніх і зовнішніх ринках. Пошуки вигідних ніш у міжнародному та внутрішньому міжрегіональному поділі праці, спеціалізації, кооперації та інтеграції виробництва і збуту продукції є однією з ключових проблем регіонального розвитку.

Регіональна політика є інструментом, який дозволяє з невеликими суспільними витратами ефективно проводити децентралізацію регулювання економічних процесів, адаптувати загальні принципи економічної політики до регіональних умов з врахуванням особливостей економічної, соціальної, національної, етнічної та релігійної структури держави.

Основні напрямки державної регіональної політики: регулювання загальнодержавного і регіонального рівнів управління економікою; дотримання співвідношення державного і регіонального аспектів розвитку; піднесення економіки відсталих регіонів та освоєння нових ресурсів і виробництв на розвинутих територіях; визначення рушійних сил регіонального розвитку і забезпечення їх взаємодії; демографічна політика держави; проблеми урбанізації.

Основними принципами сучасної регіональної політики ЄС визначено субсидарність, децентралізацію, партнерство і програмування. Головним серед них є принцип субсидарності, згідно з яким вищі територіальні одиниці мають розв’язувати тільки проблеми, що не можуть бути розв’язані структурами нижчого рівня. Децентралізація передбачає розподіл бюджетних коштів, ресурсів та повноважень з перевагою для менш розвинутих регіонів. Принцип партнерства стимулює співробітництво між підприємствами та регіонами для досягнення мети. Принцип програмування призводить до розробки стратегій програмного характеру на довгостроковий період, які відіграють важливу роль у діяльності ринкового механізму країн ЄС.

Не існує універсальної моделі регіональної політики, яку можна ефективно використати в кожній країні. Проте є основні вчення, на які спирається сучасна теорія регіональної економічної політики, а потім і практика регіонального розвитку економіки.

В першу чергу це класична теорія регіональної політики, що спирається на принципи, обґрунтовані Дж. М. Кейнсом у 30-і роки ХХ століття. Він вважав необхідним втручання держави у всі основні економічні процеси. Виходячи з цього, сформувалася сучасна “захисна” концепція регіонального розвитку, яка передбачає активне втручання держави в розвиток територій з метою зменшення диспропорцій у рівнях розвитку окремих регіонів.

Ідеї неокласичної теорії економічного розвитку лягли в основу моделі, запропонованої американським економістом М. Фрідменом. Згідно з даним вченням, втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання мінімальне, а головне завдання регіональної економічної політики полягає у загальному підвищенні ефективності господарського комплексу регіону.

Заслуговує на увагу досвід Польщі, яка використовує потенціал окремих територій як “локомотивів” економічного зростання та досягнення високого ступеня конкурентоспроможності.

В сучасних регіональних дослідженнях сформувались такі напрямки: локаційний, головним завданням якого є визначення оптимального місцезнаходження підприємств; власне регіональний – знаходження оптимальних розмірів і структури господарського комплексу даного регіону; комплексний, який поєднує локаційний та регіональний підходи.

Дослідження регіонального розвитку дозволило визначити невирішені проблеми і диспропорції, основними з яких є відмінності в рівні соціального та економічного стану територій, наявність застарілого адміністративно-територіального поділу, збільшення регіональних відмінностей за якістю навколишнього середовища, деформація вікової структури сільського населення. Основними причинами такої ситуації є збереження жорстко централізованої моделі державного управління, відсутність економічної самостійності та реальних повноважень регіонів і регіональної влади як у сфері регіонального розвитку, так і щодо міжрегіонального співробітництва. Таким чином, для вирішення проблем регіонального розвитку необхідно провести радикальну перебудову системи регіонального управління.

5.2. Цілі і завдання державної регіональної економічної політики

Обставини, що обумовлюють цілі на кожному історичному етапі. Цілі та засоби структурної моделі розвитку економіки регіону. Головна мета регулювання економіки регіону. Цілі фінансово-бюджетного регулювання. Завдання зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів. Завдання регіональних органів влади. Загальнодержавні стратегічні завдання регіонального розвитку.

Визначення цілей є одним з конструктивних елементів системи регіонального регулювання поряд з принципами, сферами, об'єктами, формами та засобами впливу держави. Цілі, на які спрямоване регулювання, на кожному історичному етапі залежать від багатьох обставин: ступеня загального розвитку економіки; структури економіки на сучасному етапі і бажаної в майбутньому; міри участі регіону у міжрегіональному поділі праці.

Класичний набір цілей державного регулювання економічно розвинутих країн передбачає такі складові: економічне зростання; повну зайнятість; економічну ефективність, стабільний рівень цін; економічну свободу; справедливий розподіл доходів; економічну забезпеченість; збалансованість торговельного балансу.

Структурна модель розвитку економіки регіону, її цілі та засоби надаються на рисунку 1.2.

Стосовно економіки регіонів України необхідно виділити пріоритетні економічні цілі, які б відповідали новому ринковому механізму господарювання в регіоні та враховували його особливості.

Головною метою регулювання економіки регіону повинен бути розвиток його виробничих сил, який у кінцевому результаті оцінюється через зростання добробуту населення. При цьому категорія “виробничі сили” повинна відображати нову ситуацію в постіндустріальному світі. У структуру виробничих сил мають входити такі складові: інтелект; інформаційна база; науково-творчий потенціал; підприємницький ресурс; праця та її мотивація; техніка, технологія (засоби праці); енергетична база;

матеріально-сировинна база; територіально-просторовий розвиток; організаційно-структурні фактори; культурне середовище.

Рис. 1.2. Цілі і засоби розвитку регіону

 

До цілей регіонального, як і державного, регулювання слід також віднести конкретні цілі, що випливають з головної: забезпечення матеріально-вартісної збалансованості розвитку і погодженої діяльності всіх галузей та сфер регіональної економіки, спрямованих на досягнення намічених соціально-економічних цілей; створення сприятливих зовнішніх економічних умов для розширеного відтворення всередині регіону; оздоровлення фінансового стану підприємств; стабілізація і подальше нарощування обсягів виробництва; забезпечення соціального захисту населення; впровадження раціонального природокористування і створення сприятливих екологічних умов для проживання населення.

Державна регіональна економічна політика спрямована на вирішення таких завдань: стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів; раціональне використання ресурсного потенціалу з метою підвищення життєвого рівня населення та охорони навколишнього природного середовища; вдосконалення територіальної організації суспільства.

Сучасна регіональна політика повинна передбачати зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів. Поки що області за узагальненим показником рівня економічного розвитку – виробництвом національного доходу на душу населення – значно різняться між собою. Показник менше 2 % мають Волинська, Закарпатська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області. Від 2 % до 2,5 % виробляють Кіровоградська, Миколаївська, Херсонська, Хмельницька та Чернігівська. В межах 2,6 – 2,9 % – Івано-Франківська, Сумська, Черкаська і Запорізька. Більше 3 % – Дніпропетровська, Донецька, Київська, Луганська та Харківська. Саме на останні 5 областей припадає 40 % виробленого в цілому по державі національного доходу і близько половини основних виробничих фондів.