Зміст (стр. 23 )

Ринок, як умова функціонування промисловості, існує за власними законами. Проте недосконалість державної політики призводить до наступного: недостатність регуляторних заходів та державної підтримки там, де це потрібно, або, з іншого боку – неринкові втручання в разі необхідності вирішення ситуативних проблем. Все це викликає порушення механізмів саморегуляції.

Промисловість – найважливіша структурна ланка господарського комплексу України. Тут задіяні третина основних фондів, можуть працювати понад 30 % населення, зайнятого у господарському комплексі. За радянський період виробництво засобів виробництва (група “А”) розвивалося більш швидкими темпами, а його частка у загальних обсягах виробництва у 1989 р. становила 71,2 %. Частка групи “Б” (виробництво предметів споживання) становила 28,8 %. З 1990 р. почалися структурні зміни.

Однією із складових розвитку промисловості є пошук джерел фінансування реструктуризації та подальшого розвитку. Оскільки бюджетна політика сьогодення і статус відносин між підприємствами та державою не передбачають бюджетного інвестування, завдання державних органів зводиться до створення сприятливих умов для впровадження приватного капіталу внутрішнього або зовнішнього походження.

Надамо розподіл обсягу продукції промисловості за видами діяльності у 2010 р. (рис. 1.7).

 

Рис. 1.7. Розподіл обсягу реалізації продукції промисловості за видами діяльності, відсотків до загального обсягу

З аналізу отриманої інформації вибудовується в цілому негативна структура галузей промисловості: переважання металургії та виробництва готових металевих виробів, а також виробництва та розподілу електроенергії, газу і води. Водночас продукція машинобудування займає всього 10,9 %, легкої промисловості – 0,8 %.

Стратегічною метою державної промислової політики України є створення багатогалузевого, високотехнологічного, конкурентоспроможного, високоефективного промислового комплексу, що гарантує достатній рівень економічної безпеки країни, підвищення життєвого рівня населення, оздоровлення екологічної ситуації та інтеграцію у систему світогосподарських зв’язків на взаємовигідних умовах.

Причини проблем із реалізацією промислової політики: відставання впровадження концепції промислової політики від практичного регулювання реального сектору та звужене трактування сфери її використання; повільне здійснення економічних реформ (приватизації, акціонування підприємств, структурних перетворень); неефективне управління об’єктами державної власності; низький рівень інформаційного забезпечення функціонування реального сектору; нестача інвестиційних ресурсів; відсутність чітко визначеної системи пріоритетів.

Втрата державних важелів регулювання реального сектору в початковий період реформ продемонструвала необхідність посилення державного впливу, причому, відповідно до сучасних підходів щодо ролі держави, не в плані втручання, а використовуючи стимулюючі чи стримуючі важелі впливу в економічних процесах. Одним із напрямів регулювання реального сектору виступає державний сектор, діяльність якого впливає на всю економічну систему. Галузі, що мають велике значення (енергетика, залізниця тощо), із стратегічних міркувань залишаються в державній власності. Тому державний сектор може стати початковим етапом реконструкції системи управління промисловістю із застосуванням подібних принципів до приватного сектору.

Виробничо-територіальним промисловим угрупуванням різних типів відповідають різні територіальні одиниці. Якщо в населеному пункті розміщене одне підприємство, він називається промисловим пунктом; якщо група підприємств – промисловим центром.

Промисловий вузол – це локальне виробничо-територіальне угрупування комплексного характеру, де при взаємній близькості підприємства об’єднані між собою тісними виробничими й виробничо-технологічними зв’язками, єдністю транспортно-географічного положення, спільними системами інфраструктури та населених пунктів з метою ефективного використання природних, матеріальних і трудових ресурсів.

Промисловий район – складніше й ширше за територією формування. Він виникає на основі комплексів, угрупувань або внаслідок взаємодії цих форм. Наприклад Донецьку, Дніпропетровську та інші області, промисловість яких має спільний характер, називають Донецько-Придніпровським промисловим районом.

З факторів, що впливають на промислове виробництво та його конкурентоспроможність на світовому ринку, особливе значення для України мають: робоча сила та її вартість; капітал (основні фонди виробничих підприємств, їх нарощування і оновлення); науково-технічні розробки (особливо їх впровадження у виробництво) тощо.

Вибір найбільш раціонального варіанта промислової політики повинен ґрунтуватися на: аналізі стану вітчизняної промисловості; пошуку ефективних варіантів забезпечення конкурентоспроможності продукції; оцінці ємності ринків збуту для вітчизняної промислової продукції в країні і за кордоном; виборі протекціоністських заходів для продукції вітчизняного промислового комплексу; обчисленні можливих економічних наслідків вибору того чи іншого варіанта промислової політики та ін.

7.4. Трансформація галузей промисловості в умовах ринкової економіки

Стратегічні пріоритети промислової політики. Перегляд колишніх напрямів індустріалізації. Державна програма імпортозаміщення. Відновлення галузей групи “Б” (легкої, харчової, товарів тривалого користування). Необхідність розробки і реалізації програм розвитку промисловості на національному рівні.

Стратегічні пріоритети промислової політики нашої країни визначаються багатьма чинниками, серед яких домінують потреба у пристосуванні до змін у світовій економіці, поява новітніх тенденцій науково-технічного прогресу, з одного боку, і необхідність усунення внутрішніх диспропорцій та накопичених суперечностей – з іншого. Залежно від рівня індустріального і науково-технічного розвитку, розмірів галузевих господарств перед кожним з них постають задачі прискореного створення сучасних виробництв, а також посилення традиційних галузей (у першу чергу сільського господарства), недостатній розвиток яких все відчутніше стримує економічне зростання.

Зміни пріоритетів галузевої політики, що визначаються потребами економічного розвитку, знаходять відображення в динаміці міжгалузевих пропорцій. Безперечно, що, будучи головним двигуном господарського прогресу, промисловість повинна тривалий час розвиватися випереджаючими темпами, істотно збільшуючи свою частку у валовому внутрішньому продукті.

Настійною потребою для української економіки став перегляд колишніх напрямів індустріалізації, що багато в чому вичерпали себе до початку 90-х років і виявилися нездатними протистояти глибоким кризовим потрясінням в національному і світовому господарствах. Перед нашою країною стоїть задача підвищити ефективність галузей, які зорієнтовані на внутрішні ресурси, забезпечити їх прозорість і динамізм як необхідні умови інтеграції в міжнародний розподіл праці. Виробництва, що виросли під впливом протекціонізму, не в змозі задовольнити національні потреби. Їх функціонування стикається зі все більшими труднощами внаслідок залежності від імпорту матеріалів і обладнання, обмеженості внутрішніх ринків збуту продукції. Вирішення проблем, що виникають, неможливе в умовах ізоляції від світового ринку та організації всіх необхідних виробництв на місці. Тому розширення експортної бази, поглиблення міжнародної спеціалізації стали головними напрямами індустріалізації країни. Але така політика не може здійснюватися без урахування новітніх тенденцій науково-технічного прогресу.

Самостійна економічна політика і структурна перебудова можливі лише при збереженні повної економічної незалежності держави. В сучасних умовах це означає визначення стратегії і тактики шляхом розробки та реалізації плану відновлення і розвитку, в першу чергу, базових галузей господарського комплексу. В міру приватизації власності і розвитку ринкових відносин принципи планування та управління у цій сфері стануть цілком індикативними.

Іншим важливим напрямом структурної політики є розробка і здійснення плану відновлення та розвитку галузей групи “Б” (легка, харчова, виробництво споживчих товарів тривалого користування), а також машинобудування для цих галузей та сільського господарства.

Системність і плановість структурної політики перебудови економіки країни є життєво важливими для подальшого економічного розвитку. Тут необхідні політична воля, наявність сильних, відповідних задачам управлінських структур, що володіють всім арсеналом засобів дії на економіку, включаючи як директивні, так і гнучкі, ринкові.

Аналіз процесу трансформації економіки свідчить, що були допущені помилки, які зумовлені неточним розподілом функцій між державою і ринковим механізмом господарювання, переоцінкою можливостей ринку й істотним зниженням ролі держави в розвитку національної економіки.

В цілому процеси трансформації промислового комплексу в сучасних умовах нестабільної української економіки носять невизначений і дещо спонтанний характер. Завдання держави і її владних структур – провести ефективну реструктуризацію та забезпечити поступальний розвиток суб’єктів господарської діяльності промислового спрямування. Слід реалізувати нові підходи до управління державними підприємствами з боку владних структур, розробити і впровадити систему підготовки керуючих державними пакетами акцій, визначити порядок роботи представників держави у відкритих акціонерних товариствах.

Для зміни ситуації на краще потрібна розробка і реалізація стратегічних програм розвитку промисловості на національному рівні. Здійснювати їх необхідно за єдиним планом структурної перебудови економіки. Мають бути передбачені кілька напрямів, які забезпечать умови для розвитку промисловості, у тому числі законодавчий, організаційний, фінансовий, економічний та інформаційний.

7.5. Завдання для індивідуальної роботи студентів і підготовки до семінарських занять

1.  Дайте визначення та охарактеризуйте основні критерії господарського комплексу.

2.  В чому полягає комплексний розвиток господарства країни?