Зміст (стр. 57 )

Аніщенко екології: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2009. – 148 с. Теоретичні проблеми державного регулювання природокористування в Україні / А. Антонов // Агросвіт. – 2008. – №3. – С. 39–44. Божидарнік Т. Стратегічні пріоритети аграрного природокористування в регіоні / Т. Божидарнік // Економіка і держава. – 2007. – №4. – С. 12–15. Екологізація виробництва продукції рослинництва як фактор поліпшення її якості / Т. Бондур // Економіка АПК. – 2008. – №6. – С. 39–43. Екологізація підприємства та активізація енергетичного потенціалу розвитку й життєзабезпечення суспільства / А. Бохан // Агросвіт. – 2008. – №6. – С. 38–43. Стан і проблеми екологізації промислового виробництва / Н. Гахович // Економіка України. – 2008. – №4. – С. 63–72. Голіков А. П., , Чорномаз іональна економіка та природокористування / за ред. Голікова А. П.: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 352 с. Екологічні та природно-ресурсні чинники соціально-економічного піднесення: в пошуках нового формату раціонального природокористування / В. Голян // Агросвіт. – 2008. – №9. – С. 9–13. Сфера природокористування у сучасних умовах: системні суперечності ринкових трансформацій та проблеми управління / В. Голян // Агросвіт. – 2008. – №6. – С. 27–33. Сталий та екологобезпечний розвиток агроекосистем в Україні / Ю. Гуцуляк //Землевпорядний вісник. – 2009. – №3. – С. 24–30. Державний комітет статистики України. Статистичний щорічник України за 2010 рік / За ред. . – К.: ТОВ “Август-Трейд”, 2011. – 559 с. Жарова -динамічна теорія розміщення продуктивних сил: теоретико-методологічні підходи до формування / // Економіка та держава. – 2011. - №12. – С. 18-22. Пушківський В. Г. Інструменти регулювання екологічно сталого регіонального розвитку в ринкових умовах / івська // Агросвіт. – 2011. - №5. – С.11-16. Савченко іональна економіка: Навч. посібник / . – К.: Кондор, 2012. – 342 с. Інституціональні трансформації у сфері природокористування / М. Хвесик // Вісник аграрної науки. – 2008. – №7. – С. 55–60.

ТЕМА 2. ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ І СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

2.1. Екологічний моніторинг, аналіз та аудит

Визначення моніторингу. Принципи і завдання моніторингу. Загальний, оперативний та фоновий моніторинг навколишнього природного середовища. Географічна, геохімічна і біологічна підсистеми моніторингу. Чотири рівні моніторингу – локальний, регіональний, національний і глобальний. Системи моніторингу. Визначення кордонів об’єкта моніторингу. Пункти постійного спостереження (ППС). Пересувні екологічні лабораторії (ПЕЛ). Роль екологічного аналізу діяльності. Експертиза проектних рішень. Екологічний аудит.

Екологічний моніторинг – це система спостережень, збору, систематизації, обробки та аналізу інформації про стан довкілля, яка надає конкретну оцінку і прогноз його подальших перетворень, розробляє рекомендації для майбутнього прийняття управлінських рішень і втілення їх у життя.

Принципи державного моніторингу навколишнього середовища: оперативність інформації в системі;узгодженість програмного і технічного забезпечення; доведення інформації до органів виконавчої влади; систематичне спостереження за станом довкілля та об’єктами впливу на нього; багаторівневість; об’єктивність і достовірність; комплексна оцінка інформації; взаємопоєднання нормативного та методичного забезпечення; періодичне висвітлення питань в засобах масової інформації.

Основні завдання екологічного моніторингу:

1. Оцінка природно-ресурсного потенціалу та прогнозного рівня використання ресурсів.

2. Визначення потенційних змін екологічної ситуації.

3. Розробка рішень і заходів, спрямованих на сталий розвиток регіонів при умові врахування екологічного фактора.

4. Створення автоматизованого банку даних про кількість і стан природних ресурсів.

5. Вивчення ступеня антропогенного впливу на складові природного середовища.

6. Всебічний аналіз джерел забруднення.

Моніторинг навколишнього природного середовища, залежно від його призначення, поділяється на такі види:

1. Оперативний (кризовий) – спостереження за показниками у мережі пунктів, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій зі шкідливими екологічними наслідками, щоб забезпечити оперативне реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації.

2. Загальний (стандартний) – спостереження, об’єднані в єдину інформаційну мережу, які дають змогу регулярно розробляти та впроваджувати управлінські рішення на всіх рівнях.

3. Фоновий (науковий) – здійснюється у заповідниках та інших територіях, які охороняються, на базових станціях. Це високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища.

Екологічний моніторинг розподіляється на підсистеми:

·  геохімічну – інвентаризація та дослідження джерел забруднення, встановлення обсягів викидів, визначення хімічного складу ґрунтів, повітря, поверхневих і підземних вод, рослинності та інше;

·  біологічну – вивчення стану рослинності (фітосфери), змін видів рослин і структури рослинних угрупувань під впливом природних та антропогенних факторів;

·  геосферну – передбачає оцінку стану і прогнозування майбутніх змін в атмосфері (стан повітряного басейну та його забруднення, зміни клімату), гідросфері (водні ресурси, водоспоживання і водовідведення, рівень забруднення поверхневих та підземних вод), літосфері (геологічне середовище, мінерально-сировинні ресурси) та геоморфосфері (рельєф і його порушення ерозією, осипанням та інше).

Визначено чотири рівні екологічного моніторингу навколишнього середовища:

1. Глобальний – проводиться на основі міжнародних угод з використанням мережі наземних станцій, через які здійснюється безперервний відбір та аналіз проб на наявність у атмосфері шкідливих речовин (свинцю, радіонуклідів, СО2 тощо).

2. Національний – статистична обробка та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних структур та зі штучних супутників землі, які проводяться в межах країни.

3. Регіональний – отримує дані від міських і промислових контрольних станцій в межах територіально-адміністративних одиниць.

4. Локальний – це території окремих об’єктів, ділянок, ландшафтів, у містах і селах.

Класифікація систем моніторингу надана в таблиці 2.2.

Отримання об’єктивної інформації при проведенні моніторингових досліджень передбачає визначення кордонів об’єктів досліджень. Просторовою одиницею досліджень доцільно вважати територію водозабору (басейну) ріки.

Просторова структура екологічного моніторингу на території областей базується на мережі пунктів постійного спостереження (ППС). Кількість таких пунктів в кожній області визначається величиною її території.

Значний комплекс робіт проводиться пересувними екологічними лабораторіями (ПЕЛ), які забезпечують збір, накопичення, обробку та збереження інформації про параметри навколишнього середовища. При цьому контролюються: концентрація токсичних газів; рівні шуму; концентрація шкідливих речовин у ґрунті, воді і харчових продуктах; радіоактивні випромінювання всіх видів.

Таблиця 2.2

Класифікація систем моніторингу

Принципи класифікації	Існуючі або розроблювані системи та підсистеми моніторингу
Універсальні системи	Глобальний моніторинг, міжнародний моніторинг (моніторинг транскордонного переносу забруднених речовин), національний моніторинг (національна служба спостережень і контролю за рівнем забруднення)
Ступінь гостроти і глобальності проблем	Моніторинг озоносфери та океану
Системний підхід	Екологічний, кліматичний, медико-біологічний (стан здоров’я), біосферний, біо - та геоекологічний моніторинг
Методи спостереження	Моніторинг за біологічними, фізичними і хімічними показниками, дистанційні методи
Різні середовища	Моніторинг антропогенних змін у атмосфері, гідросфері, ґрунті
Реакція основних складових біосфери	Біологічний, геофізичний моніторинг
Чинники і джерела впливу	Інгредієнтний моніторинг (радіоактивних випромінювань окремих забруднюючих речовин), моніторинг джерел забруднень

В системі управління природокористуванням в Україні в умовах ринкової економіки значну роль відіграє екологічний аналіз діяльності, в якому обліку використання природних ресурсів має приділятися належна увага. Екологічний аналіз необхідний для розробки планів щодо питань природокористування, виявлення резервів виробництва, запобігання втрат та вдосконалення господарського механізму.

До основних складових еколого-економічного аналізу відносяться: рівень екологобезпечних умов господарювання; система забезпечення якості довкілля; кадастрова інформація щодо прилеглих територій.

Мета аналізу – формування стратегії і тактики підвищення ефективності управління природокористуванням.

Значна кількість промислових підприємств (виробництво харчових продуктів м’ясокомбінатами, молоко - та сирзаводами тощо) в Україні відноситься до переліку видів діяльності із підвищеною екологічною небезпекою. Тому необхідно приділяти велику увагу контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства. Одним з таких спрямувань є запровадження екологічного аудиту на підприємствах харчової промисловості.

Запровадження екологічного аудиту розпочалося у 2004 р. з прийняттям Закону України “Про екологічний аудит”. Проте його втілення йде повільно, оскільки керівники не вважають екологічний фактор важливим, не враховуючи, що саме цей фактор може вагомо вплинути на визначення ступеня екологічної небезпеки підприємства, його оцінку і значущість під час приватизації та інше.