Зміст (стр. 37 )

Регіональна економіка вирішує питання просторового розвитку національного господарства, у тому числі вирівнювання ступеня розвитку слаборозвинутих регіонів у межах загальнодержавної економічної системи до метропольних (потужних та високорозвинутих) регіонів.

Навіть великий та індустріально розвинутий регіон не може виконувати функції господарського регулювання для інших територій, оскільки він за своїм характером більше працює на вирішення власних проблем, ніж система, що об’єднує сукупність регіонів, тобто національна економіка.

Через регіони, з урахуванням місцевої специфіки господарювання, здійснюється управління економікою країни. Водночас відбуваються взаємовідносини регіону із загальнонаціональною економікою з дотриманням “правил гри”, визначених на загальнодержавному рівні.

Головним завданням управління є комплексний розвиток регіону і на цій основі задоволення соціально-економічних потреб його населення. Комплексний розвиток регіону складається з прискореного розвитку його виробничих та соціальних блоків (промислового, сільськогосподарського, будівельного, побутового обслуговування, освітнього, медичного, рекреаційного, соціально-культурного).

Базою для розвитку господарського комплексу регіону є регіональна та комунальна власність, наповнення місцевих бюджетів, збалансоване використання місцевих ресурсів та інше, в результаті чого утворюється єдина економічна система.

Водночас регіональні органи влади несуть відповідальність за реалізацію державної регіональної соціально-економічної політики, розвиток території, покращання рівня життя населення.

В ситуації недостатності бюджетних та інших фінансових ресурсів в Україні внутрішній потенціал територій необхідно вважати головною складовою їхнього розвитку. Забезпечення ефективного використання і подальшого нарощування ресурсного потенціалу регіонів має бути пріоритетом діяльності відповідних органів влади. Провідними напрямками діяльності відносно розвитку економічного потенціалу повинні стати реформування ринкової, виробничої і транспортної інфраструктури, реалізація інноваційної політики, прискорений розвиток ефективного підприємництва, у тому числі в малих містах та сільській міцевості.

Потужними важелями регіонального розвитку мають стати зміцнення фінансової системи та удосконалення міжбюджетних відносин, запровадження режимів інвестування у спеціальних економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку, активізація транскордонного співробітництва і діяльності єврорегіонів, в яких беруть участь області України. Це дасть змогу територіям самостійно налагоджувати зв’язки з європейскими структурами та торувати дорогу до світової спільноти в межах чинного законодавства.

Особливою умовою забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України та її регіонів є удосконалення системи адміністративно-територіального устрою держави.

Головною метою вдосконалення системи є підвищення рівня соціально-економічного розвитку країни, ефективності управління територіями, зниження витрат на утримання органів державної влади та місцевого самоврядування, а також надання ними послуг населенню незалежно від місця проживання на рівні загальносвітових соціальних стандартів.

Формування та реалізація державної регіональної політики передбачає значне підвищення ролі та відповідальності місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування за розвиток регіонів. Це сприятиме інтеграції України до світових структур і вирішенню соціально-економічних, екологічних та інших проблем.

Серед соціальних чинників, які негативно позначаються на функціонуванні економіки, погіршення якості трудових ресурсів. Це може призвести до зниження обсягів виробництва, що відіб’ється на рівні життя населення. Наявні регіони, що не можуть самостійно вийти з цього стану.

В таких випадках зростає роль держави, яка шляхом перерозподілу ресурсів, а також через створення податкових та фінансових механізмів може сприяти вирішенню питань активізації розвитку конкретної території.

Узагальнюючи питання про державний вплив на регіональний розвиток, слід виділити два підходи при його реалізації:

1.  Надання прямих дотацій на розвиток економіки регіону.

2.  Створення сприятливих умов для розвитку.

Перший варіант потребує значних бюджетних витрат, що ускладнює його впровадження. Другий є більш реальним щодо його виконання через відновлення роботи територій з режимом пільгового інвестування. При цьому потрібно розробити та регулярно застосовувати механізм моніторингу здійснення інвестиційних проектів.

Держава понад 80 % фінансових надходжень зосереджує в центральному бюджеті. Це негативно впливає на фінансово-економічну діяльність регіональної економіки. Проте регіони мають різний економічний потенціал, що зобов’язує державу з позицій єдиного господарського комплексу впливати на бюджети окремих територій. Механізм перерозподілу загальнонаціонального багатства з метою підтримки окремих регіонів засвідчує єдність господарського комплексу, в якому економіка кожного конкретного регіону виступає як його окрема складова.

Проблема подолання негативних наслідків депресивності регіонів України перейшла на загальнодержавний рівень. Законодавчі аспекти діяльності депресивних територій визначені в Законі України “Про стимулювання розвитку регіонів”, який набрав чинності з 1 січня 2006 р.

Поняття “депресивна територія” використовується вченими-регіоналістами європейських держав з початку 50-х років ХХ століття. У нашій країні дане поняття увійшло в науковий та практичний обіг у середині 1990-х років, що було пов’язано з пошуком причин економічної кризи, активізацією регіональних досліджень.

Відмінною рисою депресивних від інших видів проблемних територій є те, що вони характеризуються не присутністю окремих проблем, а комплексною тривалою стагнацією основних соціально-економічних показників.

Отже, поєднання централізованих механізмів регіонального розвитку, як окремих складових єдиного господарського комплексу, з активною діяльністю регіональних адміністративних та економічних структур кожного конкретного регіону може забезпечити прискорений розвиток регіонів.

Кожний регіон має свою визначену і затверджену територію, внутрішню економічну структуру, механізми функціонування та управління. Разом з тим завдяки міжрегіональним зв’язкам економіка окремого регіону є часткою економік інших регіонів і, таким чином, національної економіки в цілому.

10.2. Аналіз показників та напрямків розвитку регіонів

Регіональна асиметрія показників соціального розвитку. Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів. Порівняльний і факторний аналіз показників за регіонами. Основні макроекономічні показники регіонів. Розрахунок коефіцієнта потужності реального сектору регіонального виробництва. Валовий регіональний продукт у разрахунку на одну особу як показник порівняльного рівня розвитку індустрії регіону.

Україні притаманна значна регіональна асиметрія показників економічного та соціального розвитку, яка з часом не зменшується. Зокрема, мають місце регіональні відмінності в рівнях оплати праці та інше (табл. 1.14), які створюють складні проблеми у забезпеченні єдиних національних стандартів рівня життя населення, подоланні бідності та становленні середнього класу в державі.

У 2000 р. було ухвалено Закон України “Про державні соціальні стандарти”, який заклав правові засади формування та застосування соціальних стандартів. У 2002 р. урядом України розроблено “Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів прожиткового мінімуму на рівні регіону”, хоча зрозуміло, що його розмір у Києві, Донецькій та Дніпропетровській областях значно перевищує середній рівень по країні. При цьому позитивним фактором є те, що у всіх без винятку регіонах України середня заробітна плата помітно перевищує розрахунковий регіональний прожитковий мінімум для осіб працездатного віку та законодавчо

Таблиця 1.14

Основні макроекономічні показники за регіонами у 2010 році

Показники Території	Територія, тис. км2	Кількість населення, тис. осіб	Валовий регіональ-ний продукт (ВРП), млн грн, 2009 р.	Індекс регіону у ВРП країни, % порівняно з 2009 р.	Індекс обсягу промис - ловості	Індекс обсягу сіль - госп- продукції	Інвестиції в основний капітал, млн грн	Інвести-ції на 1 особу, тис. грн	Уведення в експл. житла тис м2	Середньо-місячна зарплата, грн	Роздрібний товарообіг на 1 особу, тис грн	Кількість безробіт- них, %
Україна	603,5	45598,2	913345	104,2	111	98,5	150667	3297,6	9339	2239	6123	2,0
АРК.	26,1	1954,8	27396	105,8	111	95,7	6781	3467,3	535	1991	5177	1,6
Вінницька	26,5	1634,1	20104	102,9	107	100,1	3754	2290,8	292	1782	3447	3,0
Волинська	20,1	1034,4	12225	98,9	127	101,8	1740	1682,6	175	1692	4542	2,2
Дніпропетровська	31,9	3333,2	93331	106,6	116	101,0	2570	3760,3	226	2369	7401	1,6
Донецька	26,5	4420,1	103739	111,8	115	101,8	1072	2495,5	293	2549	5718	1,2
Житомирська	29,8	1279,8	14731	111,0	108	99,9	3019	2352,8	201	1785	3921	3,0
Закарпатська	12,8	1244,5	12542	108,2	143	97,2	2170	1745,5	293	1846	4797	1,8
Запорізька	27,2	1800,5	37446	103,6	108	102,1	7336	4062,9	144	2187	5942	2,3
Івано-Франківська	13,9	1377,0	17241	96,3	100,2	100,6	4262	3094,3	600	1927	3520	2,0
Київська	28,1	1711,9	37548	105,5	108	99,4	11263	6571,3	1184	2295	7107	1,6
Кіровоградська	24,6	1003,6	13389	105,0	113	102,0	2440	2422,0	98	1815	4369	3,2
Луганська	26,7	2286,7	38451	104,2	107	90,9	4706	2048,7	147	2271	3973	1,4
Львівська	21,8	2526,4	35955	101,7	101	95,7	8061	3187,6	642	1941	5898	1,7
Миколаївська	24,6	1182,6	20336	102,1	110	100,9	3775	3184,1	133	2122	4800	2,7
Одеська	33,3	2377,6	48647	102,8	103	109,5	8009	3366,8	640	2046	7535	1,4
Полтавська	28,8	1480,0	33629	110,4	113	89,4	7317	4924,6	246	2102	4830	3,8
Рівненська	20,1	1151,5	13469	106,1	130	102,0	2316	2012,5	207	1960	3810	2,9
Сумська	23,8	1159,4	16060	97,9	94	89,9	2223	1908,5	182	1866	3365	2,9
Тернопільська	13,8	1080,9	11173	97,9	103	94,7	2109	1947,4	288	1659	3518	2,6
Харківська	31,4	2739,5	58923	99,9	106	88,6	7302	2658,4	416	2060	6806	1,9
Херсонська	28,5	1086,8	13436	101,6	100,5	103,0	1684	1545,6	182	1733	4711	1,7
Хмельницька	20,6	1323,8	15758	99,8	105	99,6	2912	2194,0	362	1786	3930	2,6
Черкаська	20,9	1281,8	18707	107,4	117	104,3	2798	2174,1	187	1835	4317	3,3
Чернівецька	8,1	901,2	8484	99,4	112	103,1	1817	2016,2	294	1772	4558	1,9
Чернігівська	31,9	1089,7	14636	98,8	98,8	86,6	1756	1603,3	160	1711	3972	2,9
м. Київ	0,8	2757,9	169537	103,3	104	–	25882	9386,6	1012	3431	19095	0,3
м. Севастополь	0,9	378,9	6452	109,3	114	–	1653	4365,4	200	2167	8135	0,6

встановлений середній по країні показник.