Зміст (стр. 67 )

Близько 1,0 млрд чол. не має доступу до безпечної для здоров’я питної води. В наступні два десятиліття загальне використання прісної води зросте на 40 %. Третина країн у регіонах із дефіцитом води зіткнеться із значним скороченням водних ресурсів. Вода, що не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних норм, як і на даному етапі, залишатиметься причиною передчасної смерті близько 2.2 млн чол. за рік. Для великої кількості країн глобальною проблемою є мінералізація води.

Внаслідок антропогенної діяльності деградовано 15 % світового суходолу. В загальному обсязі цієї площі 6 % земель зруйновано водною ерозією, 28 % – вітровою, понад 12 % засолено через неправильне зрошування, 5 % – виведено з обороту внаслідок надмірного забруднення хімічними речовинами, розорювання земель, промислового виробництва та інше.

За даними ООН, майже 900 млн осіб проживають у посушливих регіонах планети, де відбуваються процеси інтенсивного опустелювання і висихання природних ресурсів. Соціально-економічні та екологічні втрати оцінюються в 40 млрд доларів. Майже 100 країн світу зазнають негативного впливу опустелювання, причому 81 з них відноситься до слаборозвинутих, де населення страждає через голод, хвороби та інше.

З кожним роком зменшується біологічна різноманітність живого світу. Під загрозою повного винищення опинилися 25 % із наявних у світі 4600 видів ссавців та 11 % із 9675 видів птахів. 110 видам загрожує вимирання, понад 800 уже безслідно зникли через деградацію природного середовища. Якщо не вжити заходів для відновлення чисельності популяцій, може бути втрачено ще близько 5000 видів.

Завдають екологічних збитків і становлять серйозну перешкоду розвиткові суспільства стихійні лиха різного походження і спрямування – повені, землетруси, посухи, виверження вулканів та інше. Нераціональна експлуатація земельних ресурсів може призвести до нових ще більш потужних стихійних лих, а непродумане розміщення продуктивних сил і недостатні попереджувальні заходи збільшують масштаби шкоди та збитків від природних явищ.

Різноманітні прояви антропотехнічних катастроф і ускладнень. В ряді випадків це події разового характеру чи короткотермінової дії. Особливу небезпеку являють собою катастрофи, які мають тривалі, в деяких випадках фатальні наслідки для умов життя людей на значній частині або навіть на всій планеті. Як приклад, можна навести Чорнобильську катастрофу на атомній електростанції, від якої постраждали мільйони людей. Збитки і втрати, в тому числі наслідки для здоров’я людей та природного середовища, ще довго будуть впливати на людство, хоча з того часу пройшло більш ніж 25 років. В кінці ХХ століття катастрофи дещо меншого масштабу мали місце і в інших країнах – Індії, Індонезії, США тощо.

Окремі території отримали міжнародно визнаний статус зон екологічного лиха. До них належать Азовське, Балтійське, Чорне та Японське моря, Арал, Ефіопія, Мексиканська і Перська затоки, Кузбас, Тюменський нафтопромисловий район, Нова Земля, Урал та інші.

Споживання енергії в транспортному секторі зростає швидше, ніж в інших галузях економіки. Передбачається, що в подальшому це споживання збільшуватиметься зі швидкістю 1,5 % за рік у розвинутих країнах та 3,6 % – у тих, що розвиваються. За наступні 20 років емісія діоксиду вуглецю в транспортному секторі збільшиться на 75 %, у тому числі в авіації зростатиме зі швидкістю 4 % за рік.

Частка споживання 15 % населення планети, яке проживає у країнах із високим доходом, становить 56 %, тоді як 40 % найбіднішого населення в країнах з низьким доходом отримують тільки 11 % загальних обсягів. В контексті стійкого розвитку необхідне скорочення споживання ресурсів розвинутими країнами як мінімум у 10 разів. Без цього неможливо віднайти ресурси для задоволення потреб країн, які знаходяться у стадії початку розвитку. Якщо сучасні тенденції не змінити, скорочення кількості голодних не буде досягнуто.

Водночас виробництво продуктів харчування збільшується швидше, ніж відбувається зростання населення. В багатьох країнах цей процес супроводжується підвищенням споживчих якостей харчових продуктів. В ряді випадків ціни також знижуються. Все це стало можливим через розширення площ обробітку землі та зростання продуктивності сільського господарства. Однак ті ж прийоми ведення господарства спричинили погіршення стану довкілля і навіть здоров’я людей, які споживають продукти (ще до кінця не вивчені наслідки використання трансгенних технологій, стимулюючих препаратів тощо). На здоров’я людей негативно впливають небезпечні хімічні речовини, що проявляється в аномаліях розвитку людини і проявах різних хвороб. Так, внаслідок масового застосування пестицидів, отрутохімікатів та неправильного використання мінеральних добрив кожного року відбувається до 5 млн випадків гострих отруєнь.

Поєднання бідності зі швидким зростанням населення, особливо в країнах, які розвиваються, спричиняє деградацію відновлюваних ресурсів, насамперед ґрунтових, водних і лісів, що забезпечують умови і засоби для існування. Тому погіршення стану довкілля знижує рівень життя і зменшує перспективи покращання економічного становища населення, в першу чергу у сільських районах.

Загальні обсяги морського вилову на більшості основних акваторій рибного промислу в Атлантичному і частково Тихому океанах досягли максимально можливих значень. Тільки 25 % всієї риби залишається для репродуктивного поповнення рибних запасів. Чверть морського вилову становить перевилов. Це загрожує продуктовій безпеці, позбавляє засобів існування населення, яке проживає на узбережжях морів, особливо в державах, що тільки розвиваються.

Населення землі становить понад 6,5 млрд чол. На використанні природних ресурсів позначаються розселення людей на території, міграційні процеси, гендерні взаємовідносини, показники здоров’я, освітній рівень, приріст і вікова структура населення, рівень розвитку економіки. За прогнозами, населення досягне 8 млрд чол. у 2025 році і 9,3 млрд чол. у 2050 р. В подальшому чисельність повинна стабілізуватися на рівні 10,5 –11 млрд чол. Демографічні тенденції ставлять перед людством важке завдання на подальших 50 років. Щоб задовольнити потреби додаткових 4,5 млрд населення, треба докласти великих зусиль і розробити розумну стратегію взаємодії із природним середовищем.

При цьому важливе значення має охорона здоров’я, особливо в частині попередження захворювань. У цій сфері, а також у зменшенні масштабів голоду, збільшенні доступності освіти, підвищенні рівня санітарії було досягнуто певного прогресу. Проте близько 2,4 млрд людей все ще проживають в антисанітарних умовах.

5.2. Світовий досвід природоохоронної діяльності

Зародження та розвиток міжнародного співробітництва по охороні природи у ХІХ і першій половині ХХ століття. Діяльність Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів. Природоохоронні заходи Організації Об’єднаних Націй. Фінансова допомога для реалізації еколого-економічних програм. Екологічне законодавство у США та Японії. Охорона природи на Європейському континенті. Ступінь вирішення екологічних проблем в різних частинах Європи.

Співпраця різних країн світу з екологічних питань розпочалася ще в ХІХ столітті. В 1875 р. Австро-Угорщина та Італія прийняли декларацію про охорону птахів. В 1897 р. Росія, США і Японія уклали угоду про охорону і спільне використання морських котиків у Тихому океані.

У 1913 р. вчені 18 держав (Австралії, Австрії, Аргентини, Великобританії, Німеччини, Росії, США, Франції та інших) у місті Берн (Швейцарія) провели міжнародну Конференцію з охорони природи.

Після Першої світової війни у 1922 р. була заснована Міжнародна рада з охорони птахів, яка започаткувала всі створені пізніше організації. В даний час організацій по охороні природи нараховується більше ніж 300.

У 1929 р. створено Міжнародне бюро по захисту природи з резиденцією в Брюсселі (Бельгія). Напрямками діяльності цієї постійно діючої організації стали узагальнення матеріалів про заповідники та національні парки, популяризація ідей про охорону природи, отримання законодавчих актів різних країн в галузі охорони природи, створення бібліотеки на багатьох мовах з екологічних питань.

Після Другої світової війни у 1948 р. в Фонтенбло (Франція) було організовано Союз по захисту природи, який отримав статус міжнародного. В процесі своєї діяльності основна увага організації спрямовувалась на збереження і раціональне використання природних ресурсів.

У 1956 р. Міжнародний союз захисту природи перейменовано у Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), який протягом багатьох років очолював світову природоохоронну діяльність. За період свого існування МСОП виконав велику роботу по підготовці рекомендацій у справі охорони рослин і тварин у різних регіонах Земної кулі, взаємодії суспільства і природи в умовах швидкого розвитку господарських комплексів країн і зростання населення, особливо у слаборозвинутих районах проживання.

В 50-х роках була створена Комісія з освіти МСОП. З метою координації роботи з розвитку природоохоронної освіти вона виділила Північноамериканський, Східноєвропейський, Індійський, Центральноафриканський та інші комітети, які випускають інформаційні бюлетені, проводять наради і семінари, організовують конференції з природоохоронної освіти тощо. Комісія з освіти відіграла велику роль в організації виховання молоді, викладанні основ охорони навколишнього середовища в середніх і вищих навчальних закладах.

Велике значення у розвитку природоохоронних процесів мала Генеральна асамблея МСОП, яка відбулася у 1978 р. в Ашхабаді. На ній основна увага була приділена прийняттю двох документів щодо природоохоронної діяльності: “Хартії охорони природи” і “Всесвітньої стратегії охорони природи”.

У “Хартії…” надано рекомендації щодо припинення подальших розробок, випробувань і застосування ядерної, хімічної, біологічної та інших видів зброї, які пагубно впливають на людство та природне середовище.

“Всесвітня стратегія охорони природи” вирішує такі питання: розробка рекомендацій щодо виконання основних вимог з охорони природи; визначення природних екологічних систем, по відношенню до яких необхідно приймати термінові заходи виправлення становища; поширення природоохоронних знань серед населення; розвиток шляхів запобігання подальшому виснаженню екосистеми; відродження видів рослин і тварин, які знаходяться на межі знищення.