Зміст (стр. 49 )

Прямі іноземні інвестиції – це внески нерезидентів до статутного фонду підприємства-резидента, що забезпечують права власності нерезидентів на придбані майно, майнові комплекси або акції, облігації та інші цінні папери і становлять не менше 10 відсотків вартості статутного фонду, а також інвестиції, одержані в результаті укладання концесійних договорів та договорів про спільну інвестиційну діяльність. До категорії прямих інвестицій належать також кредити та позики, що надійшли від прямих інвесторів. Дані інвестиції передбачають довгострокові економічні взаємовідносини, які відображають тривалу зацікавленість іноземного інвестора щодо істотного впливу на управління підприємством-резидентом з метою отримання прибутку або соціального ефекту.

Інвестиційний клімат держави – це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують і сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат в Україні має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків.

До чинників, які реально можуть впливати на активізацію залучення іноземних інвестицій в економіку України, відносяться: підвищення рівня розвитку продуктивних сил та поліпшення стану ринку інвестицій; стабілізація правового поля держави (законодавчої бази); інтеграція політичної волі усіх гілок влади; нормалізація стану фінансово-кредитної системи; підвищення пріоритетності статусу іноземного інвестора; збільшення інвестиційної активності населення.

В Україні створена законодавча база у сфері регулювання інвестиційної діяльності, яка поступово вдосконалюється з метою досягнення більшого притоку іноземних інвестицій та підвищення ефективності їх використання. Прийнятим 19 березня 1996 р. Законом України “Про режим іноземного інвестування” для іноземного інвестора встановлені рівні умови діяльності з вітчизняним інвестором. Вказаним законом іноземним інвесторам надаються державні гарантії захисту їх капіталовкладень. Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні угоди “Про сприяння та взаємний захист інвестицій”. Вони гарантують надання справедливого статусу інвестиціям та їх захист на території нашої держави. Угоди підписані з 44 країнами світу.

Разом з тим, доцільно зазначити, що в Україні сформувався не досить сприятливий інвестиційний клімат. Недосконалість інвестиційного законодавства, непослідовність державних органів у проведенні економічних реформ, корумпованість і криміналізація влади на всіх рівнях, нестабільність політичної ситуації – ці фактори зумовили державі репутацію зони ризикового інвестування.

Зарубіжні капіталовкладення націлені на захоплення внутрішнього ринку товарів і послуг, а не на підтримку національного виробництва, в тому числі експортного спрямування. У цьому полягає суттєва відмінність використання інвестицій в Україні порівняно з Угорщиною, Польщею й особливо з так званими новими індустріальними країнами Азії, де значна або навіть основна їх частка пішла на формування експортного сектора економіки.

Виходячи з цього та враховуючи незначні обсяги інвестування, які надходять в Україну, доцільно орієнтувати їх на пріоритетні галузі і спрямування. До них насамперед належать: високотехнологічні, наукоємні галузі – літако-, судно- та ракетобудування, де Україна має досягнення світового рівня; добувні і металургійні галузі – кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат, що мають попит на світових ринках; конверсія – виробництво обладнання на машинобудівних високотехнологічних підприємствах колишнього воєнно-промислового комплексу для забезпечення ресурсозбереження в господарському комплексі та експорту; незавершене будівництво; надлишкові потужності в ряді секторів – чорній металургії, виробництві цукру та цементу тощо; інфраструктура – вигідне географічне становище, транзитні перевезення і транспортування сировини наявними нафто - та газопроводами становлять значне джерело валютних надходжень; агропромисловий комплекс, особливо харчова промисловість.

До пріоритетів зовнішньоекономічної стратегії можна віднести форсований розвиток експортного потенціалу та імпортозамінних виробництв на базі випуску власної високоякісної продукції. На вирішення пріоритетних завдань необхідно орієнтувати розвиток міжнародної кооперації, капітал, що залучається, та отримувані зовнішні кредити. Валютну виручку варто спрямовувати на придбання сучасного обладнання для виробництва засобів виробництва, а не товарів широкого вжитку і тривалого користування. При купівлі останніх здійснюється фактичне інвестування зарубіжної, а не національної економіки.

Для України можна виділити деякі авангардні напрями, для формування яких є відповідні умови, із подальшою можливістю комерціалізації й тиражування розробок. Вона, зокрема, входить до п’яти країн світу, що вміють будувати авіаносці чи вирощувати монокристалічний кремній відповідного діаметра для потреб мікроелектроніки, здатна щорічно надавати на світові ринки 10 – 20 унікальних технологій. За умови залучення коштів до відповідних сегментів економіки віддача настане не відразу. Знадобиться певний час для нарощування потужностей і виробництв, що здатні витримати конкуренцію на світових ринках товарів і послуг. Актуальним завданням є створення сприятливих умов для діяльності національних інвесторів, активність яких слугуватиме важливим каталізатором для зарубіжних.

Однією із досить перспективних можливостей залучення іноземних інвестицій може стати розгортання мережі венчурних інвестиційних фондів і компаній. На сьогодні в Україні практично відсутній ринок венчурного капіталу, який використовується для фінансування науково-технічних розробок та винаходів. Принципова відмінність такого капіталу від традиційного кредитування в тому, що його переважно інвестують в ідею, проект з підвищеним ступенем ризику. Поки що в роботі венчурних фондів і компаній існують певні обмеження, які не сприяють проведенню ризикових інвестиційних операцій. Основними галузями вітчизняної економіки, які потребують припливу венчурного капіталу, є агропромисловий комплекс, енергетика, транспорт, зв’язок, а також конверсійні проекти.

Останнім часом в інвестиційному кліматі відбулися позитивні зміни, що особливо помітно при аналізі абсолютних величин. Але сильний негативний вплив на іноземне інвестування справили світова фінансова криза 1998 р., яка погіршила внутрішні інвестиційні умови, політична криза 2004 – 2005 рр., а також криза 2008 – 2009 рр.

12.4. Міжнародне підприємництво

Визначення міжнародного підприємництва. Умови розвитку. Індивідуальні особливості для різних груп країн. Форми міжнародного підприємництва. Спільні підприємства – їх цілі, переваги і недоліки. Ситуація щодо діяльності спільних підприємств в Україні.

Міжнародне підприємництво – це сукупність угод, які укладають та виконують через національні кордони і які пов’язані з переміщенням ресурсів, товарів та послуг у міжнародному масштабі.

Умови появи та розширення міжнародного підприємництва:

1.  Розвиток у країнах транснаціональних корпорацій.

2.  Поглиблення міжнародного поділу праці.

3.  Створення світового ринку товарів.

4.  Розвиток міжнародного кредитування.

В різних групах країн міжнародне підприємництво має свої особливості, головні з яких:

1.  Індустріально розвинуті країни – в основному активізують експортну діяльність.

2.  Країни, що розвиваються – підвищують активність власного капіталу у розвитку національної економіки та з метою виходу на світовий ринок.

3.  Країни перехідної економіки – намагаються покращити свій фінансовий стан на світовій арені, залучити сучасні закордонні технології та іноземні інвестиції.

Міжнародне підприємництво функціонує у таких формах: зовнішньоторговельні відносини; науково-технічне співробітництво; торгівля ліцензіями, ноу-хау тощо; спільні підприємства.

Довгостроковому закріпленню на ринках інших країн сприятиме, поряд з підвищенням конкурентоспроможності товарів і послуг, активізація іноземної підприємницької діяльності. На сучасному етапі перенесення виробництва до інших країн через створення спільних підприємств (СП) є найбільш імовірним шляхом співробітництва. Подає надію перспектива розвитку спільного підприємництва з традиційними партнерами і країнами, що розвиваються, у виробничих та інфраструктурних галузях, на яких вони і Україна спеціалізуються.

Спільне підприємство створюється на принципах спільної власності та управління суб’єктів господарської діяльності різних країн.

Цілі та поточні завдання спільних підприємств: розширення виробництва за рахунок залучення нових ресурсів; проникнення на зовнішні ринки; економія капіталу; удосконалення технологій; отримання спільного управлінського досвіду.

Типові випадки та основні причини створення СП:

1.  Підприємство не в змозі самостійно вийти на закордонний ринок і недостатньо орієнтується у чужому економічному середовищі.

2.  Національне законодавство обмежує 100% іноземну участь в окремих галузях своєї економіки.

3.  З допомогою створення СП у третіх країнах скорочуються витрати іноземних інвесторів.

Інвесторами СП можуть бути будь-які іноземні господарські суб’єкти – фізичні та юридичні особи, об’єднання, міжнародні організації. Організаційно-правовою формою СП є акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші.

В Україні спільні підприємства почали створюватися у другій половині 80-х років ще у складі Радянського Союзу, а максимальні темпи зростання їх чисельності зафіксовані у 1992 р., коли було забезпечено найбільш сприятливі умови. В даний час більшість українських СП спеціалізуються на експорті продукції – товарів широкого вжитку, машин, устаткування, запасних частин, продуктів харчування, металу, сировини, деяких видів палива. Можливості отримання через них ноу-хау, прогресивних технологій тощо незначні. Виробничою діяльністю вони займаються тільки в окремих випадках. Непоодинокі факти, коли спільні підприємства не нарощують інвестицій, а залишають валюту за кордоном. Тому даний вид міжнародного співробітництва поки що не являється ефективним важелем розвитку національної економіки та економік окремих регіонів.