Зміст (стр. 61 )

Термін “деволюція” (devolution) означає процес передачі влади центральним урядом на регіональний або інший місцевий рівень.

Деволюція норм екологічного права повинна суттєво підвищити ефективність природоохоронної діяльності у всіх регіонах незалежно від їх промислового потенціалу і стану навколишнього середовища. При цьому деволюція має супроводжуватися фінансовим забезпеченням переданих регіонам повноважень. Саме такий підхід визначає Європейська хартія про місцеве самоврядування.

На місцевому рівні механізм природокористування включає в себе вирішення таких питань: проведення об’єктивного моніторингу; розроблення екологічних програм; контроль за дотриманням природоохоронного законодавства; вирішення екологічних проблем системи комунального господарства; здійснення екологічного аудиту.

Водночас місцеві органи влади практично не мають прав на регулювання відносин екологічної безпеки підприємств із загальнодержавною формою власності, стратегічно важливих підприємств, підприємств з безперервним виробничим циклом, містоутворюючих суб’єктів господарської діяльності. Такий державний підхід обмежує сферу правового регулювання екологічної безпеки місцевим рівнем влади.

Пошуки нових механізмів екологічного спрямування призвели до формування групи заходів, які отримали назву “заходи морально-етичного впливу і переконання”. До них відносяться громадська думка, навчання, переговорні процеси, добровільні угоди, освіта і виховання, доступність інформації.

За допомогою вказаних інструментів екологічний ефект досягається шляхом застосування норм тиску чи переконання прямо, безпосередньо або опосередковано.

3.2. Економічні методи сприяння охороні довкілля

Визначення економічного механізму в галузі екології. Основні вимоги щодо запровадження економічного механізму. Мета фінансування охорони довкілля. Інформаційне забезпечення механізму природокористування. Типи економічних механізмів. Економічні інструменти та елементи механізму. Механізми стимулювання і штрафних санкцій. Запобігання і відшкодування збитків. Бюджетне фінансування заходів щодо охорони та використання довкілля.

Економічний механізм в галузі екології – це система економічних засобів, які застосовуються в частині економічних взаємовідносин, спрямованих на досягнення мети і завдань екологічної політики держави.

Метою фінансування діяльності механізму охорони навколишнього природного середовища доцільно визначити: виконання природоохоронних заходів; діяльність щодо охорони здоров’я населення від збільшення антропогенного впливу на нього; здійснення ефективного ресурсокористування.

Для роботи механізму природокористування необхідне його інформаційне екологічне забезпечення – урегульована екологічним законодавством діяльність спеціально уповноважених органів щодо отримання, узагальнення та використання інформації про екологічну обстановку і стан здоров’я населення (рис.2.1).

Можна виділити три типи економічних механізмів природокористування:

1.  М’який або “доганяючий” механізм, ліберальний в економічному відношенні. Він ставить найбільш загальні обмежувальні екологічні рамки

Рис. 2.1. Інформаційне забезпечення механізму природокористування

для розвитку галузей і комплексів, практично не гальмуючи його. Головним чином відбувається боротьба з негативними екологічними наслідками економічного розвитку, а не з причинами техногенних змін. Такий механізм на сучасному етапі діє в нашій державі.

1.  Стимулюючий розвиток екологозбалансованих і природоохоронних виробництв та видів діяльності. Він сприяє зростанню обсягів виробництва в результаті впровадження нових технологій, дозволяє поліпшувати охорону і ступінь використання природних ресурсів.

2.  Жорсткий, “пригнічуючий”. Використовуються адміністративні та ринкові інструменти, жорстка законодавча, штрафна, податкова та кредитка політика, внаслідок чого гальмується розвиток певних галузей, пов’язаних з розширенням використання природних ресурсів.

В реальних економіках країн дані механізми існують не в чистому вигляді, а як органічні сполучення окремих складових різних видів. Все залежить від конкретних технологій, особливостей діяльності, компетентності та управлінської волі інституціональних структур.

Механізм природокористування носить ринковий характер, проте такі параметри як нормативи, ціни на продукцію монополій та інше встановлюються державою. До нього входять такі елементи: екологічні програми, система інструментів, фінансування заходів, ринок природних ресурсів, система платежів за природокористування, ціноутворення з врахуванням екологічного фактора, страхування.

Система економічних інструментів включає в себе: платежі за забруднення і розміщення відходів, податкову політику, штрафи, субсидії, пільгове кредитування, продаж прав на забруднення, прискорену амортизацію основних фондів природоохоронного призначення.

Для залучення підприємств до активної співпраці у сфері природоохоронної діяльності має бути впроваджений механізм стимулювання, при якому повинна дотримуватись економічна вигідність для підприємства, тобто його витрати на природоохоронні заходи завжди мають бути нижчими від отриманої вигоди:

Вп < (Пув + По + Кп + Нц), (2.3)

де: Вп – витрати підприємства на природоохоронну діяльність;

Пув – прибуток від утилізації відходів;

По – пільги оподаткування;

Кп – кредитні пільги;

Нц – надбавки до ціни.

У випадку, якщо підприємство сплачує штрафні санкції, реалізація заходів на охорону довкілля повинна бути нижчою від суми сплати цих штрафів:

Шс < (Пнв + Пнзс + Пвнс + Шеп + До), (2.4)

де: Шс – штрафні санкції;

Пнв – плата за нормативне використання ресурсів природи;

Пнзс – плата за нормативне забруднення навколишнього середовища;

Пвнс – плата за розташування відходів у навколишньому середовищі;

Шеп – штрафи за екологічні порушення;

До – додаткове оподаткування.

При даній ситуації підприємству вигідніше вкласти кошти у реалізацію заходів щодо охорони навколишнього середовища.

При стимулюванні позитивних результатів природоохоронної діяльності доцільно відзначати працівників підприємства, які організовують і беруть участь у цій роботі.

Необхідно розроблювати механізми запобігання та відшкодування збитків. Механізм запобігання збитків має забезпечити: зацікавленість суб’єктів господарювання і управління в запобіганні ризикам; правовий та економічний захист діяльності щодо запобігання збиткам; відповідальність за збільшення величини ризику.

Механізм відшкодування збитків, що виникають при техногенних і природних катастрофах, має забезпечити оцінювання збитку та потреб у компенсаційних ресурсах, а також відшкодування витрат.

Протягом останніх років державні витрати на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів постійно скорочувались, тоді як надходження від природокористування (експлуатації природних ресурсів) становлять значну частину доходів бюджету.

Нинішні еколого-економічні умови, своєрідність вітчизняного шляху розвитку визначають необхідність переосмислення традиційних природоруйнівних методів в управлінні. Мають бути вдосконалений механізм природокористування і сформовані нові підходи щодо екологічно безпечного розвитку.

3.3. Законодавче забезпечення охорони навколишнього середовища

Прерогативи держави в управлінні і плануванні раціонального природокористування. Закон “Про охорону навколишнього природного середовища”. Земельний кодекс України. Лісовий кодекс України. Водний кодекс України. Закон України “Про охорону навколишнього повітря”. Кодекс України про надра. Закон “Про природно-заповідний фонд України”. Реалізація документів програмного характеру. “Основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, прийняті Урядом України. Правове регулювання розвитку регіонів.

Метою управління в галузі раціонального природокористування є розробка і наступна реалізація відповідного законодавства, нормативних і програмних документів, досягнення погодженості дій державних і громадських органів у напрямку охорони навколишнього природного середовища. Визначальним у виробничих відносинах, які складаються між людьми та природою, є їх суспільний характер. Тому дії щодо управління і планування раціонального природокористування є прерогативою держави. Міністерства, відомства, комітети та комісії здійснюють свої функції у межах визначеної державної політики в області охорони довкілля.

“Закон про охорону навколишнього природного середовища”, прийнятий у червні 1991 р., закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. В законі передбачено, що наша держава приєднується до всіх видів міжнародного співробітництва у галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів.

Інші законодавчі акти, які діють на території України: Земельний кодекс України; Водний кодекс України; Лісовий кодекс України; Кодекс України про надра; Закон України “ Про охорону атмосферного повітря ”; Закон “ Про природно-заповідний фонд України ” .

Екологічна політика в державі також реалізується шляхом розробки та впровадження національних, цільових державних, регіональних і місцевих програм та прогнозів, серед яких: Державна програма поводження з радіоактивними відходами; Концепція охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів; Концепція збереження біологічного різноманіття України; Національна програма розвитку заповідної справи в Україні; Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води.

Основні зусилля в напрямку реалізації національної екологічної політики пропонується сконцентрувати на регіональному та місцевому рівнях. Розпорядженням Кабінету Міністрів України щодо реалізації “Основних напрямів державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” визначено такі дії щодо впровадження екологічної політики: введення механізмів реалізації регіональної та місцевої екологічної політики; взаємодія з місцевою владою та іншими зацікавленими сторонами; реалізація місцевих програм з охорони навколишнього середовища; інтеграція екологічної політики в стратегію регіональних та місцевих програм соціально-економічного розвитку.